МЕДІН: «Вірою і правдою служив футболу»

Футбольній біографії Медіна можуть позаздрити багато воротарів. Вихованець нікопольського футболу встиг свого часу пограти в юнацькій збірній СРСР на турнірі Гранаткіна. За часів Миколи Павлова цей голкіпер заграв в основному складі "Дніпра", змінивши на відповідальному посту Валерія Городова, який поїхав грати у Марокко. Потім його ім'я довгий час нерозривно було пов'язане з Дніпропетровськом. Проте важка травма і довгий процес відновлення після неї примусили керівництво "Дніпра" запросити на перші ролі Іллю Близнюка. Залишатися в команді, в якій було четверо непоганих воротарів, немало сенсу, і Медін прийняв запрошення від російського "Уралана". З цією командою він через рік завоював путівку до вищої російської ліги. Але коли надійшла пропозиція повернутися в "Дніпро", він роздумував недовго. У рідному колективі Микола зразу ж вийшов на провідні ролі. Надалі в спортивній кар'єрі Медіна було достатньо як білих, так і чорних смуг. Двічі його виставляли на трансфер, траплялося це, коли команду тренували Микола Федоренко і Євген Кучеревський, але потім знов і знов повертали в основу "Дніпра". Микола першим з голкіперів "Дніпра" увійшов до символічного клубу воротарів України, відстоявши в національних і міжнародних змаганнях сто ігор на "нуль".

На жаль, в кар'єрі кожного футболіста настає момент, коли він востаннє виходить на зелене поле стадіону як діючий гравець. Для Миколи Медіна цим днем стало 2 червня 2007 року. Цього дня численні уболівальники, що зібралися на дніпропетровському "Метеорі", аплодували цілій плеяді знаменитих футболістів "Дніпра". Тим, кого впродовж 18-річної професійної кар'єри Медіна, тією чи іншою мірою, об'єднувала спортивна доля. Змінюючи один одного, на зелений газон стадіону виходили легенди "Дніпра" 80-х років: Сергій Краківський, Валерій Городов, Андрій Юдін, Володимир Горілий, Сергій Башкиров, Петро Кутузов, Олександр Лисенко, Вадим Тищенко, Микола Павлов, Володимир Багмут, Микола Федоренко, Олег Протасов, Олег Таран. 90-х років: Микола Медін, Сергій Соловйов, Сергій Беженар, Сергій Дірявка, Дмитро Яковенко, Андрій Полунін, Олександр Захаров, Юрій Максимов, Євген Похлєбаєв, Костянтин Павлюченко, Євген Дмитрієв, Сергій Коновалов, Геннадій Мороз, Валентин Москвин. Футболісти, котрі виступали за "Дніпро" на рубежі століть: Олександр Поклонський, Сергій Задорожний, Геннадій Козар, Руслан Костишин, Валентин Полтавець, Олег Венглинський, Володимир Геращенко, Сергій Матюхин, Володимир Шаран, Дмитро Михайленко, Денис Андрієнко і Богдан Шершун. Всім їм протистояла команда майбутнього "Дніпра", складена з гравців дубля.

Захоплюючий поєдинок закінчився з рахунком 6:2 на користь відомих нині гравців. Хет-триком відзначився кращий бомбардир "Дніпра" в чемпіонатах України Олег Венглинський. Вдалося забити цього дня Миколі Федоренку, Сергію Коновалову, Сергію Матюхіну. За дублерів забивали Євген Коноплянка та Ігор Гордя. За хвилину до закінчення матчу Микола Медін поступився своїм місцем у воротах зовсім юному хлопцю, котрий, як виявилося, живе в його дворі.  

-Я радий тому, - сказав відразу ж після гри Медін, - що приїхали багато хлопців, всі ті, з ким я разом грав. Радий тому, що на трибунах стадіону зібралося дуже багато людей, які дарували мені любов впродовж моєї спортивної кар'єри в "Дніпрі". Спасибі всім, частинка кожного з вас буде в моєму серці.

