Итоги Формулы 1: лидеры и чемпион

Williams Martini Racing

Сезон для команди можна охарактеризувати фразою: «Для Атоса це занадто багато, а графа де Ла Фер – занадто мало». Як для команди, що ще рік тому опинилася вище тільки двох записних аутсайдерів – Marussia і Caterham, а тепер немов експрес TGV промчалась з дев’ятого на третє місце в Кубку Конструкторів, це, звісно, неймовірне досягнення, яке може сприйматися як занадто стрімкий злет Williams, а відтак і сезон можна вважати дуже успішним. В той же час високий потенціал FW36 було видно ще на зимових тестах, а по ходу сезону стало ясно, що саме білі машини здатні вряди-годи створювати проблеми для пілотів Mercedes, от тільки реалізувати весь потенціал команда не змогла, пропустивши вперед Red Bull, хоча по доброму команду Дітріха Матешіца треба було залишити позаду. Тож яким насправді вийшов рік для команди – успішним чи роком втрачених можливостей? За великим рахунком обидві тези будуть вірними.

У Williams, як виявилося дещо пізніше, дуже далекоглядно змінили постачальника двигунів, відмовившись від моторів Renault на користь установок від Mercedes, і це стало головною запорукою прориву команди, яка ще рік тому за весь сезон нашкрябала 5 очок, а тепер 320. Тобто елементарна математика говорить, що сезон для команди став у 64 рази успішнішим, ніж попередній! Які ще потрібні коментарі з такими показниками? Однозначно на загальний позитивний підсумок вплинула і заміна Мальдонадо (який разом із своїми спонсорами був украй невдоволений формою команди у 2013-му) на Массу, проте водночас саме через бразильця команда і недорахувалася чималої кількості таких потрібних у боротьбі з Red Bull очок. В першій частині сезону Феліпе неначе магніт притягував до себе різноманітні неприємності, через які очки протікали, мов вода крізь решето. Пригадаймо: в Австралії гонка бразильця закінчилася вже наприкінці стартової прямої, бо на машині Кобаясі відмовили гальма і Caterham японця зіграв з Массою в боулінг; в Китаї зіткнувся з Алонсо в першому ж повороті, на піт-стопі мав проблеми з одним із коліс і фінішував поза десяткою; в Канаді на початку останнього кола так поспішав обігнати Переса, що завершив гонку у відбійнику разом із мексиканцем, ледве не прихопивши ще й Феттеля:

У Британії парад сходів продовжився знову на першому колі, коли Феліпе не зумів розминутися з розбитою Ferrari Ряйкконена; у Німеччині – гадаю, що вже було не смішно багатьом – ще один перший поворот гонки подолано не було – це вже постарався Магнуссен. Таким чином у першій частині сезону Масса у 6 з 11 гонок залишився без очок – феноменальне марнотратство, хоча вини самого бразильця було небагато. Проте літня перерва явно пішла Феліпе на користь і протягом завершальних 8 Гран Прі він лише двічі не потрапляв в очки, при цьому тричі забирався на подіум, довівши тим самим, що його досвід та уміння ще можуть знадобитися команді, а як швидко їздити, за останні роки в Скудерії він не забув, а просто дуже добре приховував це.

Валттері Боттас натомість тягнув командну лямку протягом усього сезону,  а такою стабільністю, яку продемонстрував фін, не кожен чемпіон міг похвалитися – Боттас лише у двох Гран Прі залишився без очок, причому в Монако виною цьому стала відмова двигуна. Фін разом із Ріккардо однозначно стали головними відкриттями цього сезону: зрілість у пілотуванні, упевненість у власних силах, а головне, що все це підкріплено серйозним результатом, вони дають Williams надію на дуже гарне майбутнє. Очевидно, що при порівнянні результатів двох пілотів переможцем буде Валттері, але тут треба визнати, що у більшості аварій, в які потрапляв Масса, його вини не було, крім того, бразилець проводив свій перший сезон у команді після того, як чотири роки прислуговував Алонсо. Феліпе не став приховувати, що у Гроув до нього прислуховуються значно більше, ніж це було останніми роками в Маранелло, а у свою чергу робота з інженерами і результати на трасі стають більш ефективними.

І все ж таки у команди, яка здобула 8 подіумів за сезон (чого з нею не траплялося з часів, коли за кермом білих машин стояли BMW V10, а на трасі феєрили Хуан-Пабло Монтойя та Ральф Шумахер) і стала єдиною, хто зумів відібрати один поул у пілотів Mercedes, знайшлася своя ложка дьогтю – в Австрії й Абу-Дабі була можливість поборотися за перемогу в гонці, але в Шпільбергу в стані Williams злякалися власної швидкості й вирішили задовільнитися синицею в руках, відпустивши «журавлів» з Mercedes у вільний політ.

В цілому цьогорічні результати Williams (як і досягнення Lotus минулих двох років) досить промовисто свідчать, що досягати досить високих результатів можна і не маючи надвисоких бюджетів або прямої підтримки автомобілевиробників. Головне – це вміння грамотно скласти докупи всі необхідні для результату елементи: двигун, аеродинаміку, процес модернізації машини, пілотів, гоночну тактику, і тоді навіть з бюджетом удвічі меншим, ніж у Ferrari, можна опинитися в значно кращій порівняно з конкурентами ситуації. Ще на початку сезону FW36 мала проблеми зі швидким зношуванням шин, але команда попрацювала над виправленням ситуації, і вже по ходу чемпіонату ні Масса, ні Боттас серйозних проблем з гумою в гонках не мали. Темпи модернізації шасі виявилися більш ніж достатніми, а головне – ефективними (тут не було ситуацій, аналогічних з Ferrari, коли після п’ятничних практик вже в суботу доводилося робити відкати до попередньої версії, бо оновлення не працювали так, як того очікували в команді).

Опинившись на третьому місці, команда отримає більше коштів, які все ще можна буде спрямувати на доопрацювання FW37, а тоді можна буде зазіхнути і на перемогу в гонці, якої так не вистачило Williams за підсумками сезону 2014. Головне, аби в Браклі та Бріксуорті не злякалися й співпраця з мотористами продовжилася у нормальному режимі.
 

Infiniti Red Bull Racing

Колись це мало статися – незмінний чемпіон останніх чотирьох років склав свої повноваження. Едріан Ньюї розробив ще одну досить непогану машину, проте, якою б не була аеродинаміка RB10, але з моторами Renault зварити доброї юшки не виходило ніяк. Та попри це команда нерідко приковувала до себе увагу, причому здебільшого завдяки Даніелю Ріккардо, який провів свій перший і, як виявилося восени, останній сезон в компанії з Феттелем.

Ще взимку було зрозуміло, що старт чемпіонату для Red Bull буде непростим, адже кілометраж на тестах пілоти накатали вкрай незначний, особливо в порівнянні з головними суперниками, зрештою так і вийшло – в Мельбурні силова установка на машині Феттеля досить оперативно перейшла у категорію напівдорогоцінного брухту, крім того, «бики» уперлися рогами й взялися бодатися з FIA стосовно лічильників пального, які показували перевитрати у Ріккардо. В підсумку Даніель, який фінішував другим і навіть побував на подіумі, був дискваліфікований, а от подальшу апеляцію команда програла, тож питання, чи варто було на першому ж етапі починати відкриту конфронтацію з Федерацією з приводу коректної роботи лічильників пального, залишиться без відповіді (заднім числом її всі прекрасно знають).

Подіум Феттеля на другому етапі в Сепангу дозволив з оптимізмом дивитися команді у майбутнє, хоча в той самий час дуже непрості стосунки складалися між Мілтон Кінс та Вірі-Шатійон. Спантеличені повною відсутністю шансів на перемоги, від яких колектив не втомлювався протягом попередніх чемпіонських сезонів, в Red Bull хотіли бачити або розуміти, що мотористи виправлять провальний старт і просто таки жахливу нестачу кінських сил порівняно з мотором Mercedes. У зв’язку з цим навіть почали ширитися чутки, що «бики» розмірковують над зміною постачальника, але біда в тому, що іти їм просто немає до кого йти – Mercedes, як і Ferrari, такого конкурента власній команді створювати не будуть, а McLaren на правах ексклюзивного партнера Honda явно ветуватиме такий перехід. Тож коли пристрасті вляглися, а в Renault зрозуміли, що втратили двох клієнтів (Lotus обрав німецькі мотори, а доля Caterham остаточно невідома і досі), то домовилися з Red Bull про привілейованість команди (хоча, з іншого боку, не Toro Rosso ж ставити в пріоритет).

Ілюзія того, що не все так погано і чемпіонат не такий уже й провальний, несподівано прийшла там, звідки її абсолютно не чекали – проблеми Mercedes в Монреалі дозволили Ріккардо перемогти у Гран Прі, а команді оформити перший із двох в сезоні подвійних подіумів (другий, до речі, в Сінгапурі Red Bull зумів здобути не в останню чергу завдяки проблемам і подальшому сходу Росберга). В другій частині сезону стало очевидно, що команда поступається Williams, проте запасу міцності, здобутого навесні-влітку (поки Массу переслідували нещастя), «енергетикам» вистачило, аби залишитися на другій сходинці, хоча, відверто кажучи, RB10 поступався FW36.

