Усі шляхи ведуть до Львова

У 2010 році спортивна Україна святкуватиме соту річницю народження українського хокею. Насправді «гокей», чи «гаківка», як називали галичани льодову гру з ключками та шайбою, у Львові з'явилися дещо раніше: ще в 1904 році газети писали про організацію та перші ігри хокейних команд...

«Ще на початку XX століття хокей у Західній Україні був найпопулярнішим зимовим видом спорту, — розповів мистецтвознавець та художник Олесь Нога. — Досліджуючи у львівській пресі тих часів моделювання одягу, я випадково наштовхувався на цікаві й не відомі громадськості факти з історії місцевого спорту. Тому почав досліджувати перші кроки зародження спорту на Львівщині. У спорті я дилетант, однак, працюючи з газетами та журналами, знайшов багато фактів, що змінили уявлення про спорт України та про львівський спорт зокрема. Я й подумати не міг, що мої відкриття стануть відкриттям для істориків львівського спорту. Так, ще донедавна вважалося, що львівський хокей з'явився лише в 1924 році. А коли став досліджувати архіви, виявилося, що в 1904-му. Мало хто знає, що не лише майже екзотичний для України хокей, але й переважна більшість популярних в Україні видів спорту починалася у Львові. Щодо львівського хокею, то його історія має ще багато «білих плям» — справжні дослідження тільки починаються».

Першою була Чехія

- До Львова хокей прийшов з Чехії, — веде далі Олесь Нога. — У львів'ян були хороші контакти з чеськими пандами, і саме за принципами їх організації у місті Лева почали створювати свої льодові дружини. Вже в 1904 році найстаріше в Україні «Львівське товариство лижвярське» та клуб «Чарні» уклали правила гри, а в 1905 організували перший хокейний матч на території України. На ставах Паненських (були неподалік від Стрийського парку, тепер вони вже відійшли в історію) навколо льодового майданчика скульптори збудували з льоду вісім фігур язичницьких богів. Стадіон підсвічували кольоровими лампочками. Це було не лише змаганням, а й видовищем, святом для всіх львів'ян: перед матчем люди каталися на ковзанах, дарували один одному квіти. Ініціаторами першого хокейного матчу були львівські журналісти, які писали про хокейні змагання у Празі, запалили львів'ян бажанням самим вийти на лід. А «Товариство лижвярське» втілило цей задум. За канадськими правилами та з необхідним обладнанням на Львівщині почали грати в січні 1909 року.

У народі хокей вимовляли з канадським акцентом — гокей. Модним якийсь час було давати видам спорту власне українські назви, тому хокей паралельно називали гаківкою від слова «гак» — ключка.

Хокей був масовим захопленням, шайбу любили ганяти як чоловіки, так і жінки.

І хоча у Львові не було штучного льодового майданчика — хокейне життя починалося лише тоді, коли взимку замерзав лід, — це не завадило львів'янам активно формувати команди та перемагати польських візаві, які мали можливість на спеціальних майданчиках тренуватися цілий рік. Одним з перших львівських клубів був «Чарні». Його гравці вибороли останній перехідний кубок у 1910 році. У 1912 році намагалося створити свою команду товариство «Україна», але перші спроби не увінчалися успіхом. Пік слави хокейної команди «Україна» прийшов через десятиліття.

Команду з одноіменною назвою в 1930-х роках створили члени СТ «Україна» Радловський та Конашевич, закликаючи різні установи та інших прихильників спорту допомогти придбати потрібне обладнання. Люди приносили гроші і не залишилися розчарованими: їх улюбленці грали дедалі краще і з часом на радість усім перемогли чемпіона Польщі «Погонь». Серед найяскравіших зірок «України» були сини видатного українського художника Івана Труша — Мирон та Роман. Після перемоги «українців» в одному з матчів у газетах написали, що брати Труші — великі майстри. Хлопці показали газету батькові, на що той сказав: «Я все життя мріяв, щоб мене назвали майстром, а газети написали про вас». Чимало талановитих художників, письменників, акторів були задіяні в популяризації хокею. Найбільшим популяризатором цієї гри в 30-х і на початку 40-х років був відомий актор та режисер Володимир Блаватський. Досі живе у Львові один із засновників та гравців легендарної хокейної команди «Україна» Юрій Зубач.

Десятки українців були членами польських спортивних клубів. Так, у «Погоні», «Лехії», «Чарні» ворота захищали українці Ванчицький, Бедрило, Лукашевич, на поле у кольорах польських команд виходили Соколовський, Ступницький, які вважалися серед найкращих в Європі, а також Лемішко, брати Ялові, Коржанівський, Катала, Ковальський, Панас, Яців, Медвідь та інші. Така ж ситуація була і в національній збірній Польщі. Відомий львівський спортсмен Бучацький згадував: «...чи ти знаєш про те, що [...] в тодішній збірній Польщі грали шість українців? Що половина хокейової репрезентації Польщі — то наші лемки з околиці...»

Окрім суто спортивних моментів у тодішньому хокеї вже проявлялися політичні. Так, представники львівської команди «Україна» виходили на майданчик у чорно-червоній формі з синьо-жовтими стрічками. У такий спосіб вони хотіли донести до глядачів певні ідеали своєї нації.

Львів'янин придумав маску воротаря...

Перші хокейні воротарі не мали шоломів та щитків на ногах, кути ключок не були закругленими. А вже в 20-х роках у львівських магазинах були спеціальні прилавки, де продавалось канадське обладнання — на ті часи дуже дороге. Щоб сформувати команду, потрібно було мати чималі гроші. В селах люди не могли дозволити собі такої розкоші, проте і від хокею відмовлятися не мали жодного наміру. Тому робили собі обладнання з того, що було під рукою. За легендою першу хокейну маску воротаря придумав львів'янин Микола Скрипій на прізвисько «Тигрис», якого боялися всі нападники. Під час одного з матчів йому шайбою вибили зуби, але він не залишив рамку воріт — закусив льодову бурульку і знову вийшов на гру. А через тиждень став у рамку воріт у «масці»: австрійський шолом обкрутив дротом. До цього випадку європейські голкіпери також вдягали маски — полотняні, що захищали нижню частину обличчя, з дірочками для дихання. Але прототип сучасного захисного обладнання голкіпера винайшов львівський «Тигрис».
Своя хокейна команда була створена і під час німецької окупації у Львові. На турнірі у Кракові львів'яни перемогли й поляків, і німців. Але після повернення до рідного міста дізналися, що гестапо заборонило їм збиратися разом, виступати у турнірах. Команду просто заборонили. Усі вони переїхали до Коломиї, грали в хокей, але до Львова повернутися не мали права. Це було карою за перемогу над «арійцями».

Після завершення війни українські хокеїсти зі Львова переїхали до Західної Європи, США, Канади та Австралії, створили свої команди, які мали українські назви і грали в різних чемпіонатах. Навіть перемагали. Це тривало до 50-х років. Потім хокейний рух занепав. Своїх героїв минулих років прихильники хокею могли лише згадувати: розповідати про їх льодові перемоги та участь у феєричних карнавалах, куди вони приходили в хокейному обладнанні і зривали найбільше оплесків та овацій.

Олена САДОВНИК, «Спортивна газета»