Роман МАКСИМЮК: «Охоронці Коломойського мене мало не пов'язали»

Екс-гравець «Дніпра» та «Динамо» розповів про перехід у «Зеніт», про договірні матчі та про інше

Роман МАКСИМЮК: «Охоронці Коломойського мене мало не пов'язали»
© Sport.ua
У п'ятницю, 3 лютого, під час веб-конференції на Sport.ua екс-гравець «Дніпра», «Динамо» і збірної України Роман МАКСИМЮК відповів на звинувачення в організації договірних матчів, через які втратив роботу. Розповів про те, чому не став гравцем «Зеніту» вдруге, як підписав контракт із «Дніпром», як боровся з ігроманією та інше.
 
— В заяві Малика йдеться про те, що Ви особисто познайомили його з Кирилом, який згодом запропонував здавати матчі за гроші…
— Напевно, почну з того, що про ім’я Кирило я дізнався тільки з заяви, яку оприлюднив на своїй сторінці у Фейсбуці Ігор Циганик. До цього я з цією людиною не був знайомий. Коли ти тренуєш молодіжний склад, або дитячу школу, до тебе звертаються дуже багато агентів та скаутів різних клубів, які намагаються дізнатися інформацію по тому чи іншому футболісту. Я Малика та багатьох інших гравців, яких вважав перспективними, рекомендував агентам, які мені телефонували. Такого ім'я, як Кирило, точно не було, хоча по телефону можна назватися будь-яким ім’ям.
 
Хто з тих агентів, яким я давав номери телефонів гравців, виявився тим Кирилом, я гадки не маю. У мене немає відповіді на це запитання.
 
— З цієї заяви начебто він у Луцьк приїхав — і Ви їх і познайомили...
— Я вже не пам’ятаю, що було чотири роки тому. Агенти приїздили і на тренування, і на стадіон. Я знайомив з ними не тільки Малика, а й інших гравців. Зараз шість чоловік грають в основному складі «Волині». Точно можу сказати, що це були українські агенти. Але були такі люди, які представлялися скаутами. Я не міг їх перевірити: підводив до гравців, знайомив і все. Говорив: «Спілкуйтесь на теми, які вас цікавлять».
 
 
— Коли Ви дізналися, що Малик свідчив проти вас?
— Із заяви, яку виклав у Фейсбуці Ігор Циганик. Це для мене стало шоком. Я досі не можу ні спати нормально, ні їсти. Я віддав футболу 23 роки життя і не можу дозволити,щоб мене паплюжили таким чином.
 
— Ігор Циганик, напевно, зробив це з благородних мотивів, намагаючись очистити наш футбол від бруду. Як Ви вважаєте?
— Мене здивувало, що цей лист з’явився одразу після мого призначення головним тренером ФК «Тернопіль». За дві години після призначення з’явилася ця інформація. Циганик слідкує за моїм життям? Лист Малика датований 2015-м роком. У мене питання: чому він з’явився лише зараз? Я дуже поважаю програму «Профутбол», знайомий із експертами, які сидять у них у студії. Ігор Циганик – професійний журналіст, але він може одним словом своїм загубити людині кар’єру. Інколи він виставляє такі факти, які не до кінця перевірені. Думаю, у нас є органи, які повинні цим займатися. Нехай Циганик займається розбором матчів і тактичних схем.
 
— До Генеральної прокуратури Вас викликали як свідка?
— Так, я був там як свідок по справі Малика.
 
— Тобто Малик дав свідчення у 2015-му році, а Вам стало відомо, що Ви в них фігуруєте, нещодавно?
— До того часу, поки мене не призначили головним тренером ФК «Тернопіль», мені про це не було відомо. В клубі мене запитали, чи готовий я пройти перевірку на детекторі брехні. Я сказав, що готовий, бо не відчуваю своєї вини. Я готовий до будь-яких перевірок. Оскільки справа дійшла до Генеральної прокуратури, в клубі мені сказали займатися цим питанням, а до моєї роботи ми ще повернемося, коли все з’ясується.
 
— Коли відбулася ця розмова?
— Після того, як з’явився лист, мені за півгодини зателефонували з клубу і запросили на розмову, щоб все з’ясувати.
 
