ВАСИЛЬКОВ: «Гости Третьего тайма - наши главные хлопоты»

Микола Васильков працює у спортивній журналістиці не один рік. Саме за цей час він зумів пройти непростий шлях від простого працівника телеканалу до відомого журналіста-репортера, а від недавнього часу ще й телеведучого .

У ексклюзивному інтерв’ю ТелеПростору відомий журналіст розповів за яких обставин потрапив на телебачення та як виникла ідея створення програми «Третій тайм», поділився враженнями від перебування у ПАР на ЧС-2010, а також повідав, який футбольний поєдинок справив на нього найбільше враження.

Розкажіть про свої студентські роки.
Студентські роки припали на дев’яності. Спочатку я поступав в НТУУ «КПІ» на ФІОТ, але не пройшов. На наступний рік пішов працювати в Інститут електрозварювання ім. Патона і уже звідти отримав рекомендацію та направлення на Зварювальний факультет НТУУ «КПІ». Там я провчився півроку до першої сесії. Виперли мене через хімію. Хімічка не розуміла такого фраєра як я, оскільки я любив англійською мовою відповідати, тощо. Пригадую, як вона питала мене: «Васильков, а що таке валентність?». На що я відповідав: «Це загальновідомий факт: плюсіки та мінусіки знизу з циферками». Ось і загудів після сесії. Потім була провальна кампанія зі вступу у педінститут та технікум радіоелектроніки.

Згодом мені все таки вийшло поступити в київській філіал Одеської морської академії на економічний факультет та Бібліотечний факультет інституту культури. Два вузи я не потягнув би, тим паче вчитися я не любив, тому прийняв рішення навчатись у інституті культури. Там я і отримав свій диплом спеціаліста.

Чому потягнуло у журналістику?
Я не сильно прагнув у журналістику. Я захоплювався футболом і так співпало, що у той час мамина знайома Катерина Шандибіна влаштувалась працювати на телеканал «Інтер». Мама сказала: «Давай спробуємо тебе». На що я відповів: «Мені не дуже подобається, однак якщо це пов’язано зі спортом, то давай». А потім так вийшло, що мою маму запросили працювати у ранкову програму телеканалу СТБ «Чайник». Саме з її подачі я і прийшов на вищезазначений телеканал робити спортивні і навколоспортивні репортажі. І, зрештою, там і закріпився. Згодом я перейшов працювати у спортивну редакцію «Вікон», у якій уже працювали такі професіонали, як Ігор Мірошниченко, Олександр Власенко, Світлана Терещенко. Спочатку мені довелось працювати на півставки. Згодом мене взяли працювати у штат.

Там я робив новини та почав працювати над програмою «Навколо спорту». Це була програма про екзотичні види спорту, які не потрапляли у той час у випуски новин. Програма була досить успішною і у зв’язку з цим було прийнято рішення її трішки переформатувати і почати висвітлювати екстремальні види спорту. Змінилась і назва – програма почала називатись «Х-Пансія». Вона стала досить популярною серед екстремалів, але невдовзі закрилася.

Згодом вся спортивна редакція «Вікон» у якості експерименту була переведена на ICTV (входить у холдинг StarLightMedia разом з СТБ, Новим каналом, М1, М2, Куй ТБ - ТелеПростір). Саме там колектив під керівництвом Ігоря Мірошниченка, а згодом – Андрія Ковальського, почав займатись постачанням спортивного контенту і для ICTV, і для СТБ, причому «Вікна-спорт» досі записуються на ICTV і безпосередньо перед етером по оптоволоконних лініях надсилаються у центральну апаратну телеканалу СТБ.

Вам доводилось коментувати матчі?
Ні, жодного разу. Навіть не пробував, оскільки й бажання такого не виникало.

Як виникла ідея створення програми «Третій тайм»?
У той час ми уже більше року працювали над програмою «Інший футбол». Планувалось, що телеканал ICTV разом Першим національним придбає права на показ Чемпіонату світу–2010. Саме тому під показ Чемпіонату світу продюсер каналу Оксана Дихніч планувала створити проект, у деякій мірі аналітичний, який би доповнював прямі трансляції поєдинків. І Андрій Killer Богуш запропонував ідею створення такої програми, у якій були б зібрані три знавці своєї справи:

- я, як журналіст, який побував на більшості ігор ЧС-2010 і бачив, що відбувається у підтрибунних приміщеннях, хто і що каже в мікст-зоні, тощо;

- Віктор Леоненко, футболіст, який грав на професійному рівні і може розібрати відповідну ситуацію до кісточок;

- Фоззі, музикант та вболівальник, який справді плаче після кожного програного матчу і як усі свідомі українці переживає за болючі поразки на останніх хвилинах.

Спочатку планувалось проводити ефіри без гостей. Я мав виконувати функції модератора програми, оскільки на перших порах Фоззі трішки випадав. Однак згодом Олександр Сидоренко (Фоззі - ред.) знайшов своє місце, ми розібрали свої ролі, налагодили процес і програма успішно запустилась.

Згодом ми дізналися, що ICTV купив права на показ матчів Ліги Європи за участю Динамо та Карпат, також була домовленість про обмін по бартеру матчів Шахтаря і Металіста і було вирішено продовжувати роботу над програмою у якості спецпроекту. Саме тому після кожного мідвіку, коли грають команди у Лізі Чемпіонів та Лізі Європи, виходить «Третій тайм», тепер уже як спецпроект. Хочу сказати, що поки будуть проходити матчі ЛЧ та ЛЄ «Третій тайм», незалежно від того, чи залишаться українські команди навесні, буде виходити в ефірі телеканалу ICTV.

Що Вам не подобається у «Третьому таймі»?
Інколи я собі не подобаюсь, оскільки часто не знаходжу собі місця, не розумію як реагувати, іноді просто випадаю з формату.

Формат та бачення свого фінального вигляду потрібно постійно тримати у голові. Ось це для мене важко, оскільки я ніколи не прагнув бути ведучим. Мені більше подобається жвава робота у якості репортера, статично у кадрі та ще й у студії я себе ніколи не бачив і відмітав усі пропозиції щодо цього.

Але у даний час мені доводиться працювати у кадрі та ще й в прямому ефірі.

Мені часто не подобається як я поводжуся, тому й роблю висновок, що мені потрібно ще працювати і працювати.

Як проходить підготовка до «Третього тайму»?
Найскладніше доводиться з нашими гостями. З цим усі стикаються. Гості у нас дуже прошені, вони усі у нас великі «зірки». Відмовляють практично усі і для кожного потрібно знаходити свій підхід. Саме для цього у нас і працюють гостьові редактори Ахава та Енріке.

Бували випадки, коли Енріке по декілька разів на день дзвонив Ігорю Михайловичу Суркісу щодо інтерв’ю. Останній не витримував такого потужного натиску і все таки погоджувався дати свій коментар.

Ахава – це наш артефакт, феномен. На футбол вона приходить на найвищих у світі підборах і, звичайно, весь сектор спершу дивиться на неї, а потім уже концентрує свою увагу на футбольному полі.

Пригадую, як Шевченко завітав до нас на етер. Він сидів у студії разом з Ребровим та Леоненком. І коли я спитав у них: «Ви ж знаєте нашу руду Ахаву?». На що всі одразу ж завели очі вгору, мовляв, хто ж її не знає.

Тобто заслуга її також вагома.

Гості – це наш найголовніший клопіт, оскільки вони можуть відмовити останньої миті, можуть обіцяти і взагалі не взяти слухавки, можуть сказати, що їдуть і не приїхати

Гості – це наш найголовніший клопіт, оскільки вони можуть відмовити останньої миті, можуть обіцяти і взагалі не взяти слухавки, можуть сказати, що їдуть і не приїхати. Пригадую, коли ми сиділи у студії у прямому ефірі і до нас мав завітати Газзаєв, який не частий гість у живих етерах: за два роки, що він у Динамо, Валерій Георгійович два рази побував на російському телебаченні та раз у нас у Гордона в гостях, ми до останнього не вірили і навіть не рекламували, що він прийде. І ми повірили у це лише тоді, коли наш продюсер Оксана Дихніч побачила його та Енріке з балкону будівлі ICTV і передала нам, що Газзаєв справді буде.

