Богдан ГРЕЩАК: «Забив Дніпру, щоб не летіти до Хабаровська»

Розпочавши кар’єру в тернопільському «Авангарді», крайній нападник два роки пограв за львівський СКА, де став чемпіоном України у 1965 році. Після цього, разом із тренером Шапошниковим, і партнерами по команді Варгою і Капличним був переведений у вищоліговий московський ЦСКА.

- Починав у ЦСКА нормально, - розповідає пан Богдан. - В Ташкенті гол забив «Пахтакору». Потім в Тбілісі мені дали приз кращого гравця матчу. Але у грі з московським «Торпедо», за яке грав Едуард Стрельцов, Шустіков із Сараєвим взяли мене в коробочку – в результаті порвав пахове кільце. Пах відчував до кінця кар’єри. Тільки відновився після травми, в Одесі захисник «Чорноморця» Заболотний зламав мені опорну ногу.
В кінці сезону мав кілька пропозицій. Від Севідова з Мінська приїхала компанія, переконувала перейти в «Динамо». Але вирішив повернутися додому. В Москву приїхав директор заводу «Електрон» Петровський, який опікувався «Карпатами». Пообіцяв квартиру у Львові дати. Сказав, що можу вважати його своїм другим батьком. Дістав з кишені тисячу карбованців і дав для початку.

- В фіналі Кубка СРСР 1969 року проти ростовського СКА ви не грали.
- Перед фіналом пах потягнув, тому не міг вийти на поле. Знаєте, коли граєш, значно менше переживаєш. Сидячи на лавці запасних, пережив чи не найважчі хвилини в житті. Емоції були захмарні, коли підняли догори Кубок Союзу. Запам’яталось, що в «Лужниках» більшість вболівало за «Карпати». Після матчу наші вболівальники йшли зі стадіону до Київського вокзалу і співали українські пісні.

- У відбірковому матчі до Олімпіади-1972 ви забили французам п’ятий гол. Той матч на єреванському «Раздані» виграли - 5:1.
- Додам, що перший і третій голи забили з моїх подач - Заназанян і Андреасян. Франція дуже хороша команда була. А ми їх переграли повністю. На жаль, через травму не зміг виступити на олімпійському турнірі в Мюнхені.

- Ваші голи часто ставали вирішальними…
- Виділю голи у Львові московським «Локомотиву» і «Спартаку». Ці команди «Карпати» перемогли – 1:0. Також забив армійцям Москви в столиці - 1:1 тоді зіграли.

- Ви забили вирішальний гол «Дніпру» Лобановського у Львові, вийшовши на заміну.
- В другому таймі дають команду виходити на гру. Кажу: «Я виходжу, забиваю, але в Хабаровськ не лечу на наступну гру». Бо не любив дальні перельоти. «Добре, Бодя» – відповідає тренер Ернест Юст. І тільки виходжу на другий тайм, отримую дальню передачу від Поточняка, обігрую центрального захисника і забиваю. Цей гол став єдиним у матчі. І в Хабаровськ не полетів.

- Правда, що 30 метрів пробігали за 3,7 секунди?
- Так, найшвидше в «Карпатах». І в олімпійській збірні також. Чув, що Блохін за 3,6 секунди біг. Тепер дивуюсь, що нападники пробігають 30 метрів за 4,2-4,4 секунди. Але зараз зовсім інший футбол. Зараз грають в один дотик, лише звільнився, вже отримуєш пас. А раніше більше на себе брали гру, більше індивідуального.

- Нинішні «Карпати» Олега Кононова подібні на команду ваших часів під керівництвом Ернеста Юста?
- Ні, стиль гри зовсім інший. Кононов молодець. Як людину дуже його поважаю. Порядна людина. Тренер також чудовий. «Карпатам» пощастило, що мають такого тренера.

- Ви завершили кар’єру в 29 років…
- Команда, яку тренував Бубукін, грала не виразно. Мене, як капітана, викликали до другого секретаря обкому. От в мене і вирвалось: «Та женіть з команди тих жидів!». Мав на увазі Бубукіна і ще двох. Посадили мене на лавку запасних. Петровський заспокоював, що повернуся скоро в основу. Місяць просидів у запасі і вирішив зав’язати з футболом.
Працював в спортклубі «Карпати» заступником начальника. Потім перейшов у школу олімпійського резерву в «Карпатах», працював там тренером. Пишаюся своїми вихованцями Юрієм Мокрицьким, Романом Зубом. Мали дати заслуженого тренера України за те, що виховав чемпіона світу серед юнаків до 17 років Мокрицького. Поїхав в Київ. Сказали в ресторані накрити «поляну» на 10 осіб і заплатити 500 «зелених». Але я заслужив це звання і купувати відмовився. Потім головою Федерації став мій колега Віктор Банников. Почав оформляти документи, а він захворів і помер. Подумав, що не суджено. Зараз на пенсії, але продовжую працювати в СДЮШОР №4.

- Як склалось особисте життя?
- Холостякую. Розлучився 25 років тому. Потім 5 років зустрічався з жінкою, одружився, через тиждень забрався і пішов від неї. Маю сина Юрія, внука Захара. Внук грає футбол в нашій школі.

На фото Віктора Диченка: Богдан Грещак (третій справа) під час вшанування володарів Кубка СРСР 1969 року з нагоди 40-річчя його завоювання.

Василь ТАНКЕВИЧ, Галичина спортивна