Великий хокей повернувся в Україну

Іще минулого сезону В’ячеслав Завальнюк у складі магнітогорського «Металурга» вдруге в кар’єрі виграв другий у світі за престижністю (після НХЛ) клубний чемпіонат – російську Суперлігу. На чемпіонаті світу-2007 у Москві досвідчений захисник був капітаном збірної України. А після турніру 33-річний хокеїст оголосив про завершення ігрової кар’єри та перехід на роботу функціонером. Нині він – генеральний менеджер київської команди, а також радник президента Федерації хокею України Анатолія Брезвіна. «Газета» розмовляла з хокейним функціонером про старт київського «Сокола» в російській вищій лізі, а також про роботу пана Завальнюка у федерації.

– Як оцінюєте старт київського «Сокола» в російській вищій лізі? Що вдалося команді, які недоопрацювання помітно після перших 12 матчів?
– Вважаю, що старт «Сокола» в новій лізі вдався. І я цілком задоволений цим фактом. Проте найбільше задоволений тим, як хлопці борються в кожному поєдинку, тією психологічною та емоційною атмосферою, яка склалася в колективі. Можна сказати, що в команді витає насправді хороший дух. Звісно, в деяких двобоях хотілося б досягти кращих результатів. Скажімо, в першому поєдинку (проти ХК «Бєлгород») на результат помітно вплинуло хвилювання, тому ми в підсумку і програли. У гостях деколи не можемо впоратися із суддівським чинником. У певних зустрічах неозброєним оком помітно, що рефері прихильніше ставляться до господарів. Але загалом головне, що великий хокей повернувся в Україну.

– Незважаючи на те, що «Сокіл» посідає наразі лише сьому сходинку в турнірній таблиці, він має одні з найкращих показників у лізі. За кількістю закинутих шайб за гру кияни поступаються лише «Крильям Совєтов», а за пропущеними їх випереджає тільки «Дізєль». Можна стверджувати, що команда повністю збалансована?
– Звісно, можна, проте слід визнати, що не до кінця. Сподіваємося, до Нового року видужає наш основний голкіпер Ігор Карпенко. Нині відновлюється після важкої операції, його повернення помітно підсилить «Сокіл». Та загалом усе нормально, хоча завжди хотілося б, аби було ще краще, перемагати в кожному двобої.

– Через перехід флагмана вітчизняного хокею з білоруської ліги в російську першість наших сусідів уже відбувається поза прискіпливою увагою вболівальників. Проте там виступає чимало українців. Керівництво «Сокола» не бажає «перетягнути» колишніх вихованців у рідний клуб і підсилювати команду саме завдяки «білоруським» українцям?
– Бажання дуже велике, ми хотіли зробити це ще перед початком цього сезону. Але формування команди слід розпочинати майже відразу після початку календарного року, а не в тих авральних ситуаціях, які були в нас цього сезону. Вже в січні потрібно розмовляти з хлопцями про можливі переходи, а ми розпочали лише в червні, коли багато гравців з українським паспортом уже підписали контракти. Натомість повернення українців у «Сокіл» слід очікувати вже в найближчому майбутньому. Тим паче, що ми є базовою командою національної збірної, тому й нам, і гравцям це вигідно.

– У рідних стінах у «Сокола» склалася дивна традиція. В одній із зустрічей команда ледве виграє або взагалі не добирає потрібних очок, в іншій помітно переважає суперника й іноді просто декласує його. Чим спричинено такі колізії?
– Це стосується не лише «Сокола». Спарені ігри завжди мають такий характер, коли команди приблизно однакові за класом. Тому коли команда-суперник приїжджає до нас у гості й перемагає в першому протистоянні, то вже на наступне може дещо розслабитися. Натомість наші хлопці ще більше концентруються та прагнуть довести вболівальникам, що невдача була прикрою помилкою, вони не гірші за тих хокеїстів, які завітали в гості. Або навпаки: коли ми перемагаємо в першій грі, то інколи втрачаємо належну концентрацію в другій зустрічі.

– Попри заяви на початку сезону, що команда гратиме в Палаці спорту, більшість домашніх двобоїв кияни проводять у Броварах. Немає побоювань, що російська федерація хокею може застосувати санкції до українського клубу через певні порушення регламенту змагань?
– На щастя, немає. Ще влітку до Києва приїжджав президент ФХР Владіслав Трєтьяк, оглядав броварський «Термінал». Тоді ми розуміли, що наразі більшість поєдинків доведеться проводити саме у Броварах. Оглянувши льодову споруду, Трєтьяк залишився задоволений нею, нині немає нарікань із боку ФХР. Але загалом ця ситуація не влаштовує нас. Адже граємо передовсім для вболівальників. А київській публіці значно важче діставатися до «Терміналу», ніж до Палацу спорту. Тому гадаю, що завдяки зусиллям президента української федерації хокею Анатолія Івановича Брезвіна ми повернемося на головну хокейну арену країни.

– Нині в київського клубу вимушена пауза через трагедію з рязанськими хокеїстами, які потрапили в ДТП. Скажіть, як кияни добираються до місця, де їм доводиться грати?
– «Сокіл» добирається і літаком, і потягом, і автобусом. На жаль, ще не можемо дозволити собі замовляти чартерні літаки. Тому доводиться вибирати з того, що є. На кожен гостьовий двобій намагаємося складати найбільш зручний маршрут для команди, щоб хлопці могли належно відпочити.

– Окрім того, що ви є генеральним менеджером київської команди, також обіймаєте посаду радника президента ФХУ. Які ваші функції на цій посаді та якими порадами вже можете похвалитися?
– (Сміється). Важко відповісти на це запитання однозначно. Загалом Анатолій Іванович поставив переді мною завдання стежити за розвитком хокею в регіонах. Наприклад, нещодавно я літав до Івано-Франківська. Там у Калуші, на Буковелі хочуть побудувати льодові майданчики. Зі мною радилися, які мають бути входи-виходи в палаці, роздягальні, тренувальні зали, запитували, яких фахівців залучити до цієї роботи. Крім того, серед моїх обов’язків – питання формування збірної України, робота з головним тренером національної команди, з гравцями. Тобто необхідно буде їздити домовлятися з представниками України в російській, білоруській та інших лігах.

– Минулого сезону в референдумі, який проводила Українська хокейна агенція, вас визнали найкращим гравцем країни. Якби нині вас попросили назвати трійку найкращих вітчизняних хокеїстів, кого виокремили б?
– Симчук, Шахрайчук і, гадаю, Литвиненко.

– А Федотенко? Він непогано стартував у своєму новому клубі «Нью-Йорк Айлендлерс»...
– Федотенко однозначно був би першим, просто я називав ті прізвища хокеїстів, які не виступають за океаном. Він непогано адаптувався в новій команді й виглядає просто чудово.

– Ви казали, що підбираєте гравців у збірну. Чи спілкувалися вже з Федотенком?
– Іще ні, але найближчим часом маю намір зателефонувати йому.

– І наостанку скажіть, чи реально київському «Соколу» посісти першу сходинку в російській вищій лізі?
– Якщо подивитися всі мої інтерв’ю, то помітите: я не даю прогнозів. Буду дуже радий, якщо «Сокіл» у підсумку посяде місце, не нижче за п’яте.

Андрій Левківський

Львівська Газета