Юрий ГАБОВДА: «Зарплату получаю в миллионах»

В сьогоднішньому інтерв’ю гравець білоруського «Граніту» Юрій Габовда, який за плечима має досвід виступів у «Карпатах», «Кривбасі» і «Таврії», розкаже про причини свого літнього відходу з львівського клубу, власних стимулах, досвід роботи з Кварцяним, а також про те, що відчувають футболісти-мільйонери!

- 18 квітня в матчі з «Нафтаном» ти отримав болісне розсічення. Як самопочуття?
- Вже трохи краще, голова не болить. Наклали шви і сказали, що мінімум тиждень не можна тренуватися. Але я не підкорився і на свій ризик готуюся до наступного матчу.

- Епізод, в якому ти травмувався - не для слабкодухих. Пам'ятаєш, як усе сталося?
- Пам'ятаю одне: «зарядився» на м'яч і йшов у боротьбу з відчуттям, що вийду переможцем. Але суперник теж діяв до останнього, ніхто не хотів відступати - і ми обидва отримали пошкодження. Це футбол, нічого страшного. На бровці «перемоталися» і відразу повернулися на поле.

- Перед «Гранітом» у твоїй кар’єрі був майже піврічний вимушений простій. Як почуває себе молодий амбітний гравець, який випадає з великого футболу на такий термін?
- Дуже важко і погано... Нікому не побажаю такого. Особливо складно дивитися великий футбол по телевізору - не знаходиш собі місця. Я знав, що треба почекати, змиритися з труднощами і дивитися в майбутнє з надією на краще. У житті буває різне. Що б не сталося - потрібно приймати все як належить і старанно працювати, аби змінити ситуацію.

- Де ти знаходив внутрішні стимули, аби не опустити руки?
- Допомагали дружина і дитина. У мене якраз народилася донька в той час – величезне щастя! Футбол - мій хліб, моя професія. Індивідуально тренувався в залі і працював з тренерами з фізпідготовки, легкої атлетики. Близько чотирьох місяців я підтримував тонус в такому темпі, не втрачаючи надії. Вдома чекала родина - і сил додавалося!

- Влітку 2014-го року «Карпати» награвали тебе на зборах в якості основного. Але незадовго до старту чемпіонату тобі вказали на двері. Спробуй максимально детально пригадати, що тоді сталося?
- Для мене це була неприємна новина. Я провів збори з «Карпатами», грав у складі. Тренер не мав до мене претензій, ніяких натяків на мій можливий відхід не було.

Повернувшись до Львова, Ігор Йовічевіч викликав в ресторан на зустріч мене, Бохашвілі і Дена Васіна. Там тренер повідомив: «Хлопці, ви не підходите під моє бачення командної гри». І додав: «До тебе, Юра, я претензій взагалі не маю. Все добре, але стратегія клубу базується на власних вихованцях, а ти на своїй позиції будеш закривати дорогу молодим». Я задав всього два питання: «Мені 25. Я старий?» і «Ви не забули, що я теж вихованець «Карпат»?».

Зрештою, я прийняв це рішення керівництва (вірніше, однієї-єдиної людини, найголовнішої в «Карпатах»), не став противитися. У мене залишалося майже 2 роки за контрактом, які я міг просто просидіти у Львові, отримуючи щомісяця зарплату, але ж це не вихід... Не було ніякої перспективи - і я попросив вільного агента.

- Які варіанти з подальшим працевлаштуванням розглядав?
- Ще коли я переходив із «Таврії» в «Карпати», у мене були конкретні пропозиції від двох клубів УПЛ. Тоді я відмовив, бо вів переговори з Ігорем Михайловичем Дедишиним і дав слово, що повернуся до Львова. Якби знав, що все так станеться - прийняв би інше рішення. Багато хто мене не зрозумів: «Куди ти вертаєшся? Навіщо?». Але «Карпати» - рідні, душа і серце лежали до них…

Користуючись нагодою, хочу передати полум'яний привіт Віктору Вацку, який некрасиво висловлювався на мою адресу на своїй конференції. Мовляв, «Габовда змішував клуб з брудом, а потім приперло - повернувся додому», «розумію, що гроші - головне», «зрілий майстер», який навіть не потрапив до заявки»... Хай знає, що в «Карпати» я прийшов на зарплату, яка була в три-чотири рази меншою, ніж я отримував у «Таврії»! Хіба гроші – головне? Я просто дуже хотів повернутися в рідний клуб і допомогти «левам». А те, що Вацко кидає такі фрази в мою сторону - негарно з його боку, як мінімум.

- Образу на клуб не тримаєш?
- Якщо зберігати в душі негатив - хату не збудуєш... Образи я не тримаю, але осад залишився.

- Як на горизонті виникла луцька «Волинь»? Чому взимку не став «хрестоносцем»?
- З «Волинню» взагалі цікаво і несподівано вийшло! Я тренувався у Львові, коли мені подзвонив агент: «Збирай речі, завтра їдеш на спаринг у Луцьк. Від цього залежить твоє майбутнє». Тоді якраз Сімінін залишив команду і «Волинь» шукала правого захисника. В «Таврії» я награвався на цій позиції весь сезон, тому мав непогану практику.