— Що нового Ви дізналися стосовно справи Малика після візиту до Генеральної прокуратури?
— Я там пробув десь дві с половиною години. У свідченнях Малика дуже багато нестиковок. Після цього я знайшов телефон Малика, зателефонував йому. Питаю: «Женя, як так сталося?». Він каже: «Роман Васильович, на мене надавили. Запитали, з чого все почалось. Я згадав, що Ви мене з ним познайомили». Так у його свідченнях виплило моє ім’я. Це стосовно матчу з «Металістом». Також фігурував матч із «Дніпром». Я буцімто сказав Малику, що треба програти гру із різницею у 2,5 м’ячі. Після першого тайму рахунок був 0:0, а після перерви «Волинь» виграла 3:2. При цьому переможний м’яч забив саме Малик. Як, скажіть, я його міг просити про це?
 
— Чому тоді так сказав Малик?
— Він сказав, що п’ять людей на нього давили, коли він робив ці зізнання.
 
— Чи надходили до Вас пропозиції забезпечити фіксований результат?
— Ні, жодного разу.
 
— Коли, на Ваш погляд, таке явище, як організація матчів із фіксованим результатом, стало поширюватися в українському футболі?
— Футбол останнім часом дуже сильно змінився. Гроші тепер стоять на першому місці. Особисто я ніколи не вимагав гроші у президентів клубів, в яких виступав. Говорив: «Як Ви оцінюєте рівень моєї майстерності, так і платіть». На жаль, зараз у молодих гравців на першому місці фінанси. Думаю, це пов’язано з тим, що наші гравці основних складів донедавна отримували дуже великі гроші. В той же час гравці дублюючих складів не мали таких умов, а бачачи те, скільки отримують гравці основи і на яких машинах вони їздять, прагнули заробити будь-яким способом. На тих, молодих, які не дотягували до основи, швидше за все, виходили, щоб організовувати договірні матчі.
 
— Генеральна прокуратура має до вас претензії?
— Ніяких звинувачень мені не було пред’явлено. Був допит як свідка по справі Малика.
 
— Які ваші подальші дії? 
— В першу чергу, мені потрібно очистити своє футбольне ім’я. Я буду робити для цього все можливе і готовий піти на будь-які процедури. Готовий співпрацювати із прокуратурою, Федерацією футболу.
 
— Нещодавно в сюжеті ТСН, присвяченому черговому загулу Алієва, вийшло інтерв’ю Вашого сина. Ви з ним спілкуєтесь?
— Так. Ми раніше не спілкувалися. На те були причина — довгий час його від мене ховали. Зараз він сам знайшов мій телефон і першим пішов назустріч. Зараз ми з сином спілкуємось дуже тісно.
 
— Рік тому була інформація, що Алієв дозволяв собі піднімати руку на Вашого сина. Ви сказали, що дізнаєтесь, чи було це насправді…
— Звичайно, я одразу ж набрав сина. Він мені сказав однозначно: «Тато, він мене не торкався». Почну із самого початку. Коли Алієв почав жити разом із моєю колишньою дружиною — у нас із Сашею була дуже серйозна розмова. Я йому сказав: «Ви собі можете жити, як хочете, але не чіпай мого сина. Ти маєш право його виховувати, але руку піднімати не можеш. Якщо мені дитина подзвонить і поскаржиться — у нас буде з тобою інша розмова».
 
— Під час розлучення Ви залишили дружині квартиру на Оболоні, правильно?
— Так. Ту квартиру я придбав, коли грав у «Дніпрі». Підійшов до Ігоря Валерійовича Коломойського на базі і попросив половину зарплати, яка залишилася до завершення контракту, заплатити одним платежем. Цієї суми було якраз достатньо. Колишня дружина без мого дозволу продала цю квартиру, купила двокімнатну, а різницю в грошах вклала в якийсь бізнес. Алієв спочатку жив із нею в моєї квартирі, потім вони переїхали. Зараз живуть у квартирі, яку купив Алієв. Квартиру, яка мала залишитися моєму сину, вони продали, щоб виплатити якийсь борг. Запитував у сина, як так вийшло. Він каже: «Як я міг маму не послухати?». Вони з Алієвим пообіцяли, що син без даху над головою не залишиться.
 
— Не шкода колишню дружину, коли вона розказує, що не має змоги відселитися від Алієва, з яким вона розлучається?
— Ні, не шкода. Був один період часу, коли вона мене позбавила батьківських прав. Мовляв, Алієв хотів всиновити сина — і це було потрібно для того, щоб можна було відправити сина вчитися за кордон.
 
