Тренери України часів незалежності. Ч.2

Ми продовжуємо цикл матеріалів «Колишні наставники елітних команд», які будь-коли очолювали команди у вищій лізі вітчизняного чемпіонату часів Незалежності. Нагадуємо: ми відновлюємо в пам'яті тренерів, згадуємо період їхньої роботи в українському чемпіонаті та відшукуємо, куди доля закинула їх зараз. Нашу роботу ми почали в абетковому порядку, від А і т.д. Ми вже згадали історичне значення для донецького «Металурга» таких фахівців, як Анхель Алонсо та Семен Альтман, згадали про колишніх наставників «Металурга» та «Чорноморця» Ко Адріансе та Анатолія Азаренкова.

Якщо під час нашої роботи відбуватимуться тренерські ротації (на жаль, доля тренерська непередбачувана), ми будемо робити доповнення і проводити нашу роботу з їх урахуванням.

Частина 1

Віктор АРИСТОВ ніколи не працював у київському «Динамо» та дніпропетровському «Дніпрі». Проте далекого 1993 року фахівець зіграв важл¬ву роль в історії цих двох клубів.

Віктор Олександрович народився 14 серпня 1938 року в місті Михайлов Рязанської області РФ. Ігрове амплуа: центральний захисник (починав нападником). Почав грати в Московській області, потім виступав за команди «Енергія» (Волзький), «Торпедо» (Таганрог), «Волга» (Астрахань) та ін. У «Металіст» прийшов наприкінці 1966 року.

За 14 років виступів у чемпіонатах СРСР зіграв 427 матчів, у яких забив 24 м'ячі, зокрема в класі «А» (аналог вищої ліги) — 19 матчів. У складі «Металіста» провів 255 ігор, забив 2 м'ячі. Був капітаном цієї команди.

Тренерську кар'єру Віктор Олександрович розпочав ще далекого 1973 року. Спочатку, до 1983-го — у ДЮСШ «Металіст», потім рік у футбольному відділенні Харківського спортінтернату. У професіональному футболі тренерська кар'єра Віктора Аристова почалася з 1984 року. Тоді Віктор Олександрович став працювати в тренерському штабі «Металіста». Зародження чемпіонату незалежної України теж зустрів у харківському клубі. Однак, у першому сезоні (1992), коли харків'яни посіли у своїй групі третє місце, фахівець ще головним тренером не був.

У вищій лізі чемпіонату України Аристов почав працювати головним тренером із зимового антракту сезону-1992/93 в «Металісті», замінивши Леоніда Ткаченка. На той час команда після 15 турів мала в активі 25 очок, а у Кубку України вийшла до чвертьфіналу, зберігши при цьому право виступати у турнірі. Період роботи Віктора Олександровича на посаді головного тренера «Металіста» запам'ятався виїзною нічиєю з «Карпатами» (майбутнім фіналістом Кубка України та учасником розіграшу Кубка володарів Кубків). Та найвизначнішим його успіхом, який стався за цей період, напевно, є домашня перемога над «Дніпром». Цих очок дніпрянам цілком вистачило б для того, щоб випередити київське «Динамо» і стати ще того далекого 1993 року чемпіоном України. Ця мрія у дніпропетровців не здійснюється ось уже дев'ятнадцять чемпіонатів поспіль, а тоді була занадто близькою, оскільки і «Дніпро», і «Динамо» завершили змагання з однаковою кількістю очок.

Віктор Олександрович, провівши на чолі команди 12 матчів (+5=2-5, 11-12) і здобувши 17 очок, зробив свій внесок у те, щоб «Металіст» за підсумками сезону посів п'яте місце, вигравши конкуренцію у «Карпат» та «Кривбасу». У Кубку України ж харків'яни, хоч і дійшли до півфіналу (в 1/4 — перемога над тернопільською «Нивою», але там поступилися «Динамо»), все ж повторити успіху Леоніда Ткаченка, який вивів у сезоні 1992 команду до фіналу Кубка України, йому не вдалося. Хоч би там що, але після 27-го туру Віктор Олександрович склав повноваження головного тренера і три останні тури сезону-92/93 команду доводив Сергій Доценко.

Удруге у вищій лізі чемпіонату України Віктор Олександрович з'явився під час зимового антракту сезону-1995/96 у луганській «Зорі-МАЛС» (нині «Зоря»). На той час луганці за підсумками сезону-94/95 ледве втрималися у вищій лізі, а в осінній частині нового чемпіонату у 17 матчах здобули лише три перемоги і 12 очок. У Кубку України колектив вилетів на першому ж для себе етапі (1/16 фіналу, другий етап) від краснопільського «Явора».

