Чернігівський «Ювентіні»

На жаль, Україна вміє втрачати таланти. Де нині більшість з тих, хто 2000 року завоював «срібло» європейської юніорської першості? І хтозна, що ще буде з минулорічними євротріумфаторами... А що вже казати про хлопців, які прокладали собі шлях у безгосподарних 90-х?

Одним із таких самородків став Сергій Коваленко. Залишивши Україну ще наприкінці 1999 року, він наробив галасу в Європі, увійшовши в історію українського футболу як вітчизняний легіонер — призер чемпіонату Бельгії.

«Академік»

У 14-15 років Сергій вважався справжньою надією чернігівського футболу. Виступаючи за місцеву «Юність» в дитячо-юнацькій лізі, упродовж сезону-1998/1999 він забив 18 м'ячів у 19 матчах (ех, зберегти б цю швидкострільність до бельгійських та італійських часів...). Така результативність, звісно, не лишилася непоміченою. Але не нами, а сусідами-росіянами: Коваленка запросили в московське «Динамо», а згодом — і в той самий московський клуб «Академіка», з якого пізніше вийдуть Павленко, Данішевський та Будянський.

Того самого 1999-го, зігравши восени останній матч за чернігівських юнаків, Сергій перебрався до Москви, де досить швидко набрав обертів і став одним із найкращих у команді, де кожен із 21 гравця був найкращим у своєму регіоні. Збираючи найталановитіших дітей СНД, «Академіка» обіцяла їм світле футбольне майбутнє. І, треба сказати, ця футбольна школа виконала свою обіцянку. Майже відразу академклас почав грати у міжнародних турнірах, перемагаючи своїх однолітків із «Баварії», «Андерлехта», марсельського та ліонського «Олімпіків», «Осера», «Тулузи», «Лілля».

Уже тоді за талановитих хлопців почалася неабияка-конкуренція. Наш Коваленко, здібний та результативний форвард, мав пропозиції від «Сент-Етьєна» та «Бордо», але французи не змогли домовитися з «Академікою» про трансферну ціну. Як з'ясувалося, — на щастя: хлопця помітив «Ювентус» і відразу ж сплатив необхідні кошти (кажуть, 450 тис. доларів).

«У тіні високих дерев»

У Турин прибув цілий «академічний» десант — Будянський, Зейтуллаєв, Коваленко. Усі — неабияк перспективні, куплені за немалі гроші з прицілом на першу команду. Для СНД свої люди в «Юве» — небуденне явище. 17-річний Ільяс Зейтуллаєв навіть одразу ж отримав запрошення в національну збірну Узбекистану! Але проходив рік, другий, а шансу помітно проявити себе хлопцям ніяк не випадало. Зейтуллаєв кілька разів потрапляв у заявку, Будянський навіть дебютував у Серії «А», однак все одно пробитися через широкі спини п'ємонтських зубрів «радянському» тріо не щастило.

Коли хлопцям було по 20, туринський клуб почав відправляти їх по орендах. Коваленко опинився в клубі «Лодіджані» із Серії «С2». За півсезону він провів усього 4 матчі й остаточно втратив надію на успіх в Італії. А «Лодіджані», до речі, відразу після відходу українця об'єднався зі ще одним римським клубом, «Чиско», й опустився аж у «Лігу Про Секонда Дивізіоне». Тепер йому лишається хіба що пишатися такими вихованцями клубної школи, як Луїджі Аполлоні, Валеріо Фйорі, Еміліано Моретті; Лука Тоні, Франческо Тотті та Паоло ді Канїо.

Хтозна, якби «моджигейт» припав на час, коли хлопці ще були в ювентійському резерві, може, вони й отримали б шанс проявити себе в Серії «В». Але на той час нікого з них у складі «Юве» вже не було. Переходу Коваленка посприяв ніхто інший, як той самий Лучано Моджи. Тодішній гендиректор туринського суперклубу, знаючи, що у форварда закінчується контракт, домовився зі своїм давнім знайомим, колишнім агентом Зідана Люсьєном Д'Онофріо: той безплатно бере Коваленка в свій клуб — льєзький «Стандард», а, коли бельгійці захочуть продавати Сергія, «Юве» отримає половину трансферної суми. Разом із Коваленком в бельгійський клуб тоді вирушили уругвайський голкіпер Фабіан Каріні та нігерійський форвард Бенджамін Онвуачі.

Пізніше, за рік після «моджигейту», цей перехід опинився у центрі нового скандалу. Італійські правоохоронці підозрювали клуби в неправильному складанні фінансових документів під час купівлі-продажу футболістів, допитували фігурантів справи. Але справу спустили на гальмах, та й приводу шкодувати щодо такого переходу ні в кого з трійки не було.

