Под микроскопом: Гран При Сингапура + ФОТО + ВИДЕО

Під час гонки в Сінгапурі було все, за що ми любимо кільцеві перегони і Формулу 1 зокрема – обгони, машина безпеки, яка істотно вплинула на тактичні ходи команд, напрочуд цікава боротьба протягом останніх 10 кіл і навіть драма на останньому з них. Хоча, стривайте, чогось таки не вистачало – звісно якби це все ще й відбувалося у боротьбі за перемогу, то цьогорічний етап в Сінгапурі можна було б сміливо заносити в кандидати на найцікавішу гонку сезону. Але всю насолоду «зіпсували» Ньюї, Феттель та їх «Голодна Хайді», яка на трасі Маріна Бей здавалася не стільки гоночним болідом, скільки космічним кораблем, що випадково потрапив до рук одного з землян.

Після того що Себастіан показав усім в Сінгапурі, RB9 може сміливо ставати в один ряд з такими легендарними формульними шасі як Mercedes W196; Lotus 25, 33, 78; Ferrari 500, 312T2, F2002, F2004; McLaren MP4-2, МР4-4, МР4-13; Williams FW14B, FW15C і звісно ж Red Bull RB7. Ви звернули увагу хто стояв за створенням останніх чотирьох машин цього списку? Феттель як і два роки тому просто показав усім, що боротися з ним за цьогорічну корону вже марно. Мабуть це на краще, бо дозволить відтепер усім повністю зосередитися на машинах наступного року і спробувати кинути виклик колективу з Мілтон Кінс вже у 2014-му.

Гонку, яка потроху готувалася стати логічним і страшенно нудним продовженням Спа-Монци, врятував Даніель Ріккардо. Хоч австралієць звісно не волів ставати таким «рятівником», але розбитий у 18-му повороті болід Toro Rosso призвів до появи машини безпеки, яка зібрала докупи добряче розтягнутий пелотон. І тут перед командами постало вкрай непросте питання – їхати в бокси і ризикувати проїхати або не проїхати 35 кіл на одному комплекті шин чи все ж таки залишитися на трасі та їхати за новою гумою у більш потрібний момент.



Багато хто вирішив ризикнути і їх вибір цілком зрозумілий. Кімі, наприклад, просто не було чого втрачати, а знаючи як добре Е21 працює з гумою, було б украй нерозважливо не спробувати відігратися в гонці, яка через проблеми фіна зі спиною котилася під три чорти. Стефано Доменікалі щиро зізнався, що вони з Алонсо розраховували удачу, яка, як відомо, посміхається сміливим. Вибір McLaren і Sauber також цілком логічний – колективи розраховували здобути бодай скільки-небудь пристойні як для них очки. Все ж таки підопічні Уітмарша та Кальтенборн, погнавшись за журавлем, ледве не залишилися й без синиці, хоча не без труднощів таки змогли її втримати в руках. Були й дещо дивакуваті тактичні ходи у Масси та Сутіля, яким поставили SuperSoft, що автоматом означало необхідність ще й утретє їхати за гумою. Феліпе, принаймні, на завершальному відрізку був настільки швидким, що проблем з подоланням рухомих перешкод у вигляді машин все тих же Sauber і McLaren особливо й не відчув. А от Адріану відверто пощастило з тим, що Веббер не зміг дотягнути до фінішу, звільнивши німцю останнє місце в топ-10.

Небажання Red Bull їхати за шинами під машиною безпеки легко пояснюється темпом машини. Себу в Сінгапурі й 15 виїздів Майландера не завадили б упевнено перемогти. А от консервативна стратегія Mercedes в ретроспективі може здатися помилкою, але тільки на перший погляд. W04 на відміну від шасі Ferrari чи Lotus не дає навіть можливість припустити, що на одному комплекті Medium можна було проїхати 35 кіл, тож в команді резонно вирішили обійтися без непотрібного ризику, який міг закінчитися катастрофою у вигляді поїздки в бокси колі так на 50-55-му. Таким чином ми вкотре стали свідками гонки, де тактична гнучкість команд, спричинена появою сейфті-кар, помножена на можливості машин дозволила побачити ще одне захоплююче протистояння командних містків, у якому свої локальні перемоги здобули Ferrari та Lotus.