— Ви разом із новою сім’єю мешкаєте в Луцьку?
— Так. У Дніпрі я житло не купував. Сім’я жила в той час у Києві, тому вирішили не зриватися. Я приїздив на вихідні.
 
— Зараз сину допомагаєте?
— Таких можливостей, як раніше, звісно, немає — я вже рік без роботи. Моя нинішня дружина знаходила кошти, щоб оплатити сину за місяць навчання.
 
 
— Спілкуєтесь із колишніми партнерами по «Дніпру»? Вас не дивує те, що команда може припинити існування?
— Десь місяць тому був на матчі ветеранів «Динамо» та «Дніпра», який був присвячений пам’яті Євгена Кучеревського. По телефону спілкуюся з Русолом, Шелаєвим. Вони питали в мене як у спеціаліста, чи можна когось взяти на перегляд. Ми тісно в цьому плані спілкувались і спілкуємося надалі. А там я зустрівся з Єзерським, Поклонським, Задорожним, і Діму Михайленка бачив — тобто весь склад, з ким ми грали у 2002-2005 роках.
 
— Скільки разів за той час, що Ви грали в «Дніпрі», спілкувалися з Ігорем Коломойським?
— За п’ять років я його на базі бачив рази чотири, особисто спілкувалися. Три рази — у Дніпропетровську, він приїжджав на базу. І один раз ми зустрілися з ним в аеропорту після матчу із «Динамо» Загреб. Він підійшов до команди, привітав із перемогою, був дуже задоволений. На той час Ігор Валерійович почав серйозно цікавитися футболом. Якраз після цього і почалися злети «Дніпра». Матчі в єврокубках додали йому мотивації рухатися далі.
 
— Подвійні преміальні заплатив?
— Зараз вже не згадаю. Але те, що преміальні були — сто відсотків.
 
— Які були найбільші преміальні у кар’єрі?
— 50 тисяч доларів. Це було в «Зеніті» за виграш Кубку Росії. 
 
— До Коломойського зверталися тільки раз — по справі, яку він вирішив?
— Я тоді тільки перейшов до «Дніпра», не знав, що це може бути настільки проблематично. В інших клубах, де я грав, президент був більш відкритим. У «Динамо» (Київ) до Ігоря Михайловича, до Григорія Михайловича завжди можна було підійти. Вони кожного дня на базі були, до них у будь-який момент можна було звернутися. Проблема Ігоря Валерійовича Коломойського у тому була, що він більшість часу проводив за кордоном. Тобто він приїжджав подекадно у Дніпропетровськ, вирішував свої справи, і в той час він міг заїхати на базу, або не заїхати. Тобто його фактично не було в місті. А ця ситуація із квартирою сталася випадково. Я буквально тиждень побув у команді і, знайшовши квартиру, шукав можливість зустрітися. Навіть хотів звернутися до Андрія Вікторовича Стеценка, як це можна зробити, а тут якраз випала така нагода. Коли я перший раз підходив — звичайно, мене охоронці мало не пов'язали. Я сказав: «Я футболіст, просто є питання».
 
— Це на базі було?
— Так. Ігор Валерійович просто йшов по доріжці, я йому кажу: «Ігор Валерійович, в мене є до Вас запитання». Він: «Так, все, розійшлись. Які питання?». Я йому розповів, він своєму помічнику сказав зайнятися цим. Буквально через тиждень мені ця сума була видана.
 
— «Динамо» Вас в оренду в «Зеніт» віддавала, так?
— Коли у мене закінчився контракт із «Зенітом», підписав контракт із «Динамо» (Київ). Мене в «Динамо» рекомендував Юрій Морозов. Вони з Валерієм Васильовичем Лобановським були хорошими друзями. Коли я приїхав грати за збірну, Валерій Васильович, Ігор Михайлович і Григорій Михайлович зробили мені пропозицію, яку я прийняв. Мені було дуже приємно.
 
