ЕЛЬКІНСОН: «Всюди потрібні професіонали!»

Прізвище президента обласного баскетбольного клубу «Ферро-ЗНТУ» вже давно стала синонімом існування професійного чоловічого баскетболу в Запоріжжі. Не здобувши особливих лаврів в якості гравця, Валерій Елькінсон чудово проявив себе в ролі організатора, керівника клубу, який нещодавно завоював свій перший вагомий трофей. До цього успіху президент і його команда йшли не один рік, й нині приймають вітання з приводу перемоги в Кубку Суперліги. Саме з них і розпочалася «Пряма лінія» з читачами запорізького тижневика «МИГ».
 
- Валерію Альбертовичу, прийміть найщиріші вітання з приводу перемоги в Кубку Суперліги! Ви ставили завдання завоювати цей трофей? 
- Ми взагалі ставилися до цього турніру дещо легковажно, перш за все, приділяючи увагу чемпіонату і відправляючи на кілька кубкових матчів далеко не основний склад. На попередньому етапі хотіли стати другими в групі, але так вийшло, що фінішували на третій позиції, яка вивела нас у серії плей-офф на «Кривбасбаскет». Коли ж обіграли одного з фаворитів чемпіонату, переглянули свої завдання на Кубок, і в підсумку виграли цей трофей. Але завдання стати призерами Суперліги ніхто не знімав. Виконаємо його чи ні – стане зрозуміло наприкінці травня.
 
- Який настрій панував у команді напередодні вирішальних матчів за Кубок?
- Налаштовувалися хлопці дати бій, особливо БК «Київ», якому ми перед цим програли домашній матч першості. Зазвичай я завжди буваю присутнім на зборах команди напередодні ігор. А в Києві цього робити не став. Спеціально. Якщо «накачувати» гравців, можна нашкодити. Головний тренер команди Кирило Большаков дуже добре розібрав гру суперників, вказавши своїм підопічним на їхні помилки. Коли ми обіграли «Будівельник», упевнилися, що обіграємо й БК «Київ». Кирило Вадимович тактично переграв опонента, плюс до цього велике бажання хлопців перемогти.
 
- Виходить, домашня поразка пішла їм на користь?
- Розумієте, постійні перемоги, хоч і різні за характером, десь розслаблюють. І гравці, особливо американці, ловлять «зірочку». Хоча у нас рядова команда – і за бюджетом, і за добором гравців. Просто ми дуже вдало провели селекцію: легіонери виявилися дуже порядними людьми. Переможний настрій, бажання гідно зіграли свою роль стали запорукою колективізму.
 
- Якісь преміальні були передбачені гравцям за перемогу в Кубку Суперліги?
- В іноземців, до речі, це прописано в контракті. Будуть заохочення й від головного спонсора команди – акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», голова правління якого Павло Кравченко є почесним президентом БК «Ферро-ЗНТУ» й надає нам всебічну підтримку.
 
- Країна вперше в сезоні побачила вирішальні матчі на загальнонаціональному телеканалі. Скільки це коштувало?
- Директорат Суперліги заплатив 169 тисяч гривень. У свою чергу Суперлігу фінансують клуби, отже, в цій сумі є й наша частина. Як буде далі - подивимося. У всякому разі, зі зміною влади в країні, сподіваємося, знизяться й розцінки. Досі за показ одного матчу нам виставляли близько 50 тисяч гривень - невиправдано велику суму. Думаю, якщо стануться зрушення в кращий бік, і баскетбол частіше з'являтиметься на телеекранах.
 
- Чому не практикується пряма трансляція на запорізьких телеканалах?
- Ми проти цього. Нам потрібен глядач на матчах. Коли трибуни переповнені - зовсім інша атмосфера. По телебаченню, будь ласка, дивіться, але в записі. Я сам приходжу додому після матчу і не без задоволення передивляюсь гру вдруге.
 
- Вітань після кубкової перемоги було багато. Яке з них найцінніше для вас?
- Ой, не готовий відразу сказати! Після фінального матчу я одразу побіг на ігрову арену й лише згодом відповідав на дзвінки. Перший, звичайно, був від дружини: сім'я – це святе! А взагалі телефонували багато, навіть з Барселони. Усім – велике спасибі! Було дуже приємно…
 
- Нинішніх лідерів команди зберегти зможете?
- Складне питання. Якщо вистачить коштів… Втім, зараз не будемо загадувати: до кінця сезону всі вони – гравці «Ферро-ЗНТУ». Їм у Запоріжжі подобається, але хлопці налаштовані заробити побільше грошей. Якщо умови будуть рівнозначні з іншими пропозиціями, не виключено, хтось і залишиться.
 
- Головного тренера команди не переманять в інший клуб?
- Сподіваюсь, що ні. В нього контракт – не на один рік.
 
- І все ж Большаков – мешканець Дніпропетровська, а «Дніпро», на відміну від «Ферро», не дуже радує своїх прихильників...
- Коли ми граємо в Дніпропетровську, в Кирила Вадимовича - подвійний стимул: одна половина залу вболіває за нас, інша – за господарів.
 
- Валерію Альбертовичу, досі ми не торкалися проблем, яких жодна команда не уникає…
- Звичайно, і в нас їх вистачає. Приміром, американців ми називаємо «статистами», оскільки вони грають, перш за все, на статистику, яка висвітлюється на сайті «Євробаскет». А від цих характеристик залежить вартість гравця. Тому для багатьох іноземців головне – особиста статистика, а вже вторинне – перемога команди. Нам вдалося в нинішньому сезоні укомплектуватися гравцями, для яких основне – командний результат. До того ж наш колектив -- згуртований: на відміну від інших команд, у нас немає поділу на іноземців і українців - усім хочеться себе проявити. Проблеми ж зявилися, коли ми взяли четвертого американця. Мене дивує: як можна віддати передачу співвітчизнику, що знаходиться в менш сприятливому положенні для атаки, і не віддати м’яча гравцеві іншої національності, що перебуває на ударній позиції. У складі «Ферро-ЗНТУ» є досвідчені виконавці Олександр Рибалко, Георгій Кондрусевич, Олександр Шапошников, які в змозі вирішити долю матчу. І якщо вони бігатимуть без м'яча, виникатимуть конфлікти. Отже, доводиться ці питання якось вирішувати…
 
- А «зіркова» хвороба хлопців відвідує?
- Буває. Баскетбол - контактний вид спорту, й іноді лідери можуть впіймати «зірочку»: їм не вподоби жорстке поводження під час тренування. Але ж це боротьба за місце в складі. Доводиться «лікувати».
 
- У побуті заокеанських легіонерів проблем немає?
- Є складності. Як, наприклад, йому пояснити, що в нас немає стабільного інтернетзв’язку? Ми вже поставили і кабельний, і мобільний… У мене самого бездротовий Інтернет, але ж це жах... Досить прикладів?
 
- Цілком. А як, приміром, вирішується питання харчування?
- Нормально. На меню і якість продуктів американці не скаржаться. Звичайно, свинини вони їдять менше, в основному - курятину. Дуже полюбляють борщ.
 
- У клубу є талісман?
- Поки що ні, але ми думали над цим, навіть оголошували конкурс. Пропозиції були різні: від заїждженого козака до залізного дроворуба. Нам нічого не сподобалося. Будуть хороші пропозиції - будемо розглядати. Талісман команді потрібний!
 
- Яким транспортом користується команда під час виїздів на ігри в інші міста?
- За винятком західних областей України, куди ми дістаємось залізничним транспортом, переважно користуємось автобусом. Він – непоганий, чого не скажеш про наші шляхи – жах якийсь! Мені боляче дивитися на хлопців, які, можна сказати, мучаться в поїздці. Щодо сидінь і полиць навіть у купейних вагонах, то вони не передбачені для високорослих людей – виникають проблеми зі спиною. Я взагалі, чесно кажучи, дивуюся, як легіонери їдуть у нашу дійсність...
 
- Хто в команді найвищий і найнижчий?
- Найвищий – вихованець запорізького баскетболу Станіслав Алексейчик, який поки що грає за дубль. Його зріст - 214 сантиметрів. Як його покласти на полицю в купе? Найнижчий, напевно, Сергій Чариков - 184 сантиметри.
 
- Ви можете порівняти той період середини 90-х, коли команда дебютувала на євроарені, й нинішні часи?
- Зараз дуже важко порівнювати. Тоді наш клуб ще не був професіональним. Нині все змінилося: підхід до гри, організації тренувального процесу, популяризації баскетболу. Хоча й тоді у нас була непогана команда, укомплектована пристойними гравцями.
 