Після канадського етапу остаточно стало зрозуміло, що Хельмут Марко не схибив, коли вирішив зробити молодого австралійця напарником чотириразового чемпіона – Даніель був більш голодним до високих результатів, у той час як Себастіану не вистачало чи то мотивації, чи то впевненості у власній машині, особливо в тому, як себе поводить її задня частина в поворотах. Феттель просто не відчував себе за кермом комфортно, а звикнувши за попередні п’ять сезонів до того, що дітище Едріана Ньюї обов’язково дозволяє боротися за перемоги, німцю було тяжко змиритися з тим, що за можливість потрапити до фінальної кваліфікації треба тяжко боротися, що старт з другого ряду може чергуватися зі стартом з п’ятого-шостого. Крім того, якщо Даніелю було що доводити власній команді та Хорнеру з Марко особисто, то можливості Себастіана в колективі всі прекрасно знали.

От і склалася ситуація, за якої чинний чемпіон перетворився на версію Ряйкконена зразка 2008-го, а новачок команди приміряв на себе тяжку ношу лідера. Та найдивовижніше в цьому пасьянсі те, що австралієць на відмінно з нею впорався, ставши у підсумку єдиним гонщиком пелотону, який зумів зібрати перемоги на етапах, коли у Mercedes не все йшло за планом. Більше того, сам факт перемог на таких різних за своїми характеристиками трасах, як швидкі Монреаль і Спа та повільна Хунгароринг, свідчить, що з одного боку RB10 вийшла досить універсальною, а з іншого – Ріккардо швидкий на різному покритті та в різних умовах (в тому числі погодних).

Зрештою, остаточне порівняння результатів двох гонщиків дуже промовисто говорить, наскільки більш мотивованим був Ріккардо, який уже в дебютному для себе сезоні обіграв Феттеля і в кваліфікаціях, і в гонках, де зумів розжитися трьома перемогами та вісьмома подіумами загалом, в той час, як Себастіан лише чотири рази з’являвся серед призерів, а найкращий фініш – це лише друге місце в Сінгапурі. Ну і про 71 очко в особистому заліку забувати не будемо. Крім того, в безпосередній боротьбі на трасі Даніель не губився і нерви напарнику попсував добряче.

Тож як бачимо – бажання німця змінити команду хоча й прозвучало, немов грім серед ясного неба, а проте назвати його вкрай неочікуваним неможливо. Тепер Феттель спробує провернути такий самий тріумфальний трюк, як колись зі Скудерію це вийшло у Міхаеля Шумахера, але за п’ять років не вийшло у Алонсо. Ну а Red Bull підвищив у класі перспективного, хоча ще трошки «сирого» Квята, поставивши на власну програму підготовки талановитої молоді, а першу скрипку в цьому оркестрі гратиме Даніель Ріккардо, який разом із Валттері Боттасом претендує на звання найбільшого відкриття гоночного року, що минув.
 

Mercedes GP Petronas F1

Якщо коротко, то підсумки сезону по Mercedes можна озвучити словами Берні Екклстоуна: «Нам пощастило, що в Mercedes дозволили своїм пілотам боротися один з одним. Якби не це, ми б побачили нудний чемпіонат. Нам пощастило, що Ніко та Льюіс боролися за титул протягом усього чемпіонату, інакше сезон можна було завершувати вже у Сільверстоуні». І заперечити Берні просто неможливо.

Компанія п’ять довгих років йшла до того, аби нарешті створити машину, здатну не просто бути найшвидшою по суботах і такою ж безнадійною в гонках, або не тільки перемагати кілька разів за рік. Нарешті трирічний (а саме таким був початковий план в Штутгарті, коли Mercedes наприкінці 2009-го викупив Brawn GP) план розвитку команди став реальністю і байдуже, що на це знадобилося не три, а п’ять років. Тепер результат остаточно має переконати до цього скептично налаштовану частину ради директорів, що засідає в столиці Баден-Вюртембергу.

Ще рік тому, коли навіть не було проведено жодного тесту на трасі, в пресу просочувалися чутки, що серед трьох виробників нових силових установок саме у Mercedes вийшла найкраща, але до зими це перевірити було неможливо. Коли ж відбулися перші тести в Іспанії, стало зрозуміло, хто саме задаватиме темп цього року. Ще до першої практики в Австралії керівники кількох команд під час неформальних бесід не приховували жалю з того приводу, що саме фахівцям з Браклі, а не їх підопічним вдалося зробити таку швидку машину, здатну перемагати за будь-яких погодних умов. От тільки в Мельбурні ж і стався перший конфуз – попри безальтернативну перемогу Росберга, Хемілтон зійшов уже на початку гонки через відмову, як не дивно, саме двигуна. Ну а далі пішла суцільна ідилія довжиною у п’ять етапів, коли Льюіс з Ніко штампували переможні дублі.

