Тренери України часів незалежності. Ч.5

Продовжуючи цикл матеріалів про колишніх наставників команд вищої ліги часів Незалежності, сьогодні ми згадаємо трьох фахівців, які писали історії вітчизняних клубів, але вже не працюють в українському футболі. Через різні обставини. Один вирушив шукати щастя за кордон, другий повернувся на свою батьківщину, а третій ще у надто молодому віці трагічно загинув.

Олександр БАРАНОВ залишився  в  історії київського «Арсеналу» як засновник і продовжувач  найкращих традицій столичного клубу. Олександр Іванович народився 29 квітня 1960 року в Києві. Грав .у «Динамо» (1977-1981, 1985), «Таврії» (1982-1983), московському «Спартаку» (1984), «Металісті» (1986 — 1990) і гельсінкському «Конту» (1991 — 1996). У складі харків'ян 1988-го здобув Кубок СРСР — це найвище досягнення «Металіста» за радянських часів. Як тренер Олександр Іванович почав працювати у «Віїкінгіті» (Гельсінкі) (1997—2002). У вищій лізі чемпіонату України Баранов з'явився у міжсезонні 2004 року в київському «Арсеналі», замінивши Сергія Краковського. На той час кияни завершили сезон-2003/2004 на дев'ятому місці, а у Кубку України дійшли до 1/8 фіналу.

Початок змагань вийшов для команди нестабільним: три тури підопічні Олександра Баранова провели без перемог, здобувши лише два очки. Однак у цей період арсенальці зіграли на виїзді внічию з «Таврією», позбавивши її двох очок. У сумі з двома очками навесні симферопольцям не вистачило чотирьох пунктів, аби за підсумками сезону посісти четверте місце і вдруге в своїй історії взяти участь у єврокубках, а саме у розіграші Кубка УЄФА. Потім у киян були вдалі матчі, зокрема, домашні зустрічі проти земляків — «Оболоні» та «Борисфену». Далі знову невдачі, зокрема, чотири матчі без перемог і розгромна поразка від «Шахтаря» у Донецьку — 0:3.

Переломним моментом стала домашня зустріч проти маріупольців — підопічні Олександра Баранова здобули перемогу з розгромним рахунком 5:2. Це, вочевидь, так надихнуло команду, що до кінця осінньої частини вона пройшла практично без невдач. Уперше в історії стосунків двох столичних колективів — «Арсеналу» і «Динамо» — команда Олександра Баранова здобула очко (до того часу столичні дербі закінчувалися обов'язково на користь іменитих суперників). І хоча раніше кияни вже двічі відбирали очки у динамівців (1995-го під керівництвом Михайла Фоменка, а 1997-го на чолі з Володимиром Лозинським), була то історія все ж таки попередників «Арсеналу» — «ЦСКА-Борисфену» та ЦСКА відповідно. Тоді ж їм програли «Чорноморець», який йшов у верхній частині турнірної таблиці, і майбутній володар бронзових медалей донецький «Металург». Єдиною невдачею стала лише виїзна поразка киян від «Дніпра» з мінімальним рахунком.

Навесні Олександр Іванович і взагалі розвіяв міфи про те, що серед вітчизняних дербі є команди, які обов'язково мають перемагати, а є ті, які повинні їм «вклонятися»: «Арсенал» удруге по ходу сезону відібрав очки у «Динамо». Це був удар не лише по столичному міфу — таким чином було кинуто рукавичку в бік донецьких команд, де на той час очки у матчах із «Шахтарем» місцевому «Металургу» лише снилися (лише за два роки Анхель «Пічі» Алонсо на чолі «металургів» візьме перше очко у домашньому матчі проти «гірників»).

Хто-зна, можливо, саме тих чотирьох очок динамівцям і не вистачило для того, щоб удванадцяте стати чемпіонами України. І навпаки, можливо, саме завдяки старанням Олександра Баранова донеччани вдруге тоді стали чемпіонами України.

Водночас, навесні підопічні Олександра Івановича також позбавили «Шахтар» в домашньому матчі двох очок. Тим самим Баранов продовжив традицію, започатковану найпершим тренером «Арсеналу» В'ячеславом Грозним, що «Шахтар» не міг у виїзних матчах перемогти «Арсенал».