- Миколо, вашій футбольній біографії може позаздрити багато хто, адже ви навіть встигли пограти за юнацьку збірну СРСР. Пам'ятаєте ті часи?
— Ще б пак! У складі юнацької збірної Союзу я двічі брав участь в турнірі Гранаткіна, грав проти однолітків з Франції, Німеччини... Таке не забувається. У 1987 році вперше поїхав за кордон - до Франції. Враження колосальні. Пам'ятаю, коли повернувся до спортінтернату, тижнів два на уроках тільки й робив, що розказував одноліткам про те, де був і що бачив.

— А як починався ваш шлях у великий футбол?
— Футбол, напевно, передався мені з генами. Мій дід, а потім і батько грали за нікопольські команди. Іноді й мене брали з собою на стадіон. Ще школярем я почав грати сам. Здебільшого грав на полі й лише зрідка ставав у ворота. Поступово воротарське ремесло стало для мене близьким.

— Хто навчав вас воротарської справи?
— Олексій Поліканов займався опікою воротарів юнацької збірної Союзу. Він навчив мене правильно обирати позицію у воротах. Свій досвід передавав мені в "Дніпрі" Леонід Колтун. А в нікопольському "Колосі" вчився воротарської справи у Геннадія Лисенчука. Дуже продуктивно працював зі мною Сергій Краковський, потім Валерій Городов. Кожному з них я вдячний.

— 16-річним ви опинилися в "Дніпрі"...
— Євген Кучеревський в 1988 році запросив мене до своєї команди, яка в тому сезоні стала чемпіоном СРСР. Я тренувався і грав за дубль. Тоді ворота "Дніпра" позмінно захищали Краківський й Городов. Після розпаду СРСР до Ізраїлю виїхав грати Краківський, потім покинув команду і Городов. Отже настав і мій час захищати кольори "Дніпра". Спочатку все складалося дуже добре. Але потім я серйозно травмувався – розрив хрестоподібних зв'язок. І впродовж тривалого періоду проходив курс лікування. Про основу "Дніпра" довелося забути.

— Ваше ім'я довгий час було нерозривно пов'язане з "Дніпром". Ми говорили "Медін" — мали на увазі "Дніпро" і навпаки. Яким вітром вас занесло до Калмикії?
— Коли   я   відновлювався після важкої травми, на перші ролі до "Дніпра" запросили Близнюка.  Стеценко сказав мені: "Ми не можемо мати чотирьох воротарів і платити їм великі гроші, це розкіш для будь-якого клубу. Якщо у тебе є пропозиції від інших клубів, ми готові їх розглянути". А тут саме подзвонив мій земляк, колишній гравець київського "Динамо" Павло Яковенко, і запросив до російського "Уралану". Так я й опинився в Елісті.

— У вас там спочатку зовсім непогано справи пішли — провели двадцять ігор, м'ячів мало пропустили, а потім щось трапилось...
— Просто я ставився до кожної гри, товариської або календарної, найсерйознішим чином, і перевантажився психологічно. Шість ігор в чемпіонаті відіграв на нуль, а потім в Саратові пропустив курйозний гол. М'яч потрапив у стійку, потім мені в голову і влетів у ворота. Одного разу я не зміг виручити команду, і до перерви ми програвали 0:2. Яковенко мене замінив. До цього мене ще ніколи не зміняли після першого тайму, і я зустрів це рішення в штики. Одним словом, стався у мене з тренером конфлікт.

— Чи дійсно в "Уралані" в той період міг з'явитися сам Марадона?
— Ілюмжинов його запрошував, але грати Марадона відмовився. Хоча був не проти приїхати, провести пару-трійку тренувань і навіть виступати в ролі консультанта команди. У нього був свій інтерес - Дієго хотів налагодити торгівлю калмицькою чорною ікрою, продавати її в банках, на яких як реклама красувався би його портрет.