— «Зеніт» пропонував пролонгувати угоду?
— До того моменту вони не пропонували. Після того, як у мене закінчився контракт, вони мені запропонували залишитись. Я відмовився, тому що вже дав слово Валерію Васильовичу, Ігорю Михайловичу і Григорію Михайловичу, що підпишу контракт із «Динамо» (Київ). Одна команда поїхала на Кубок Співдружності в Москву. А команда, яка готувалася до Ліги чемпіонів, поїхала на Кіпр на збори. Але потім дізналися, що я був заграний проти «Фіорентини» у єврокубку за «Зеніт», що мене не зможуть заявити у Лізі чемпіонів за «Динамо». Якраз у той момент настав зірковий час Андрія Несмачного. Його із Кубка Співдружності викликали терміново на Кіпр на збори — і його почали награвати на цій позиції, тому що Віталій Косовський тоді мав серйозну травму. Так склалося, що фактично Андрій Несмачний заграв, після цього вже став повноцінним гравцем «Динамо». Я тільки звинувачую себе, що в мене не вийшло заграти, я не потрапляв до стартового складу. А в той час Юрія Морозова призначили головним тренером «Зеніта» — і він почав дзвонити Валерію Васильовичу: «Якщо ти його не бачиш, якщо він не помічник у Лізі чемпіонів — віддай його назад у «Зеніт».
 
— Ви навіть поїхали, якщо я не помиляюсь...
— Так, я поїхав у «Зеніт» на перегляд. Юрій Морозов сказав, що він дуже радий, що я повернувся. Тоді якраз на підході були молоді та перспективні Аршавін, Кержаков. Він сказав: «Вони повинні за тобою тягнутися, бо вони нещодавно тобі м'ячі подавали». І Аршавін ще мій номер попросив взяти, десятий. Я буквально тиждень з ними попрацював. Мутко поїхав у Москву, щоб вирішувати трансферне питання. Щоб повернулися ті гроші, які були за мене заплачені.
 
— Які були заплачені гроші?
— Наскільки я зараз пам'ятаю, невеликі на той момент, враховуючи віковий коефіцієнт і те, що я у збірній — близько 700 тисяч доларів. Зранку мене Юрій Морозов викликав і каже: «Рома, я в тобі не впевнений, ми не будемо з тобою співпрацювати. Все, ти вертаєшся назад». Я настільки був шокований, запитав: «У чому проблема?». Він відповів: «Ти спілкуєшся з усіма Бишовцями». Пізніше я дізнався, що вони у дуже поганих стосунках були з Анатолієм Федоровичем Бишовцем. А це людина, яка фактично зробила із мене футболіста. Я ж не знав, що вони вороги. Я кажу: «А з ким мені спілкуватися?». Вже всі хлопці, які грали при Бишовці, були відраховані з команди, навіть місцеві: і Кондрашов, і Куртіян, багато футболістів. Запитую: «Як я можу не спілкуватися з людьми, з якими грав два роки, прекрасно провів час?». Після тренування за мною заїхав Андрій Кондрашов, ми з ним досі дружимо. Він запросив мене до себе додому. Він сказав: «Ти будеш засланець, я не впевнений у тобі». Це для мене був шок. Я відразу зателефонував до Мутко, він так само був у шоці, каже: «Я сиджу в банку, хочу гроші перераховувати, він мені щойно повідомив. Якщо він вирішив так, то так». Після цього мені зателефонував Григорій Михайлович, каже: «Рома, не хвилюйся, ти гравець «Динамо» (Київ), в тебе контракт. Приїжджай, будемо працювати, будеш знову доводити, шукатимемо інші варіанти».
 
— У Вас були проблеми з ігроманією. Ви і мені зізнавалися у тому, що грали. Можливо, Морозов про це дізнався і це було однією з причин?
— Ігроманія в мене почалася у Дніпропетровську, десь у 2003 році, затягнуло мене. Що було, те було. Хочу всім сказати: ніколи не заходьте в жодні казино — ані у віртуальні, ані у справжні, ані в автомати тим паче, тому що це до добра не доводить, ігроманія затягує. До футболістів вона липне, тому що у нас професія азартна, адже футбол пов'язаний з азартом: потрібно завжди доводити на тренуваннях, що ти сильніший. Футболіста азарт легше затягує, ніж людину іншої професії. В мене це була біда. Але завдяки керівництву клубу, в основному Андрію Стеценку, і друзям, зокрема куму Вові Єзерському це вдалося подолати. Коли немає грошей, хочеш позичати...
 
