Валерій ФЕДОРЧУК: «У «договірняки» не вірив!»

Гравця «Дніпра» нині знає в широкому футбольному загалі, мабуть, кожен. Тому особливо представляти Валерія Федорчука не доводиться. Але й поговорити з ним, звісно, є про що - у свої 22 він зумів здобути визнання вболівальників різних клубів. «Дніпро», до слова, — вже третій у його бутті.

Батьки не пустили в «Динамо»

—Які умови створено для підготовки молодих футболістів у 35-тисячному Нетішині, в якому ви народилися?
—Переконаний, що для дітей там створено дуже сприятливі та комфортні умови. Там є непоганий стадіон, доступний для тренувань. І саме місто досить компактне. А через молодість їм, окрім спорту, там, за великим рахунком, нічим і зайнятися.

—З 2003 року ви опинилися у вінницькому «Світанку»...
—До переїзду у Вінницю тренер возив мене у «Ворсклу», в київське «Динамо» та інші команди. Але за мою долю на той час відповідали більше все-таки батьки, тому, через певні причини, я не залишився ні в Полтаві, ні в Києві. Там їм, мабуть, не сподобалося щось. У Вінниці, навпаки, батьків усе влаштувало, та й я був обома руками «за».

—Наскільки мені відомо, у вінницькому футбольному інтернаті було створено досить погані умови для юних футболістів. Розкажіть про побут інтернату.
— У тому віці для всіх було головним — тренуватися та мати змогу грати. Зі мною у Вінниці тренувалися двоє хлопців із мого міста (вони були на рік старшими), тому мені як мінімум не було сумно. Ми ходили в звичайну школу №27, у спортивний клас і жили неподалік у гуртожитку. В кімнаті нас було по троє хлопців. Одне слово, згадати є що.

—Два з половиною роки у Вінниці — й встигли «зробити» з вас футболіста?
—Звичайно. У Нетішині я пізнав абетку гри, а у Вінниці тренери дали мені дуже багато задля становлення мене як футболіста. Всі ці настанови мудрих людей я зібрав у одну копилку, і в підсумку — маємо те, що маємо!

—Тобто, якщо назвати вас «вихованцем вінницького футболу», чи погодитеся з цим твердженням?
—Тут не все так однозначно. Сказати, що саме вінницька команда стала для мене рідною, я не можу. Спочатку я провів чимало років у Нетішині, а після Вінниці, теж роками, був і в Кривому Розі, і у Львові. Вся ця ланка клубів виховала мене.

—Ви забили 25 м'ячів у ДЮФЛ, граючи, між іншим, на позиції опорника, як і нині?
—Так, я все життя грав саме на позиції опорного півзахисника.

—Згадаєте когось із нетішинських та вінницьких партнерів, хто теж доріс до професіонального рівня?
—У моєму віці з Нетішина майстром не став ніхто. А з Вінниці, здається, лише голкіпер грав чи й досі грає в другій лізі. Хоча, я із багатьма партнерами по Вінниці не спілкуюся, тому можу чогось не знати. Однак у прем'єр-лізі точно немає нікого.

—Як відбувався ваш перехід до «Кривбасу»?
— Річ у тім, що мої партнери-однолітки закінчували школу, а позаяк у мене день народження пізньої осені, то я ще вчився у десятому. Тому ще рік залишатися у Вінниці сенсу не було. Хтось із клубу запропонував мені поїхати на оглядини в Кривий Ріг. Так я там і опинився.

—А чи мали ви можливість підписати контракт із вінницькою «Нивою»?
— У всякому разі, мені цього не запропонували.

—У Вінниці вас списали як футболіста?
— Не зовсім. Я мав змогу грати за «Ниву U-19», адже доросла команда виступала в першій лізі. Можливо, тому вони мені й не встигли нічого запропонувати, бо я досить швидко поїхав до Кривого Рогу.

—Ви не володієте якимись потужними антропометричними даними, чи тяжко було протистояти дорослим футболістам?
— Я на це ніколи не звертав уваги. Я мав велике бажання досягти чогось у житті, тому старався завжди, отримуючи своє за рахунок важкої праці.

