Сергій ПІДДУБНИЙ: «Праця футболіста не така вже й проста»

Інтерв’ю з граючим головним тренером МФК «Кардинал-Рівне» Сергієм ПІДДУБНИМ

Сергій ПІДДУБНИЙ: «Праця футболіста не така вже й проста»

Граючий головний тренер МФК «Кардинал-Рівне» Сергій Піддубний народився в Ківерцях на Волині. З дитинства юнак добре навчався, але окрім того був доволі спортивним і подавав великі надії - особливо в футболі. Проте батьки не виявляли бажання віддавати хлопчака до будь-якої секції, адже вважали, що одного спортсмена в сім’ї цілком достатньо, а старший брат Сергія якраз уже займався футболом. Тому вони вирішили увагу меншого зосередити на навчанні і були категорично проти його занять спортом. Довгий час не допомагали ні прохання самого Сергія, ні наполягання тренерів, які бачили в Піддубному задатки перспективного футболіста. І лише навчаючись у 10 класі юнаку вдалося, звичайно, не без допомоги тренерів, здолати батьківський супротив і розпочати заняття в секції футболу місцевої ДЮСШ у тренера Анатолія Григоровича Чижа.

Граючи на позиції нападника чи під нападниками, Сергій неодноразово завершував атаки команди голами. І якщо у великому футболі він був просто помітний, хоча тут багато залежало від колективних дій, то в футзалі, а зазвичай взимку юні футболісти переходили з вулиці у приміщення, йому насправді не було рівних. Тут Піддубний міг самотужки обвести гравців команди суперника і завершити свою атаку результативним ударом. Ще не займаючись у футбольній секції, Сергій Піддубний грав за свою школу в футбол і вже тоді був на видноті. Тренера ДЮСШ гра хлопчини цілком задовольняла, і тому він неодноразово залучав його до ігор за команду спортшколи, яка виступала на різних турнірах і змаганнях.

Закінчивши школу Сергій Піддубний успішно склав іспити до Луцького державного технічного університету. Навчаючись у ВУЗі захищав кольори, на той час, чемпіона Волинської області цуманського «Явора», виступи за який розпочав ще в 11 класі. Окрім того, взимку грав за Ківерці в чемпіонаті області з міні-футболу. Проте футбол тоді не був головним у житті Піддубного, адже більшість вільного часу йшло на навчання. Але розпочавши заняття в футбольній секції ДЮСШ, вже тоді хлопчак дав всім зрозуміти, що його майбутнє буде цілковито пов’язане з футболом.

Одного року міні-футбольна команда Ківерців виграла чемпіонат області з футзалу і взяла участь у всеукраїнських змаганнях. Уже тоді молодий Сергій Піддубний, на рівні навіть більш старших партнерів по команді, суттєво вирізнявся змістовною грою. І після турніру юнаку надійшла пропозиція з вищолігового футзального львівського клубу «Україна». Навчаючись на другому курсі, Сергій прийняв запрошення львівського колективу. Погравши півроку в «Україні» (сезон 1995-1996 рр.), Піддубний через фінансові проблеми клубу вирішив повернутися до навчання. Команда «Україна» грала в тому сезоні в парі з рівненським «Случем» і відповідно тренерський склад «Случа» мав нагоду спостерігати за грою Піддубного і запримітив перспективного гравця. Уже через сезон Сергій Піддубний переїхав у Рівне і почав виступи за «Случ» (сезон 1997-1998 рр.). Але на превеликий жаль, команда в Рівне розпалася і після року виступів Піддубний залишився поза грою.

Закінчивши університет, перспективний гравець прийняв остаточне рішення пов’язати свою долю з футболом. Грати в чемпіонаті Волинської області було не надто цікаво, і Сергій Піддубний поїхав шукати щастя на Львівщину. Там не лише чемпіонат був набагато потужніший, а й команд було значно більше. Тому, відповідно, було більше шансів отримати можливість грати. Виступав Сергій за команду Бродів, в якій було стабільне фінансування. Молодого футболіста одразу помітили. Йому почали надходити пропозиції з команд другої і першої ліг чемпіонату України. Але в Бродах Піддубного все влаштовувало, і тому певний час у нього не виникало бажання залишати цей затишний районний центр Львівської області. Окрім того, йти на завідомо менший заробіток у другу лігу, а в цій лізі фінансування було ще меншим, аніж в команді обласного львівського чемпіонату, сенсу не було. Тим часом у Рівному відродилася футзальна команда під новою назвою МФК «Рівне», а в сезоні 2000-2001 років розпочала виступи в чемпіонаті України в першій лізі. В новостворений колектив запросили і Сергія Піддубного. Тоді кольори рівненської команди захищали Тригубець, Олександр Бондар, Щубак, Паршиков, Шипуков та інші. Відіграли сезон за стабільного фінансування, але в порівнянні з іншими клубами зарплати були не високі.

