Ковалець їхнього успіху

«Лише команда пивзаводу може висловлюватися таким чином про свого суперника» - сказав після виїзного матчу з білоруським БАТЕ півзахисник київського «Динамо» Олег Гусєв. Говорячи це, навряд чи він намагався якимось чином зачепити честь і гідність футбольного клубу «Оболонь», який саме й презентує у нашому футболі відомий пивзавод. Та й з боку самих пивоварів реакції не було ніякої, адже хто, як не «Оболонь», може пишатися своїми виступами у перших двадцяти турах чемпіонату. Особливо враховуючи передстартові розклади.

Улітку Київ залишила майже вся команда. На цьому прикладі ми зайвий раз можемо пересвідчитися, яку важливу роль для футболістів відіграє ім'я клубу. Платять тут — граємо тут, платять там — граємо там. Ось і вся лірика. Це на той випадок, якщо вам знову розповідатимуть, що цей бразилець із дитинства мріяв грати за київське «Динамо» чи за донецький «Шахтар» тощо. Але ми наразі — про «Оболонь», у якій, на відміну від інших команд, грають переважно наші. Як уже й говорилося, гроші вони люблять не менше, ніж представники інших рас та конфесій.

Холодне літо 2010-го

Неймовірна спека, яка була не дуже приємним супроводом червня, липня та серпня цього року, навряд чи зігрівала душі керівників команди пивзаводу. Навпаки, їм потрібна була холодна голова, аби розв'язати ту купу проблем, що назбиралася. Ще взимку пішов Юрій Максимов, якого дехто називав ледь не найкращим тренером команди за всю її історію (щоправда, чи варта такого пафосу людина, яка йде «по-англійському»). Пішли багато футболістів основного складу, на яких будувалася гра. А між закінченням сезону 2009/2010 та початком сезону 2010/2011 було рівно два місяці. Не скажу, що саме завдяки професіоналізму керівників клубу команда виступила гідно, але словом «викрутилися» це можна назвати.

Отож, до яких інших клубів перейшли гравці? У «Кривбас» (шестеро) — Денис Васильєв, Олександр Іващенко, Артем Штанько, Ринар Валеєв, Сергій Рожок, Валерій Куценко. Дивізіоном нижче приземлилися Іван Лень («Закарпаття»), Володимир Олефір («Буковина»), Олександр Клименко («Кримтеплиця»), Павло Онисько («Прикарпаття»), Андрій Товт («Зірка»), Максим Трусевич («Чорноморець»).

Ніхто навіть і не очікував, записуючи «Оболонь» у безнадійні аутсайдери й претенденти на виліт, що саме «пивовари» в трьох зустрічах із «Динамо» та «Шахтарем» наберуть сім очок із дев'яти можливих, і за 11 турів до закінчення чемпіонату відірвуться від «зони вильоту» на вісім пунктів. Тим паче, що поповнення було переважно з першої ліги.

Щоправда, брав Ковалець не когось, а футболістів, із якими вже мав досвід співпраці. Так само, як Максимов обеззброїв «Оболонь», Ковалець розібрав на запчастини ФК «Львів» — звідти до Києва перебралася четвірка: Вадим Панас, Владислав Лупашко, Павло Худзик та Олександр Мандзюк. Найкращий гравець першої ліги, за опитуванням «Українського футболу», Сергій Кучеренко теж опинився в «Оболоні». До нього приєднався й найкращий правий захисник, представник алчевської «Сталі» Вадим Сапай. Верховодити в команді мав недавній гравець національної збірної України, учасник єврокубків у складі харківського «Металіста» Валентин Слюсар. Ще четверо планувалися як запасні й, зрештою, так воно й сталося: воротар Олег Остапенко зіграв у чотирьох поєдинках, оборонець із «Динамо-2» Вадим Родина — лише в кубковому матчі проти «Полтави», так само, як і нападник Валерій Заваров. Його ж колега за амплуа Антон Шевчук у п'яти зустрічах виходив на заміну.

«Дружба» з Кривим Рогом

Розпочали чемпіонат оболонці так, що скептикам довелося позакривати роти — нічия з «Динамо», причому «пивовари» ліквідували відставання у два м'ячі. Щоправда, наступні матчі дали чітко зрозуміти — то була випадковість. Загальний підсумок другого, третього та четвертого турів — 0:7. А «Оболонь», за досить цікавої гри, не може геть нічого зробити в атаці.

До того ж, усе це відбувалося напередодні важливої для команди зустрічі проти криворізького «Кривбасу» на чолі з Юрієм Максимовим — очікувалося багато боротьби та емоцій. Але спека розрядила ситуацію. Під пекучим сонцем усі учасники цього поєдинку забули про принциповість і повзали полем, наче сонні мухи, надавши перевагу «дружбі». Якби не особливості переходу Максимова до «Кривбасу», можна було б щось запідозрити...

Здавалося, ніщо не віщувало для «пивоварів» хорошого настрою, аж ось трапився виїзд у Запоріжжя до ще депресивнішого «Металурга» та домашній матч проти луганської «Зорі», в яких підопічні Ковальця нарешті перемогли.

Нудота? Дисципліна!

На грі «Оболоні» проти київського «Арсеналу» мені довелося бути особисто, й враження від неї — дуже неоднозначні. Те, що по телевізору видавалося мені нудним, безідейним футболом, наживо постало зовсім іншим: чітка дисципліна, витримка й холоднокровність. Так, можливо, «Оболоні» бракувало попереду неординарних думок, але, зрештою, не варто забувати, що саме в процесі чемпіонату Ковалець і формував команду, вишукуючи підходящі тактичні схеми для цього підбору гравців.

Про свій досить високий потенціал оболонці заявляли періодично, як-от у матчі з донецьким «Шахтарем», коли перемогу було здобуто не тільки за рахунок високого рівня самопожертви, а й завдяки чітким тактичним побудовам, суворому дотриманню вказівок тренера. Ну й талан, без якого апріорі слабкішій команді — нікуди.

Наприклад, у поєдинку наступного туру цього щастя не було, й «Карпати» розмазали пивоварів по смарагдовому газону «України», наче «жовтенят». Щоправда, критикуючи команду, не варто забувати, що двоє ключових гравців — Худзик та Мандзюк, змогли вийти на поле лише в другому таймі через високу температуру (власних тіл, звісно).

«Динамо» — ліки від депресії

І знову «Оболонь» упала в депресію, програючи матч за матчем. Після поєдинку з «Шахтарем» таких назбиралося чотири плюс домашня нічия із ПФК «Севастополь», котра теж не могла вважатися позитивним результатом. І, як виняток, — важка перемога над «Таврією», яка на той момент теж мала купу ігрових проблем.

Але «Оболонь» не була б собою, щоби просто так віддати першу гру другого кола своїм землякам із «Динамо». Кияни за тур до цього каменя на камені не залишили від «Іллічівця» й очікувалося, що схожа доля спіткає й «пивоварів». Та сталося диво: якщо в першому турі чемпіонату «Оболонь» вирвала нічию з динамівцями фактично випадково, то в турі під номером 16 вони перемогли своїх іменитих суперників цілком справедливо. Коли в Ковальця на післяматчевій прес-конференції запитали, чому він, за власною традицією, не взяв із собою якогось футболіста, то тренер відповів: «Сьогодні можна було б приводити всю команду».

У трьох зустрічах, що залишалися до закінчення осінньої частини, «Оболонь» знову зіграла в своєму стилі — стабільно і, я б навіть сказав, дещо сіренько. Особливо своєю безпорадністю здивувала гра проти «Дніпра».

Хто грав

У воротах «Оболоні» чемпіонат розпочав Олег Остапенко, але відстояв він лише чотири тури. Не можу сказати, що лише його провина була в пропущених м'ячах, та після матчу з «Дніпром» Ковалець посадив Олега на лаву. Можливо, на фарт...

Цікаво, що Олександр Рибка не є надійнішим за Остапенка, він радше воротар-настрій. Інколи може «тягнути» все, що б не летіло у ворота, а подеколи припускається помилок рівня ДЮСШ. Та все ж, саме з ним «Оболонь» почала набирати очки.

Захисна лінія «пивоварів» була, як і  вся  команда,  стабільною. Праворуч діяв новачок із Алчевська Вадим Сапай — старанний працьовитий хлопець, який вміє всього потрошку. Важко його назвати надмірно технічним і швидким, але й «дерев'яний та повільний» теж не скажеш. Хотілося б, звісно, бачити цього футболіста частіше біля воріт суперника. Як-от, наприклад, його колегу по протилежному флангу Павла Кутаса. Тим паче, що ефективність підключень до атаки у Сапая краща — дві результативні передачі. На рахунку ж Кутаса — гол.

Центральну вісь закривали досвідчений Євген Лозинський (28) та молодий Ігор Пластун (20 років). І якщо перший зіграв на своєму звичному рівні, то прогрес Пластуна не залишився непоміченим — Павло Яковенко почав викликати його до молодіжної збірної. Головним запасним оборонцем був Олег Карамушка. До 12 туру пару опорних хавбеків «Оболоні» складали Валентин Слюсар і Владислав Лупашко, але після того, як Слюсар травмувався, його позицію опанував Павло Худзик, котрий до цього виконував функції розігруючого. Найцікавіше в цій ситуації те, що тільки-но Паша «сів» глибше до своїх воріт, як одразу ж почав забивати. Подивіться лишень: у 13, 14 та 16 турах Худзик відзначався забитими м'ячами. Аналізуючи ж гру Лупашка та Слюсара, зазначу, що від них хотілося б більшого. Особливо, це стосується Слюсара, досвід якого просто величезний.

У деяких поєдинках приємно вражав і правий півзахисник Сергій Сибіряков, але йому, вочевидь, не вистачає стабільності. Не виправдав сподівань Сергій Кучеренко, котрого брали на роль плеймейкера й гравця, котрий класно виконує штрафні удари. Зрештою, Сергій відзначився голами лише тричі, причому всі — з пенальті. Те ж саме можна сказати й про Вадима Панаса. Та знову ж таки, не варто забувати, що майже всі названі футболісти ще рік тому грали у першій лізі. На заміну переважно виходили ветерани й старожили команди — Артем Мірошниченко й Олег Мазуренко, а також вихованець академії Павла Яковенка Іван Котенко, якому одного разу довелося навіть зіграти правого оборонця.

У більшості поєдинків «Оболонь» грала з одним нападником, роль якого виконував Олександр Мандзюк, котрий зіграв у всіх матчах. Утім, у його активі лише чотири забиті м'ячі (тут треба враховувати, що «пивовари» загалом відзначилися лише 16 разів), двоє з яких ще в першому турі — у ворота «Динамо». Антон Шевчук та Олександр Бондаренко, що заміняли Мандзюка, не забили жодного разу.

Мабуть, саме про позицію нападника й говорив Ковалець, коли зазначав, що кількох футболістів йому все ж хочеться придбати. Наразі ж у тренера достатньо часу, аби за три місяці підготувати команду до весняної частини. Й це добре. Погано тільки одне. «Відмазки», на кшталт — «не було часу на підготовку», використовувати вже не доведеться. Сподіватимемося, що це й не знадобиться.

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»