—Майже за два сезони в Кривому Розі ви так і не стали основним у дублюючому складі команди. Які на те причини?
—Я був наймолодшим у другому складі. Це був мій перехід у дорослий футбол, отже, мабуть, я не зовсім був до цього готовим повною мірою. Те ж саме стосується гри за основний склад. Утім, часи, проведені в «Кривбасі», я згадую із задоволенням. Там мене навчили дуже багатьом речам у футболі.

«Шахтаря» злякалися в сауні

—З огляду на це перехід до ФК «Львів» став сходинкою вгору у вашій кар'єрі. Як виник такий варіант?
—Із «Кривбасу» я поїхав до «Львова» на оглядини, сподобався тренеру (На той час наставником клубу був Михайло Калита. — Авт.), але, з незрозумілих причин, там не закріпився, ще й залишившись на півроку без команди. Втім, потім я знову поїхав до стану «городян», і все-таки Степан Юрчишин узяв мене під своє керівництво.

—Фактично щойно створена команда за два сезони здобула право виступати у вищій лізі українського чемпіонату. Чия це заслуга передусім?
—Той успіх став наслідком надпрофесійного ставлення до своєї роботи кожної людини, причетної до клубу.

—Кіндзерський для ФК «Львів» — щось більше, ніж просто президент клубу?
—Можливо. Не знаю навіть, які слова охарактеризують його внесок у розвиток команди. Він справді зробив для «Львова» дуже багато. І, попри всі труднощі, завжди виконував те, що обіцяв.

—Перед початком сезону 2007/2008, по закінченні якого «Львів» завоював путівку до елітного дивізіону, перед гравцями стояло завдання виходу до прем'єр-ліги?
—На початку сезону та впродовж усього першого кола такого завдання перед нами не було, адже колектив зібрався абсолютно новий — прийшли мінімум сім футболістів, та й багато гравців полишило команду, поступившись місцем молоді. До зими ми дійшли другими у турнірній таблиці, хоча говорилося про першу п'ятірку. Надалі керівництво хотіло, аби ми закріпилися в лідируючій трійці, а в кінці чемпіонату, по можливості, втрутилися в боротьбу за чільні два місця. Втім, тоді нам уже можна було нічого й не говорити — кожен із гравців і без того прагнув скористатися нагодою підвищитися у класі. І ми це, зрештою, зробили.

— А коли ви остаточно усвідомили й повірили в те, що наступний рік для команди стане дебютним у вищій лізі?
—Усі гравці команди, в тому числі й я, домовилися, що про вищу лігу говоритимемо після останнього туру в першій лізі. Тоді всі й усвідомили, що відтепер стали прем'єрліговим колективом.

— У першому ж турі «Львів» «хлопнув» на «Україні» «Шахтар», а ви забили в тій грі гол. Коліна тремтіли, коли виходили грати проти українського гранда?
—Мандраж був, коли вся команда в сауні дивилася жеребкування чемпіонату України. Коли в першому ж турі отримали в суперники «Шахтар», тоді й стало лячно. Незадовго до гри все-таки переймалися всі. Але коли вийшли на поле стадіону «Україна», страх зник, і ми прагнули перемогти суперника, а не бігати по полю, беручи автографи.

—Якось особливо святкували ту перемогу?
—Так, ми всі зібралися й посмакували вином в дружній компанії.

—Чи не випили ви тоді зайвого, адже після дев'яти стартових матчів у прем'єр-лізі ваша команда мала всього п'ять очок. Гадаєте, відставка Юрчишина була виправданою?
—Важко відповісти на це запитання... Якщо набрали такий дріб'язок очок, то, мабуть, його відставка стала зрозумілою, адже де-де, а у прем'єр-лізі конче необхідно стабільно набирати очки. Таке футбольне життя — хоча, можливо, багато не виходило саме у гравців, за результат все одно відповідає тренер.

—Як на це відреагували футболісти?
—Спочатку всі почувалися дивно та не по собі, але з часом до нас прийшло розуміння, що іншого виходу на той час не було.

—Вилетіла команда лише після фінального свистка в останньому матчі проти «Карпат». Глядачі тоді свистіли на адресу підопічних Кононова. «Карпати» могли б не сильно «пручатися» городянам, як вважаєте?
—Вважаю, що «Карпати» заслуговували на оплески, адже кожен клуб мусить завжди чесно грати лише не перемогу. Але я також вважаю, що нам просто не пощастило в тому матчі, адже нас влаштовувала й нічия. А на неї ми точно заслуговували. Загалом, це ми винні, що не переграли опонентів. А не «Карпати», що, вони, мовляв, не програли нам.

—У паралельному матчі «Іллічівець», конкурент «Львова», поступився «Таврії». Чекали від того протистояння «договірняка»?
—Увесь наш колектив був упевненим, що в тому матчі все закінчиться чесно та переможе справді сильніший. Чому? Бо у нас і виходу іншого не було — залишалося тільки вірити.

«Кривбасу» попросили допомогти

—Як гадаєте, чому керівництво «Львова» так бурхливо відреагувало на вашу відмову продовжувати з клубом контракт? Адже прагнення футболіста грати в прем'єр-лізі замість першої — логічне?
—Мабуть, у нас склалися певні непорозуміння. Хоч я й намагався бути відкритим та відвертим у своєму бажанні прогресувати як футболіст в іншій команді. Якщо є варіанти, чому б мене не відпустити? Можливо, причина в тому, що президент хотів мене залишити у Львові, а я цього не хотів...

—В одному з інтерв'ю ви сказали, що обирали тоді з-поміж 5-6 команд прем'єр-ліг України та Росії. Хто конкретно звернув увагу на вас?
—Не хотілося б відповідати. З такими питаннями краще звертатися до мого агента.

— Коли підписували контракт із «Дніпром», чи вас попередили, що відразу ж шукатимуть вам команду-орендатора?
—Так, і я без проблем із цим згодився.

— «Кривбас» ви обрали суто «через зацікавленість Максимова» у ваших послугах чи вас попросили пограти саме в «Кривбасі»?
—Андрій Стеценко (генеральний директор «Дніпра». — Авт.) одразу сказав мені, що дніпропетровці купують мене, але разом із тим я мушу допомогти «Кривбасу», який опинився в дуже скрутному становищі. Додав, що Юрій Максимов теж готовий прийняти мене в команду, тому я й погодився допомогти, чим можу.

—Коли «Кривбас» залишився у вишці, чи не було бажання й надалі залишитися грати в Кривому Розі?
— Бажання було, але коли тобі дають шанс проявити себе в «Дніпрі», цим шансом треба користатися. Коли таке ще буде? Побачимо, чи вдасться мені все таки це зробити, але в Кривому Розі мені сказали, що завжди будуть раді бачити мене в їхній команді.

—Гравці справді стояли горою за Безсонова до останнього?
—Безсумнівно. Це навіть не обговорюється.

— Що встигло кардинально змінитися в житті колективу з часу приходу іспанця Хуанде Рамоса?
—Єдине, що я встиг помітити, — максимальні вимоги щодо сконцентрованості під час тренувального процесу.

—Особиста розмова з цим тренером у вас була?
—Поки що ні. Я ж лише кілька тренувань провів під його керівництвом.

—Які враження залишилися у вас після нічиєї «Дніпра» із «Зорею»?
—Дуже прикро, що ми не перемогли, адже наші цілі вимагають перемог у кожному матчі. Гадаю, в хлопців вийшло не все, що задумав тренер, але він поки що особисто і не знає всіх — суто за переглядом відео... Думаю, що всі перемоги ще попереду.

—Гадаєте, взимку на «Дніпро» чекає чергова кадрова революція?
—До зими хотілося б жити сьогоденням та іграми, які чекають на нас у першому колі.

—Якого результату до снаги досягти молодіжній збірній Україні на ЧЄ-2011?
—Перемогти на ньому!

—Якщо тренер з якихось причин не візьме вас на Євро, це стане для вас особистою трагедією?
—Не те, щоб трагедією, але поїхати, звісно, дуже хочеться. Втім, якщо все ж не візьме, звинувачувати доведеться лише самого себе. Адже вибір наставника залежатиме від моїх перспектив та стабільності в клубі.


Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»