Маріт БЙОРГЕН: «Ще одного золота мені бракує»

Захопливий фініш жіночого командного спринту приніс першу в історії олімпійську перемогу американському дуету Кіккан Ренделл-Джессіка Діггінс. Досі лижниці зі США взагалі ніколи не здобували медалей на Олімпіаді, а тут – одразу «золото»! На фініші «зоряно-смугасті» виграли 19 сотих у шведок, у той час як норвежка Майкен Фалла відстала від дуету лідерів майже на 3 секунди. Бронзова нагорода Олімпійських Ігор для напарниці Фалли у цій естафеті – легендарної Маріт Бйорген стала чотирнадцятою у кар’єрі. Маріт перевершила за числом олімпійських нагород біатлоніста Уле-Ейнара Бйорндалена, в якого 13 медалей різних Олімпіад (раніше на цих Іграх 37-річна норвежка побила досягнення свого іншого земляка – теж лижника, Бйорна Делі, в якого 12 медалей). Після гонки Бйорген не виглядала засмученою, хоча й  зізналася:  ще одного індивідуального «золото» Ігор їй для повного щастя бракує. 

 

 

— Як це – усвідомлювати, що ви – найбільш титулована олімпійська медалістка всіх часів?

— Це важко осягнути в один момент. Коли я думаю про речі, яких вдалося досягти, починаючи з дебютної Олімпіади у Солт-Лейк, розумію, що у мене просто неймовірна кар’єра. Думаю, що коли завершу кар’єру, у мене буде можливість подумати про свої досягнення. Зараз важко зрозуміти, де саме я перебуваю за числом нагород.

 

— Відчуваєте себе живою легендою? 

— Ні. Аж ніяк! (сміється)

 

— Чи Бйорн Делі або Уле-Ейнар БЙорндаллен вітали Вас із цим досягненням?

— Нічого поки не чула від них (сміється). Але у мене все ще є відчуття, що я втратила одне «золото», оскільки я мала мрію приїхати сюди і перемогти в одній індивідуальній гонці, а цього поки досягти не вдалося. Тож я все ще надіюся і мрію виграти цю золоту медаль у Пйончангу.

 

— До сьогодні американкам ніколи не вдавалося перемагати норвежок на змаганнях такого рівня. Чи не прикро вам з цього приводу? 

— Знаєте, я дуже-дуже рада за Джесіку та Кіккан, котрі зуміли здійснити свою мрію і виграти олімпійську нагороду, до того ж  «золото». Особливо теплі відчуття щодо Кіккан, котра, як і я, дебютувала на Іграх 2002-го. Дуже важливо для нашого спорту, що такі особистості, як Рендалл, які віддали все життя великому спорту, у підсумку стають олімпійськими чемпіонами.

 

 

— Чим Вам  запам’яталася Ваша дебютна Олімпіада у Солт-Лейк-Ситі 2002 року?

— Звичайно,  естафетою. Я була наймолодшою у команді Норвегії, старші дівчата хотіли передати мені свій досвід і навчити як це, змагатися на Олімпійських Іграх. Я сприйняла це і добре провела свій  етап. Це найкращі спогади з того часу.  

 

— Що можете сказати про ваш наступний сезон? Можливо, розпочнете новий цикл підготовки до Олімпіади?

— Наступна  Олімпіада – точно ні. Ця – остання. Поки почекаю щодо рішення про наступний сезон. Можливо, візьму участь у чемпіонаті світу у Зеєфельді.

 

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ з Пйончангу