— Він хрещений батько Віталіка?
— Так. Він хлопців підмовив, щоб ніхто мені не позичав грошей. Коли я підходив і казав «Позичте 100 доларів», мене питали «Для чого?». Відповідав: «Машину заправити, продукти купити». Мене садили в машину, брали візок і казали брати все, що хочу, в магазині, заливали повний бак бензину, але готівку не давали. До того ж я звернувся до психолога, тому що бачив, що в мене кар'єра йде під укіс, почав губити місце в стартовому складі. Я вирішив серйозно боротися з цією проблемою. Я вважаю, що поборов її, мій перехід до луцької «Волині» був одним із вирішальних моментів. Окрім Луцьку, в мене було ще два запрошення, в тих містах були казино. В Луцьку не було казино, тож я прийняв цю пропозицію. Найближче казино було у Львові, але часто не поїздиш.
 
— Але спроби були?
— Ні, я вже твердо вирішив закінчити із цим. Друзів почав втрачати, вони на мене почали скоса дивитися.
 
— І були великі борги...
— Боргів не було. Я програв все своє, що мав. Деякі журналісти писали, що я закладав жінку в казино. Це ж треба було до такого додуматися! Смішно було читати такі речі. А на той час боргів не було, тому що мені ніхто не давав у борг гроші. Я просто програв свої зароблені гроші.
 
— Ви мені казали, що близько 700 тисяч євро програли. Це все, що заробили в «Дніпрі»?
— Ні, це за всю кар'єру: зарплатні, преміальні. Може, це трохи перебільшена сума. Там було трохи більше чотирьохсот.
 
— Це прискорило розлучення із першою дружиною? Чи це не мало значення?
— Воно не мало особливого значення. Вона трохи намагалася зі мною боротися, але якби вона сильно захотіла — допомогла б мені у цьому напрямку. Вона мені не допомагала позбутися від цього. Друзі, клуб і я сам з цим боровся. А те, що вона поїхала в Київ — зрозуміло. Мені говорили, що я фактично з рогами ходив близько двох років. Говорити — це одне. Але коли я Алієва вже в себе вдома застав, сіли, мені пояснили ситуацію. Я не влаштовував скандалів, зрозумів, що слова, які мені говорили, підтверджені, це вже довго тягнеться. Ми цивілізовано вирішили, що розлучимося, якщо тут така любов, а в нас не склалося.
 
 
— Ви одружилися вже у Луцьку?
— Так. Із нинішньою дружиною познайомився випадково, не знаючи, хто вона. Ми із Чеботарем, Сачком, Гащиним їхали з обіду, а теперішня дружина йшла з коляскою і з мамою. Я кажу: «Боря, зупини машину, я закохався». Він питає «В кого?». Я: «Он іде з коляскою».
 
— Ви не знали?
— Взагалі не знав, просто побачив людину. Говорю: «Я закохався, хочу підійти». Питають: «А ти знаєш, хто це така?». Я кажу: «Ні». Кажуть: «Так це ж дочка начальника команди». Я: «Та ви що!». Ми так і не зупинилися, поїхали. Треба було номер телефону дізнатися. Мені хлопці розповідали, що в неї не все гладко у сім'ї, що є якісь проблеми. Я довго вагався, все-таки дізнався номер телефону. Перший раз я запросив її на побачення в той момент, коли вона сиділа в залі суду, розлучалася. І вона сказала: «Я не знаю, як я попросила дати мені хвилинку, щоб вийти, аби поговорити по телефону». Так у нас зав'язалася розмова, почалися зустрічі.
 
— Скільки років ви вже разом?
— 10 років. Дочці 8 років, сину — 12.
 
— Повернемося до теми футболу. Тоді з «Зенітом» не склалося після несподіваної розмови із Морозовим. Ви відразу домовилися про «Дніпро»?
— Після розмови із Григорієм Михайловичем мене через днів п'ять викликали на стадіон «Динамо», в офіс до Ігоря Михайловича. В той час були викликані Єзерський, Мазяр, а на прийомі був Стеценко. Нас потім викликали, сказали, що є запрошення від «Дніпра». Умови будуть, як у «Динамо». Це була не оренда, тому що Ігор Валерійович сказав орендованих футболістів не брати, купувати, робити команду, щоб були свої футболісти.
 
— Всі погодилися? Єзерському не подобалися умови. Чи одразу він погодився перейти в «Дніпро»?
— Я ніколи не запитував ні в Єзерського, ні у Мазяра, коли вони прийняли рішення. Я відразу погодився, тому що зрозумів, що не зможу заграти в «Динамо».
 