Наступного чемпіонату 2001-2002 років шляхи МФК «Рівне», уже на самому старті, тричі перетнулися з новоствореною львівською «Енергією», яка дебютувала в першій лізі. Два матчі на кубок завершилися перемогами рівнян. Спочатку МФК «Рівне» виграв у енергетиків у Рівному з рахунком – 9:3, а згодом у матчі відповіді, здолав «Енергію» у Львові – 9:7. Не склало проблем здобути перемогу і в чемпіонаті першої ліги. І знову було зафіксовано рахунок – 9:3 на користь рівнян. Отже загалом, у цих трьох матчах МФК «Рівне» провів у ворота львів’ян 27 м’ячів, з яких 15 на свій рахунок записав двадцяти п’ятирічний Сергій Піддубний - в середньому по 5 за матч. Така гра волинянина не залишилася не поміченою керівництвом «Енергії», і бомбардира запросили до себе в команду. Разом із Сергієм Піддубним допомагав львівський «Енергії» вийти до вищої ліги його тезка – рівнянин Сергій Тригубець. З приходом цих гравців енергетикам вдалося вибороти право на участь у фінальному раунді. Там команда зарекомендувала себе з найкращого боку: не знітилась після стартової невдачі, зуміла мобілізуватись, здобути п’ять перемог поспіль, приміряти срібні нагороди і заявитись до вищої ліги.

Сезон 2002-2003 років був прем’єрним для «Енергії» і рівненського десанту у найвищому дивізіоні. У підсумку підопічні Когута посіли сьоме місце з 35 очками та загальним показником 9 перемог, 8 нічиїх, 15 поразок. Різниця забитих і пропущених склала 81:107. Але місце зайняте командою не задовольнило керівництво клубу і на тренерському містку з’явився Василитчук. Ця зміна принесла свої плоди і команда в регулярному чемпіонаті фінішувала вже на 3 місці. Але поступившись в боротьбі за 3-4 місце у трьох матчах «Єнакієвцю» в підсумку задовольнилася 4 місцем. Проте амбітних господарів клубу влаштовувало лише призове місце і новий сезон колектив розпочав уже з білоруським тренером Сафоновим. І цьому керманичу не вдалося здобути нагороди, знову «Енергія» зупинилася за крок від п’єдесталу. І лише в сезоні 2005-2006 років під керівництвом Вонярхи львів’янам нарешті вдалося підкорити п’єдестал пошани завершивши сезон на другому місці. На цьому тренерська чехарда не припинилася. Наступний сезон енергетики провели під керівництвом Юрія Кобзаря і нарешті задовольнили амбіції керівництва, здобувши чемпіонство. З 36 матчів львів’яни виграли 31 і лише в 5 програли.

Сезон 2007-2008 років для «Енергії» став випробуванням, адже усім зрозуміло, що після першого в історії чемпіонства суперники зі всією серйозністю налаштовувалися на їхні матчі, тому сезон видався важким. Якщо початок чемпіонату вдався, то надалі команді не вистачило стабільності і «Енергія» завершила чемпіонат на другому місці, поступившись чемпіонством донецькому «Шахтарю».

Сезон 2008-2009 років Сергій розпочав в «Енергії», але в другій половині сезону керівництво клубу зробило ставку на молодь і майже всіх досвідчених футболістів розпродали в інші команди, не став винятком і Піддубний. Тому Сергій догравав сезон уже в «Урагані», який чудово провів другу половину чемпіонату і посів у підсумку 5 місце. У наступному чемпіонаті Сергій продовжив виступи за івано-франківську команду, якій вдалося піднятися сходинкою вище.

А в сезоні 2010-2011 рр. Сергій Піддубний вкотре повернувся в Рівне. На той час у Львові було аж чотири колективи, серед яких, якраз «Кардинал» зірок із неба не хапав, тому Президент львівського «Кардиналу» Володимир Валявка і вирішив перевести команду в Рівне. Саме Піддубному і було доручено створити новий боєздатний колектив, залучивши кращих гравців із місцевого МФК «Рівне», львівського «Кардиналу» та повернувши в Рівне вихованців рівненського футзалу.