Титулований «бельгієць»

А й справді, чому було шкодувати? Коваленко єдиний із «академічного тріо» потрапив у вищий дивізіон, та ще й у команду, яка вирішувала там найвищі завдання. Дебютувавши у «Стандарді» 7 жовтня 2004 року в матчі проти «Амея», 20-річний форвард потихеньку почав виходити зі старту й навіть забивати. Спортивний директор льєзького клубу (який згодом очолив його і в якості тренера) був вельми задоволений українцем. По завершенні сезону Коваленко урочисто підписав новий контракт до 2008 року, а керівництво назвало його надією команди, «новим Емілем Мпезою». Говорили навіть, що він отримає місцеве громадянство, адже прижився у клубі й матиме змогу звільнити одне легіонерське місце.

Тодішній «Стандард» за іменами, можливо, навіть був найкрутішим у Бельгії. Голкіпери Руньє та Каріні, оборонці Дефландр, Оньєву та Драгутинович, форварди Рапаїч, Нікулає, Вамберто, Руссель та Дембеле. Капітан — видатний португалець Сержіу Консейсау. Команда-мрія, і не тільки для Бельгії! Однак Коваленку вдавалося витримувати величезну конкуренцію в атаці, де, окрім названих ветеранів, були ще й африканці та латиноамериканці. Головною проблемою українця, як з'ясувалося, стала результативність. Награвши в першому сезоні всього 384 хвилини (за 14 матчів), Сергій провів чотири м'ячі. Але за наступні два роки разом йому не вдалося забити навіть стільки ж. Тренери випускали його дедалі частіше, а голів усе не було. У підсумку, сам Мішель Прюдомм, уславлений бельгійський голкіпер, який із посади спортивного директора став головним тренером «Стандарда», перестав робити Коваленку компліменти.

Беручи українця з «Ювентуса», «Стандард» сподівався отримати результативного форварда. На ділі ж вийшов атакувальний хавбек. Команда Сергія виявилася вельми амбітною — у першому ж сезоні він з нею завоював бронзові медалі, й у матчі плей-офф за вихід у Кубок УЄФА Льєж спершу здолав «Генк» з рахунком 3:1 (останній гол забив Коваленко), на виїзді все ж поступившись путівкою в Європу (0:3). Наступного сезону «Стандард» дістався півфіналу Кубка Бельгії та завоював «срібло» чемпіонату. Коваленко грав уже чимало, а голів від нього майже не було. Свій останній сезон в Льєжі Сергій почав із прикрого автогола й у підсумку вирушив у оренду в «Локерен». Може, він і проявив би себе в складі аутсайдера «Жупілер-ліги», але на заваді став конфлікт із тренером, знаним по роботі з «Метадоном» та московським «Локо» Славолюбом Муслином (за іронією долі, вони з Коваленком перетнуться в Білорусі, де серб очолюватиме без особливого успіху мінське «Динамо»).

Заграй Сергій у «Локерені», й, можливо, перед ним розкрилися б двері «Стандарда»: в команді почалася зміна поколінь, зіркових ветеранів замінила граюча молодь. Але — не судилося. Екс-гірник Мілан Йованович та екс-бразилець Ігор де Камарго привели свою команду до чемпіонства, а Коваленко опинився у заштатному «Руселарі», навіть там не показавши результативної гри...

«Волинь», та не та, «Торпедо», але не московське...

Свого часу ходили розмови про інтерес до Сергія з боку донецьких вищолігових клубів, але до конкретики тоді не дійшло. Так і грав собі Коваленко десяток років за кордоном, вважаючи, що додому завжди можна повернутися. А тим часом молодіжка без нього взяла «срібло» на чемпіонаті Європи (Сергій, на відміну від інших наших юних талантів, лишився українцем і завжди відгукувався на запрошення до збірної), а у вітчизняному чемпіонаті ліміт на легіонерів встановив моду на молодих футболістів з українським паспортом. Та й у «Ювентусі», де до відомих подій із молодіжного складу пробивався хіба що Дель П'єро, тепер грають вихованці команди Джовінко та Маркізіо, які свого часу не проходили у резервний склад, де грав Коваленко.

Тож улітку 2008 року віце-чемпіон Бельгії опинився не в суперклубі, а в луцькій «Волині». Якби цей перехід відбувся кількома роками раніше, коли команда Кварцяного грала у вищій лізі, то я впевнений: невгамовному тренеру вдалося б «реанімувати» й Коваленка. А так... Дебютувавши в команді 17 серпня в матчі проти майбутнього гранда першої ліги ПФК «Севастополь», він провів за «Волинь» всього чотири неповних матчі й на початку вересня перестав виходити навіть на заміни.

На початку 2009 року Коваленко приєднався до білоруського вищолігового клубу «Торпедо». На горе, у Жодіному якраз були фінансові проблеми, і команда, яка боролася за бронзові медалі, грала, за словами нашого героя, на голому ентузіазмі. Де ж тут до завдань? Аж до осені борючись за медалі, команда в підсумку фінішувала восьмою. Зігравши в першій половині на фланзі, під кінець чемпіонату Коваленко повернувся в лінію атаки. Сергій відіграв за команду сезон і, за повідомленнями білоруської преси, залишив Жодіно. Трансферна вартість українського напівоборонця, який свого часу переходив із Москви в «Юве» за майже півмільйона, нині, за версією популярного сайту transfermarkt.de, становить 75.000 євро...


Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»