— Тоді хто грав на Вашій позиції у «Динамо»?
— Несмачний і Косовський. Але у Віталіка Косовського багато травм було, фактично Андрій Несмачний грав. Але справа не в тому, що я конкуренції побоявся. Просто зрозумів, що у зв'язку з усіма моїми переходами в мене мало шансів заграти в «Динамо» (Київ), немає сенсу залишатися в цьому великому клубі, тож я дав згоду на цей перехід.
 
— «Динамо» з «Шахтарем» боролися за звання чемпіона України, команди мотивували. «Шахтар» мотивував, щоб відібрали очки у «Динамо», «Динамо» — у «Шахтаря». Був матч, коли «Шахтар» став чемпіоном. Ви брали участь у цьому матчі?
— Так.
 
— Казали, що були великі преміальні, якби вдалося відібрати очки у «Динамо» в цьому вирішальному матчі...
— Так. Я зараз не пам'ятаю суми, але пам'ятаю, що за два дні до заїзду на базу практично всі приїхали з газетою «Автопродажа». Там дійсно були серйозні премії за цей матч. До цього фактично не було конкуренції між «Шахтарем» та «Динамо». Було «Динамо». У 1999 році, коли Валерій Васильович Лобановський був тренером, не програли жодного матчу в чемпіонаті, це був рекорд. На той момент «Динамо» було на голову сильніше будь-якої команди в чемпіонаті України.
 
— Були випадки, що після матчу вам платили преміальні за те, що відібрали очки у конкурента?
— Керівництво клубу нам говорило, що за цей матч будуть подвійні чи навіть потрійні преміальні. Звідки преміальні? Я не чув, щоб вони були від «Динамо» чи від «Шахтаря». Звичайно, здогадатися можна. Такого, щоб ви граєте з «Динамо» і «Шахтар» хоче вас мотивувати, дати преміальні, такого не було. Нам просто керівництво клубу говорило: «Потрійні преміальні, ви їх отримаєте до початку наступної гри». «Дніпро» відставав набагато. Можливо, іншим командам щось більш конкретне пропонували, тому що «Дніпро» вже самі ці команди почали боятися, тому що ми боремося так само, як вони, хочемо потрапити до єврокубків, де ми вже й так грали. Цього мало, хочеться більшого. Тож немає сенсу мотивувати команду, яка сама мотивована брати очки і обігрувати команду. У нас все було стабільно, були хороші премії за кожну гру. А те, що премії в кожному клубі за лідерів підвищені — ні для кого не секрет. А тим паче якщо це прямі конкуренти в турнірній таблиці. Я ніколи не задавався таким питанням. Є потрійні преміальні — і добре. Хоча і без потрійних ми все одно із цими командами билися б, рубалися, щоб забрати очки і набрати багаж, щоб іти в лідерах. Знизу команди підпирали: і донецький «Металург» хорошою командою був, і запорізький «Металург». Тоді не було явних аутсайдерів. З усіма було важко грати, і всі боролись до кінця. Не було великих розривів між четвертим і чотирнадцятим місцями, боротьба йшла за кожне очко.
 
 
— Ви вже розповіли, що Вам допомагали вилікувати хворобу. А ось Рикун? Коли Ви прийшли, він потроху став одним із лідерів команди, зрозуміло за його хворобу. Можливо, команда гуртувалася, щоб і з його хворобою боротися?
— Результату — що ми завжди йшли в лідерах — досягав колектив. Всі проблеми того чи іншого футболіста намагалися вирішувати. Так, Сашка брали силою, завозили, підшивали. Але коли Сашко говорить: «Хлопці, зрозумійте мене, не вип'ю я — не можу творити»... Він говорив не «грати», а «творити». Всі знають, що Рикун — творець на полі: віддати останній пас, створити з нічого момент, вивести партнера. І дійсно було помітно, коли він приходив підшитим на тренування, що це не той Рикун, він байдики бив. Але недовго він протримувався, все одно вертався до цього. Але з ним керівництво, особливо Євген Медофійович Кучеревський боровся дуже сильно. Я знаю, що Маркевич і Павлов бачили у нього серйозний потенціал, всі хотіли йому допомогти. Але якщо людина сама собі не хоче допомогти — їй ніхто не допоможе. Коли людину підшивають на рік, а вона через тиждень приходить в колишньому стані, її це не взяло — що ти тоді зробиш?
 
— Кого ще підшивали у «Дніпрі», коли Ви там виступали?
— Я не чув, щоб там когось ще підшивали.
 
— А в «Зеніті»?
— Не було такого взагалі.
 
— Ви п'ять матчів за збірну України провели. Зараз стежите за її виступами? Як Вам збірна під керівництвом Шевченка? Як оцінюєте рівень гри і результат нашої національної команди?
— Я вважаю, що збірну не потрібно вміти тренувати. До збірної беруться найкращі гравці. В збірній просто потрібно створити колектив, створити ту атмосферу, аби всі працювали з бажанням, аби у збірну їхали з великим бажанням. Є футболісти, які не хочуть їхати у збірну, але потрібно, аби не дискваліфікували чи ще щось. У збірну потрібно їхати з бажанням, з очима, які палають. На мою думку, Андрію вдалось інциденти між гравцями «Шахтаря» і «Динамо» якось владнати. При всій повазі до Фоменка, у цей період, коли стався інцидент у Львові, коли команда поїхала на чемпіонат Європи, мені здається, що він все-таки не до кінця зміг розібратися із футболістами «Шахтаря» і «Динамо», зробити ту атмосферу всередині колективу, окрім футболу, щоб це було видно на футбольному полі. Мені здається, що у Ярмоленка, Степаненка, Кучера були якісь питання в одне до одного. Як грають ці футболісти — я знаю, і це видно у матчах чемпіонату, тому що я слідкую. Мені здається, що проблема саме в цьому. А Андрію, слава Богу, вдалося її вирішити, бо це видно по результату, по віддачі футболістів, по тому, як вони на футбольному полі бігають, як вони одне одного підстраховують, віддаються. Вдалося за рахунок авторитету, можливо, якихось інших моментів. У нас багато хороших українських молодих футболістів і футболістів з досвідом, які уміють грати в футбол і можуть вирішувати дуже серйозні задачі, що й показали останні матчі. Швидше за все, Андрію Шевченку вдалося знайти компроміс, прийняти правильне рішення, зробити правильний мікроклімат в команді — і це дало свій результат. Це не випадковість.
 
— Два дні тому був у нас на веб-конференції Єгор Лугачов — колишній футболіст, у московському «Спартаку» грав, київському «Арсеналі», молодіжній збірній України. Рік тому закінчив з футболом і зараз працює барбером — чоловічим перукарем — у Києві. Серед його клієнтів Ярмоленко, Хачеріді, Мілевський. Ви тільки у футболі бачите себе в найближчі роки?
— Я бачу себе тільки у футболі. З тих пір, як я закінчував школу, як вступав у фізкультурний технікум, бачив себе тільки у футболі. Я не розривався на якісь інші професії. Може це в людини прийти з часом: натхнення до чогось, хист, бажання чимось іншим займатись. Я просто не бачу себе у чомусь, крім футболу. Працюючи навіть у дитячій школі, отримував задоволення. Коли ти можеш щось показати, розказати, чимось здивувати, коли тебе пам'ятають ще як футболіста — в тебе відкривається друге дихання, ростуть крила, хочеться творити, навчити цим молодих футболістів. Я наразі радий, що зараз шість чоловік грають в основному складі «Волині», який я взяв у U-17 і з якими пройшовши U-19. Так, деякі кажуть «Бо нема кому грати, їм закрили трансферне вікно», але повірте мені, що Віталій Володимирович знайшов би вихід із ситуації, якби ці люди не вміли грати у футбол. Так, немає результату, це звичайна ситуація, але в жодній грі «Волинь» не була розгромлена. «Динамо» ледве взяло очки з ними. Вони завжди виходили вперед, але пропускали на останніх хвилинах — це нестабільність молодих футболістів, трохи фізичних сил не вистачає, досвіду. Але вони показали, що вміють грати у футбол, заявили про себе. Мені приємно, що футболісти, з якими я пропрацював два роки, зараз гравці Прем'єр-ліги.

 
Спілкувався Максим РОЗЕНКО
Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    mishanya-lutsk
      mishanya-lutsk, 04.02.2017 17:36
    +11
    Романе успіху доброботу та благополуччя Вам. Все у Вас Вийде. Дякуємо за роки відданні Волині.
    mishanya-lutsk
      mishanya-lutsk, 04.02.2017 17:36
    +11
    Романе успіху доброботу та благополуччя Вам. Все у Вас Вийде. Дякуємо за роки відданні Волині.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
© 2003-2019 Sport.ua
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности