Тренери України часів незалежності. Ч.5

Розвінчувач міфів - Олександр Баранов

Тренери України часів незалежності. Ч.5
© Александр Баранов

Продовжуючи цикл матеріалів про колишніх наставників команд вищої ліги часів Незалежності, сьогодні ми згадаємо трьох фахівців, які писали історії вітчизняних клубів, але вже не працюють в українському футболі. Через різні обставини. Один вирушив шукати щастя за кордон, другий повернувся на свою батьківщину, а третій ще у надто молодому віці трагічно загинув.

Олександр БАРАНОВ залишився  в  історії київського «Арсеналу» як засновник і продовжувач  найкращих традицій столичного клубу. Олександр Іванович народився 29 квітня 1960 року в Києві. Грав .у «Динамо» (1977-1981, 1985), «Таврії» (1982-1983), московському «Спартаку» (1984), «Металісті» (1986 — 1990) і гельсінкському «Конту» (1991 — 1996). У складі харків'ян 1988-го здобув Кубок СРСР — це найвище досягнення «Металіста» за радянських часів. Як тренер Олександр Іванович почав працювати у «Віїкінгіті» (Гельсінкі) (1997—2002). У вищій лізі чемпіонату України Баранов з'явився у міжсезонні 2004 року в київському «Арсеналі», замінивши Сергія Краковського. На той час кияни завершили сезон-2003/2004 на дев'ятому місці, а у Кубку України дійшли до 1/8 фіналу.

Початок змагань вийшов для команди нестабільним: три тури підопічні Олександра Баранова провели без перемог, здобувши лише два очки. Однак у цей період арсенальці зіграли на виїзді внічию з «Таврією», позбавивши її двох очок. У сумі з двома очками навесні симферопольцям не вистачило чотирьох пунктів, аби за підсумками сезону посісти четверте місце і вдруге в своїй історії взяти участь у єврокубках, а саме у розіграші Кубка УЄФА. Потім у киян були вдалі матчі, зокрема, домашні зустрічі проти земляків — «Оболоні» та «Борисфену». Далі знову невдачі, зокрема, чотири матчі без перемог і розгромна поразка від «Шахтаря» у Донецьку — 0:3.

Переломним моментом стала домашня зустріч проти маріупольців — підопічні Олександра Баранова здобули перемогу з розгромним рахунком 5:2. Це, вочевидь, так надихнуло команду, що до кінця осінньої частини вона пройшла практично без невдач. Уперше в історії стосунків двох столичних колективів — «Арсеналу» і «Динамо» — команда Олександра Баранова здобула очко (до того часу столичні дербі закінчувалися обов'язково на користь іменитих суперників). І хоча раніше кияни вже двічі відбирали очки у динамівців (1995-го під керівництвом Михайла Фоменка, а 1997-го на чолі з Володимиром Лозинським), була то історія все ж таки попередників «Арсеналу» — «ЦСКА-Борисфену» та ЦСКА відповідно. Тоді ж їм програли «Чорноморець», який йшов у верхній частині турнірної таблиці, і майбутній володар бронзових медалей донецький «Металург». Єдиною невдачею стала лише виїзна поразка киян від «Дніпра» з мінімальним рахунком.

Навесні Олександр Іванович і взагалі розвіяв міфи про те, що серед вітчизняних дербі є команди, які обов'язково мають перемагати, а є ті, які повинні їм «вклонятися»: «Арсенал» удруге по ходу сезону відібрав очки у «Динамо». Це був удар не лише по столичному міфу — таким чином було кинуто рукавичку в бік донецьких команд, де на той час очки у матчах із «Шахтарем» місцевому «Металургу» лише снилися (лише за два роки Анхель «Пічі» Алонсо на чолі «металургів» візьме перше очко у домашньому матчі проти «гірників»).

Хто-зна, можливо, саме тих чотирьох очок динамівцям і не вистачило для того, щоб удванадцяте стати чемпіонами України. І навпаки, можливо, саме завдяки старанням Олександра Баранова донеччани вдруге тоді стали чемпіонами України.

Водночас, навесні підопічні Олександра Івановича також позбавили «Шахтар» в домашньому матчі двох очок. Тим самим Баранов продовжив традицію, започатковану найпершим тренером «Арсеналу» В'ячеславом Грозним, що «Шахтар» не міг у виїзних матчах перемогти «Арсенал».

