ИЩЕНКО: «Яковенко всегда выкладывался на сто процентов»

— Олександре Олексійовичу, можемо підсумувати понад чотирирічний період молодіжної збірної України на чолі з Павлом Яковенком, котрий цю посаду залишає. Для початку хотілося би дізнатися про ваші загальні враження щодо функціонування команди впродовж останніх чотирьох із половиною років.
— Як завжди буває в таких ситуаціях, однозначної відповіді бути не може. Насамперед тому, що, крім результатів (а вони були не завжди втішними цього відрізку часу), головною функцією збірних усіх вікових категорій є підготовка кадрів для національної збірної. Наголошу на тому, що всі чомусь про це постійно забувають. Так ось, у цьому контексті можу відзначити більше позитивного, ніж негативного: пройшовши шлях у молодіжці Яковенка, в головній команді країни виступає нині чимало гравців, прізвища яких відомі кожному. Думаю, тут тренер упорався із завданням.

— Найбільше досягнення Павла Яковенка за цей період — чемпіонат Європи-2011 у Данії. Міг тренер досягти більшого з тим поколінням футболістів?
— Міг. Склад усе-таки був дуже сильний. Як усім нам здавалося, — зірковий… Проте не став би винити наставника. Як мені відомо, приміром, трійка тодішніх лідерів команди мала дуже складний період у кар’єрі, продиктований не лише втомою, заниженою мотивацією чи незадовільною фізичною формою. Йтися має й про проблеми, скажімо так, побутового характеру, бо всі вони — в головах. До прикладу, тримали питання домовленостей зі своїми клубами щодо нових контрактів… Відтак, у Данії ми побачили справді дуже бліду команду. Але я не сумніваюсь, що Яковенко робив усе, що міг, у тій ситуації.

— У якому стані Павло Яковенко залишає збірну своєму наступнику?
— У цьому контексті треба зважати на створення команди U-20, яка стане плацдармом для роботи нового тренера. Уважаю, в плані професіоналізму й далекоглядності Яковенко завжди викладався на сто відсотків. Обсяг його роботи я готовий ставити в приклад будь-кому. Отож зміни будуть потрібні лише мінімальні. Наступнику буде нескладно.

— А чи взагалі зміна тренера, на ваш погляд, назрівала?
— Ні. Усе-таки, це було передусім рішення самого Яковенка. Але обговорювати його не стану, адже всі розуміємо, який чинник став для нього головним. Так би мовити, обставини.

— Загалом, роблю висновок, що понад чотири останні роки для молодіжної збірної оцінюєте позитивно?
— Так. Окрім цього, хотів би додати, що за наших українських тренерів треба боротися. Це ж лише здається все простим — пішов у лікарню, запломбував зуба. А практика щодо національної команди показує, що тренерів, які погодилися б очолити команду, за великим рахунком, немає. Немає вибору, як і чіткої продуманої стратегії в тренерському питанні. Яковенко пішов, так, але його, вважаю, треба зберегти принаймні для вітчизняного клубного футболу. 

Анатолій ВОЛКОВ, «Український футбол»