А так підготування до етеру здійснюється дуже просто: коли проходив ЧС-2010 робота була одна, а зараз головне підібрати відео, вибрати основне та гарно його змонтувати. 

Дзвінки у студію – теж робота гостьових редакторів. Вони в’їдаються у мізки, беруть за жабри, чіпляються у горлянку. Цей пресинг починається зранку і людині дійсно краще, щоб її не діставали протягом усього дня, або міняти телефон, або погодитись на короткотривалу розмову. Звичайно, є люди, яким приємно дзвонити, як Ребров чи Алієв. Вони справді затято поводяться, не по телевізійному, а по життєвому.

Багато чого лежить на плечах нашого продюсера Андрія Богуша, якого я постійно чую у себе в «підслушці». Він, звичайно, робить багато з точки зору акумуляції всієї інформації.

Чи є шанс виходу програми «Третій тайм» після матчів ЧУ?
Навряд чи, оскільки ЧУ показують інші канали. Таку програму потрібно запускати на топових телеканалах, оскільки вони володіють правами на показ відповідних матчів. Для нас це буде невигідно та занадто дорого. І, тим паче, я не впевнений, що програма візьме рейтинг, оскільки у даний час ми всі орієнтуємось на частку, і якщо ставити програму на вечір неділі – відповідно потрібно буде витісняти нею інші рейтингові програми на каналі.

Я б скоріш за все хотів би запустити огляди матчів, щось на кшталт оглядів матчів АПЛ, які виходять на ТК «Футбол». Там немає зайвої балаканини, все в темпі та по ділу.

Вам не важко працювати у такому режимі?
Ні, не важко. Режиму як такого й немає. Забіг на стадіон, потім подивився по телевізору фрагменти матчів, занотував всілякі кумедні ситуації, заліз в Інтернет і пороздруковував те, що люди пишуть та й на ефір. Це не складно.

Що для вас значить статуетка «Телетріумфу»?
Насправді вага премії «Телетріумф», з усією повагою до неї, не виправдовує покладені на неї сподівання. У цьому році ми стояли в номінації проти «Спортрепортера» і практично були впевнені у своїй перемозі. Я розумів, що у даний час ми у деякій мірі популярні і тому був готовий до того, що статуетка буде у наших руках. ICTV ж не так багато отримав – 5, здається, і одна із них наша.

Шкода, що не встигли заявити програму «Інший футбол». Це форматна програма, яка орієнтована на молодіжну аудиторію. Вона має досить хорошу частку при тому, що за часом виходу в ефір стоїть проти «X-Фактора» на СТБ.

Хочу відзначити, що «Інший футбол» за долею свого часу був найкращим спортивним проектом України попри те, що він для таких божевільних дівчат, які просто мліють від футболістів і яким цікаво знати якого кольору труси в Мілевського.

Тому вважаю, що «Інший футбол» цілком реально міг претендувати на перемогу в номінації «Розважальна програма».

Траплялися якісь казуси у прямому ефірі?
У прямому ефірі «Третього тайму» усе йде у нас як по маслу, оскільки люди дійсно добре готуються до програми. Єдине що, у останньому ефірі показали невірну картинку з результатами зіграних матчів.

Ще можу виділити загальновідомий казус з гаманцем, коли я став зіркою Інтернету на тиждень. Мені з усіх-усюд дзвонили, починаючи львівською газетою «Експрес» і закінчуючи владивостоцьким радіо «Луч». Пригадую, дзвонить хтось з газети «Сегодня» і питає скільки у мене в гаманці було на той момент грошей. Я не хотів казати, але зрештою придумав цифру 6 тисяч, яких, ясне діло, там не було. А потім це пішло окремою новиною з підтекстом, мовляв, як журналіст може носити у гаманці таку суму?

Ну і потім й англійські, й італійські сайти це передрукували. Це й перетворилося у 330 Інтернет-сторінок опису мого трихвилинного життя.