Після спарингу до мене підійшов Віталій Володимирович Кварцяний. Потиснув руку, похвалив за фізичні кондиції і відразу запропонував підписати контракт. Звісно, я погодився. Ми обговорили всі умови, але ось біда: це був вихідний, бухгалтерія закрита. На наступний день ми вилетіли на збори, а мене запевнили, що коли повернемося - владнаємо всі формальності з документами.

На зборах ми знайшли спільну мову з Віталієм Володимировичем. Щоправда, у підсумку наші дороги з «Волинню» розійшлися. До Кварцяного у мене немає жодних претензій, я вдячний за отриманий досвід. Спасибі йому і всій команді: у Луцьку зібрано чудовий колектив, з яким було дуже приємно попрацювати!

- Варіант з «Гранітом» тебе спочатку не здивував? Чемпіонат Білорусі на рівень слабший, ніж український.
- Пропозиції з Білорусії я розглядав і до «Волині». Велику роль у моєму переході зіграв тренер команди Андрій Петрович Бохно, який мене наполегливо запрошував у «Граніт». Завдяки такій увазі я і прийняв рішення на користь цього клубу.

- Чи обговорювалося твоє гарантоване місце в основі?
- Звичайно. Тренер одразу повідомив, що йому немає сенсу запрошувати легіонера, аби той грів лавку. У «Граніті» на мене розраховують - і я намагаюся відплатити їм хорошою грою. У нас повна довіра і взаєморозуміння.

- Чи лестить той факт, що ти найбільш високооплачуваний і взагалі найдорожчий футболіст «Граніту»? Хлопці з команди не підколюють?
- (Сміється) Ні, підколів не було. Якщо чесно, для мене фінансова сторона - не головна. Я зобов'язаний показати максимум, а питання трансферної вартості або зарплати тут зовсім не має значення. Я півроку не грав у футбол на найвищому рівні, тому зараз для мене кожен матч дуже важливий!- У чому полягає філософія «Граніту» і які цілі ставляться перед командою на сезон?
- Вони тільки піднялися з першої ліги. Завдання одне: демонструвати характер в кожному матчі. Конкретно не говориться, мовляв, «повинні не вилетіти». У нас дуже амбітний тренер з сильним характером - ми на полі зобов'язані втілювати його ідеї в життя, за рахунок цілеспрямованості і майстерності набираючи максимум очок у кожному поєдинку.

- Стартові матчі - дві нічиї. Результат задовольнив тренерський штаб?
- Перша гра проти «Вітебська» закінчилася з рахунком 1:1. В стартові 20 хвилин ми створили стільки моментів, що спокійно могли вести 3:0. Далі був важкий виїзд до «Нафтану» (0:0), який посів п'яте місце в минулому чемпіонаті. Складна гра, багато боротьби... Старт чемпіонату завжди проходить в такому ключі, так що рано судити як нас, так і інші команди. Тільки після 6-7 ігор можна буде робити перші висновки.

- У Білорусії грає величезний десант українських футболістів. З ким підтримуєш зв'язок?
- Спілкуємося зі Славою Сердюком, з яким знайомі ще по «Кривбасу». Нещодавно Вася Кобін дзвонив: бачимося з ним іноді, після гри на Кубок залишився в гостях. З Яріком Мартинюком підтримуємо зв'язок. Також зі мною в «Граніті» виступають Діма Невмивака і Діма Осадчий.

- «Граніт» грає на штучному полі. Чому футболісти так не люблять таке покриття? Скільки часу потрібно гравцеві, звиклому до трави, щоб пристосуватися до штучного газону?
- Дуже важко! Цілий тиждень тренуємося на штучному полі (тільки ми в білоруській «вишці» маємо таке), а потім на виїзді граємо на живий траві.  На що впливає таке покриття? Для спортсмена дуже важливо берегти здоров'я, а тут воно псується: часто болять коліна, спина, з'являються величезні мозолі. Плюс важко перебудовуватися: виходиш на справжній газон, а там м'якше, ноги провалюються, «сідають». Потрібен час, щоб звикнути.

- Рівень фінансування клубів України і Білорусії - небо і земля?
- Звичайно. Фінанси тут набагато скромніші, ніж в Україні. Але у нас нормальна ситуація, тому що ми належимо заводу «Граніт», який стабільно функціонує. Відповідно, є й фінансова впевненість. Ніяких затримок не буває.

- Що з білоруських реалій тебе найбільш здивувало?
- Незвично ходити в магазин (посміхається). Розраховуєшся на касі, а тобі називають суму з декількома нулями - поки купюри підрахував, за тобою вже черга утворюється. Зате отримаєш зарплату, переведеш на білоруські рублі - мільйонер! (Посміхається). А ще здивувала неймовірна чистота. Все акуратно і красиво, дороги відмінні.