Володимир ХАНЕНКО: «Полюбляю перехилити кухоль доброго пива»

Найстаршому львівському футболістові Володимиру Ханенку виповнився 91 рік

Владимир Ханенко
© Владимир Ханенко

Нащадок козацького роду Ханенків народився у Києві, однак після Другої світової війни оселився у Львові. Тут він повністю розкрив свій футбольний талант, виступаючи на позиції захисника у львівському «Спартаку». А потім працював тренером, арбітром, журналістом...

— Володимире Антоновичу, як почуваєтеся на десятому десятку? Чи й далі займаєтеся спортом?
— Який спорт? Про нього довелося забути — не ті роки. Однак ранкову руханку роблю залюбки. Вона для мене — справжній порятунок від болю у м'язах. Обливаюся також холодною водою, частенько прогулююся парком. Під час такого спацеру полюбляю перехилити кухоль доброго пива і згадати молодість.

— І що пригадуєте насамперед?
— Знаєте, футбол нині дуже змінився. Арбітром я працював на 362 матчах і жодного разу не бачив, щоби гравці вже на перших хвилинах травмувалися. Сучасні футболісти — «кришталеві». Та й арбітри погано впоруються зі своїми обов'язками. Упродовж кар'єри ніколи не діставав червоної картки, а все тому, що гравці мене боялися і поважали. Перед стартовим свистком я їх застерігав: «Хлопці, одне порушення — і вижену з поля». Слухалися! (Сміється).

— Чи велику аудиторію збирали домашні матчі львівського «Спартака» наприкінці 40-х?
— На стадіоні «Динамо» ніде було яблуку впасти! Глядачі сиділи навіть на бігових доріжках, вболівали злагоджено, культурно, без жодного натяку на хамство. Головною зіркою нашої команди був форвард Мирослав Турко. Ми знати, що головне — доправити м'яч до Турка, а він уже змусить воротаря капітулювати. Тодішній футбол був романтичним і красивим — не те що тепер. Дуже розчарований грою наших «Карпат»...

— Подейкують, що у 1943 році ви забезпечували порядок під час Тегеранської конференції, на яку завітали Сталін, Рузвельт, Черчилль...
— Там усе відбувалося не так, як подано в історичних документах, кінофільмах. Та я б не хотів про це згадувати. Упродовж Другої світової служив у Внутрішніх військах. Ми дислокувалися у Казахстані, в Алмати, — захищали від німецьких диверсантів нафтові родовища. А ще з бандитизмом боролися. Тож чимало лиха бачив я тоді.

— У 1951 році ви знялися в кіно. Чому так і не стали актором?
— Це була стрічка Володимира Петрова «Спортивна честь», чимало епізодів знімали на футбольному полі, ролі гравців виконали футболіста московських «Спартака» і «Динамо», а також я і Мирослав Турко. Пригадую, бігали перед камерами у триградусний мороз. Думаєте, не хотілося стати актором? Та що вдієш — бажання не збігалися з можливостями, зате отримав від долі іншу винагороду: побував на трьох чемпіонатах світу — у 1966-му, 1974-му і 1990 роках. Із Пеле чи іншими знаменитостями поспілкуватися не вдалося — їх дуже ретельно охороняли спецслужби.

Олег БАБІЙ, Галичина спортивна

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности