Станіслав ЧУЧМАН:«Амбіції Руху і сум за Львовом повернули мене додому»

- Станіславе, як розпочалася твоя футбольна кар’єра?

- Мій старший брат Ігор займався футболом, тому можна сказати, що я був обмежений у своєму виборі. Батько мене відправив у футбольну секцію уже як свого молодшого сина. Втім, на відміну від брата, в СДЮШОР «Карпати» я був до останнього класу, Ігор перейшов в «Динамо». Пригадую, коли був малим, часто приходив до брата на тренування, так полюбив футбол. Хоч я сам з 1991 року, на футбольну секцію потрапив до хлопців на рік старших. Вийшло так, що я сподобався тренеру Роману Деркачу, перестрибнув один клас і з цим роком уже був до дев’ятого класу.

 

- Що тобі дав Роман Деркач?

- Навчив любити футбол, а не себе в футболі. Він навчив дуже багато, навіть словами це описати важко. До речі, спілкувався з ним недавно. Ми залишилися в хороших відносинах.

 

- Два роки ти грав за «Карпати-2». Чому не вдалося перейти в дублюючий склад команди?

- В «Карпатах-2» мене хотіли залишити і на третій рік, однак цього не захотів уже я сам. Так сталося, що я перейшов в дублюючий склад «Металіста». Чому не потрапив у дубль? Зараз молодим гравцям туди потрапити легше, тому вихованці школи «Карпат» 1988 та 1989 років були дуже сильними, саме їх забирали в дублюючий склад. Ці хлопці стали чемпіонами України серед дублюючих складів. Словом, потрапив тоді у такий час, коли програв конкуренцію.

 

- Твій одноклубник Володимир Бідловський у своєму інтерв’ю також зауважив, що в той час в «Карпатах» була велика кількість легіонерів, тому пробитися далеко в «Карпатах» було непросто.

- Якраз Володі і компанії через них важко було пробити у головну команду «Карпат». Окрім того, мені важко було потрапити в дублюючий склад, оскільки там був Бідловський і багато інших сильних гравців.

 

- Як складалася доля після «Карпат-2»?

- Думав, що «Карпати-2» уже переріс. Було запрошення від дубля «Металіста», поїхав на перегляд і там залишився на рік. Зіграв кілька товариських матчів за першу команду, і Мирон Маркевич навіть брав на тренування з першою командою. Особливо тоді, коли багато гравців з першої команди були травмованими або відсутніми через інші причини.

 

- Як було тренуватися з Тайсоном, Шав’єром, Вільягрою?

- Перші рази хвилювався як тренуватися з гравцями такого рівня. Втім, на перші тренування у мене були завдання працювати лише у відборі,  тому можна сказати, що розкрити себе з першою командою багато можливостей не було.

 

- Після дублюючого складу «Металіста» ти перейшов у першоліговий ФК «Львів».

- Побув в команді півроку, після чого отримав запрошення від головного тренера ФК «Миколаїв» Руслана Забранського.  Ситуація було такою, що на той час в ФК «Львів» переходили люди, які мали певні проблеми з пошуком інших команд. Були фінансові проблеми, тому кожен з гравців розумів, що ця команда – певний трамплін перед іншою.

 

- До речі, у ФК «Миколаїв», у який ти перейшов, теж не була найкраща фінансова ситуація.

- Різні були періоди. Був там два з половиною роки, увесь час тримався за львівського тренера Руслана Забранського. При ньому я зріс уже, як дорослий футболіст. У «Миколаїв» йшов як молодий та перспективний, а при ньому уже став повноцінним гравцем першої ліги.

 

- Коли Руслан Забранський покинув ФК «Миколаїв» ти змінив команду також.

- Це якраз і була головна причина чому так сталося. Керівництво попрощалося з Забранським, а у мене завершився контракт. Не хотів залишатися в клубі без тренера, а також в клубі, у якому були фінансові проблеми. Були часи, що на виїзні матчі ми їздили за гроші Руслана Забранського. Для команди він був більше, ніж тренер. Якби не він, такої команди, як ФК «Миколаїв» не стало б давно. Він увесь час в пошуках спонсорів, робить так, щоб команда жила, запрошує нових людей. Якщо відверто, то в «Миколаїв» ніхто не хоче ніхто, бо всі знають, що за останні роки там нестабільна фінансова ситуація.

 

- Після «Гелоіса» ти знову повернувся в «Миколаїв», де, що цікаво, також повернувся Руслан Забранський.

- Так. В «Геліосі» розірвав контракт і повернувся в ФК «Миколаїв». Знову було запрошення від Руслана Забранського.

 

- Чи були варіанти залишитися в «Геліосі»?

- Ні. Не все склалося з керівництвом команди, ми дійшли до висновку, що нам краще попрощатися.

 

- Як зреагував на запрошення винниківського «Руху»?

- Зрадів, що є шанс повернутися додому. Коли в інтернеті почали писати, що я, брати Баранці, Володимир Бідловський та Святослав Козловський переходять в «Рух», то тренер «Миколаєва» почав щодня мені дзвонити, президент клубу цікавився моїм майбутнім. Як не як, хотілося додому. Дуже рідко бував у Львові, оскільки з Миколаєва до Львова не так близько. У підсумку я вибрав «Рух», хотів повернутися додому, оскільки шість останніх років блукав всюди, тільки не у Львові. Найголовніше було правильно попрощатися з «Миколаєвом», не тільки з тренером, а ще й з партнерами. При тренеру Забранському у нас завжди був хороший колектив. 

 

- Яким загалом був цей шестирічний період поза рідним домом?

- Не можу сказати, що я за чимось шкодую. У Харкові зустрів дівчину, яка стала дружиною. Після «Металіста» вона завжди була зі мною, тому не було дуже складно. Мене та брата завжди виховували так, що потрібно пристосовуватися до різного побуту, різних людей і зі всіма треба знаходити спільну мову. Брат поїхав з дому у 15 років, а я у 17. Батькам було непросто. Разом збиралися ми лише на великі свята.

 

- Мабуть, неодноразово у тебе була ситуація, коли потрібно було з кимось порадитися, мовляв, як зіграти, у якому команду піти. Хто в житті твій найбільший радник?

- Якщо виникають такі ситуації, то збираємося сім’єю разом і все обговорюємо. Якщо ми далеко, то телефонуємо один одному. Немає такого, щоб всі думки розбігалися. Стараємося завжди знаходити компроміс.

 

- На початках кар’єри ти грав на позиції півзахисника, зараз ти більше граєш на позиції захисника. Хто з тренерів перевів тебе на позицію центрального захисника?

- В «Карпатах-2» був період, коли грав навіть на позиції нападника. Руслан Забранський вперше зробив такий експеримент, коли поставив мене у захист. Уже півтора роки не грав на позиції півзахисника. Як на мене, великої різниці між захисником на опорним півзахисником немає. Уся відмінність в тому, який кілометраж ти намотуєш за матч.

 

- Як ти потрапив до винниківського «Руху»?

- Зателефонував спортивний директор клубу Володимир Лапіцький, поцікавився, як у мене справи та розповів про амбіції «Руху» та завдання на сезон. Пропозиція мене зацікавила, я дуже хотів повернутися до Львова. 

 

- Як оціниш потенціал «Руху» з тими гравцями, що є зараз?

- Потенціал команди великий, але багато чого залежить від нас, футболістів, як ми будемо відноситися до своєї роботи. У нас є завдання вийти до першої ліги і ми до нього йдемо. З цим складом, який ми маємо зараз, ми повинні підвищуватися у класі. У «Русі» президент команди Григорій Козловський створив усі необхідні умови для особистого розвитку та виконання завдань на сезон. Приємно, що є на Львівщині люди, які розвивають футбол, залучаючи у нього немалі інвестиції.

 

- Як тобі рівень Другої ліги?

- Думаю, у ній грати важче, аніж у Першій. Чимало команд не дають грати, борються до останнього, інколи і самі не грають і комусь не дають. Проти «Руху» всі грають від оборони, відповідно проти нас грати у відкритий футбол ніхто не хоче.

 

- Відійдемо від футболу. Чим займаєшся у вільний час?

- Граю у великий теніс, дуже люблю снукер.

 

- Теніс також полюбляють і твої одноклубники Володимир Бідловський, Ярослав Кінаш, а також президент клубу Григорій Козловський.

- Знаю. Думаю, при першій можливості проведемо міні-турнір, визначимо сильнішого. Мешкаю у Львові біля кортів, тому часто раніше грав у теніс. Так і навчився. Загалом, увесь вільний час приділяю сім’ї, а особливо свої маленькій донечці.

 

- За якими футбольними чемпіонатами слідкуєш?

- Англійським. Симпатизую «Манчестер Юнайтед», але усе життя вболіваю за «Реал».

 

- А якщо ці команди зіграють у фіналі єврокубку за кого вболіватимеш?

- Навіть не знаю, треба подумати (сміється).

 

- Що колекціонуєш?

- Вирішив колекціонувати дорогі годинники. Колекція поки невелика, але хочу для себе її збільшити.

 

- Наскільки дорогі?

- Це уже буде залежати наскільки дозволятиме гаманець. Також почав збирати футболки та вимпели різних команд. У цьому мені допомагає мій товариш з «Олександрії» Артем Чорній.