— Миколо, вам довелося попрацювати з багатьма тренерами, хто з них справив на вас найяскравіше враження?
— Важко сказати. З Павловим я почав грати в основному складі. Микола Петрович був відмінним фахівцем, хорошим психологом і організатором. Він багато що для гравців робив. При ньому всі хлопці одержали квартири, існувала чітка система виплати заробітної платні і преміальних. Саме тоді ми вперше побачили валюту. Тому не дивно, що футболісти за Павлова стояли горою. У ту пору в "Дніпрі" була відмінна моральна атмосфера, у нас був єдиний дух, і, як наслідок, був результат. При Берндті Штанге дуже добре був налагоджений тренувальний процес. Все проходило з такою легкістю, що навіть навантаження не відчувалися. Штанге вперше дозволив нам їздити на збори з сім'ями. Просто нам тоді не пощастило у фіналі Кубка. Якби тоді ми переграли "Шахтар", думаю, все могло бути інакше. В'ячеславу Грозному я вдячний за те, що він вчинив зі мною по-людськи, благородно. Тоді я після операції ще повністю не відновився, а контракт у мене вже закінчився. Інший міг би сказати мені "до побачення", а він переконав керівництво укласти зі мною нову угоду. Євген Кучеревський був прекрасним психологом, залишався оптимістом навіть тоді, коли команда програвала і завжди міг її підбадьорити. Мефодійович міг знайти підхід до будь-якого гравця. Я б ще відзначив те, що він з багатьох питань не прагнув нав'язати свою точку зору, і це багатьох підкуповувало.

— Ваша воротарська кар'єра налічує більше трьохсот матчів. Які з них найбільш запам'яталися?
— Гра майже п'ятнадцятирічної  давнини проти київського "Динамо". Тоді, на "Метеорі",   при 40 тисячах наших уболівальників ми перемогли столичний клуб  — 1:0. І лише через гіршу різницю забитих і пропущених м'ячів поступилися киянам чемпіонством.

— За збірну України вам так і не довелося зіграти. Хоча восени 2001 року Лобановський запрошував вас до тренувального табору команди яка готувавалася до гри з Польщею..
— Тоді в збірній були проблеми з воротарями. Сергій Перхун загинув. Шовковського і Левицького прооперували. "Під ніж" повинен був незабаром лягти Вірт. Після гри "Дніпра" у Флоренції з "Фіорентиною" мені сказали, що потрібно їхати до тренувального табору національної команди. Чесно кажучи, не чекав, тому сприйняв все як збіг обставин. Здогадувався, що на гру в Хожуві Лобановський навряд чи поставить мене у ворота. Так, власне, воно й вийшло.

— Для воротаря, мабуть, найскладніша ігрова ситуація — пенальті.  Скільки разів вам вдалося їх парирувати?
— Нещодавно журналісти ознайомили мене із статистикою. Так от, граючи за основу тільки "Дніпра", мені довелося близько сорока разів протистояти в подібних дуелях форвардам суперника. Одинадцять пенальті мені вдалося парирувати. Три рази м'яч летів повз ціль. А одного разу за мене зіграла стійка.

— Напевно, потрібно мати психологічну стійкість, щоб захищати останній рубіж команди?
— Звичайно. Потрібно завжди пам'ятати, що на тебе розраховує твоя команда і уболівальники. Голкіпер повинен брати "свої" м'ячі й виручати команду. Головне для воротаря — надійність.

— Хто з близьких більше за інших стежив за вашими спортивними успіхами?
— У мене спортивна сім'я. Дружина  —  Ірина  —  майстер спорту з фігурного катання. Зараз вона працює заступником директора льодового Палацу спорту "Метеор". Вона ходила практично на всі домашні ігри з моєю участю. У нашій сім'ї підростають дві прекрасні донечки: старша, п'ятнадцятирічна Кристина, і молодша, п'ятирічна Анастасія.

— У вільний час, чим займаєтеся?
— Краще всього відчуваю себе в колі сім'ї. Влітку ми із задоволенням відпочиваємо на дачі, на березі Дніпра. Люблю порибалити, попрацювати на городі й у саду.

— Які якості цінуєте в людях?
— Чесність і порядність. А ще — витримку й надійність.

— Що можете порадити хлопцям, хто починає свій шлях у футбол у воротар
— Перш за все. постійно і сумлінно працювати на тренуваннях Інакше плани і мрії можуть не здійснитися.

— Якщо коли-небудь вам доведедеться побачити своє ім'я в енциклопедії, що б ви хотіли про себе прочитати?
— Вірою і правдою служив футболу.

Олександр ПЕТРОВ, газета «Український футбол»