На жаль, великими успіхами для «Зорі-МАЛС» період Віктора Аристова не запам'ятався. Можна згадати хіба що домашню нічию з майбутнім чемпіоном країни «Динамо». Решту всіх 16 матчів луганці програли. Загалом за 17 поєдинків (+0 =1 -16, 4-43) Віктор Олександрович на чолі «Зорі-МАЛС» здобув одне очко, а команда, посівши останнє місце в турнірній таблиці, понизилася в класі.

Більше у вищій лізі головним тренером фахівець не працював. Загалом, за період роботи у елітному дивізіоні Віктор Олександрович провів 29 матчів, у яких здобув 6 перемог, 3 нічиї та 21 поразку. Нині: у період роботи між «Металістом» та «Зорею-МАЛС» Аристов працював у першій лізі в «Евісі» (Миколаїв) (нині — «Миколаїв») та «Поліграфтехніці» (Олександрія) (нині — ПФК «Олександрія»). До речі, в Миколаєві Віктор Олександрович працював у той період, коли команда вийшла до вищої ліги. Ще однією командою, де працював фахівець, була СТБС (Суми) (нині — «Автолюкс» (Суми), яка на той час виступала у другій лізі. Після від'їзду з Луганська тренер працював певний час у Владивостоці, в місцевому «Лучі». З 2004 року Віктор Олександрович є тренером СДЮШОР «Металіст» (Харків) та входить до складу комплексної наукової групи ФК «Металіст».

Володимир АТАМАНЮК очолював запорізький «Металург» на зламі епох Мирона Маркевича та Олега Тарана.

Володимир Михайлович народився 13 червня 1955 року в Донецьку. Спочатку тренувався в групі підготовки донецького «Шахтаря». Професійну кар'єру розпочав в дублі «гірників», потім, під час служби в армії, в київському СКА, що виступав тоді в другій лізі чемпіонату СРСР. Далі знову дубль «Шахтаря», «Новатор» (Маріуполь) аж поки у 1977 році надійшла пропозиція з запорізького «Металурга», який тоді виступав у першій лізі. Там Володимир Михайлович відіграв на позиції крайнього нападника сім років.

Перший тренерський досвід Володимир Атаманюк отримав в Дніпродзержинську, очолив місцеву ДЮСШ. Там же закінчив індустріальний інститут, здобувши таким чином другу вищу освіту (перша - дніпропетровський інститут фіз. культури). Попрацювавши два роки в дитячому футболі, Володимир Михайлович 1987-го повернувся до Запоріжжя, де став помічником головного тренера в місцевому «Торпедо». Пропрацював на цій посаді Атаманюк десять років. Саме тоді «Торпедо» завойовувало найвищі в своїй історії місця в чемпіонаті України: у сезоні-1992 четверте в групі та в 1994/95 сьоме), але Володимир Атаманюк головним тренером команди не був.

Потім були ще два роки роботи помічником головного тренера Олександра Іщенка в кіровоградській «Зірці», далі — знову повернення до Запоріжжя, але цього разу в тренерський штаб «Металурга».

У вищій лізі чемпіонату України Володимир Михайлович як головний тренер почав працювати в «Металурзі» (Запоріжжя) за два тури до закінчення сезону-2000/01, замінивши Мирона Маркевича. На той час запоріжці перебували в середині турнірної таблиці (на восьмому місці), а в Кубку України пройшли лише до 1/8 фіналу, де поступилися «Дніпру» з рахунком 1:3. У двох матчах, що залишилися, Володимир Михайлович успіхів не здобув: поступився «Дніпру», а в останньому турі, хоч і виграв у маріупольського «Металурга» (1:0), але результат того матчу анулювали і присудили запоріжцям технічну поразку за участь у поєдинку дискваліфікованого Віктора Мельника.

У новому сезоні-2001/02 Володимир Михайлович провів теж лише два матчі стартових турів нового чемпіонату. Як і минулого сезону, колектив під його керівництвом не зазнав ані жодної перемоги, ані жодного очка. І вже на третій тур змагань «Металург» вивів Олег Таран. Всього за чотири тури Атаманюк не здобув жодної перемоги і не зробив жодної нічиєї, а різниця м'ячів склала 1-7. Нині: після запорізького «Металурга» Атаманюк працював у селекційній службі луганської «Зорі», куди його запросив Олександр Косевич. Потім певний час (2008 рік) працював в Маріуполі старшим тренером молодіжної команди «Іллічівця». Зараз проживає в Запоріжжі і, наскільки відомо, працює у дитячому футболі.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»