МАРКОВИЧ: «З математики були лише одиниці»

Можна сказати, що він пов'язаний з українським футболом вже досить давно. У збірній Сербії і Чорногорії Мар'ян дебютував у поєдинку проти збірної України на міжнародному турнірі в Москві. Крім того, Маркович зіграв на турнірі пам'яті Валерія Лобановського в Києві проти поляків і був в захопленні від футбольної атмосфери в столиці України. У 2000 році у складі «Црвени Звєзди» Мар'ян грав проти «Динамо» в кваліфікації Ліги чемпіонів. Через рік доля звела Марковича ще раз з Україною, на цей раз його «Црвеній Звєзді» протистояв київській ЦСКА у Кубку УЄФА. До «Динамо» він перейшов 2005 року, і за ці роки Мар'ян став своїм у київській команді.

І повірте, це справді так. Коли ми вели розмову з Мар'яном у фойє на базі «Динамо» у Конча-Заспі, жоден з гравців «Динамо», який проходив повз нас, не міг щось не сказати Марковичу чи пожартувати на адресу серба. Особливо виділялися Андрій Несмачний та Олександр Шовковський. Перший підбіг до Марковича і жартома вигукнув: «Я кращий!», а воротар киян завмер на місці на десять секунд, виявляючи здивування. Дожилися, інтерв’ю беруть не в мене, а у Марковича, — щось подібне читалося в очах Шовковського.

— Мар'яне, яким ви були у дитинстві?
— Таким, як і всі. Постійно перебував у русі, не міг висидіти на одному місці.

— Що ще можете нам розповісти про себе?
— Я народився у невеликому містечку Пожареваць, який знаходиться за 80 кілометрів від столиці Сербії — Бєлграда. Населення Пожареваця — 50-60 тисяч. Наше місто представляє команда «Млада Радник», яка виступає у першій лізі чемпіонату Сербії. Там я і починав свої перші кроки у футболі.

— Хтось із відомих футбольній громадськості виступав разом з вами у «Млада Радник»?
— Можливо, чули про Велібора Васевича, який згодом виступав за «Аякс»?

— Ні, може пригадаєте ще когось?
— Був ще такий Филипович, який встиг пограти за «Бенфіку».

— Саме у ті роки югославський футбол переживав бум. У кінці 80-х збірна Югославії виграла молодіжний чемпіонат світу. У 1991 році «Црвена Звєзда» стала володарем Кубка чемпіонів. Ви, часом, на стадіон у тому сезоні КЄЧ не ходили?
— Звісно, ходив. Як зараз пам’ятаю матч з «Барселоною» у півфіналі 1991 року, коли за них виступали Ромаріо, Стоїчков, Куман. «Црвена Звєзда» тоді програла, але все одно здобула трофей (щось тут наплутав Маркович, адже, по-перше, Ромаріо грав за «Барселону» з 1993 року, а у півфіналі КЄЧ-1990/1991 «Црвена Звєзда» пройшла «Байєрн»).

— Із шкільних років щось цікаве розповісте?
— Ходив я вісім років до школи, але граніт науки так і не вигриз. Бажання навчатися не було. Жоден з предметів, навіть фізкультуру, я не полюбляв. З математики у кінці року в мене було п’ять одиниць.

— У Югославії тоді вивчали російську мову. Яка оцінка була з цього предмета?
— Тверда четвірка (сміється).

— А з історії?
— Не пригадую, а що?

— Зараз перевіримо ваше знання історії сербського народу. Коли відбулася битва на Косовому полі і хто брав участь у ній?
— Турки воювали з Сербією, а битва ця відбулася у 1818-му. Ой, ні – у 1813 році.

— Ну на п’ятсот років помилилися. Дійсно османи воювали з сербами, але це відбулося у 1389 році.
— Ой!