Та, вочевидь, вдала гра проти грандів відібрала в арсенальців занадто багато сил — вони практично з усіма більш-менш рівними суперниками зіграли невдало. Тут і поразки від донецького «Металурга» та «Дніпра», нічия з «Ілічівцем», програш «Закарпаттю». Лише після нічиєї з «Шахтарем» колектив знайшов свою гру. І не просто заграв стабільно, а ще й добряче полоскотав нерви аутсайдерам. «Кривбас», «Ворскла-Нафтогаз» — обидва колективи висіли на волосинці від вильоту до першої ліги і обидва зазнали під кінець сезону поразок від «Арсеналу». А «Борисфен», який також поступився киянам (та ще й вдома), взагалі змушений був залишити елітний дивізіон. Провівши за сезон З0 матчів (+9 =10 -11, 30-33) і здобувши 37 очок, «Арсенал» під керівництвом Олександра Баранова посів дев'яте місце. У Кубку України «Арсенал» пройшов недалеко: в 1/32 фіналу, здолавши на виїзді «Олександрію» (0:2), в 1/16 кияни на виїзді поступилися вінницькій «Ниві» (2:2, по пенальті 2:4).

Новий сезон (2005/2006) для Олександра Баранова також розпочався нестабільно. У динамівців, які зробили висновки з попередніх дербі, знову відібрати очки не вдалося. Водночас, як і навесні 2005 року, підопічні Баранова знову відібрали очки у донецького «Шахтаря» в домашньому матчі (знову закріпивши вищезгадану традицію). Так само нестабільність проявилася у тому, що кияни грали добре з такими лідерами, як «Таврія», «Металург» Зп (майбутній фіналіст Кубка України), так само поступалися або втрачали очки з такими середняками, як «Сталь» (Алчевськ), «Закарпаття», «Ворскла».

А матч проти «Металіста» і взагалі зіграв з арсенальцями злий жарт. Підопічні Олександра Івановича виграли той поєдинок у Харкові (тим самим не дозволивши у підсумку здобути харків'янам перші в історії бронзові медалі чемпіонату України), але після цього успіху пішла смуга невдач з чотирьох матчів, у яких «Арсенал» завоював лише одне очко.

Не догравши до завершення осінньої частини змагань п'ять турів, Олександр Баранов склав повноваження головного тренера «Арсеналу». Його команда за 14 матчів сезону-2005/2006 (+3 =5 -6, 12-19) здобула 14 очок. У Кубку України справи пішли краще: «Арсенал» дійшов до чвертьфіналу, здолавши в 1/32 фіналу МФК «Олександрія» (6:0), в 1/16 — «Буковину (1:0), а в 1/8 — дніпродзержинську «Сталь» (2:0). Усього за час роботи в столичному клубі Олександр Іванович провів 44 матчі, в яких здобув 12 перемог, зазнав 17 поразок і 15 матчів звів унічию.

Після «Арсеналу» фахівець у вищій лізі чемпіонату України більше не працював. Нині: залишивши «Арсенал», Баранов повернувся до Фінляндії, де тренує «Спартак» (Гельсінкі), який виступає у третьому місцевому дивізіоні.

Станіслав БЕРНИКОВ
привів шепетівський «Темп» до найвищих у його історії вершин у Кубку України.

Станіслав Васильович народився 1951 року в Росії, у місті Липецьку. Як футболіст виступав на позиціях оборонця та півоборонця. Виступав за команди «Металург» (Липецьк), «Новолипецьк» (Липецьк), «Шахтар» (Донецьк), «Металіст» (Харків), «Спартак» (Анапа), «Трактор» (Павлодар), «Волга» (Твер). Тренерську кар'єру розпочав у «Металурзі» (Липецьк). У вищій лізі чемпіонату України Станіслав Берников з'явився у шепетівському «Темпі» після 16 туру сезону-1994/1995, замінивши Леоніда Ткаченка. На той момент «Темп», за підсумками сезону-1993/1994 посів дев'яте місце, але новий сезон розпочав невдало. Зокрема, після розгромної поразки від «Динамо» (0:5) команда у наступних восьми матчах здобула лише одну перемогу, а загалом — чотири очки. У Кубку України команда пройшла в 1/16 фіналу, подолавши «Керамік» (Баранівка) — 0:1 на виїзді та 2:0 удома, а в 1/8 у першому матчі поступилася рівненському «Вересу» на виїзді — 0:1.