- У багатьох уболівальників існує думка, що спортивний клуб – несерйозна організація. Сиди собі й витрачай гроші спонсорів. Ви готові спростувати цю думку?
- Так, сучасний професіональний клуб - це дуже серйозна організація. Ми нещодавно обговорювали це питання з головою обласного відділення НОК України Володимиром Лобановим і дійшли висновку, що спортивних менеджерів-професіоналів обмаль.
 
- Очолюваний вами клуб завоював брати участь у єврокубкових турнірах. А чи відповідає Палац спорту «ЗАБ» вимогам, які пред’являються до споруд, що приймають міжнародні змагання?
- У нинішньому стані – ні. Тому влітку наш клуб спільно з власниками цієї споруди розпочне реконструкцію. Замість балконів будуть споруджені трибуни, отже, збільшиться кількість місць. Також придбаємо табло, вдосконалимо системи освітлення та вентиляції. Тобто маємо здійснити дуже серйозну реконструкцію на не менш значиму суму. Але це – тільки перший етап. Якщо вдало завершимо чемпіонат, а саме потрапимо до числа призерів, можливо, у Запоріжжі розпочнеться будівництво нового спорткомплексу. На жаль, у головній спортивній споруді міста – Палаці спорту «Юність» -- за його нинішнього стану грати неможливо, незважаючи на те, що свого часу вся його модернізація була зроблена за рахунок клубів із ігрових видів спорту.
 
- Скільки ж глядачів зможе вмістити Палац спорту «ЗАБ» після реконструкції?
- Близько півтори тисячі. Дай Боже, щоб всі господарі ставилися до своєї власності так, як ставляться керівники ВАТ «ЗАБ». Своя електрощитова, своя котельня, планується збільшення готелю, ремонт роздягалень, фойє, автостоянки. Тобто потрібні дуже серйозні інвестиції, крім тих, що запланували ми.
 
- А вже відомо, де планується побудувати новий спорткомплекс і кому він належатиме?
- Попередньо розмова йде про місце в районі парку «Дубовий гай», а власником споруди стане той, хто візьме на себе обов’язки головного інвестора. У складчину, як це було раніше, зараз ніхто будувати не буде -- занадто багато прикладів нераціонального витрачання коштів.
 
- На допомогу владних структур розраховуєте?
- Хотілося б, а там подивимося. Згадався випадок, коли якось довелося побувати на нараді в одного з колишніх губернаторів нашої області. Питання спорту розглядалося не більше 15 хвилин. Перша особа області була категоричною: «Професіональні команди мене не цікавлять. Як стан справ із розвитком технічних видів спорту? Коментарі, думаю, зайві. Лише одного разу, багато років тому, мер Запоріжжя жорстко поставив питання допомоги баскетбольному клубу перед тодішніми власниками феросплавного заводу. Протягом місяця ми відчували цю допомогу, а потім дзвінок із Києва – і вона закінчилася.
 
- Свого часу Запоріжжя вважалося столицею ігрових видів спорту. Коли ж почали заводи продавати, змінилися господарі. Але ж серйозний бізнес існує в місті.
- Часи міняються, і ніхто не може змусити людину вкладати свої гроші в спорт. Я не знаю чому, але великому бізнесу це не цікаво. Хоча, за рахунок використання рекламної продукції спорт міг би мати суттєву фінансову підтримку. На наших матчах багато глядачів, ми гідно представляємо місто, але… Якщо бізнесмени почнуть витрачати багато коштів на рекламу – виникнуть питання в податківців. Це я вже проходив, тож знаю не з чуток. Потрібен розумний, державний підхід до фізичної культури та спорту, як, приміром, у тій же Росії.
 
- Чи отримали ви задоволення від призначення нового міністра спорту? 
- Побачимо. Радує поки тільки те, що раніше Равіль Сафіулін уже керував спортивною структурою і вже має якийсь досвід.
 
- Як ви взагалі оцінюєте рівень розвитку баскетболу в Україні?
- Все, що робиться на місцях, - заслуга ентузіастів і меценатів. Президент ФБУ Олександр Анатолійович Волков – прекрасний спортсмен і чудова людина, але цього мало. У нас нестача кваліфікованих гравців, хоча ніби й є здібна молодь, але з нею потрібно працювати. Клуби пішли різними шляхами: хтось, маючи великі гроші, почав запрошувати легіонерів, сплачує просто фантастичні гроші гравцям і тренерам, а віддачі немає. У Донецьку то існує команда, то ні. А, між іншим, дитячо-юнацький баскетбол там на пристойному рівні. Є в Україні й дитячо-юнацька баскетбольна ліга, але її діяльність здійснюється на кошти клубів.
 