— Не так давно Америка бомбила сербів. Ви не тримаєте зла на Сполучені Штати за вторгнення у вашу країну?
— Це неприємний період для сербського народу. Якій країні буде подобатися, коли на неї скидають бомби. І хоча моє місто бомбардування оминуло, я американцям пробачити це не міг. Вони не повинні були втручатися у війну за Косово між сербами та албанцями.

— Югославія, як і СРСР на початку 90-х, розпалася на багато окремих держав. Ви особисто хотіли, щоб була єдина держава Югославія чи незалежна Сербія?
— Я хотів, щоб була єдина дружня держава. А зараз гнітюча атмосфера. Серб вже не може спокійно пройти Сплітом, ми не можемо спокійно відпочити у Хорватії на морі.

У 17 років Маркович перейшов до гранда сербського футболу «Црвени Звєзди». Саме там Мар'ян доріс до гравця національної збірної. З «Црвеною Звєздою» він тричі вигравав національний чемпіонат і Кубок країни. До речі, цікаво, що його опонентом по головному дербі, як і в Україні, є Ігор Дуляй, який тоді виступав за «Партизан». Але перед тим, як потрапити до «Динамо, Мар'ян встиг пограти в серії «А».

— У «Црвені Звєзді» я провів найкращі роки своєї кар’єри. Впродовж п’яти років я був незамінним гравцем «Црвени», але мені хотілося спробувати свої сили у сильнішому європейському чемпіонаті. Моєю персоною цікавилися європейські клуби. Особисто я хотів грати в серії «А», і коли надійшла пропозиція від «Дженоа», я з радістю погодився. Хоча команда й грала дивізіоном нижче.

— І чому ж ви протрималися там лише півроку?
— Дуже прикра історія трапилася тоді з «Дженоа». Команда вже одною ногою була в серії «А», і для стовідсоткової ймовірності керівництво клубу вирішило вплинути на результат заключного матчу з «Венецією». «Дженоа» перемогла — 2:1, але команду з Генуї звинуватили у підкупі того матчу. У підсумку італійська федерація відправила «Дженоа» в серію «С». Ви б бачили, що тоді творилося у місті. Місцеві вболівальники чекали, що команда гратиме в еліті, а тут раптом її дискваліфікували.

— Настільки люті фанати були в «Дженоа»?
— О, так. Та що й казати, якщо у перший день мого перебування у Генуї до мене підходили 70-річні бабусі та дідусі і просили автограф або ж сфотографуватися з ними. Серйозно. В Італії люди живуть футболом не так, як у Сербії чи в Україні.

— Зараз «Дженоа» грає в серії «А». Не жалкуєте, що могли пограти в одному з кращих європейських чемпіонатів?
— Що тепер жалкувати? Це – життя. Я дуже хотів грати за «Дженоа», але у серії «С» гравцям заборонено виступати, і мені довелося покинути Апеннінський півострів.

— І ви опинилися в «Динамо»…
— Український клуб не вперше хотів викупити мій трансфер. Ще коли «Црвена Звєзда» грала проти «Динамо» у кваліфікації ЛЧ, на мою адресу надходили пропозиції, але керівництво сербської команди захотіло занадто високу трансферну ціну.

— Суму, запрошену тоді за ваш трансфер, не назвете?
— Ні-ні, адже я її не знаю. А коли «Дженоа» дискваліфікували, «Динамо» підписало мене як вільного агента.

— За киян тоді грали Горан Гавранчич та Ігор Петкович. Знали тоді таких футболістів?
— Гавранчич вже був на слуху, засвітився у матчах Ліги і національній збірній. А Петровича пам’ятав по матчах чемпіонату Сербії та Чорногорії, де він виступав за «Младость».

— У «Динамо» швидко адаптувались?
— На жаль, ні, адже у першому своєму матчі у Києві проти «Таврії» на НСК «Олімпійському» я отримав серйозну травму. Капітан симферопольців Едмар в'їхав у підкаті мені в ліву ногу і наступні півроку я не тренувався.