Ви дійсно не відчули, що залишились без гаманця?
Ні, не відчув. Шева вправно ударив мене по плечах і одночасно по дупі. А гаманець у мене був у задній кишені. Я його поклав туди, щоб у кадрі не було видно, разом з ключами та «звуком». От він його і витягнув та після флеш-інтерв’ю віддав і я, чесно кажучи, був трохи спантеличений. Але загалом все було досить вдало. Потім Андрій приїхав до нас на ефір, де разом з Леоненком та Ребровим зміг гарно провести час саме у такій компанії.

Що можете сказати про інші футбольні програми на українському ТБ?
Я не все дивлюсь. Коли маю вільну хвилинку, заходжу в Інтернет і там переглядаю програми чи фрагменти програм. Хочу відмітити, що «Футбольний код» та «ПРОФУТБОЛ» чимось схожі: студія, низка експертів, аудиторія у студії. Я частіше дивлюсь «Футбольний вікенд», оскільки знаю, що від нього чекати: там будуть відеофрагменти голів, флеш-інтерв’ю з тренерами чи футболістами одразу після матчів. Там все досить оперативно організовано.

У понеділок вмикати телевізор у мене потреби немає, оскільки саме у цей день я працюю. Лише коли мене попереджають, що щось буде цікаве – я можу подивитись.

Інколи дивлюсь програму «100% Динамо», оскільки мені цікаво послухати про динамівську «кухню».

Як ви вважаєте, є сенс запускати телеканал «Динамо ТБ»?
В принципі, можна запустити, у ньому сенс якийсь є напевно, але до цього потрібно підходити творчо. Треба, щоб у людей було натхнення, бо коли ти працюєш на нішевому каналі, натхнення зникає за рік роботи, бо ти розумієш, що тебе не так багато людей дивиться. Тебе не обговорюють. А коли тебе не обговорюють – ти наче потерпаєш від радянської цензури чи пишеш у стіл. Я знаю, як, наприклад, йдуть люди з «Інтера» працювати, умовно кажучи, на телеканал «Київ». Вони проривні у чомусь, у них є світлі ідеї, вони кращі, однак чому вони потім так сідають? Тому, що бачать, що їх ніхто не дивиться, тобто вони роблять щось, а ніхто про це майже не знає. Вони не можуть комусь сказати: «Ну як я був?». А люди скажуть: «Де?». Ну справді, тому що сфера телевізійної журналістики передбачає бути завжди на слуху, потрібно бути обговорюваним, мати відбиток, реакцію, відштовхуватись від цієї реакції, корегуватись, - тобто бути весь час в напрузі.

Звичайно, на початку все запускається натхненно і жваво, але потім все якось забувається. Пригадую, як мій знайомий Женя Козаченко пішов свого часу з «плюсів» працювати на «Динамо ТБ».

Я зараз говорю виключно про те, як губиться талант, хоча, можливо, йому й не треба було цього, він обрав те, що хотів.

Так от, Женя пішов і про журналіста Козаченка забули, хоча він був досить проривним навіть на тлі спортивної редакції «плюсів». Звичайно, на «Динамо ТБ» він теж втілював якесь своє бачення, але цього практично ніхто не бачив.

Що вам найбільше запам’яталось з ЧС-2010?
Під час перебування у ПАР я постійно порівнював підготовку України до Євро-2012 та їхню підготовку до мундіалю. Я думаю, що у нас на такому рівні як у них чомусь не пройде. Ми перевершимо їх звичайно, оскільки у нас країна футбольна, а там – ні. Вони не марять футболом, а марять вболіванням. Там загальноафриканський патріотизм. Однак це не так, як у нас, де кожен коментатор, кожен ведучий чи тренер. У нас кожен чоловік знає, що потрібно робити у футболі, кожен грав у дитинстві у цю гру. У нас 100% футбольна країна. І ми по футбольному, по атмосфері на стадіоні їх перевершимо, однак по інфраструктурі нам буде ще далеко до них, оскільки вони змогли вкласти гроші отримані від FIFA та міжнародних установ цільово і по-державному. Вони їх не дерибанили, оскільки не було такого стану як у нас на той час, коли оголосили, що ми виграли тендер, а змогли вкласти у будівництво доріг, чого нам не світить у найближчому майбутті.

Як приклад, можу розповісти таку історію. Від Преторії, містечко, яке можна порівняти з Обуховом, до Йоханнесбурга так само як від Києва до Обухова. Йоханнесбург можна порівняти з Києвом. Там відстань 40-45 км. Уявіть собі, що від Преторії до Йоханнесбурга стоять три різні 5-ти смугові дороги з освітлюванням, відбійниками на яких можна «шити» 200, за правилами – ні, але це буде безпечно. Ми такого не побудуємо через те, що по-перше не встигнемо, а по-друге тому, що у нас така країна, в якій не будують дороги задля того, щоб вони були збудованими, а задля того, щоб їх швидше зруйнували і можна було б освоїти ще один бюджет.

Там чудові маленькі аеропорти, які були розраховані на ту кількість людей, яку необхідно було прийняти. Рейси відправлялись щопівгодини.

Насильства я там не відчув. Це були рідкісні випадки. Кейптаун на мене просто неймовірне враження справив. Це наскільки Швейцарія, просто загублений світ. Вишукані дороги, культура поведінки, абсолютно космополітичне європейське місто світу, в якому можна знайти свою кухню, готелі, до яких ти звик.

Ось у цьому мене і вразила Африка. Це край світу. Туди не поїдеш просто так. Там відчуття того, що ти тут вперше і востаннє в житті, оскільки принагідно ти туди не потрапиш, як можна у Францію з’їздити до знайомого відпочити або на Монблан чи ще кудись. Туди летіти з пересадкою в Європі і навіть після комфортабельного Аеробуса виходиш в аеропорту Йоханнесбурга повністю розбитим цим перельотом, після якого потрібно проводити реабілітаційний період.

Там немає російських туристів, немає української діаспори, мені здається, що і євреїв там немає, хоча це й суперечить розвитку світу.

Як ви ставитесь до слів Марангоса щодо проплати Євро-2012?
Я був лише радий з того, що слова Марангоса слугували чудовим інформаційним приводом поговорити з Суркісом, полізти йому у душу і вкотре насолодитись його висловами. Із останнього, що я почув від Григорія Михайловича: «Антропометрію не треба плутати з антропологією». Чи, наприклад: «Ви повинні зрозуміти, що демократія тим і відрізняється від тиранії, що вона не передбачає наявність стратегії».

Тобто це був привід ще раз пожартувати. Ми витягли на світло ведмедика і намагались оцінити, як у нього могла вміститись така сума грошей – 3,5 мільйона доларів. І взагалі, якого обсягу має бути цей ведмедик? І якщо у нього все таки помістилась така сума, то його й ведмедиком не назвеш – просто ведмідь якийсь. Чи може картку вони всунули туди?

Це породило цілу низку наших домірковувань, тримірні фантазії у нас якраз виникли. Частіше би так.

З ким із гравців у вас склались найтепліші стосунки?
З Андрієм Шевченком я вчився у одній школі, але це не значить, що ми тісно спілкувались, оскільки я був від нього на 4 роки старшим, а для школи 4 роки – це прірва. Уже потім на районі гуляли, плентались, вештались разом, зустрічались з однією дівчиною у різні часи – Ірою Чижик – займались у одного й того ж тренера по протиборствам.

Однак це не означає, що ми з ним товаришуємо, десь зідзвонюємось чи сидимо. Ні, тільки по роботі, чи просто привіт-привіт.

А так з Сашою Шовковським довгий час були теплі стосунки, оскільки я у свій час працював разом з його дружиною Властою. Але потім вони розлучились і зв’язок обірвався і з ним, і з нею.

З Вітьою Леоненком у нас склались нормальні стосунки. Ми іноді їздимо на якісь нагородження, засідаємо, «травимо» один одного.

Також досить таки часто спілкуюсь з «бійцем» Бойком та Петровим.

Який матч на вас справив найбільше враження?
Найбільше враження за все моє життя на мене справив матч СРСР – Бельгія на ЧС-86, що закінчився з результатом 3:4. Я плакав добу.

Пригадую, я був тоді в Москві у батька. Матч із Мексики Центральне телебачення показувало ввечері, хоча сам поєдинок проходив вранці і рахунок уже всі знали. Я всіх настрополив так, щоб ніхто мені навіть виглядом не показав, як закінчився поєдинок, адже я буду дивитись ввечері і спостерігатиму нашу перемогу, оскільки у той час я свято вірив в Лобановського та його команду.

І ось коли я бачив цей драматичний поєдинок, який ми не мали програвати і у якому хет-трик зробив Бєланов, я до останнього не вірив, що все складеться не на нашу користь і все таки надіявся, що зараз щось ще зміниться. І коли пролунав фінальний свисток я ще комусь подзвонив і перепитав: «Це дійсно правда, що ми програли 3:4 і нікуди не виходимо?».

Потім я плакав всю ніч, весь ранок, адже ми за грою були навіть кращі, хоча бельгійська збірна дуже гарно виглядала. Я хотів поїхати геть з Москви, повернутись до Києва. Пригадую, що так як тоді плакав, я не плакав ніколи. Бувало всяке: дівчина покинула чи хтось помер у сім’ї – ніколи я не плакав так, як після цих 3:4 у Мексиці. Це був наче кінець казки, жахливе розчарування через очевидну несправедливість.

Поділіться планами на майбутнє.
Є деякі люди, які з Нового року запускатимуть сайт програми «Третій тайм». Я співпрацюватиму з ними, вестиму там колонку, розміщуватиму відео та анонси.

А взагалі на майбутнє цікаво було б запустити футбольний огляд, який так винахідливо робить АПЛ. Якщо б такий огляд був би, це сприяло б глядацькому інтересу самих ігор: якщо ти переглянеш прев’ю, то ти уже з більшою зацікавленістю дивитимешся поєдинок.

Найближчим часом я б дуже хотів запустити програму про Євро-2012. Знаю, що така програма створюватиметься на Першому національному. Мені довелось поспілкуватись з Борисом Колесніковим і він мені прямою мовою сказав: «Миколо, ми запускатимемо таку програму на Першому національному з нашої подачі тільки з наступного року, оскільки на той час почнеться період здач різноманітних об’єктів».

Хоча я вважаю, що зараз дуже багато інформації, якої дійсно вистачає на щотижневу подачу. Я знаю, що Олексій Маргієв пішов на Перший у «Футбольний код» робити рубрику під Євро. Утім тепер ситуація змінилася, Маргієв пішов геть, натомість висока імовірність того, що на УТ прийде Савік Шустер. Хай би як, вони її робитимуть по-своєму.

Я б її зробив по-своєму, але це не означає, що ми були б такі уже нищівні конкуренти. Мені хочеться зробити жваву, веселу програму, оскільки зараз усі звикли сприймати тему Євро як негатив, як розкриття якихось злочинів. І мені здається, що зараз якраз і настав час добрих новин, час інформаційного тиску, коли дуже багато всього, - «Ось подивіться, а ви не знали». Адже майже ніхто не знає, що від кожного міста до кордону побудують європейські дороги чи що стоїть за відкриттям терміналу харківського аеропорту.

Саме зараз можна багато чого розповісти людям.

Що ви розумієте під словом «Футбол»?
Футбол – це як частина життя, пряма дорога до миттєвого успіху, альтернатива наркоманії та підлітковій злочинності, процес позитивації зла. Футбол – одна з тих речей, що відсуває нас від насильства, від війни, адже це саме те, що вигадали собі чоловіки, щоб замістити адреналін, який виробляється агресією, оскільки його можна виплеснути не б’ючи пику, а безпосередньо на футбольному полі, так само перемагаючи, однак без жертв. А можливо із жертвами, однак не такими кривавими.

Світлини надані Миколою Васильковим.

Володимир Мула, спеціально для ТелеПростору