ДАРМОВІС: «Засморжук у футзалі для мене був, є і буде №1»

Народився Павло Дармовіс 7 червня 1985 року в місті Рівне. З семи років почав займатися футболом у Юрія Володимировича Кубишкіна, а коли юнаку виповнилося 13 перейшов у ДЮСШ №4 в секцію футзалу до Віталія Засморжука.

Павло Дармовіс закінчив Рівненський Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені Степана Дем’янчука, причому спочатку здобув вищу економічну освіту, а згодом ще й вивчився за спеціальністю фізичне виховання. Не дивлячись на свій молодий як для футболіста вік, вихованець рівненського футзалу вже встиг попрацювати дитячим тренером з цього виду спорту в ДЮСШ№4. Проте згодом отримав більш привабливу, напевно, у фінансовому плані, пропозицію з рівненської податкової, де і працює по сьогоднішній день. Протягом останніх трьох років Павло захищав честь цієї організації на різноманітних футбольних турнірах і хоча поки що відсвяткувати перемогу рівненській податковій не вдалося, проте їхня команда вже двічі посідала друге місце і одного разу фінішувала третьою.

Окрім того, Павло Дармовіс продовжує захищати кольори головної футзальної команди міста, граючи в другій четвірці, а з нинішнього сезону досвідченого гравця обрали капітаном другої команди, за яку він теж виступає, передаючи досвід молодим вихованцям і одночасно допомагаючи Віталію Засморжуку тренувати «Кардинал-2-ДЮСШ-4», команду, яка виступає в першій лізі.

На жаль травми, які постійно переслідують спортсмена, не дають йому розкрити свій талант в повній мірі і показати все на що він здатний. Ось і за кілька тижнів до Нового року Павло вийшов з капітанською пов’язкою в матчі першої ліги в Рівне проти «Львівхолоду», а одразу після завершення гри разом із партнерами по першій команді він повинен був вирушити до Хмельницького на чергову гру Екстра-ліги, але прикра травма ноги вже у першому таймі на 18-й хвилині гри не дозволила футболісту навіть дограти матч, не говорячи вже про вояж до Хмельницького.

Проте сподіваємося, що в новому році Павло Дармовіс не матиме проблем із здоров’ям і радуватиме вболівальників своєю грою, як в першій, так і в другій команді.

- Павло, пам’ятаєш свій перший матч в складі МФК «Рівне»?
- Було це у 2003 році. Ми грали в кубковому матчі з «Львівською пивоварнею» і, як не прикро, поступилися – 3:4.

- Який із матчів найбільше відклався в твоїй пам’яті?
- Напевно, найбільше запам’яталася гра проти житомирян. Ми тоді боролися у першій лізі за вихід у фінальну частину змагань. Як їм, так і нам потрібна була перемога в тому матчі. Вони приїхали за перемогою, але з рахунком 5:3 перемогли ми. У тому пам’ятному матчі я забив три голи, які, на мій погляд, принесли нам путівку до фіналу.

- А як часто тобі вдавалося забивати більше одного голу?
- Про житомирський «Контингент» я вже згадував, а ще чотири голи вдалося провести, теж у першій лізі, у ворота дрогобицького «Каменяра». А ось у вищому дивізіоні більше одного м’яча поки що не забивав, тому не має чим похвалитися.

- Чи є така гра, яку тобі не хотілося б згадувати?
- Так, це кубкова гра з «Ураганом». Тоді я вийшов у першій зміні в першій четвірці на майданчик, тобто почав гру одразу зі свистком арбітра. І вже в першій атаці обрізався. На щастя нам не забили. Хоча на цьому моя гра в тому матчі закінчилася. Тому і не дивно, що цю гру мені хочеться як найшвидше забути.

- Можливо, в твоїй кар’єрі були курйозні голи за твоєю участю?
- Так, не без того. Пригадую свій перший сезон у вищій лізі (після доволі тривалої перерви рівненська команда повернулася до найвищого дивізіону). Це якраз трапилося в сезоні 2008-2009 рр. Перший тур, в якому ми грали в Сумах, перенесли на 22 листопада. Ми програвали господарям «СумДУ» – 0:1. У другому таймі один з моїх партнерів, вже не пригадую хто, зробив простріл – м’яч влучив мені в коліно і опинився у сітці воріт. У той час я просто рухався в напрямку воріт і ніяк не очікував на такий подарунок. Після цього ми, забивши ще два м’ячі (Щербаков і Басюк), здобули перемогу з рахунком – 3:1.