— Через це ви і не змогли взяти участі у ЧС-2006, адже на той момент були гравцем збірної Сербії?
— Хоча я і відновися за кілька місяців до мундіалю в Німеччині, але випав з основного складу «Динамо» навесні 2006-го, внаслідок чого тренер збірної Ілія Петкович вирішив обійтися без моїх послуг.

— Після тривалої перерви ви знову опинилися в обоймі національної команди…
— Так, Мирослав Джукич запросив мене на травневі товариські матчі з Ірландією, Росією та Німеччиною. Мені потрібно зарекомендувати себе з найкращого боку, адже, можливо, більше такої нагоди і не випаде.

— Як ви вважаєте, в чому причина останніх невдач вашої збірної?
— Звинувачувати ми повинні самі себе. Серби вдало стартували у відборі до ЄВРО-2008, але потім примудрилися програти казахам і не виграти у збірної Вірменії. А наостанок провели провальну гру в Бельгії, тим самим подарували путівку на континентальний форум португальцям та полякам.

— Завдяки переходу в «Динамо» ви маєте можливість виступати в ЛЧ. Який матч вам запам’ятався найбільше, і проти кого було найважче грати?
— На жаль, за роки мого перебування ми не здобули жодної перемоги у Лізі. Минулого сезону запам’яталася домашня гра з «Реалом», коли ми вели в рахунку 2:0, але бразилець Роналду в останні п’ять хвилин забив нам два голи. І зустріч з «Стяуа» на виїзді, коли ми зобов’язані були перемагати румунів, але зіграли внічию — 1:1. У цій лізі я зіграв лише два виїзні поєдинки з «Манчестером» та «Ромою». Запам’ятався Криштіану Роналду. Божевільний футболіст, проти якого один в один не зіграєш. Він з мого флангу забив третій гол у Манчестері, я нічого не зміг подіяти з ним. Проти Роналду інколи 2-3 гравці нічого вдіяти не можуть, а тут я один був. У «Ромі» сподобався Тотті.

— З біллю у серці пригадуються ті матчі. Як ви думаєте, з приходом Сьоміна гра «Динамо» набула нових барв?
— Я думаю, зміни очевидні – з'явився результат. Навесні, ми лише у двох матчах чемпіонату зіграли внічию, майже наздогнавши «Шахтар» у таблиці.

— Тренувальний процес за Сьоміна дуже змінився?
— Тренувальні заняття стали триваліші. Більше приділяється уваги тактиці і роботі з м’ячем.

— У цьому сезоні ви забили перші свої м’ячі у динамівській кар’єрі. Пригадуєте, як і кому це зробили?
— У Запоріжжі я відзначився прямим штрафним ударом. А у грі з «Карпатами», після чиєїсь передачі, мені вдався блискучий сольний прохід і зробив рахунок у грі 4:2.

— Порівняйте рівень сербського та українського чемпіонату.
— Я думаю чемпіонат України на 50% сильніший за сербський. Причина – фінанси, яких в Україні у футбол вкладається набагато більше, аніж у Сербії.

— А кого вважаєте найсильнішим гравцем вашого амплуа?
— У чемпіонаті України це – Срна, а у світовому футболі – Видич.

— Чим займаєтеся у вільний від футболу час?
— З друзями граю у «playstation» і роблю банкрутами букмекерські контори (сміється).

— Який найбільший ваш виграш?
— Дві тисячі євро. А поставив, здається, сто. Випадково, адже я тоді вгадав приблизно 15 подій, але це ще було у Сербії. В Україні мені з цим не таланить.

— На «Динамо» ставки часом не робите?
— Ні, маленький коефіцієнт – 1,12, 1.15. Не вигідно.

— Ну, поставте на поразку, а там десь випадково помилитеся у захисті. Коефіцієнт відразу примножить ваш виграш разів у десять.
— (Сміється). Такого не може бути, «Динамо» завжди перемагає.

Валерій Пригорницький, газета «Український футбол»

ФК «Динамо» Киев