Перший сезон у рівненській команді Сергій провів, як граючий тренер, а команда під керівництвом головного тренера Юрія Баховського посіла доволі почесне 5 місце і навіть пробилася до фіналу Кубка країни, поступившись у вирішальній грі «Енергії» - 1:2. А вже наступного сезону Сергію Піддубному було доручену посаду головного тренера МФК «Кардинал-Рівне».

Перед колективом було поставлено завдання в новоствореній Екстра-лізі посісти призове місце і вдало виступити в Кубку країни. Суттєвих кадрових змін у міжсезоння колектив не зазнав. Повернувся до команди ще один вихованець рівненського футзалу Олександр Бондар, а ось Сергію Тригубцю, через сімейні обставини, довелося повернутися до львівської «Енергії». Сезон колектив розпочав не надто вдало. По грі підопічні Сергія Піддубного не поступалися суперникам, але очки їм давалися досить важко. Щось ставало на заваді - чи недостатність досвіду нового керманича, чи його зайнятість у грі, чи інші причини. Загалом сезон команда завершила на 6 місці, лише двома очками поступившись «ЛТК».

У новому сезоні завдання перед командою, в порівнянні з попереднім роком, не змінилися. Керівництво знову поставило завдання потрапити до чільного квартету і в плей-офф поборотися за призове місце та вдало виступити в Кубку. І якщо друге завдання виявилося нашій команді не під силу (в 1/8 програли «Локомотиву» в серії післяматчевих пенальті), то в чемпіонаті кардиналівці ще зберігають надію потрапити до чільного квартету. У міжсезоння колектив залишив молодий голкіпер Андрій Пітуля (перейшов до «ЛТК»), натомість на його місці з’явився не менш перспективний воротар з припинившого виступи в Екстра-лізі харківського «Моноліта». З гравців, лише Володимир Сондак вирішив випробувати свої сили в колективі, який дебютував у екстра-лізі і перейшов у хмельницький «Спортлідер+», натомість команда поповнилася 25-річним Андрієм Чернієнко, який перейшов з чернівецького «Меркурія», а ще раніше виступав в команді ПФС «Севастополь», на рік молодшим Олександром Вершиніним і 20-річним Артемом Фаренюком. Відповідно, з поповненням відбулися зміни в першій четвірці. Андрій Чернієнко забронював собі місце в першому квартеті, Андрій Паршиков підсилив другу четвірку, а Олександр Вершинін, за потреби виходив у складі першої або другої четвірки. Під час до заявки в зимовий період повернувся в «Кардинал» Сергій Тригубець, на якого дуже розраховував Сергій Піддубний, але на жаль уже на першому тренуванні зазнав ушкодження, тому досі так і не зіграв жодного матчу.

Одружився Сергій Піддубний в 2004 році. Дружину звати Зіна, разом виховують двох синів – старшому Роману в лютому виповнилося 7 років, а молодшому Дмитру в січні два. Напередодні вирішальних матчів граючий головний тренер МФК «Кардинал-Рівне» відповів на запитання сайту офіційного сайту.

- Сергію, тобі довелося пограти не в одній команді. Яка з них була найбільш стабільною в фінансовому плані?
- Напевно серед усіх команд виділив би «Ураган». Справді в Івано-Франківську для футболістів були створені всі умови. Правда після ігор за цю команду в мене залишилися не зовсім приємні спогади. Новий сезон (2009-2010 рр.) розпочав досить вдало, забивав багато, майже в кожному матчі. Але коли розпочалася роздута епідемія грипу, я, граючи на виїзді, захворів на ОРЗ. Підхопивши вірус, не знаю, що це зі мною було, але після цього я півроку не міг відновитися. Постійно відчував слабкість, довгий час трималася температура. Тому ці півроку для мене були не з кращих. Виходив на майданчик лише тоді, коли нікому було грати. І не дивлячись на те, що мав ще на один рік підписаний контракт з «Ураганом», я дав собі слово, що більше в Івано-Франківську не гратиму. Мені здалося, що цей клімат для мене не підходить. Окрім того, ще взимку до мене звернулися президент і віце-президент майбутнього МФК «Кардинал-Рівне», відповідно, Володимир Валявка і Михайло Кондратюк. Проте на рахунок гри в команді я не був упевнений, адже почував себе не зовсім здоровим, а ось у плані створення колективу погодився допомогти. Згодом ми разом із Паршиковим взялися за справу.