- У твоєму житті не так багато було тренерів і все ж, хтось із них зробив найбільший внесок, тобто допоміг тобі полюбити футбол і пов’язати із ним своє майбутнє?
- Так сталося, що в ДЮСШ№4 я потрапив у тринадцятирічному віці. Футзалом опікувався Віталій Засморжук. Тому звісно, що Віталій Степанович у футзалі для мене був, є і буде номером один. Те, що він зробив для мене в плані мого становлення як футзаліста, навіть важко описати. Тобто, все що я вмію, все чим володію, це все завдячуючи Віталію Степановичу. Тому я дуже поважаю цю людину. Ну і, звичайно, не варто забувати і Юрія Баховського. Юрій Степанович теж доклав чимало зусиль у плані мого вдосконалення, як гравця футзалу. Багато в тактичному плані додав і наш нинішній тренер Сергій Піддубний, якого в плані тактики вважаю кращим тренером в Україні. Дуже багато чого корисного і цікавого він може розповісти на тренуваннях.

- Павло, з ким ти товаришуєш у команді?
- Майже з усіма. Важко когось виділити окремо. Відверто кажучи, маючи двох дітей не надто багато можна собі дозволити. Тому в гості вибираємося не так часто.

- Окрім футболу, є ще якась улюблена справа?
- Так. Дуже люблю настільний теніс.

- Ти одружений, як звати дружину і коли ви одружилися?
- Одружився в 2007 році. Дружину звати Тетяна. Виховуємо двох синів – п’ятирічного Максима і дворічного Артема. Поки що власним житлом не розжилися, тому живемо в тещі.

- А як ви познайомилися з Тетяною?
- Мій товариш, який вже став моїм кумом, збирався на побачення зі своєю дівчиною, яка, відповідно, обіцяла взяти з собою ще й подругу. Звісно, що мій кум запропонував і мені приєднатися. Подругою яку запросила дівчина мого друга, якраз і виявилася Тетяна. Так ми і познайомилися, про що і досі не шкодую.

- Де з дружиною полюбляєте проводити відпустку?
- За звичай відпустка припадає на червень, і ми завжди намагаємося поїхати на море. Це обов’язково для нас, таке собі життєве кредо, що влітку потрібно відпочивати. Рік працюєш, а влітку відпочиваєш. Частіше відпочиваємо в Криму, але були і в Туреччині. Між іншим, там нам більше сподобалося.

- Якій страві віддаєш перевагу, що такого смачненького готує твоя дружина?
- Полюбляю зелений борщ, тобто борщ із щавлем. Це для мене найсмачніша страва.

- Чи є у тебе улюблений фільм?
- А чому ні? Це комедія – «Врятувати рядового Райана». Американський кінофільм 1998 року режисера Стівена Спілберга про висадку військ союзників у Нормандії під час Другої світової війни. Фільм, удостоєний п'яти премій «Оскар»: за кращу режисуру, роботу оператора, звук, монтаж і монтаж звуку. Ось ця картина мені дуже подобається.

- І на завершення нашої розмови твої побажання підростаючому поколінню, тобто юнакам, які б хотіли пов’язати своє життя з футболом? Тобі, маючи тренерський досвід роботи, це мабуть не буде складним завданням.
- На першому місці в успішній кар’єрі повинна бути кропітка, невтомна праця. Звичайно, обов’язковим чинником повинно бути палке бажання займатися улюбленою справою. Окрім того, ще й бажано мати відсоток таланту. Ось і все, що потрібно на мою думку. Але найголовнішою повинна бути любов до цього виду спорту. Якщо любити і терпляче займатися, то я впевнений, що з любого виросте гравець високого рівня.

Також користуючись нагодою, хочу привітати, в дні Нового року та Різдвяних свят, всіх причетних до футзалу – футболістів, тренерів, суддів, вболівальників, тобто всіх, у кого замирає серце від цього яскравого і динамічного виду спорту. Хочу побажати всім здоров’я, професійного росту, нових перемог і цікавих захоплюючих поєдинків, які б радували всевидяче око вболівальника.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