Тренери України часів незалежності. Ч.8

Частина 1                                 Частина 2

Частина 3                                  Частина 4

Частина 5                                  Частина 6

Частина 7

Обидва тренери лише одного разу працювали у вищій лізі головними тренерами - Ілля Близнюк в «Іллічівці», а Олександр Бобарико у вінницькій «Ниві». Обидва сповнені наснаги, адже 38 років (Близнюку) та 57 (Бобарико) — це той вік, коли наставником можна працювати на повну силу (хіба що у першому випадку це вік ще недосвідченого і перспективного тренера, а в другому — тренера вже загартованого досвідом). Є ще одна спільна риса в обох фахівців - відданість і продовження ними справи своїх учителів та наставників. Ілля Близнюк підхопив у Маріуполі роботу Олександра Олексійовича Іщенка, який свого часу розкрив його як футболіста й дав йому путівку в футбол. Олександр Бобарико продовжив справу свого вчителя Юхима Григоровича Школьникова, з яким у нього пов'язані найяскравіші сторінки ігрової кар'єри. Олександр Євгенович, хоча лише одного разу скуштував тренерського хліба у вищій лізі, багато років віддав футболу в галузі його дослідження. Ілля Владиславович же став поки що на стежину практичного освоєння футболу шляхом тренерської роботи й розпочав у ньому робити лише перші кроки.

ІЛЛЯ БЛИЗНЮК запам'ятався в українському чемпіонаті тим, що двічі зумів зберегти прописку у вищій лізі маріупольському «Іллічівцю». Ілля Владиславович народився 28 липня 1973 року в місті Запоріжжя. Грав на позиції воротаря. Виступав у клубах «Металург» (Запоріжжя) (1992-1995), «3ірка» (Кіровоград) (1995/1996), «Дніпро» (Дніпропетровськ) (1996-1998), «Динамо» (1998-2000), «Кривбас» (Кривий Ріг; 2005/2006). Також грав у російській прем'єр-лізі за «Том» (Томськ) і «Ростов» (Ростов-на-Дону), де у складі ростовської команди дійшов до фіналу Кубка Росії. Зіграв два матчі в складі національної збірної України, пізніше прийняв російське громадянство.

Після закінчення кар'єри футболіста Ілля Владиславович улітку 2008 року поїхав до «Іллічівця» (Маріуполь), куди його до себе помічником запросив тодішній наставник азовців Олександр Іщенко. Саме Олександр Олексійович свого часу розкрив талант Близнюка як голкіпера, запросивши його до кіровоградської «Зірки». Маріупольська команда саме тоді боролася за вихід до вищої ліги. Власне, не без допомоги Близнюка азовці й вийшли до елітного дивізіону, але фахівець тоді головним тренером ще не був.

У вищій лізі чемпіонату України Ілля Владиславович як наставник команди з'явився на чолі маріупольського «Іллічівця» після 7-го туру сезону 2008/2009, замінивши Олександра Іщенка. На той час азовці за підсумками сезону 2007/2008 впевнено здобули путівку до вищої ліги. Однак уже в елітному дивізіоні в стартових семи турах змогли здобути лише одну перемогу. У розіграші Кубка України команда ще не встигла взяти участь. Залишаючи «Іллічівець», Олександр Олексійович Іщенко рекомендував на посаду в.о. головного тренера свого помічника Іллю Близнюка.

Новому керманичу маріупольців довелося чекати на перемогу лише два тури — після невдалого виїзду до Запоріжжя проти «Металурга» «Іллічівець» удома переграв київський «Арсенал». Надалі азовці до завершення осінньої частини змагань зарекомендували себе радше як домашній колектив — у рідних стінах, окрім киян, склав зброю ще й «Чорноморець», лише одне очко після важкої нічиї (3:3) змогла вивезти «Таврія». На виїзді ж підопічні Близнюка змогли взяти лише одне очко — нічия з «Кривбасом» (0:0). Таким же, на той час, несильним суперникам, як «Львів» та «Зоря», маріупольці на виїзді поступилися. Окремо варто згадати домашній поєдинок проти «Динамо» — азовці програли, але дали киянам справжній бій (3:4).

Весняна частина змагань далася Близнюку теж нелегко: невдача на старті в домашньому матчі проти «Шахтаря» (1:2), потім і взагалі розгром у рідних стінах від «Карпат» (1:5). Хоча саме після цієї поразки маріупольці, поїхавши до Дніпропетровська, відібрали у «Дніпра» два очки й не дозволили останньому втретє (на той час) взяти участь у євро-кубках (Ліга Європи). Далі — знову невдачі: виїзний розгром від «Арсеналу» (0:4), поразка вдома від донецького «Металурга» (0:1), хоча до цього «Іллічівець» зарекомендував себе сильною командою у домашніх протистояннях з металургами в рамках чемпіонату України — з 9 матчів лише одна поразка. Можливо, саме ця прикра поразка і внесла позитивні коригування у гру, й, відповідно, поліпшила результат виступу. Ще в наступному турі у виїзному матчі з «Чорноморцем» азовці поступилися 2:3, зате у подальших чотирьох матчах здобули аж десять очок, тим самим зберігши прописку у вищій лізі ще на рік. За 23 матчі цього сезону (+6 =5 -12, 27-41) маріупольська команда під керівництвом Іллі Близнюка здобула 23 очки. У Кубку України команда зупинилася на першій же для себе стадії (1/16 фіналу), поступившись майбутньому фіналісту донецькому «Шахтарю» (0:3 — вдома).

Наступний сезон, 2009/2010, Ілля Владиславович провів на чолі «Іллічівця» повністю. Цього разу команда не лише знову закріпилася у вищій лізі, а й піднялася в турнірній таблиці відносно результату попереднього сезону на дві сходинки вище.

Обігравши по ходу сезону двічі «Закарпаття», маріупольці не дозволили останньому, за підсумками сезону, закріпитися у вищій лізі — саме шести очок для цього і не вистачило. Водночас «розкодувати» донецький «Шахтар» і київське «Динамо» Іллі Близнюку, як і раніше, не вдалося. Та далі середина осінньої частини сезону вийшла у підопічних Близнюка досить добре: тут і нічия з майбутнім володарем Кубка України «Таврією», і перемоги над «Кривбасом» та «Чорноморцем». До речі, в одеситів маріупольці відібрали п'ять очок і також, як і «Закарпаттю», не дозволили закріпитися у вищій лізі. Зупинив непогану ходу азовців виїзд у Донецьк у гості до «Металурга»: маріупольці, зазнавши поразки з розгромним рахунком 1:4, ще вісім матчів до завершення першої половини змагань не могли знайти свою гру, здобувши за цей період лише п'ять очок. Хоча при цьому здобули очки на виїзді проти таких команд, як «Оболонь» та «Карпати» (остання — майбутній учасник Ліги Європи).

Весняна частина чемпіонату вийшла оптимістичною. Хоча перший матч другої половини іллічівці програли (запорізькому «Металургу», на виїзді 0:2), зате в наступних турах зробили нічию вдома з «Динамо» (1:1) та на виїзді з майбутнім володарем Кубка України, «Таврією» (3:3). Переломним моментом, як і восени, стала знову розгромна поразка, щоправда, цього разу вдома і від «Кривбасу» (0:3). Після цього через тур — розгром у Полтаві, далі психологічно важка поразка вдома від донецького «Металурга» (0:4), а потім програші з різними рахунками від «Металіста», «Арсеналу», «Дніпра». Лише дещо підсолодили гірку пігулку дві домашні перемоги над командами приблизно однакового (на той час) рівня «Зорею» та «Оболонню» (обидва рази 1:0). За сезон 2009/2010 «Іллічівець» провів З0 матчів (+7 =8 -15, 31-56) і здобув 29 очок. У Кубку України маріупольці здолали в 1/16 фіналу свердловський «Шахтар» (на виїзді 4:0), але вже у 1/8 фіналу поступилися майбутньому володарю Кубка України сімферопольській «Таврії» (на виїзді 2:4).

Новий сезон 2010/11 Ілля Владиславович розпочав також у Маріуполі. Цього разу іллічівці стартували непогано: у першому турі зіграли вдома з донецьким «Металургом» унічию, потім на виїзді переграли «Ворсклу». Однак уже в третьому турі азовці вдома зазнали розгромної поразки від учасника Ліги Європи «Дніпра» 1:5, що певним чином «надломило» команду. Наступні сім турів команда ніяк не могла виграти, навіть у таких команд, як «Металург» (Запоріжжя), «Кривбас» чи «Арсенал», які перебували або в нижній частині турнірної таблиці, або лише «розгойдувалися». Лише в 11-му турі «Іллічівцю» всміхнулася удача у вигляді домашньої перемоги над «Севастополем», який, щоправда, тоді перебував у аутсайдерах. Після цього команда дещо вирівняла гру: вдома було побито грозу фаворитів — київську «Оболонь», на виїзді здобуто бойову нічию з володарем Кубка України «Таврією». Все зіпсувала знову поразка — вдома, з розгромним рахунком, цього разу від володаря бронзових медалей чемпіонату України харківського «Металіста» (1:4). І без того надломлену команду остаточно добило київське «Динамо», яке у себе вдома здобуло рекордну перемогу в історії чемпіонатів незалежної України — 9:0. Після цього Ілля Владиславович вирішив піти з посади головного тренера команди. Чотири матчі осінньої частини змагань команду вже доводив Олександр Волков. У Кубку України маріупольці зупинилися на першій же для себе стадії (1/16 фіналу), поступившись на виїзді запорізькому «Металургу». За 15 матчів сезону 2010/2011 (+3 =5 -7, 20-36) «Іллічівець» Іллі Близнюка здобув 14 очок. Після відставки фахівець у вищій лізі чемпіонату України як головний тренер поки що не працював.

За увесь період Ілля Владиславович провів 68 матчів, у яких здобув 16 перемог, 18 звів унічию і у 34-х зазнав поразки. Нині: наскільки відомо, росіянин за громадянством, Ілля Владиславович зараз перебуває у своєму рідному місті в Україні, де народився, — в Запоріжжі. Поки що — у творчій відпустці.

Олександр БОБАРИКО підхопив вінницьку «Ниву» за часів її злету після Юхима Григоровича Школьникова, зберіг її на рік у вищій лізі, що зрештою стало поштовхом до найвищих успіхів команди в її історії.

Олександр Євгенович народився 4 березня 1957 року. Майстер спорту. Виступав на позиції оборонця. Грав за львівські «Карпати», вінницьку «Ниву» та чернівецьку «Буковину». Ще 1984 року Олександр Бобарико у складі вінницької команди, яку очолював Юхим Григорович Школьников, став чемпіоном України. Згодом, 1989 року, виступаючи за чернівецький колектив, завоював срібні медалі чемпіонату УРСР серед команд другої ліги. За рік, 1990-го, в останньому чемпіонаті СРСР у другій лізі (західна буферна зона) Бобарико допоміг «Буковині» здобути золоті медалі змагань. 1991 року Олександр Євгенович увійшов до тренерського штабу чернівецької команди, допомагаючи Юхиму Григоровичу Школьникову.

У вищій лізі чемпіонату України як головний тренер Олександр Євгенович з'явився на початку сезону 1994/1995 на чолі вінницької «Ниви», замінивши свого футбольного вчителя Юхима Григоровича Школьникова. На той час Юхим Григорович залишив по собі дуже хорошу спадщину, адже при ньому команда посіла найвище в своїй історії місце — 10-е у вищій лізі. У Кубку України команда дійшла до 1/8 фіналу.

Старт у Олександра Євгеновича вийшов неоднозначним: якщо у рідних стінах команда почувалася впевнено — були биті «Волинь», «Верес», «Металург» (Запоріжжя), то на виїзді команді не щастило ніяк — поразки від «Темпу» (Шепетівка) та «Зорі-МАЛС». Переломним моментом зі знаком мінус стала для вінничан гра в Києві проти майбутнього чемпіона України «Динамо» До 84-ї хвилини основного часу поєдинок ішов на нічию, але втримати її підопічним Олександра Бобарика не вдалося — матч завершився поразкою 1:2. Після цього вінничани «посипалися», зазнавши поразок у чотирьох матчах поспіль. Парадокс, але з цього стану вінничан вивела гра проти ще одного гранда вітчизняного чемпіонату, донецького «Шахтаря». «Нива» на виїзді тоді теж, хоч і мінімально (0:1), але поступилася. Та після цього команда «прокинулася», беручи максимум очок на виїзді навіть у таких команд, як «Кривбас», що перебував тоді у верхній частині таблиці, та СК «Миколаїв», який був тоді міцним середняком. Лише під завісу осінньої частини змагань команда дещо пригальмувала, узявши у трьох останніх турах одне очко.

Весна ж у «Ниви» «не пішла». Дві нульові нічиї вдома проти не дуже сильних суперників — тернопільської «Ниви» та СК «Миколаїв», розгромна поразка (0:4) у Кременчуці від «Кременя» та поразка від запорізького «Торпедо» на виїзді (2:4) — змусили Олександра Євгеновича скласти повноваження головного тренера команди. Далі до завершення сезону команду доводив спочатку Юрій Григорович Коваль, а потім Сергій Юрійович Морозов. У Кубку України команда пройшла в 1/16 фіналу (2 етап) армянський «Титан» (5:3 на виїзді), в 1/8 фіналу обіграла «Сталь» з Алчевська (2:1 на виїзді) та вийшла до чвертьфіналу з правом продовження брати участь у турнірі.

За 22 матчі (+7 =3 -12, 23-29) Олександр Бобарико здобув 24 очки з 37 за чемпіонат і таким чином зробив внесок у те, щоб вінничани завоювали прописку у вищій лізі ще на рік. Можна по-різному оцінювати цей період роботи, та на хвилиночку задумаємося про те, що вже за рік після цього команда вийшла до фіналу Кубка України і здобула право виступати у єврокубках. Після залишення посади головного тренера вінницької «Ниви» він більше у вищій лізі як наставник команди не працював.

Нині: Олександр Євгенович тривалий час працював у науково-методичному відділі Федерації футболу України. Зараз є заступником голови комітету юнацького футболу ФФУ та начальником відділу науково-методичного забезпечення ФФУ.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»