- Сергію, зараз напевно доводиться нелегко, адже потрібно поєднувати тренерську роботу з грою?
- Відверто кажучи, я не горів бажанням займатися тренерською роботою, вважаю, що я ще не готовий до цього. Я б краще повчився ще. Але так склалися обставини, і іншого виходу не було. А щодо поєднання, то це справді, дуже складно. Можливо, деякі плюси і є, але, на мій погляд, більше все ж таки мінусів. Адже коли я граю, мені складно щось підказати гравцям. Тут пригадую домашню гру з «Локомотивом», коли я в першому таймі не виходив на майданчик, тоді мені і керувати діями команди було набагато легше. Але загалом ми стратегію на матч обираємо ще до гри, адже безпосередньо під час зустрічі вже важко щось змінити. Звичайно, трапляються випадки, але в більшості матчів все вирішуємо ще за день до гри. Навіть у день матчу я вже нічого не кажу гравцям.

- Ти вже третій рік в команді і з них другий рік граючим головним тренером. Чи сталися зміни в грі колективу за цей період часу, адже якщо брати склад, то він не зазнав суттєвих змін?
- На днях я переглядав фінальну гру з «Енергією» (фінал 2011 року), то хочу зауважити, що зараз «Кардинал-Рівне» зовсім інша команда. Навіть якщо взяти підбір гравців, правда і тоді він не був поганим. У команді були такі гравці, як Чеботарьов, Волянюк, Тригубець – досить досвідчені виконавці. Волянюк зараз досить непогано виглядає в складі «Єнакієвця», Чеботарьов – гравець із досвідом, Тригубець – само собою зрозуміло, зайвих рекомендацій не потребує. Проте, незважаючи на те, що до нас приходять порівняно молоді гравці, адже якщо згадати, до нас у цьому сезоні прийшли двадцятип’ятирічні воротар Гурко і Чернієнко, на рік молодший Вершинін і двадцятирічний Фаренюк, я вважаю, що рівень самої гри «Кардинал-Рівне» можна сказати навіть вище середнього в Україні. Зрозуміло, що ще є до чого рости.

Проте ми вже маємо свої награні комбінації, під час гри ми комбінуємо, більшість часу строго граємо в обороні, тобто команда не грає як прийдеться. Отже, більш менш вимальовується команда. Єдине, чого нам не вистачає в цьому сезоні, то це фарту.

Буває, що команда слабо грає чи не щастить. А тут у більшості випадків просто суцільне невезіння. До таких матчів цілком можна віднести домашню поразку «Єнакієвцю» (2:3 в 3 турі), «ЛТК» (2:5 в 5 турі), «Локомотиву» (1:4 в 13 турі), на виїзді «Урагану» (0:1 в 14 турі), «Енергії» (0:1 в 15 турі), «Єнакієвцю» (2:3 в 17 турі), на кубок «Локомотиву» (в серії післяматчевих пенальті). Це матчі, в яких ми майже стовідсотково мали перемагати, по самій грі. Але в кожному матчі нам не вистачало якоїсь дещиці для перемоги.

Мабуть, ще мало працюємо, потрібно бути ще сильнішими. Я вважаю, що все-таки треба працювати, тренуватися і тренуватися всім. Нам потрібно ще рости і рости. Так, справді, на якусь сходинку ми піднялися вище, але цього ще досить мало. Є ще багато недопрацювань у всіх ланках, як у керівництва, тренера так і в команди. Тому треба всім ще рости і рости. У футзалі немає дрібниць, потрібно працювати рівномірно за усіма складовими, щоб у підсумку все склалося у переможний результат. А якщо той недопрацював, той недовиконав, ось так по частинкам, якщо скласти все до купи, цього якраз і не вистачає для загального успіху. Навіть якщо не вистачає зовсім незначної частинки – успіх сам собою не прийде.

Але зараз хочу сказати, команда досить боєздатна, хоча по складу, нам ще не вистачає досвідчених гравців. Таких як Тригубець, Федюк, який у нас колись грав. Саме таких гравців нам не вистачає. Того самого Волянюка, хоча він ще молодий, але вже досить досвідчений гравець. Можливо якби я свого часу знайшов до нього правильний підхід, то він би нам поміг точно. Він такий гравець, що в нашій команді був би не зайвий. Але в силу різних обставин він перейшов в інший колектив. Хоча я кажу, що якраз він, серед цих гравців, нам би допоміг. Це якраз та людина, яка нам треба.

- З нового сезону Андрій Паршиков грає в другій четвірці. Як на вашу думку, ця зміна принесла більше користі, чи навпаки, ослабила першу четвірку?
- Скажу так, що Паршиков такий гравець, який би вдало зіграв, що в одній четвірці, що в другій. Просто на той момент, коли він перейшов у другу четвірку, її якраз потрібно було укріпити саме досвідченим гравцем, щоб не було в ній зайвої біганини, а дії її стали більш обдуманими, зваженими, як в побудові атак, так і в обороні. Андрій якраз і став таким гравцем і, я вважаю, що ми вчинили правильно, здійснивши таку перебудову четвірок. Плюс до того, ще й Чернієнко гарно влився в першу четвірку. Андрій досить креативний гравець і в грі команди, щось справді змінилося. По-любому нам треба було щось змінювати, не можна постійно залишати все незмінним. Потрібно періодично вливати «свіжу кров», щоб команда жила.

- А що до твоєї гри особисто. Як вважаєш, коли вдаліше грав у попередньому сезоні, чи в звітному?
- Як гравець, я граю стабільно, для цього мені ще вистачає досвіду. Але останнім часом мені на заваді стають мікротравми, які не дозволяють грати постійно. Довелося з цієї причини пропустити кілька ігор. Загалом намагаюся тримати себе постійно в нормальній формі.

- Як на твою думку, в чому причини невдалих результатів ігор, адже команда по грі не поступається суперникам, є малюнок гри, є хороші цікаві комбінації, багато ударів по воротам і т.д., а в підсумку очки отримує суперник?
- Відносно минулого сезону, що я можу сказати? Попередній сезон був, як на мене, дещо «змазаний». Ми стартували, і, як я пам’ятаю, в нас четверо гравців підійшли до сезону з травмами, і відновлювалися вони майже півроку. А чотири гравці це дуже багато. І плюс у міжсезоння від нас пішли Федюк і Волянюк. Ось і дивіться протягом сезону шість гравців вилетіло. Тому в минулому сезоні в нас була нехватка кадрів. Так само можна сказати, що цей сезон ми розпочали і наданий час я вже можу констатувати, таке – чого нам не вистачає людей? Тому що є молоді гравці, які повинні бути під командою, але вони ще недотягують до рівня Екстра-ліги, щоб вийти і зіграти, як основний гравець. Вони в команді рівноцінні, але грати так, як би хотілося б мені, вони ще не можуть, тобто конкурувати з гравцями основи. І це теж одна із тих складових, про які я вже говорив. Усе повинно бути ідеально. А ось коли це все зійдеться, тобто – гроші, умови, люди, тоді і буде результат. А зараз, ніби гра є, а результату немає.

Тому я кажу, що ці всі складові, коли треба було б зараз у міжсезоння якесь підсилення зробити. Адже видно, що команді не вистачає, хоча б одного гравця чи двох. Ми взяли Тригубця, але травмованого, тобто була ймовірність, що він одразу почне грати, але була опаска, що він може травмуватися, що щось може статися. Я ще хотів пару чоловік, у мене вони були, так би мовити, на олівці, але вони до нас не захотіли їхати, навіть з першої ліги. Люди, які грають в першій лізі, не хотіли до нас піти, через те що в нас немає стабільності. У нас один президент «пихтить», і йому самому тяжко. Якби в нашому місті були ще пару людей-меценатів не байдужих до футзалу, які хотіли б помогти. Це все не маловажно, адже якщо гравці думають не лише про футбол, а про те як би ще заробити, адже фінансово в них не все гаразд, то це не діло. І з цієї причини є безліч моментів, про які дуже довго можна говорити.

- А що можеш сказати про наших вболівальників, якщо порівняти їх із вболівальниками інших команд Екстра-ліги?
- Найбільше вболівальників у нас, «Локомотива» і «Урагану». Далі вже йдуть «Енергія», «Єнакієвець» та інші. Але як на мій погляд, то якби в нас був би більший зал, то напевно вболівальників було б набагато більше, тобто зараз практично зал забитий. І звичайно підтримка вболівальників, це звісно чудово, цей їхній барабан… Я, як футболіст, я їх не чую, як вони барабанять. Але під час гри це дає відчуття підтримки, створює своєрідну атмосферу. Тобто це цілком нормально.  Я навіть вважаю, що якби могли, то хай би підтримували нас ще голосніше. Можливо цей барабан для інших вболівальників і не найкраще, що може бути. Але ось як грають у футбол в Африці, там в них свої дудки і це заводить людей. В Іспанії, в Англії фани співають пісні, тощо. Це все допомагає гравцям, підтримує їх морально. Тому це добре. Але на самих футболістів, як мені здається, це не впливає, маю на увазі негативно. Звісно, якщо це не так, як у Львові, коли я грав в «Енергії» і ходив на «Карпати», то там коли команда програє вболівальники кричать на гравців – «вівці», то це вже взагалі… Я вважаю, що це неправильно. Або починають крити футболістів якимись непристойними словами, то це взагалі… Я вважаю, що справжні вболівальники повинні підтримувати команду в будь-якому випадку, чи програє команда, чи виграє. Потрібно вірити в свою команду і підтримувати її. Скажу так, що праця футболіста не така вже й проста. Футбольна кар’єра триває не так довго, мало хто грає після 30 років, в основному грають до 30. А скільки здоров’я уходить на все це? Десь можливо закордоном і можна заробити певні кошти на подальше життя, а ось у нас такого, щоб заробити і вистачило… У нас такого нема. А скільки на все це уходить здоров’я… Люди закінчують виступи і не знають що далі робити. Добре, що хтось, щось собі знаходить, а скількох життя відкидає… До чого це я веду, що люди викладаються на тренуваннях, в іграх. І це тяжко, це не проста робота, це не так все просто.

- Незабаром два роки твоєї самостійної тренерської кар’єри, за цей період часу ніколи не виникало бажання покинути цю справу і лише грати?
- Бували всякі моменти. Проте закинути справу – так можна сказати лише відносно. Закинути не через те, що команда програла, чи щось не виходить як слід – є просто всілякі нюанси, але ніякому разі це не було пов’язано з грою команди, результатами матчів. Моя думка така, як хоч і молодий тренер і поки що ще вчусь, але за півтора року багато, що вже вдалося зробити і домогтися і зараз я вже себе впевнено почуваю.  Якщо треба, я можу піти з «Кардиналу» в любу команду і зараз в мене вже є свій стрижень.

- Цей колектив у даному складі грає близько півроку, гравці вже більш менш притерлися один до одного. А чи є в команді такий собі своєрідний «живчик» - людина яка заряджає всіх своєю енергією?
- На мою думку, в першу чергу до таких від ніс би Паршикова. Андрій – справжній стрижень команди. У цьому сезоні він явний і беззаперечний лідер команди. Ну і ще назвав би Віталія Дєнюжкіна в нього теж є такі задатки. Ось ці два гравці найбільш яскраво виражені лідери.

Кілька слів додам про себе. Я завжди був бійцем і не важливо, в якій команді в той чи інший час грав. У мене завжди було завдання перемогти, забити, не дати забити. Я, як гравець, я ж теж помиляюся, адже я не ідеальний. Але що я в собі ціню, як тренер, це те що я в першу чергу намагаюся грати до кінця, якщо потрібно вчепитися в гравця, підстрахувати партнера, плюс до того є досвід, якого вистачає щоб правильно зіграти. Можу взяти на себе гру в атаці... Ось це напевно і є лідерські якості.

- А як тренер, ти намагаєшся когось копіювати, чи взяв потрохи від кожного із своїх наставників, чи навпаки робиш все по своєму, як вважаєш за потрібне?
- У мене було багато тренерів і не лише в футзалі, а й у великому футболі і звісно, що я щось взяв від них. І це точно. Але взяв так загальне, але те що в мене є щось і своє, то це теж беззаперечно. У мене є своє бачення, тому копіювати, я нікого не копіюю. Навіть інше, я дуже впертий, ось у мене є своє і все. Я витримую свої умови і не хочу від них відходити. Але я і не відхрещуюсь, що ні в кого нічого не взяв. Якусь частинку взяв від того, якусь від того. У кожного тренера я підкреслював щось їхнє особисте, не таке як у всіх. Можливо я його і не використовую, але все це досвід, який зберігається. Багато я взяв, коли поїхав на тренерський семінар в Іспанію. Там я взагалі настільки збагатився інформацією… Тренер теж міняється, адже він постійно вчиться і відповідно вдосконалюється. У тебе є якесь своє бачення, але з часом ти помічаєш, що потрібні зміни, адже футзал не стоїть на місці, і ти теж вимушений змінюватися, перебудовуватися, змінювати щось на краще. Не можна зациклюватися на одному, потрібно постійно шукати шляхи для росту. Я б зараз із задоволенням поїхав би в Іспанію чи Італію повчитися, подивитися, як працюють інші. Адже те, що є його мало, хоча я вже багато навчився, але це лише краплина в морі.