Команда була близькою до того, аби всі Гран Прі залишити за собою – швидкість W05 і гонитва пілотів за титулом дозволяли це зробити, але проблеми з надійністю силової установки та її окремих елементів не дозволили колективу з Браклі забрати всі головні призи. Лише три етапи Mercedes віддала Даніелю Ріккардо, і на кожному з них австралійцю щастило з тим, що або технічні проблеми, або невчасний виїзд машини безпеки не давали можливості Хемілтону з Росбергом взяти своє. В Канаді на обох машинах практично одночасно відмовила ERS, що потягнуло за собою проблеми з іншими компонентами, і якщо німець доїхав другим, то Льюіс відкоригувати стиль пілотування не зумів й гальма на його машині відмовили. В Угорщині дуже невдало для німця на трасі з’явилася машина безпеки, відрізавши його від решти пелотону й можливості «пірнути» на піт-лейн, зайве повільне коло зіпсувало гонку Ніко, в той час як Льюіс, стартуючи з піт-лейн, просто не мав реальної можливості зачепитися на Хунгарорингу за перемогу. Ну і в Бельгії стався сумнозвісний інцидент, через який британець втратив все, а Росберг вище другого місця попри всі старання піднятися все одно не зумів. Без виникнення проблем «срібні стріли» були просто непереможними, хоча мінімум двічі близькими до них були пілоти Williams.

Щоб зрозуміти, наскільки потужна техніка була в розпорядженні головних претендентів на титул, достатньо подивитися на результати Хемілтона у кваліфікаціях в Німеччині й Угрощині та подивитися, на якій позиції британець завершував гонки. В Хоккенхаймі старт з 22-ї позиції не завадив майбутньому чемпіону фінішувати третім, за тиждень на Хунгарорингу ситуація повторилася – старт 20-м з піт-лейн і фініш на подіумі. А Росберг в Сочі після помилки на гальмуванні на першому ж колі та вимушеного піт-стопу відкотився на 20-ту позицію, проте на гоночній дистанції зумів усе надолужити, фінішувавши другим. В принципі цього достатньо, аби проілюструвати, що з такою машиною не вигравати гонки було просто соромно.

Протистояння Хемілтона з Росбергом протягом сезону відкрило очі на кілька цілком неочікуваних речей: по-перше, хто б міг ще рік тому сказати, що німець виявиться сильнішим у кваліфікаціях? Чесне слово, передбачити те, що Льюіс може програти боротьбу напарнику у кваліфікаціях, було неможливо. Так, у нього зламалась машина в Хоккенхаймі та Хунгарорингу, але навіть якщо відкинути ці дві сесії, Ніко все одно буде попереду. Те, що часом Льюіс сам помилявся на вирішальному швидкому колі, не применшує досягнень німця. По суботах Росберг став еталоном стабільності, а його найгірша стартова позиція – четверта в Шанхаї – яскраво підсвічує невідомий нам раніше бік німця, майже ідеального реалізатора швидкості W05.



По-друге, Хемілтон виявився значно стабільнішим у гонках, а це ще один сюрприз, адже розважливість та стабільність на гоночній дистанції раніше була візитівкою саме Росберга, який до літньої перерви підтверджував це, але після бельгійського інциденту, що коштував команді ще одного переможного дубля і завершився сходом британця, щось всередині Ніко чи то зламалося, чи то просто пішло не так і він почав помилятися під тиском напарника. І почалося це в Монці – на наступному після Спа етапі. Потім ще були Сузука, Сочі, Остін, де або німець сам припускався помилок, або Хемілтон був просто кращим… і титул плавно помахав ручкою, попливши до рук британця. Програний старт в Абу-Дабі, як і наступна відмова ERS, реального значення вже не мали – Росберг програв стратегічну боротьбу восени саме тоді, коли Хемілтон виграв п’ять Гран-Прі поспіль. По-третє, це робота з шинами, яку Льіюс в цілому провів краще – він нерідко міг проїжджати довші гоночні відрізки, не втрачаючи суттєво гоночного темпу, чого Ніко часом уникнути не міг. По-четверте, також досить несподіваним стало те, що Росберг спалював більше пального в гонці порівняно з напарником, і часом необхідність економити пальне ставила перед віце-чемпіоном непрості завдання, в той час, як Хемілтон ще мав запас міцності й міг їхати у більш швидкому гоночному темпі. І наостанок саме Льюіс в очній боротьбі здобув більшість перемог, а дуелі між претендентами на титул нерідко ставали окрасою гонок:

Команда зберегла своїх пілотів і більшу частину інженерів, силові установки однозначно залишатимуться кращими навіть наступного року, тож у 2015-му головними претендентами на корону залишатимуться Хемілтон з Росбергом. І хто знає, чи правильні уроки Ніко виніс після свого першого і невдалого в кар’єрі походу за титулом.