Поддержать украинских военных и людей, пострадавших из-за войны

Чемпионат Украины
|
5921
1

Игорь ЛЕОНОВ: «Перехватить у Милана Кака было нереально»

Селекционер «Шахтера» дал откровенное интервью

Екс-футболіст та екс-тренер, а нині — селекціонер «Шахтаря» відверто й щиро розповів, як проходив курс «старого» бійця в Лаосі, «відрядження» у Кременчук та друзів…

Про футболіста Ігоря Леонова вболівальники «Шахтаря» говорили: «світла голова», хоча — брюнет. Малися на увазі грамотні дії Ігоря на футбольному полі — в опорній зоні або в ролі центрального захисника. Проявив себе Ігор Іванович і в селекційній службі «гірників», до якої повернувся після того, як отримав перший тренерський досвід в «Іллічівці».

«Із Леоненком спілкуємося двічі на тиждень»

— Ігоре Івановичу, вам недавно (14 вересня. — Д.Д.) виповнилося 45. Як зустріли день народження?
— У літаку. Ми з Геннадієм Орбу поверталися з Києва, де проходили навчання та практику на тренерський PRO-диплом.

— А в телефонному режимі хто привітав?
— О, було дуже багато дзвінків. Президент «Шахтаря» Рінат Леонідович Ахметов особисто привітав, телефонував також генеральний директор клубу Сергій Анатолійович Палкін. А ось президент «Іллічівця» Володимир Семенович Бойко, напевно, не знає, коли у мене день народження (сміється).

— Упевнений, що Віктор Леоненко вам також дзвонив…
— Звичайно, у нас — товариські взаємини. Ми взагалі з Вітею двічі на тиждень обов’язково спілкуємося, незалежно від того, чи є привід. Знаєте, він — дуже хороший співрозмовник, з яким цікаво спілкуватися, причому не обов’язково про футбол. Із Сергієм Ребровим, з яким разом грали за «Шахтар», також залишилися хороші взаємини. Взагалі, в мене багато друзів.

— За кордоном також?
— Безумовно. Ось Льоша Кобозєв дзвонив із Німеччини. До речі, ми 1988?го разом прийшли в «Шахтар», відтоді й дружимо. Олексій ось уже 20 років живе в Бекумі — це тихе містечко, що розташоване за 60–70 км од Дюссельдорфа. Якось він тренував команди нижчих регіональних ліг, але нині трохи відійшов від футболу, трудиться в одній з фірм і експортує жалюзі. Це було ще пов’язано з тим, що він переніс операцію на тазостегновому суглобі. Ходить нормально, але бігати йому важкувато. Знаєте, коли закінчуєш із футболом, болячки починають допікати. Мені ось спину прооперували…

«Щербаков повинен був сяяти у «Барселоні»

— Шлях у футболі починали в керченському «Океані». Після школи вас у «Таврію» запросив нинішній глава ФФУ, (а в той час коуч сімферопольців) Анатолій Дмитрович Коньков. Відтак він очолив «Шахтар» і покликав вас у Донецьк…
— Так, за що я йому дуже вдячний. Звичайно ж, привітав Анатолія Дмитровича з призначенням на посаду президента Федерації, побажав успіхів на новому місці.

— Перед розпадом СРСР у «Шахтарі» підібралася сильна плеяда футболістів: Сергій Щербаков, Віктор Онопко, Андрій Канчельскіс… Могли тоді замахнутися на «золото» чемпіонату Союзу?
— Звичайно. Якби «Шахтар»-91 зберіг склад на наступний рік, даю 80 відсотків, що ми стали б чемпіонами. Та ще двома-трьома футболістами зміцнилися. А то у нас основна обойма складалася з 13 виконавців. В останньому чемпіонаті СРСР ми перше коло пройшли рівно, поступившись тільки у 15?му турі в Дніпропетровську. Трималися на другому місці після ЦСКА, у команді був сплав молодості та досвіду. Але країна наказала довго жити, і нам довелося шукати нові місця роботи. Ми з Льошею Кобозєвим виїхали в Австрію — в «Санкт-Пельтен», відтак й інші хлопці розбіглися…

— Напевно, у пам’яті залишився матч «Шахтаря» з ЦСКА в Донецьку, коли на 90-й хвилині суддя з Баку Рагімов «придумав» пенальті у ворота «гірників»?
— Ще б пак, такі матчі не забуваються! Ми впевнено вигравали — Сергій Щербаков забив фантастичний, за красою, гол, підхопивши м’яч на своїй половині поля, обіграв кількох «армійців» і поставив ефектну крапку. Але на 90?й хвилині, коли впав Корнєєв, а я до нього навіть не доторкнувся, суддя вказав на позначку. Рагімова потім дискваліфікували, але що з того — перемогу в нас все одно вкрали! Шкода було уболівальників. Якби той матч виграли, вийшли б у лідери. Правда, в Москві потім у другому колі боржок повернули, обігравши ЦСКА з рахунком підсумкове дев’яте місце, а «Шахтар» тоді, між іншим, фінішував на 10?му. У другому колі ми посіли друге місце, вийшли в півфінал Кубка країни, довівши, що чогось-таки варті як футболісти. Олег Матвєєв та Сергій Ателькін забивали ледь не всі м’ячі команди, а Матвєєв із 21?м голом в активі (за «Шахтар» і «Кремінь») став найкращим бомбардиром чемпіонату. На нас у Кременчуці ходив повний стадіон, там — фантастичні вболівальники! До речі, «Шахтар» удома ми обіграли тоді з рахунком 3:2, відзначилися Матвєєв, Ателькін і Корпонай. А наступного сезону Валерій Яремченко повернувся в «Шахтар», і ми з оренди повернулися в свій клуб, вигравши Кубок країни і «срібло». Добре, що президентом «Шахтаря» став Рінат Леонідович Ахметов, були мобілізовані фінансові ресурси, хлопці в Донецьк пішли, зокрема, хороші іноземці, а не такі, як раніше.

— Наприкінці кар’єри з’їздили до Китаю й відзначилися в першій російській лізі. Чим запам’яталися ті вояжі?
— У Китай потрапив після розмови з Сергієм Нагорняком. Але пробув там всього два тижні. Не хочеться й згадувати… Біля Лаосу на базі зібралося 12 команд, як в армії. Після перегляду, що включає в себе моторошні за складністю тести, яка команда тебе вибере, в тій і гратимеш. У 33 роки мені довелося важкувато.

Ми — іноземці — жили в готелі, а китайці в бараках, ходили строєм. Що тренер скаже, те й робили, дисципліна — залізна. Слово, пройшов курс молодого, а в моєму випадку — «старого» бійця (сміється). Правда, все ж готувався підписувати контракт (Леонід Колтун там працював тренером), але якісь спритні хлопці замість мене, а потім й замість Віті Мороза «увіпхали» в команду якихось болгарських гравців. Повернувся додому, пограв за «Зорю» у Сергія Погодіна, відтак виник варіант із командою «Волгар-Газпром» (Астрахань), куди мене запросив Корній Андрійович Шперлінг. Потім попросили посилити «Газовик-Газ пром» (Іжевськ). У першій лізі тоді рубка була серйозна. Пам’ятаю, після поразки від «Шинника» в Астрахані приймаємо казанський «Рубін», і ми виграли — 3:2 — на заповненому 30-тисячному стадіоні! Стара арена заревіла, затремтіла, простими словами, атмосфера була неймовірна! Нас носили на руках…

«Перехопити у «Мілана» Кака було нереально»

— У «Шахтарі» ви, разом із ще низкою колишніх футболістів, увійшли в селекційну групу, яку очолював Володимир Плоскіна.
— Так. Володимир Іванович, який, на жаль, рано пішов із життя, був дуже хорошим селекціонером. Він у тій групі був із Віктором Степановичем Малишевим. Потім до них приєдналися Олексій Чередник, я, Геннадій Орбу та Сергій Ковальов, а за півроку Сергій Ателькін та Олег Матвєєв. Нам президент клубу поставив завдання їздити, дивитися футболістів, адже час, коли купували гравців тільки по відеокасетах, минув. І ми побачили світ.

— Із моменту, коли гравець потрапляв на олівець, скільки часу могли за ним спостерігати?
— Півроку, а то й рік. По черзі дивилися футболіста, потім усі разом збиралися й обговорювали кандидатури.

— Знаю, що в блокнотах були прізвища Кака і Робіньо…
— Так. Першою нашою поїздкою було відрядження до Бразилії. Вивчили увесь «Сантос», а Кака виступав за «Сан-Пауло». Дивлячись на його гру, неозброєним оком було помітно, що це — майбутня зірка. Ми запитали в його агента про ціну, але нам сказали, що можна й не дізнаватися, адже Кака веде «Мілан». Перебити трансфер у такій ситуації було нереально. Той «Сантос» мені дуже подобався. Узагалі, всіх хлопців розібрали потім по топ-клубах. Алекс, Ренато, Робіньо, Лео, Луїс Фабіано…

— Хто в «Шахтар» прийшов за вашої безпосередньої участі?
— Наша група спрацювала так, що в «Шахтар» прийшли Даріо Срна, Томаш Хюбшман, Ігор Дуляй, Разван Рац, Фернандіньо, Жадсон. Як ви пам’ятаєте, ці хлопці потім завоювали Кубок УЄФА.

— Чим привернув увагу Фернандіньо? Наскільки знаю, він грав крайнього хава?
— Так, відповідав за праву бровку. Ми з Володимиром Плоскіною дивилися Фернандіньо наживо, потім на іншу гру з Плоскіною літав Гена Орбу. Стежили. Фернандіньо та інші хлопці виокремлювалися дуже сильно. Якось Сергій Ковальов, дивлячись на 19?річного Дані Алвеша, який нині в «Барселоні», зауважив, буде хлопець здорово бровку пильнувати. Так і вийшло. Жадсон, наприклад, вирізнявся прекрасним баченням поля, точними передачами. Чотири роки ми літали по всьому світу, а потім, коли академію «Шахтаря» відкрили, пішли тренувати хлопців. Зараз, після роботи в «Іллічівці», я знову повернувся на селекційні хліба в свій рідний клуб. Зауважу: де б не працював, моє серце належить «Шахтарю».

— Володимир Бойко чимось пояснив вашу відставку з посади в.о. головного тренера «Іллічівця»?
— Так, ми зустрілися. Він подякував за роботу, все-таки залишили команду в прем’єр-лізі. І сказав, що хоче побачити «на старості років» у Маріуполі Лігу Європи. Зазначив, що з досвідченим Миколою Петровичем Павловим працював раніше. Ми сприйняли все, як є. Але бажання працювати тренером мене не залишає…

Sport.ua

Источник Sport.ua
Оцените материал
(1)
Сообщить об ошибке

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите

Настроить ленту
Настройте свою личную ленту новостей

ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ

Комментарии 1
Введите комментарий
Вы не авторизованы
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Niko_Dim
Пользователь заблокирован администрацией за нарушение правил