Та, вочевидь, вдала гра проти грандів відібрала в арсенальців занадто багато сил — вони практично з усіма більш-менш рівними суперниками зіграли невдало. Тут і поразки від донецького «Металурга» та «Дніпра», нічия з «Ілічівцем», програш «Закарпаттю». Лише після нічиєї з «Шахтарем» колектив знайшов свою гру. І не просто заграв стабільно, а ще й добряче полоскотав нерви аутсайдерам. «Кривбас», «Ворскла-Нафтогаз» — обидва колективи висіли на волосинці від вильоту до першої ліги і обидва зазнали під кінець сезону поразок від «Арсеналу». А «Борисфен», який також поступився киянам (та ще й вдома), взагалі змушений був залишити елітний дивізіон. Провівши за сезон З0 матчів (+9 =10 -11, 30-33) і здобувши 37 очок, «Арсенал» під керівництвом Олександра Баранова посів дев'яте місце. У Кубку України «Арсенал» пройшов недалеко: в 1/32 фіналу, здолавши на виїзді «Олександрію» (0:2), в 1/16 кияни на виїзді поступилися вінницькій «Ниві» (2:2, по пенальті 2:4).

Новий сезон (2005/2006) для Олександра Баранова також розпочався нестабільно. У динамівців, які зробили висновки з попередніх дербі, знову відібрати очки не вдалося. Водночас, як і навесні 2005 року, підопічні Баранова знову відібрали очки у донецького «Шахтаря» в домашньому матчі (знову закріпивши вищезгадану традицію). Так само нестабільність проявилася у тому, що кияни грали добре з такими лідерами, як «Таврія», «Металург» Зп (майбутній фіналіст Кубка України), так само поступалися або втрачали очки з такими середняками, як «Сталь» (Алчевськ), «Закарпаття», «Ворскла».

А матч проти «Металіста» і взагалі зіграв з арсенальцями злий жарт. Підопічні Олександра Івановича виграли той поєдинок у Харкові (тим самим не дозволивши у підсумку здобути харків'янам перші в історії бронзові медалі чемпіонату України), але після цього успіху пішла смуга невдач з чотирьох матчів, у яких «Арсенал» завоював лише одне очко.

Не догравши до завершення осінньої частини змагань п'ять турів, Олександр Баранов склав повноваження головного тренера «Арсеналу». Його команда за 14 матчів сезону-2005/2006 (+3 =5 -6, 12-19) здобула 14 очок. У Кубку України справи пішли краще: «Арсенал» дійшов до чвертьфіналу, здолавши в 1/32 фіналу МФК «Олександрія» (6:0), в 1/16 — «Буковину (1:0), а в 1/8 — дніпродзержинську «Сталь» (2:0). Усього за час роботи в столичному клубі Олександр Іванович провів 44 матчі, в яких здобув 12 перемог, зазнав 17 поразок і 15 матчів звів унічию.

Після «Арсеналу» фахівець у вищій лізі чемпіонату України більше не працював. Нині: залишивши «Арсенал», Баранов повернувся до Фінляндії, де тренує «Спартак» (Гельсінкі), який виступає у третьому місцевому дивізіоні.

Станіслав БЕРНИКОВ привів шепетівський «Темп» до найвищих у його історії вершин у Кубку України.

Станіслав Васильович народився 1951 року в Росії, у місті Липецьку. Як футболіст виступав на позиціях оборонця та півоборонця. Виступав за команди «Металург» (Липецьк), «Новолипецьк» (Липецьк), «Шахтар» (Донецьк), «Металіст» (Харків), «Спартак» (Анапа), «Трактор» (Павлодар), «Волга» (Твер). Тренерську кар'єру розпочав у «Металурзі» (Липецьк). У вищій лізі чемпіонату України Станіслав Берников з'явився у шепетівському «Темпі» після 16 туру сезону-1994/1995, замінивши Леоніда Ткаченка. На той момент «Темп», за підсумками сезону-1993/1994 посів дев'яте місце, але новий сезон розпочав невдало. Зокрема, після розгромної поразки від «Динамо» (0:5) команда у наступних восьми матчах здобула лише одну перемогу, а загалом — чотири очки. У Кубку України команда пройшла в 1/16 фіналу, подолавши «Керамік» (Баранівка) — 0:1 на виїзді та 2:0 удома, а в 1/8 у першому матчі поступилася рівненському «Вересу» на виїзді — 0:1.

Останній матч осінньої частини змагань, так само, як і перший навесні (обидва проти «Кременя» (Кременчук), вийшли у Берникова невдалими. Далі команда виступала нестабільно. Наприклад, «Миколаїв» шепетівці переграли вдома з розгромним рахунком 3:0, а вже в наступному турі з таким же рахунком зазнали поразки від запорізького «Торпедо». Водночас, його команда змогла переграти вдома донецький «Шахтар» і тим самим не дозволила «гірникам» уперше в своїй історії завоювати бронзові медалі чемпіонату України (хоча на той час це було б уже не найвище досягнення донеччан, адже за рік до цього вони здобули срібні медалі). Коли ж після перемоги над «гірниками» прийшли дві поразки (зокрема, вдома від «Чорноморця»), Берников залишив посаду головного тренера «Темпу». Решту десять матчів до кінця сезону з командою працював уже Реваз Дзодзуашвілі. До речі, за підсумками того сезону шепетівці не втрималися у вищій лізі й понизилися в класі. Надалі Станіслав Берников у вищій лізі чемпіонату України не працював.

За невеликий період, що його провів фахівець на чолі «Темпу» (8 матчів, +3 =0 -5, 10-14), команда здобула дев'ять очок. У Кубку України підопічні Станіслава Берникова в 1/8 фіналу у матчі-відповіді переграли рівненський «Верес» (2:0) і вийшли до чвертьфіналу. Та далі підопічні Станіслава Берникова не пройшли: в 1/4 фіналу їх зупинив майбутній фіналіст Кубка України дніпропетровський «Дніпро» (0:2 вдома і 0:1 на виїзді). Нині: російський тренер повернувся на свою батьківщину, в Липецьк, де працював у «Металурзі». 2006 року Російський футбольний союз ухвалив рішення дискваліфікувати його довічно.

Михайло БЄЛИХ став останнім тренером кременчуцького «Кременя» у вищій лізі чемпіонату України.

Михайло Бєлих народився 23 грудня 1958 року. Саме під його керівництвом ФК «Нафтохімік» (Кременчук) пройшов шлях від аматорської команди області до команди майстрів у першій лізі.

У вищій лізі чемпіонату України Бєлих з'явився у міжсезонні 1996 року в кременчуцькому «Кремені», замінивши Валерія Яремченка. На той час кременчужани за підсумками сезону-1995/1996 посіли дев'яте місце, в Кубку України дійшли аж до півфіналу (найвищі досягнення в історії клубу). Але Валерія Івановича того ж року запросили у Донецьк очолити місцевий «Шахтар».

Від'їзд одного з найуспішніших тренерів в історії «Кременя», вочевидь, боляче вдарив по команді, оскільки новому тренеру, Михайлу Бєлих, закріплювати успіхи свого попередника виявилося занадто важко. У шести стартових турах «Кремінь» здобув лише одне очко. У цей період кременчужани поступилися колективу свого екс-наставника («Шахтарю») вдома 0:1, до всього додалася ще й розгромна поразка у Києві від «Динамо» (0:5). Перша перемога прийшла майже за два місяці, аж у сьомому турі. Але й надалі колектив не відзначався стабільністю. Удома підопічні Михайла радували своїх уболівальників (перемоги над «Прикарпаттям», «Кривбасом», «Металургом» Зп, нічия з майбутнім учасником Кубка УЄФА «Дніпром»), а ось на виїзді йшли суцільні невдачі. Восени його підопічні на виїзді не здобули жодного очка.

Навесні ситуація майже не змінилася — знову невдачі у виїзних матчах. До цього додалося ще й те, що команда почала поступатися й удома. А поразки від «Динамо» і «Шахтаря» (у цих іграх кременчужани пропустили по чотири м'ячі) ще більше надломили команду: до завершення змагань «Кремінь» зазнав ще двох поразок (від «Ворскли» та «Карпат»), причому в обох випадках удома. Втриматися у вищій лізі колектив не зміг. У Кубку України кременчужани обіграли в 1/16 фіналу краснопільський «Явір» (0:0, по пенальті, 4:3), однак, у 1/8 поступилися вдома запорізькому «Металургу» 3:5.

Усього за сезон «Кремінь» Михайла Бєлих провів З0 матчів (+7 =3 -20, 28-57), у яких здобув 24 очки. Нині: Бєлих залишався головним тренером команди навіть після того, як вона понизилися в класі, і мав приступити до роботи у першій лізі. Однак, 29 липня 1997 року, за день до змагань, Михайло Бєлих загинув у автокатастрофі. Зараз у Кременчуці проводиться щорічний турнір з міні-футболу пам'яті фахівця.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»