Останній матч осінньої частини змагань, так само, як і перший навесні (обидва проти «Кременя» (Кременчук), вийшли у Берникова невдалими. Далі команда виступала нестабільно. Наприклад, «Миколаїв» шепетівці переграли вдома з розгромним рахунком 3:0, а вже в наступному турі з таким же рахунком зазнали поразки від запорізького «Торпедо». Водночас, його команда змогла переграти вдома донецький «Шахтар» і тим самим не дозволила «гірникам» уперше в своїй історії завоювати бронзові медалі чемпіонату України (хоча на той час це було б уже не найвище досягнення донеччан, адже за рік до цього вони здобули срібні медалі). Коли ж після перемоги над «гірниками» прийшли дві поразки (зокрема, вдома від «Чорноморця»), Берников залишив посаду головного тренера «Темпу». Решту десять матчів до кінця сезону з командою працював уже Реваз Дзодзуашвілі. До речі, за підсумками того сезону шепетівці не втрималися у вищій лізі й понизилися в класі. Надалі Станіслав Берников у вищій лізі чемпіонату України не працював.

За невеликий період, що його провів фахівець на чолі «Темпу» (8 матчів, +3 =0 -5, 10-14), команда здобула дев'ять очок. У Кубку України підопічні Станіслава Берникова в 1/8 фіналу у матчі-відповіді переграли рівненський «Верес» (2:0) і вийшли до чвертьфіналу. Та далі підопічні Станіслава Берникова не пройшли: в 1/4 фіналу їх зупинив майбутній фіналіст Кубка України дніпропетровський «Дніпро» (0:2 вдома і 0:1 на виїзді). Нині: російський тренер повернувся на свою батьківщину, в Липецьк, де працював у «Металурзі». 2006 року Російський футбольний союз ухвалив рішення дискваліфікувати його довічно.

Михайло БЄЛИХ став останнім тренером кременчуцького «Кременя» у вищій лізі чемпіонату України.

Михайло Бєлих народився 23 грудня 1958 року. Саме під його керівництвом ФК «Нафтохімік» (Кременчук) пройшов шлях від аматорської команди області до команди майстрів у першій лізі.

У вищій лізі чемпіонату України Бєлих з'явився у міжсезонні 1996 року в кременчуцькому «Кремені», замінивши Валерія Яремченка. На той час кременчужани за підсумками сезону-1995/1996 посіли дев'яте місце, в Кубку України дійшли аж до півфіналу (найвищі досягнення в історії клубу). Але Валерія Івановича того ж року запросили у Донецьк очолити місцевий «Шахтар».

Від'їзд одного з найуспішніших тренерів в історії «Кременя», вочевидь, боляче вдарив по команді, оскільки новому тренеру, Михайлу Бєлих, закріплювати успіхи свого попередника виявилося занадто важко. У шести стартових турах «Кремінь» здобув лише одне очко. У цей період кременчужани поступилися колективу свого екс-наставника («Шахтарю») вдома 0:1, до всього додалася ще й розгромна поразка у Києві від «Динамо» (0:5). Перша перемога прийшла майже за два місяці, аж у сьомому турі. Але й надалі колектив не відзначався стабільністю. Удома підопічні Михайла радували своїх уболівальників (перемоги над «Прикарпаттям», «Кривбасом», «Металургом» Зп, нічия з майбутнім учасником Кубка УЄФА «Дніпром»), а ось на виїзді йшли суцільні невдачі. Восени його підопічні на виїзді не здобули жодного очка.

Навесні ситуація майже не змінилася — знову невдачі у виїзних матчах. До цього додалося ще й те, що команда почала поступатися й удома. А поразки від «Динамо» і «Шахтаря» (у цих іграх кременчужани пропустили по чотири м'ячі) ще більше надломили команду: до завершення змагань «Кремінь» зазнав ще двох поразок (від «Ворскли» та «Карпат»), причому в обох випадках удома. Втриматися у вищій лізі колектив не зміг. У Кубку України кременчужани обіграли в 1/16 фіналу краснопільський «Явір» (0:0, по пенальті, 4:3), однак, у 1/8 поступилися вдома запорізькому «Металургу» 3:5.

Усього за сезон «Кремінь» Михайла Бєлих провів З0 матчів (+7 =3 -20, 28-57), у яких здобув 24 очки. Нині: Бєлих залишався головним тренером команди навіть після того, як вона понизилися в класі, і мав приступити до роботи у першій лізі. Однак, 29 липня 1997 року, за день до змагань, Михайло Бєлих загинув у автокатастрофі. Зараз у Кременчуці проводиться щорічний турнір з міні-футболу пам'яті фахівця.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Александр Тишура, Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности