Тренери України часів незалежності. Ч.9

Частина 1                    Частина 2

Частина 3                    Частина 4

Частина 5                     Частина 6

Частина 7                      Частина 8

Валерій Богуславський очолював елітну тернопільську «Ниву», хоча вітчизняні вболівальники знають і пам'ятають його як символ чернівецької команди «Буковина». Білоруський же фахівець Сергій Боровський працював в українській команді - запорізькому «Металурзі», проте практично через усе його футбольне життя червоною лінією проходить мінське «Динамо».

Валерій БОГУСЛАВСЬКИЙ запам'ятався тим, що зберіг на один рік прописку в елітному дивізіоні для тернопільської «Ниви» і підтвердив характеристику цієї команди як міцного середняка вищої ліги.

Валерій Олександрович народився 14 січня 1955 року в Києві. Вихованець київського футболу. Захисник. З 1976 по 1983 рр. виступав з перервою за чернівецьку «Буковину». Грав у одеському «Чорноморці» та київському СКА. Виступаючи за «Буковину» під керівництвом Анатолія Миколайовича Молотая, Валерій Богуславський допоміг чернівецькій команді 1982 року стати чемпіоном УРСР серед команд другої ліги.

Завершивши виступи за чернівецьку команду 1984 року, Богуславський почав працювати у «Буковині» другим тренером. За період його роботи помічником головного тренера Юхима Григоровича Школьникова «Буковина» 1989 року здобула срібні медалі чемпіонату УРСР серед команд другої ліги, а 1990-го стала чемпіоном УРСР у західній буферній зоні.

Далі, увійшовши до першої ліги чемпіонату СРСР, «Буковина» завоювала п'яту сходинку таблиці. Це місце внаслідок реформування чемпіонату СРСР на чемпіонати новостворених незалежних країн, дозволив «Буковині» у першому чемпіонаті України виступати у вищій лізі.

Разом з «Буковиною» Валерій Богуславський провів перший чемпіонат незалежної України (1992). За рік колектив понизився в класі і почав виступати у першій лізі. Увесь цей час фахівець працював помічником головного тренера.

Уперше в своїй тренерській кар'єрі Валерій Олександрович став головним тренером 1996 року. Сталося це з рідною для нього «Буковиною», коли та виступала у першій українській лізі. Там Богуславський попрацював два сезони. Хоча чернівецька команда у цей час перебувала у середині турнірної таблиці, Богуславський вважається одним із найкращих тренерів у історії «Буковини» часів незалежної України. Але й тоді Валерій Олександрович був головним тренером команди не вищої ліги.

У вищій лізі чемпіонату України як головний тренер фахівець з'явився на початку сезону 1999/2000 на чолі тернопільської «Ниви», замінивши Ігоря Юрченка, На той час команда посіла у вищій лізі 13 місце, а в Кубку України дійшла до 1/8 фіналу.

Дебют у Валерія Олександровича вийшов невдалим, а осіння частина загалом неоднозначна: у першому ж турі вдома — поразка від львівських «Карпат», потім на виїзді — від одеського «Чорноморця». Однак далі команду дещо прорвало: вдома було розгромлено потужний на той час середняк — донецький «Металург» (3:0), далі ще три матчі без поразок, зокрема тернопільці відібрали два очки на виїзді у «Дніпра». Більш-менш нормальну їхню ходу призупинила поразка на виїзді від майбутнього учасника Кубка УЄФА «Ворскли» — 2:4. Після цього гра у підопічних Богуславського не пішла — у дев'яти матчах, аж до зимового антракту, одна перемога, а очковий доробок — лише п'ять очок. До всього, ще й дві розгромні поразки (від «Шахтаря» та «Металіста»), де тернопільці пропустили по п'ять м'ячів у кожному матчі.

Хоча і в цей нелегкий для себе період тернопільці змогли вдома переграти «Прикарпаття», тим самим прискоривши виліт івано-франківців з вищої ліги. Також «Нива» зуміла вдома зробити бойову нічию з майбутнім володарем бронзових медалей чемпіонату України «Кривбасом», а майбутньому чемпіону України та учаснику Ліги чемпіонів київському «Динамо» підопічні Богуславського поступилися лише з мінімальним рахунком 0:1.

Весняна частина у Богуславського вийшла набагато краще. Тут тернополяни обіграли вдома потужний харківський «Металіст», зіграли внічию з міцним середняком ЦСКА, а ще за два тури очки в Тернополі втратив майбутній срібний призер чемпіонату донецький «Шахтар» (1:1). Та, можливо, саме останній матч зіграв з «Нивою» злий жарт, оскільки далі з інтервалом у тур команда зазнала двох розгромних поразок від «Металурга» (Запоріжжя) та «Кривбасу» (0:4 та 1:5 відповідно). Лише під завершення чемпіонату гра у тернопільців знову заладилася. Відібравши очки у таких команд, як «Дніпро» та «Таврія», обігравши вдома «Зірку» та «Чорноморець» (тим самим пришвидшивши виліт обох команд з вищої ліги), тернопільський колектив примудрився у завершальному турі переграти львівські «Карпати» на їхньому ж полі. Всього за З0 матчів (+7 =10 -13, 40-57) команда здобула 31 очко і посіла 12 місце. У Кубку України колектив обіграв у 1/16 фіналу «Оболонь-ППО» (1:0 на виїзді), а в 1/8 фіналу поступився львівським «Карпатам» удома 1:2.

Новий сезон 2000/2001 Валерій Олександрович розпочав також у тернопільській «Ниві». Цього разу робота фахівцеві далася важко. Навіть попри такі локальні успіхи, як мінімальна поразка від донецького «Шахтаря» на виїзді та перемога у Кривому Розі над «Кривбасом», тернопільці у трьох домашніх матчах нового сезону не здобули перемог. Хоча суперниками були не надважкі колективи, «Сталь» (Алчевськ), «Металург» (Маріуполь) і харківський «Металіст». До цього додалися поразки від «Таврії» та «Дніпра». А розгром удома від київського «Динамо» 3:7 і взагалі став доленосним для Богуславського — він залишив посаду наставника «Ниви». Далі до завершення чемпіонату команду доводили Ігор Яворський та Ігор Біскуп.

За вісім матчів того сезону під керівництвом Богуславського (+1 =2 -5, 7-14) «Нива» здобула п'ять очок. У Кубку України команда під керівництвом Валерія Олександровича у сезоні 2000/2001 взяти участь не встигла. Залишивши тернопільську «Ниву», Валерій Олександрович на посаді головного тренера в командах вищої ліги більше не працював. Усього за період роботи на чолі «Ниви» Богуславський провів 38 матчів, з яких 8 виграв, 12 зіграв унічию, а у 18 зазнав поразок.

Потім: склавши повноваження головного тренера тернопільської «Ниви», Валерій Олександрович ще певний час працював у тренерському штабі команди. Був з нею, коли вона опустилася до першої ліги і навіть знову працював її головним тренером. У сезоні 2001/2002 Богуславський очолив івано-франківське «Прикарпаття», проте пропрацював там недовго. Далі була робота помічником головного тренера у полтавській «Ворсклі». 2008 року, склавши іспити у центрі ліцензування ФФУ, Валерій Богуславський отримав про-диплом УЄФА, який надає право тренувати навіть у європейських клубах. 2009 року залучався керівництвом ФК «Буковина» до роботи у тренерському штабі команди. Зараз Валерій Олександрович мешкає в Чернівцях. Хоч офіційно він ніде не працює, все ж консультує тренерів дитячо-юнацької спортивної школи ФК «Буковина».

Сергій БОРОВСЬКИЙ зробив внесок у те, щоб запорізький «Металург» 2004 року закріпився ще на рік у вищій лізі та зіграв певну негативну роль в історії львівських «Карпат».

Сергій Володимирович народився 1956 року в Мінську. Захисник. Майстер спорту СРСР (1979). Вихованець мінської СДЮШОР-5. Перший тренер — Леонід Лапунов. 1972 — 1973 років — гравець складу дублерів ФК «Динамо» (Мінськ). З 1974-го — гравець основного складу. За чотирнадцять років у «Динамо» Сергій Боровський зіграв у 400 матчах чемпіонату СРСР (з них 270 у вищій лізі), забив 8 м'ячів (чотири — у вищій лізі). Був капітаном «Динамо» у 1984-85 рр. У єврокубкових турнірах — 19 матчів. За збірну СРСР зіграв 21 матч. Один із основних захисників команди у першій половині 1980-х років. Учасник чемпіонату світу-1982. Чемпіон СРСР-1982, бронзовий призер чемпіонату СРСР-1983 та фіналіст Кубка СРСР-1987 .

Після завершення ігрової кар'єри з 1989 року приступив до тренерської діяльності. Спочатку це був білоруський «Металург» (Молодечне, 1989-1994), потім національна збірна Білорусі (1994-1997). Саме під керівництвом Сергія Володимировича збірна 1995 року здобула одну з найгучніших перемог у своїй історії — над збірною Голландії (1:0). Далі були латвійський «Вентспілс» (1997/1998), молдовський «Шериф» (Тирасполь, 1998/1999), з яким фахівець став володарем Кубка Молдови (1999). Після цього Боровський повернувся у Білорусь і знову очолив її національну збірну, паралельно залишаючись спортивним директором мінського «Динамо» (1999-2000). Потім ще сезон працював у мінському «Торпедо»-МАЗ (2000-2003) та литовському «Каунасі» (2003). Але то все була робота за кордоном.

У вищій лізі чемпіонату України Сергій Володимирович з'явився після 23-го туру сезону 2003/2004 на чолі запорізького «Металурга», замінивши Анатолія Юревича. На той час команда за підсумками сезону 2002/2003 опинилася у зоні аутсайдерів, але лише внаслідок того, що «Олександрія» знялася зі змагань, «Металург» залишився у вищій лізі. Новий сезон ще під керівництвом Михайла Фоменка команда розпочала більш-менш вдало, а ось уже у весняній частині змагань під керівництвом Анатолія Юревича — нестабільно, в останніх п'ятьох матчах не здобувши жодної перемоги. У Кубку України, команда зупинилася на стадії 1/4 фіналу.

Перші два матчі бажаних результатів не принесли: вдома запоріжці не змогли перемогти «Іллічівець», зігравши внічию, потім поступилися у Києві «Динамо». Однак далі невдачі змінилися успіхами. Так, підопічні Боровського обіграли вдома київську «Оболонь», у якої тоді якраз були найкращі часи в своїй історії (6 місце у чемпіонаті України), — 3:2, далі обіграли на виїзді кіровоградську «Зірку», а потім і взагалі «допомогли» львівським «Карпатам» достроково залишити вищу лігу. Гіркоти додали лише дві поразки на фініші змагань, одна з яких (від донецького «Шахтаря») виявилася розгромною — 0:5. У Кубку України білоруський фахівець участі не брав. За 7 матчів (+3 =1 -3, 7-11) Сергій Боровський здобув 10 очок і таким чином зробив внесок у те, щоб команда закріпилася в середині турнірної таблиці на 11-му місці. Проте Запоріжжя фахівець залишив і наступного сезону команду прийняв уже Валерій Яремченко.

Більше Сергій Володимирович в Україні не працював. Нині: Повернувшись до Білорусі, Боровський ще трудився в «Бєлшині» (2004), «Динамо» (Брест, 2005-2006), «Торпедо» (Жодино, 2007) та спортивним директором у мінському «Динамо» (2007). 3 23 грудня 2010 року — головний тренер ФК «Вітебськ», який зараз виступає у вищій лізі чемпіонату Білорусі.


Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»