- Запорізькі хлопці в ній грають?
- Так, клуб зацікавлений, щоб у його складі було більше своїх вихованців. У Запоріжжі є СДЮШОР № 12, вихованці якої беруть участь у чемпіонатах України в чотирьох вікових групах за кошти БК «Ферро-ЗНТУ». Так само і в інших містах. Там, де немає професіональних команд, все – за рахунок батьків. І це можна назвати розвитком? Залишається і проблема залів. Сьогодні вихованці СДЮШОР № 12 мають якийсь час у спорткомплексі «Будівельник», а ігровий зал у Хортицькому мікрорайоні минулого літа завідуючий міським відділом освіти і науки попросив терміново звільнити для... юних дзюдоїстів. Причина? Обласну федерацію дзюдо очолює голова обласної ради...
 
- Виходить, за рахунок одних дали можливість займатися іншим?
- Я не проти дзюдо, але ж це – не вихід із ситуації. Тим більше, що батьки юних баскетболістів вклали якісь гроші в ремонт залу, а зараз змушені шукати інше місце для тренувань. Спасибі ректору ЗНТУ Сергію Бєлікову, який пішов нам назустріч і надав університетський спортзал для тренувань старших юнаків.
 
- До речі, ви згодні з думкою, що саме завдяки керівництву технічного університету у нас зберігся професіональний чоловічий баскетбол?
- Однозначно. Якщо б Сергій Борисович не простягнув руку допомоги - команди б зараз не було. Хочу відзначити, що в цьому вузі розвивається не тільки студентський баскетбол, а й гандбол, аеробіка, інші види спорту. Багато спортсменів успішно закінчили цей навчальний заклад, чимало навчаються зараз.
 
- Чи вірили ви, що такі часи, як зараз переживаю ваш клуб, коли-небудь настануть?
- Вірили, звичайно. Й самі вкладали чимало і сил, і коштів.
 
- Крім феросплавного заводу, чи є ще спонсори-меценати у баскетбольного клубу «Ферро-ЗНТУ»?
- Шукаю! Є багато людей, які обіцяють допомагати, і я намагаюся їх переконати в доцільності цього. Зрозумійте, клуб має певний бюджет, через який не перестрибнеш. А хлопці тим часом стараються, виграють, займають високі місця. І вирішити питання додаткового преміювання дуже складно. Свого часу я обійшов багато підприємств, фірм, проте – безрезультатно. Проблема в тому, що більшість наших заводів належать не запоріжцям. Згадайте, років 12 – 14 тому скільки у нас було команд! У Палаці спорту «Юність» вихідних днів весь час йшли змагання - з ранку і до пізнього вечора. А зараз? Міні-футболу немає, жіноча гандбольна команда ледь животіє...
 
- Чи правильне твердження, що ви живете баскетболом 18 годин на добу?
- Приблизно так. Зараз, мабуть, трохи менше, а з липня по жовтень - однозначно так. Приходячи додому, сідаю за ноутбук. Ми переглянули більше 2000 баскетболістів, причому не тільки їхні профайли, а й відеозаписи ігор. У підсумку відібрали трьох. Звичайно, сам я таку кількість кандидатів не міг передивитися: на моєму рахунку десь 400 гравців.
 
- Хто ж «підносив снаряди» вам?
- Дуже професійно працює Кирило Большаков. Він, в хорошому сенсі слова – божевільний. Мені здається, і спить з ноутбуком. Його гідним асистентом в цьому плані є менеджер нашого клубу Єгор Чемякін, який допоміг і в пошуках обдарованих баскетболістів, і в спілкуванні з їхніми агентами. До речі, в Кирила Вадимовича вже сьогодні є таблиці з даними: хто й коли закінчує університет, кого можна взяти на замітку. Запрошувати з Європи дорогих ми не можемо: контракти – просто фантастичні, нам не під силу. Будемо брати новачків, які хочуть приїхати сюди, «засвітитися» й отримати хороший європейський контракт.
 
- Спасибі за цікаву, змістовну розмову!
- Хочу подякувати всім нашим уболівальникам і запросити їх до Палацу спорту «ЗАБ» на вшанування команди, яке відбудеться у вівторок, 30 березня, о 17-й годині. Відразу після закінчення урочистої церемонії - чергова гра чемпіонату з БК «ДніпроАзот».
 
Записав питання і відповіді «Прямої лінії» Ігор ПАВЛЕНКО
Суперліга