- Після ігор не буває відчуття, що в тому чи іншому моменті була допущена тактична тренерська помилка? Ти себе за таке не картаєш, чи вважаєш, що без помилок не буває перемог?
- В першу чергу, я самостійно аналізую всі ігри дома, буквально «до дірок затираю», передивляючись, відео матчу. З командою, у порівнянні з цим, я мало займаюся подібним аналізом, тому що стосовно цього у мене є своє бачення, свої принципи. Я вважаю, що так буде краще, менше напруження для гравців. Зробивши аналіз гри я гравцям лише роблю окремі підказки і відповідно до цього ставлю завдання для виконання. Поки що такий підхід мене влаштовує. Можливо з часом я і зміню свою думку з цього приводу. Аналізуючи матчі я звісно помічаю помилки і думаю, що можливо в грі треба було б в тій чи іншій ситуації щось змінити, внести певні корективи, тощо. Але таких грубих тактичних помилок я загалом не бачу, ще можливо на початку сезону інколи вони траплялися, зараз значно менше. Ну а початок сезону, це зрозуміло, що команда ще не в тонусі, не ввійшла повністю в ритм чемпіонату. А ось з часом ти вже знаєш, що вона може, і гравці вже знають, що я від них хочу.

- Коли тренер під час гри постійно знаходиться на лаві, він краще бачить гру і може своєчасно внести в неї певні корективи, а тобі знаходячись на майданчику напевно зробити це набагато складніше?
- Те, що керую грою команди я – це однозначно. Але я ще раз хочу підкреслити, що тренер все-таки повинен сидіти з боку, а не грати на майданчику – це сто відсотків. А зараз, я вважаю себе, тренером лише на половину. Але можу сказати ще, що іншого виходу на даний час нема. А чого немає? Тому що немає достатньої кількості кваліфікованих виконавців і я повинен грати. Поки я рахую себе сильнішим за інших, я буду грати.

- Ти дотримуєшся певних забобонів?
- Це все не правильно, не можна дотримуватися всіляких забобонів. Наприклад, після переможної гри не змінювати склад, тощо. Це все неправильно. Грати повинні ті, хто на даний момент сильніший. Якщо гравець слабший за мене, то він повинен сидіти. Навіть, якщо мені важливіше керувати командою з боку. Але я як гравець приношу користь команді.

- Із рівненських вихованців, маю на увазі наймолодше покоління, до складу потрапляє лише Дмитро Ситник. Інші молоді гравці зупинилися в рості?...
- Ситник – єдиний з молодих гравців, який має перспективу. Хоча він теж ще не дотягує до твердого гравця Екстра-ліги, але він має перспективу, і якщо є можливість людину підтягнути участю в матчах, то він буде грати, у моєму розумінні. Якщо навіть щось у нього не виходить, потрібно давати йому можливість. Стосовно Володимира Кручка – він з нами тренується, але він ще «сируватий». Це такий гравець, який повинен бути під командою і чекати свого часу. Кручок буде грати точно, але на все є свій час. Поки він ще, так би мовити, «жовторотик», потрібен час, щоб він вкрився нормально «пір’ям», щоб він відчув силу, укріпив ноги. А що стосується Прислупського, Кравчука, Басюка, тобто тих людей, що грали колись. Вони всі варилися в рівненському футзалі, заявилися в першу лігу, і я скажу, що в них, як такої, школи нема. Вони не тягнуть на те, щоб зараз вийти і грати. Щоб заграти їм потрібно ще тренуватися, тренуватися і ще раз тренуватися. Але вони такої можливості,чи не мають, чи не хочуть – це вже я не знаю. Ніхто із них із нами не тренується. Тарас Прислупський певний час тренувався з нами, але в нього є якийсь бізнес, і він від цього відійшов. Можливо він просто не витримав, адже теж треба мати терпіння,щоб не грати і сидіти на лаві. Потрібно відчувати різницю між вічним запасним і гравцем під командою. І потрібно цей момент переждати, довести своєю грою, довести на тренуваннях, що ти ростеш, адже потрібно бути сильнішим за тих людей, які вже грають в основі. А якщо ти такий самий, як Ситник, але він 1992 року і в нього ще є певний час, а ти вже той свій час втратив, тобі треба вже грати. Ще можна зробити певну скидку на вік, Фаренюку, Ситнику, а вже цим людям скидки нема. Він вже зрілий гравець і повинен грати, тобто в мене вже немає часу чекати, коли він нарешті заграє. Тому вони повинні це доводити на тренуваннях. Але за певних обставин…

У нас в першій команді є ще Вадим Гарбарук, він з нами тренувався, десь піднявся на певний щабель розвитку і все – перестав ходити на тренування, щось у нього не виходить. Я по своєму прикладу кажу, у мене завжди на першому місці був футбол. Тому для мене –  якщо футболу заважає навчання, то потрібно кинути навчання. У мене футбол завжди був на першому місці, тренування, копітка робота, щоб чогось досягнути. Я вважаю, що завдяки цьому я щось там по вигравав, чогось навчився. А якщо вони не хочуть, чи не можуть, хай тікають з навчання, відпрошуються. Кручок може ходити на тренування – молодець, по-любому буде в команді, ніхто його не вижене. Володя тренується, працює. А якщо люди думають, що все так прийде… Потрібно вчитися, заглядати в рот, записувати, мотати «на вус» і лише тоді, щось вийде.

- Два гравці «Кардиналу» Олександр Бондар і Дмитро Ситник залучалися в іграх, відповідно, за національну та молодіжну збірну. Не вплинули виклики на їхню гру, поведінку, ставлення до партнерів по команді?
- Я скажу вам так, що у Олександра Бондара від поїздки на товариську гру збірної вже точно закружилася голова. Люди одразу злетіли до небес, літають і не знають, коли вони на землю опустяться. Дмитро Ситник молодий гравець, але десь він відчув, що зіграв добре, навіть ще до збірної, правда небагато ігор, але зіграв в основі. А згодом ще й за збірну поїхав – і розслабився хлопчина. Я кажу, любому гравцю, а тим більш молодому, нехай беруть приклад з Паршикова. Ось, як Андрій зараз є, хай учаться в нього. Він хоче грати, біжить на тренуванні, на іграх - вперед, назад. Йому тяжко, повірте мені, але він біжить і жодним чином не показує виглядом, що йому тяжко. Андрій на тяжких зборах біг, пихтів і виглядав ще краще за інших. А то не встигло щось більш-менш у них вийти, і вже голова кружиться від «успіху». Потрібно вчитися, рости і тоді буде толк. Потрібно віддавати всі сили футболу. Я вам кажу чесно, я вкладаю в «Кардинал» на даний час все, що мені навіть часом буває зле, і лікар команди свідок, що в мене іноді буває так голова болить. А від чого – від цього футболу.

- І на завершення нашої розмови, твої побажання юнакам, які планують пов’язати своє майбутнє з футболом?
- У першу чергу потрібно дуже багато працювати, тобто бути працелюбним. Я вважаю, що бог мене нагородив талантом, але якби я достатньо не працював з м’ячем, то можливо і не досяг нічого в футболі. Тому потрібно не лише мати талант, а ще й любити цю справу. А щоб вирости вправним футболістом, то окрім техніки необхідно ще й працювати над покращенням фізичного стану, тобто працювати над швидкістю, витривалістю, які грають не останню роль у цьому виді спорту. Необхідно приділяти значну увагу фізичним кондиціям. Окрім того, на мою думку, потрібно ще й мати чисто людські риси характеру, бути справжнім мужиком, без гнилі. Потрібно бути порядним по відношенню до інших і тоді Бог дасть шанс проявити себе в футбольному житті, звичайно, якщо ти цього прагнеш.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ, www.mfc-cardinal.lviv.ua

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Футбол10
    Футбол10, 27.03.2013 10:48
    0
    Бовдур шо ти там пишеш.
    assemblage78
    assemblage78, 26.03.2013 17:28
    0
    Сергій ПІДДУБНИЙ: «Праця футболіста не така вже й проста»
    Але й сложного теж нема ніхуя
    Футбол10
    Футбол10, 27.03.2013 10:48
    0
    Бовдур шо ти там пишеш.
    assemblage78
    assemblage78, 26.03.2013 17:28
    0
    Сергій ПІДДУБНИЙ: «Праця футболіста не така вже й проста»
    Але й сложного теж нема ніхуя
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
© 2003-2019 Sport.ua
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности