Мегазірки залишають після себе сузір’я

На початку цього місяця пішли з життя двоє видатних спортивних діячів, усе життя яких було присвячено щирому, безкорисливому служінню лижному спорту. У Москві прощалися з «королем лиж», першим радянським чемпіоном світу та Олімпійських ігор Володимиром Кузіним, а в Києві оплакували Сергія Фоміна — фундаментального теоретика та практика, світлу наукову голову, батька-засновника лижного господарства в Україні, завдяки якому ми і маємо «королеву» зимових видів спорту в нашій не зовсім лижній державі. Тож пригадаємо деякі сторінки з життя цих Великих людей.

Королями не народжуються...

Володимир Кузін народився у селі Лампожня Мезеяьського району Архангельської області. Своєї школи в Ламножні не було, тому, щоб здобути середню освіту, маленькому Володі доводилося майже щодня долати відстань понад 20 км до райцентру. Взимку цю дистанцію проходив на лижах — спочатку саморобних, виструганих власноруч батьком, а потім і на фабричних.

Результатом цієї своєрідної підготовки стала перемога на першості району з лижних гонок. 13-річний юнак останнім пішов на дистанцію 10 км і, випередивши всіх школярів та дорослих, фінішував першим! Після цього успіху Володимир з нетерпінням чекав кожного наступного старту. Але невдовзі тяжко захворів його батько, і він як старший син був змушений залишити школу і піти працювати. Три роки ходив у море на криголамі «Сєдов». Іноді полював на тюленів, тягаючи на морозі важкі туші. У голодні післявоєнні роки це була справжня школа виживання. Лижами Кузін увесь цей час не займався, тому з великим задоволенням відгукнувся на пропозицію виступити на першості області.

«Так у валянках і приїхав, — розповідав Володимир Семенович у своїх спогадах. — Друг, що навчався там у технікумі, довго глузував: «Дивак ти! На область у валянках бігти!... Візьми краще мої черевики». Черевики виявилися замалі на цілих два розміри. У підсумку вже на першій дистанції 18 км 16-річний Володя відморозив пальці. Та все ж фінішував третім, хоча на трасі «заголодував». Добре, що місцеві дівчата трохи підгодували...

Наступного дня — бігти «тридцятку», а в нього ноги так розпухнули, що тільки валянки на них і налізли. Вдягнув майбутній «лижний король» своє звичне взуття і посів перше місце, випередивши другого призера на добрячих п'ять хвилин з гаком! Причому технікою «правильного» бігу на лижах Володимир на той момент ще не володів. Окрім змагань, учитися мистецтву «ковзати» по лижні йому було просто ніде...

Поступивши, нарешті, до технікуму фізичної культури, згодом Володимир опинився у лавах Радянської Армії, а потім — в ленінградському інституті фізичної культури імені П.С.Лесгафта. 1953 року він виграв чемпіонат Радянського Союзу і відібрався на дебютний для радянських спортсменів XX чемпіонат світу із зимових видів спорту в шведському Фалуні (1954 рік), під час якого 23-річний хлопець із Лампожні зчинив справжній фурор, завоювавши золоті медалі на дистанціях З0 і 50 км та «срібло» в естафеті 4x10 км.

У ті часи на світовій лижній арені домінував фінський гонщик Вейкко Хакулінен, котрий після перемоги на першій дистанції 15 км став триразовим чемпіоном світу. А зате в марафонських дисциплінах З0 та 50 км Кузін залишав титулованого суперника далеко позаду.

Не могли зупинити радянського лижника навіть «диверсії» у вигляді розсипаного перед ним на лижні зубного порошку. Якось на найдовшому спуску 50-кілометрової дистанції в Кузіна несподівано перестала ковзати одна з лиж. Довелося зупинятися і чистити робочу поверхню дужкою від лижного кріплення. Ефект від цієї процедури був незначним, а попереду — ще понад 25 км! Більше того, у цей морозний день він трохи не вгадав з екіпіровкою, і приблизно за 8 км до фінішу в нього через переохолодження почалися болючі спазми м'язів пресу. Ані шпильки, ані голки, щоб зупинити судоми, в нього не було. Тому винахідливий радянський студент почав бити себе верхнім кінцем лижної палки по череву. Хоча біль був такий сильний, що Володимир не міг розігнути спину аж до самого фінішу, але на деякий час відпускало.

Здобути таку унікальну перемогу могла тільки людина з неймовірною силою волі. Володимир Кузін одразу ж став «живою легендою» і одним із небагатьох лижників світу, кому вручили великий срібний «Королівський кубок». Газети того часу писали:

«Кузін — справжній «лижний король». Стиль його бігу потребує колосальних фізичних зусиль. Можна навіть ставити питання: чи взагалі існував колись потужніший лижник?..»

Мине менше двох років, і на першій для радянських спортсменів VІІ зимовій Олімпіаді в Кортіна д'Ампеццо (Італія) Кузіну довірять завершальний четвертий етап чемпіонської естафети 4x10 км. Тоді славу перших тріумфаторів із Володимиром Семеновичем розділили Микола Атіікін, Павло Колчин, Федір Терентьєв і Любов Козирева — у жінок (10 км).

Після завершення спортивної кар'єри Володимир Кузін кілька років працював тренером. Двічі (у 1964-1966 та 1970-1972 роках) йому довіряли чоловічу збірну СРСР з лижних гонок. Саме під його орудою по-справжньому розкрився талант легендарного радянського лижника В'ячеслава Ведєніна, котрий 1970 року на чемпіонаті світу в Чехословаччині здобув дві золоті та одну срібну медаль, а на Олімпіаді-72 в Саппоро (Японія) — дві золоті та бронзову, ставши першим радянським лижником, котрий виграв індивідуальну чоловічу гонку на Олімпійських іграх. На обох цих форумах тріумфувала і радянська чоловіча естафета.

Цього ж 1972 року Володимир Кузін, захистивши дисертацію, став кандидатом біологічних наук. Відтак розпочав не менш вражаючий науковий період свого життя, присвятивши понад З0 років роботі на кафедрі теорії та методики лижного спорту в РДУФК. Розробленими ним методиками підготовки лижна збірна Росії користується 20 останніх років. Володимир Семенович залишив багато учнів, послідовників і високопрофесійних фахівців найвищого ґатунку. Працюють вони і в Україні...

Посланець Божий

Ну а Сергія Фоміна, котрий народився в селі Сєтовка Грязнухінського району Алтайського краю, мабуть, сам Господь Бог Україні подарував...

Виступати на змаганнях з лижних гонок Сергій Фомін розпочав з 12 років, паралельно захоплюючися легкою атлетикою, футболом, баскетболом, плаванням, стрільбою та городками. Не забував талановитий юнак і про гарні оцінки з головних шкільних предметів.

Але — війна... Тільки-но він сягнув призовного віку, відразу ж припинив навчання у Томському політехнічному інституті (танкобудівний факультет) і восени 1942 року вирушив на фронт. У складі мінометного батальйону воював до самої Перемоги, демобілізувавшись у запас 5 жовтня 1945 року. Відтоді продовжував здобувати вищу освіту в Київському держінфізкульті. 1946 року він став першим в інституті «сталінським степендіатом», отримуючи цю найвищу для студентів державну відзнаку ще три наступних роки.

Втім Сергій Фомін був не тільки видатним теоретиком, а й просто геніальним організатором та реалізатором усіляких проектів. «Те, що корисно і потрібно людям, має втілитися у життя!» — ось його головне життєве кредо. По закінченні КДІФКС, лише за один календарний рік (1952-1953) він встиг захистити кандидатську дисертацію а також на голому місті заснувати Федерацію лижного спорту України (очолював 42 роки) та аспірантуру в рідній «Альма-матер» (очолював 17 років).

Паралельно Сергій Кирилович завідував кафедрою зимових видів спорту в КДІФКС, читав лекції, писав підручники, методичну літературу, монографії, наукові статті, виступав з доповідями на міжнародних і всесоюзних конференціях, засідав у президіях науково-методичних рад Мінвузу СРСР та УРСР, вищої атестаційної комісії СРСР та держінспекції Мінвузу СРСР, судив змагання з лижних гонок, займався тренерською діяльністю, брав участь у заснуванні та розвитку фізкультурно-спортивних товариств тощо...

Це був справжній мотор та генератор ідей, безкорисливо і невтомно працював на благо українських зимових видів спорту. Для когось побудувати трамплін у центрі Києва — це утопія, а для нього — справа часу. Заради благої цілі Сергій Кирилович сміливо заходив у найвищі кабінети. Усі лижні бази в Україні було споруджено за його безпосередньої участі. Ну а в улюблену базу в голосіївському парку при УДУФВС — він не тільки вклав свою душу, а й виплекав її «з папірцем» немов дитину...

Як тільки Сергій Кирилович відчув, що розвиток в Україні інфраструктури та науково-технічної бази через брак кадрів втрачає свою динаміку, власноруч почав писати та розсилати талановитим російським лижникам персональні запрошення на навчання в його університеті. Все ж у Росії цей вид спорту має історичні традиції та міцну високопрофесійну базу. На його запрошення відгукнулося чимало бажаючих. Сергій Кирилович умів розмовляти з людьми. Тим більше, що на той момент його навчальний заклад набув високої престижності.

Минуло кілька років, і в Україні з'явилася ціла плеяда справжніх професіоналів, яка надала новий потужний імпульс у розвитку лижних видів. Це було зроблено дуже вчасно, бо згодом федерацію поповнили біатлон, фристайл і лижне двоборство — олімпійські види, для яких під час кожного чотирирічного циклу слід підбирати нові методики та складати щоразу сучасніші програми підготовки. А в Сергія Кириловича тепер було багато послідовників. Лише кандидатів наук він підготував понад 30 осіб...

За спогадами учнів Фоміна, він володів якимось неймовірним чуттям і дуже швидко підхоплював новітні тенденції. Наприклад, коли на хвилі економічного підйому в Європі відбувся перехід з дерев'яних на пластикові лижі, з'явилися нові технології, нові матеріали, змінилася техніка бігу, пішла «штучна лижня», дедалі більше гонок проводилося в горах тощо, багато фахівців просто розгубилися, а він — анітрохи. Просто після кожних міжнародних змагань підходив до тренерів і розпитував: «Що таке штучний сніг? Які в нього якості? Як його характеристики змінюються у горах, на сонці, у тіні?.. Яке потрібно змащування?» І т.п.
Отриманої інформації йому часто було достатньо, щоб усе це проаналізувати, узагальнити, розкласти по полицях, і, врахувавши наші реалії з науковим обґрунтуванням оформити в доступній усім формі, починаючи з вузького кола фахівців і вихованців шкіл вищої спортивної майстерності, та завершуючи простими шанувальниками лиж (багато видань було розраховано для лижників-любителів).

На жаль, не всі ініціативи цього невтомного творця втілилися у життя. З розвалом Радянського Союзу зупинилося кілька перспективних проектів, наприклад, прокладання лижеролерної траси в Голосіївському лісі, де студенти навіть уже розчистили місце. Цей період Сергій Кирилович пережив дуже тяжко, руйнувалися результати багаторічної праці його команди, коли від спорту можновладцям потрібні були тільки медалі, а все інше їх мало турбувало — навіть раритети, які він збирав упродовж свого життя. Колеги Фоміна згадали, як він зламав ногу, рятуючи колекцію стареньких дерев'яних лиж, де він тільки їх знайшов? Це приміщення терміново здали в оренду, а подібних експонатів — ціла стіна! Кожну пару лиж необхідно було акуратно запакувати, а всю колекцію кудись перемістити.

Ось у цій метушні і зазнав Сергій Кирилович переламу. Довелося робити операцію. Ще зовсім недавно він з легкістю вилітав сходами на п'ятий поверх, стрибаючи через дві сходинки!.. Спортсмени навіть жартували: «Щоб за Сергієм Кириловичем устигнути, треба спеціально тренуватися»...

І все ж головна справа життя Фоміна в цих тяжких умовах не просто вижила, а ще й зміцнилася! Бо рівень надійності Майстер заклав - ще той! Ніякими струсами вже не зламаєш! Навіть коли система втратили свій потужний, загартований стрижень.

Спасибі вам, Сергію Кириловичу, за все від майбутніх поколінь! А ті, хто вас знав при житті, напевне, з теплотою у серці згадуватимуть приємного чоловіка з аналітичним складом розуму та феноменальною пам'яттю, з доброю усмішкою та щедрою, відкритою душею, котрий іноді поводиться як дитина, а іноді таку силу характеру продемонструє, що краще відразу ж капітулювати. Просто унікальна була людина...

Андрій ЛОСЄНКОВ, «Спортивна газета»