Найкращий обгін гонки сміливо можна віддати Кімі, який наприкінці дистанції вдало атакував Баттона. Сміливість часто йде в ногу з нерозсудливістю і щось підказує, що якби на місці фіна з британцем були їх напарники, або учасником дуелі був навіть хтось один із дуету Грожан – Перес, то такого чистого обгону, а головне мирного, в цьому місці ми б не побачили. Ряйкконен звісно на той час вже зрозумів, що гума на МР4-28 Дженсона годиться тільки для утилізації на заводі Pirelli (куди вона, звісно, вже прямує), хоча в гонці лишалося ще 6 кіл, протягом яких Баттону треба було протриматися на трасі. Але фін міг дочекатися більш зручної нагоди, та не став цього робити – на попередніх колах яскраво було видно, що англієць усіма правдами й неправдами намагається відірватися на прямих, аби Кімі його не зміг дістати в численних поворотах Маріна Бей, тож чекати кращої нагоди пілот Lotus не став, а пішов із відкритим забралом в атаку там, де цього в принципі ніхто не чекає – в 20-му повороті.

Ряйкконен скористався одразу кількома факторами, які й допомогли йому вийти переможцем у дуелі – ні для кого не секрет, що Е21 фіна значно краще працює з шинами, тож після 30 кіл гума на машині Кімі була в кращому стані, ніж у Дженсона, хоча обоє пілотів робили свій другий піт-стоп на 25 колі під час виїзду машини безпеки, тож краще зчеплення боліда Lotus порівняно з McLaren – це фактор номер один. Номер два – це особистість самих дуелянтів, адже Кімі прекрасно розумів, що Баттон ризикувати сходом не стане і зробить все можливе, аби уникнути аварії, та й зрештою сам фін діяв настільки рішуче, що у Дженсона залишалося дві опції – визнати поразку і відступити або блокувати і, швидше за все, закінчити гонку за 6 кіл до її завершення, упіймавши при цьому облизня замість непоганих (як на той момент) очок. Знаючи професорсько-джентльменський характер англійця неважко було спрогнозувати, що саме він зробить. Як наслідок ми отримали ще один дуже яскравий епізод гонки:



Magnifique – і додати сюди просто немає чого!



Шанувальники конспірології знову отримали чудову нагоду для своєї теорії змови проти Веббера. Поки Феттель насолоджувався феєрверком на честь власної перемоги, Марк отримав більш ніж сумнівну насолоду споглядання на вогонь, який виринає з моторного відсіку його боліду. Стефано Доменікалі навіть з певним сумом зауважив, що зламалася не та машина Red Bull. Але облишмо технічні проблеми «биків», найбільш суперечливий момент суддівства стався пізніше і опосередковано пов’язаний із цим сходом Веббера.

Як відомо, пілоти, повертаючись в закритий парк нерідко підбирають своїх колег, які не можуть доїхати на своїх болідах через технічні проблеми або спорожнілий бак. Така поведінка пілотів зрозуміла і можна сказати навіть традиційна та налічує не один і не два десятки років.

В Мексиці 1986-го Нельсон Піке взагалі підвіз тріо – Стефан Йоханссон, Рене Арну та Філіп Альо і це було по-товариськи і по-справжньому круто:



Усім відомими є й хрестоматійні кадри Сільверстоуна-91, де тріумфатор гонки Найджел Менселл підвозить Айртона Сенну:



а Міхаель Шумахер в Монреалі-95 аналогічним чином робить коло пошани для Жана Алезі, який щойно виграв свою першу і єдину в кар’єрі гонку:



Зрештою лише два роки тому Веббер в Нюрбургринзі підвозив Алонсо:



Але те що було дозволено ще вчора, тепер вважається порушенням – правила змінилися і стюарди, розглянувши епізод, визнали його небезпечним, а Марка з Фернандо покарали офіційним попередженням, яке для австралійця стало третім у сезоні й означає штраф у 10 позицій на старті в Кореї.

Аж до неможливого тяжко не погодитися з Девідом Култхардом, який на власному досвіді знає що таке коло пошани після завершення гонки і як спокійно та розважливо його проїжджають пілоти. Якщо такі дії Алонсо і Веббера є небезпечними, то чому саму Формулу 1 досі ніхто не закрив, адже їзда на швидкості понад 300 та й навіть 200 км/год. є апріорі набагато більш небезпечною. Чи можливо така поведінка десять-двадцять років тому була більш безпечною порівняно з сучасністю? Жодним чином! Зрештою вони ризикували виключно своїм власним здоров’ям, чудово усвідомлюючи можливі наслідки.

Звісно стюарди діяли згідно з нормами і правилами, які змушували їх прийняти саме таке рішення, але хіба ж усі правила є справедливими й адекватними? Авжеж це не означає, що їх ними треба нехтувати, просто це значить, що їх треба змінювати, бо покарання Веббера є явно неадекватним до його так званої провини. Хоча складається враження, що самому Марку це вже нецікаво і він уже рахує свої дні до дембеля, можливо ще сподіваючись виграти свій 10-й Гран Прі, от тільки в Кореї йому буде непросто це зробити.

В’ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.uа