Місце для кроку вперед

У випадку з київським «Арсеналом» варто, мабуть, розпочинати з кінця, тобто з сьогодення. Наразі київська команда - один із найактивніших і найуспішніших гравців на українському трансферному ринку. Підібравши ще місяць тому найкращого бомбардира чемпіонату України сезону-2008/2009 Олександра Ковпака, «гармаші» не зупинилися. Нині у них в таборі з'явилося ще двоє футболістів - лідери запорізького «Металурга» лівий захисник збірної України Володимир Польовий та гравець середньої лінії, який може зіграти фактично на будь-якій позиції у півзахисті Володимир Аржанов. З таким кадровим добором можна ставити завдання не тільки зберегти свою нинішню сьому позицію, а й поборотися за щось істотніше. Щоправда, навряд чи з командою станеться таке різке перевтілення — найімовірніше цей сезон у «гармашів» піде на селекцію та награвання складу, щоби вже наступного сезону серйозно втрутитися в боротьбу за місце у Лізі Європи.

Вбога гра на вбогих стадіонах

Починалося ж усе не так оптимістично. Минулий сезон запам'ятався лише скандалом «Рабинович — Заваров — Грозний», який став єдиною колоритною (хоч і неприємною) подією в клубі. Все ж інше було доволі сіреньке — команда грала блідо, як справжній середняк українського чемпіонату, маючи при цьому купу відомих і потенційно сильних футболістів. Щоправда, більшість із них уже у віці й захищала кольори «гармашів» на правах оренди — тому траву особливо ніхто не гриз і земля з-під копит не летіла. Відбувалися всі ці посередні дійства на стадіонах, які не те що рівню прем'єр-ліги не відповідають, а придатні хіба що для того, аби проводити на них змагання «Шкіряний м'яч» у категорії «до 14 років». Звісно, що людей на такий футбол ходило мало, й інколи, як-от у матчі з «Оболонню» на стадіоні імені Банникова, підтримку глядачами гостей було чути більше, ніж підтримку «гармашів». Апогеєм усього цього неподобства можна сміливо вважати очевидно завищені цифри присутніх на матчі глядачів. Майже на кожен поєдинок їх заявляли півтори тисячі, хоча насправді їх приходило, від сили, чоловік вісімсот...

Початок нинішнього сезону теж не віщував нічого особливого. Місце тренера команди Вадим Рабинович довірив, так би мовити, місцевому вихованцю Юрію Бакалову, котрий до цього працював з дублем «гармашів». Є кілька випадків, коли ставка на молодих, невідомих тренерів грала (останній приклад — Томас Тухель із «Майнца»), але в даному разі, знаючи певні тенденції українського футболу, можна було на сто відсотків стверджувати, що такий крок — від небажання тринькати зайві гроші на відомого фахівця. Стало зрозуміло, що «Арсенал», який і так належить до прошарку середняків нашого чемпіонату, має намір остаточно там закріпитися. Тим паче, що на трансферному ринку команда працювала у звичному руслі — брала гравців у оренду в «Дніпрі».

В єврокубки ще зарано

Я не шукав би якогось неймовірного дива в тому, що «Арсенал» нині — так високо, адже він особливо яскравої гри не демонстрував — хіба що певну стабільність. Провалів у команди не було, і якщо «червоно-сині» втрачали очки несподівано, то так само раптово вони їх і повертали. Головною ж причиною того, що за не дуже цікавої гри кияни посідають наразі сьоме місце, є спад інших міцних середняків — полтавської «Ворскли», донецького «Металурга», симферопольської «Таврії». Показовою ж грою для «гармашів» став поєдинок у Донецьку проти «Шахтаря».

Президент «Арсеналу» Вадим Рабинович уже давно говорить про бажання потрапити до єврокубків. І ось, на тлі сильної європейської команди, котрою є «Шахтар», ми мали змогу побачити, що являла б собою команда Бакалова на євроарені. Враження — гнітюче. Певний час «Арсенал» відносно вдало захищався, але при цьому майже не переходив на половину поля «гірників», і, зрештою, пропустив чотири м'ячі, хоча певною мірою і випадкові — два з пенальті, один після грубої помилки воротаря і лише один після контратаки. Якщо ж розглядати гру киян з точки зору дій у нападі, то говорити майже немає про що — переходити на половину поля суперника вони розпочали лише тоді, коли «Шахтар» забив і дозволив собі трішки розслабитися.

Воротарі грають унічию

Місце у воротах здебільшого займав досвідчений Віталій Рева, але і його молодий дублер Сергій Погорілий теж награв досить багато. Обидва кіпери помилялися регулярно — я нарахував, наприклад, три похибки у Реви і три у Погорілого. Віталій найгрубіше помилився у виїзному матчі проти «Іллічівця», коли невдало зіграв на виході, махнувши рукою повз м'яч, а Козоріз використав цей момент. Також можна додати сюди й шедевральний гол від Дугласа Кости у матчі першого кола з «Шахтарем», хоча в тому випадку було таке виконання штрафного удару, що сумніваюся, що хтось інший зіграв би краще. Удар здалеку пропустив Віталій і від лівого оборонця донецького «Металурга» Шини — то був теж класний удар, але м'яч влетів у ворота не без допомоги Реви, котрий занадто далеко вийшов із воріт. Схожий м'яч на той, що його забив Дуглас, поклав у ворота Сергія Погорілого волинянин Євген Пічкур. Та якщо донеччанин класно закрутив м'яч у дальню «дев'ятку», то лівий хав «Волині» сильно вдарив у ближній від Погорілого кут воріт. Ще два голи стали наслідком невдалих дій кіперів на виходах. У матчі проти «Динамо» Сергій не дотягнувся до м'яча, коли пробивав Гусєв, а в грі з «Шахтарем» зупинився на півдорозі, коли забивав Едуардо. Тож за кількістю грубих помилок у кіперів нічия — 3:3.

Проблема атакувального «хвилеріза»

Безумовно, захисна лінія «гармашів» зіграла краще, ніж напад, але лише завдяки не надто вмілим діям нападників українського чемпіонату. Загалом же, помилок було багатенько. Праворуч діяв завжди активний Андрій Єщенко, але в багатьох випадках його гіперактивність була хаотичною, і якщо у відборі та при подачах із флангів на ворота суперників росіянин діяв непогано, то з першим пасом у хлопця очевидні проблеми.

Роль лівого захисника виконував переважно Сергій Симоненко — гравець із дуже сильним ударом з лівої ноги, який він чомусь майже не використовував. Натомість частенько помилявся біля своїх воріт. Наприклад, у матчі з «Шахтарем» у другому колі обидва пенальті у свої ворота заробив саме Сергій. У деяких матчах замість нього на лівому фланзі грали Олександр Данилов та Флорін Шоава. Та якщо першого Бакалов використовував як джокера, випускаючи по великих святах, то Шоава грав майже в основі, але у центрі разом з Шершуном. Чому майже? Тому що більше ігрового часу в центрі оборони зіграв досвідчений Сергій Матюхін. Загалом же, Бакалов використовував три поєднання центральних захисників. Найчастіше у парі грали Матюхін та Шершун — 12 разів (17 пропущених м'ячів), Шоава та Шершун — п'ять разів (сім пропущених м'ячів). По одному разу зіграли Шоава та Матюхін (нуль пропущених) та Шершун-Симоненко (нуль пропущених).

Перед четвіркою захисників Бакалов використовував двох опорних (ловлю себе на думці, що незабаром уже не доведеться розписувати тактичні схеми, бо майже всі команди нині грають за схемою 4-2-3-1). Переважно це були Грицай та Богданов, інколи Грицай та Старгородський. Одного разу в парі грали Богданов та Старгородський, двічі — Грицай та Хомин. Головна проблема тут була в тому, що лише Артема Старгородського можна назвати опорним із атакувальним нахилом, інші ж — суто руйнівники, і саме через це більшість атак «гармашів» була досить примітивною, бо розгорталася переважно через фланги. І добре ще, що саме в атакувальній ланці зібрані найдосвідченіші й, чого гріха таїти, — найсильніші футболісти.

І знову суперМакс!

Правий фланг з перервами на травму закривав Ролан Гусєв — футболіст досвідчений, досить високого рівня, але дещо стандартний: без особливо високої швидкості та яскравого дриблінгу. Щоправда, певна важкуватість цього росіянина компенсувалася надмірною активністю іншого — Андрія Єщенка. По всьому фронту атаки діяв ще один наддосвідчений гравець — Максим Шацьких. Де він тільки не грав: за відсутності Гусєва — на правому фланзі, за відсутності Бартуловича — на лівому, після того, як травмувався Закарлюка, і до того, як він повернувся — грав відтягнутого форварда. І всюди Максим був найкращим: він особливо не гасав полем, як Андрій Єщенко, не роздавав великої кількості вишуканих, розумних передач, як Закарлюка, зате опинявся у потрібному місці в потрібний час, нюхом відчуваючи, що саме треба зробити на полі в конкретний момент. Про те, що Шацьких був неформальним лідером команди на полі й постійно казав партнерам, куди треба бігти, й говорити зайвий раз не треба.

Ліворуч розташовувався хорват Младен Бартулович, але після того, як його почали викликати до збірної Хорватії, дещо здав. Тому, після повернення з лазарету Гусєва на правий фланг та Закарлюки на позицію плеймейкера, Шацьких перемістився ліворуч, а Бартулович виходив на заміну. Цікаво, до речі, буде поспостерігати за кадровими перебудовами у складі команди з появою Аржанова — очевидно, що комусь доведеться сісти на лаву. Якщо намагатися прогнозувати, то гадаю, що жертвою конкуренції стане Ролан Гусєв.

З нападниками, але без них

Найстабільніша ланка команди — напад. Тут грали або Мазилу, або Самодін. Румун відіграв майже весь чемпіонат, а росіянин завершував його в основі й лише одного разу ці хлопці зіграли в парі. То був матч восьмого туру проти київської «Оболоні». Того дня «гармаші» настільки погано діяли в нападі, що Бакалов вирішив відмовитися грати з двома нападниками. Щодо статистичних показників, то вони просто шокують: на двох ці «форварди» забили аж два м'ячі й віддали п'ять результативних передач (Мазилу — чотири). Головне ж навантаження припало на Максима Шацьких, який забив сім м'ячів, та на Артема Старгородського — три. Тож придбання Олександра Ковпака — вчасне й має істотно пожвавити всіх гравців атакувальної ланки.

Перспектива

Мрії «гармашів» можуть здійснитися не тільки через чемпіонат, а й через Кубок України, де вони дісталися вже півфіналу. Але про перспективи їхньої участі в єврокубках ми говорили вже на початку матеріалу. До суто ігрових проблем команди додаються ще й питання інфраструктури, котрі, щоправда, поступово вирішуються: база в «Арсеналу» вже начебто є, а землю під стадіон Рабиновичу виділив Леонід Черновецький. Теж — начебто... Робити поправку тут варто не тільки через схильність пана Рабиновича до пафосних і сенсаційних заяв (як-от про придбання Кафу), а й з приводу того, що нині представляє собою пан Черновецький.

Нова ж влада може й передумати з землею.

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»