Олексій СКАЛА: «Я можу заробити й в Америці!»

З чернігівською «Десною» не занудьгуєш. Як відомо, торік у президенти футбольного клубу прорвався аграрій із Кіровоградщини Поворознюк, і його авантюризм обернувся тим, що Чернігів утратив прописку в першій національній лізі. А ось тепер почався зовсім інший сюжет.

Як уже повідомляв «УФ», команду очолив футбольний фахівець, що прибув з-за океану. Під його керівництвом деснянці провели вже два матчі: домашній - з моршинською «Скалою» і виїзний — з тернопільською «Нивою». Тож з ним, 45-річним Олексієм Скалою, інтерв'ю.

— Пане Олексію, що привело вас у чернігівську команду?
—Одразу наголошу: гроші у даному разі не мають вирішального значення. їх я можу заробити й в Америці. У «Десну» ж прийшов з інших міркувань. Хочу, насамперед, перевірити себе в реальному ділі на Батьківщині. Свого часу, закінчив Кишинівський інститут фізичної культури. Тепер маю й ліцензію категорії А. Вона дає право, зокрема, працювати в Україні головним тренером усіх професіональних команд, окрім прем'єр-ліги.
Принагідно хочу сказати й про своє громадянство. Паспорт у мене український. Разом із тим ми з братом десять років тому виграли так звану Грін-карту, що дозволяє жити у США.

—А де в Україні ваше родинне коріння?
—Я з Білгород-Дністровського Одеської області. Маю брата Юрія, від якого молодший аж на... десять хвилин. Народилися ми у День космонавтики — 12 квітня 1965 року. Звідси й наші імена. Хтось із персоналу пологового будинку підкинув ідею назвати нас на честь першовідкривача космосу Юрія Олексійовича Гагаріна. Поміркувавши, мати так і зробила.

—Але у космонавти ви з братом не пішли...
—Справою нашого життя став футбол. Займатися ним починали у Білгород-Дністровській ДЮСШ під керівництвом Еммануїла Штейнберга. І нашому першому тренеру, котрий упродовж п'яти років розкривав нам абетку чудової гри, вдячні й донині. А у п'ятнадцять років ми, так би мовити, вирушили у самостійне плавання. Вичитали у газеті, що в Києві, на базі двадцять дев'ятого ПТУ, створюється збірна республіканських «Трудових резервів». І вирішили спробувати свої сили. Упевненості у тому, що нас приймуть, не було. Ми, півоборонці за амплуа, уже тоді відзначалися непоганою технікою володіння м'ячем, але комплексували від того, що не вийшли зростом, статурою. Втім, після чотириденних оглядин нам сказали: «Так!». Ми вчилися, працювали, грали. І, до речі, саме тоді заприятелювали з юним киянином Ігорем Ушуруком, котрий відіграв ключову роль у моїй нинішній появі в «Десні».

Коли ж нам було по сімнадцять, дебютували у команді майстрів. Київський СКА виступав тоді у першій всесоюзній лізі, а в цьому солідному дивізіоні були й дублюючі склади. Там ми і знадобилися. Але настав час дійсної армійської служби — в Одеському військовому окрузі згадали, що ми їхні призовники. Тож опинилися в тамтешньому СКА. А звідти нас досить швидко забрали у дубль «Чорноморця», де ми «відкатали» два сезони. Відтак нам запропонували підписати контракти. Однак надій невдовзі «прорватися» до основного складу «моряків» було мало. А поблизу до Одеси — столичне місто сусідньої союзної республіки. І ми відгукнулися на запрошення кишинівського «Ністру».

Там, у сонячній Молдові, й пройшла більша частина нашої, майже 20-річної, футбольної кар'єри. Виступали також за тамтешні «Конструктурол», «Тігіну-Апоель», «Буджак». Але грали і в Росії — за воронезький «Факел», в Узбекистані — за «Нафтовик» із Фергани, в Румунії — за «Селену» з Бакеу... Серед наших тренерів були такі особистості, як Прокопенко і Альтман, Ємець і Алескеров...

— Помандрували чималенько. І що, з команди у команду переходили вдвох?
—Так, ми з Юрієм ідемо по життю разом. І без мене він, пригадую, грав лише за «Ладу» з Тольятті та луганську «Зорю-МАЛС». Бо я тоді, за програмою обміну футбольним досвідом, перебував у США.
До речі, своєрідною прелюдією нашої американської одісеї стало заокеанське турне «Ністру» 1989 року. І вже тоді ми могли продовжити футбольну кар'єру на заокеанських теренах. Була така пропозиція... А перебралися в Америку дванадцять років по тому, за обставин, про які я говорив вище.

—Відомо, що футбол у США називають соккером, і він там далеко не такий популярний, як футбол європейський...
—Це справді так. І тут є своє пояснення. Американський футбол — це кремезні гравці і прості комбінації, багато фізичної боротьби і забитих м'ячів, це й дівчата, що танцюють у перервах, багато гомону і помпезності. Коротше кажучи, це справжнє шоу, яке так люблять американці. І воно привертає увагу телевізійників і рекламодавців. Зрозуміло, що поруч з таким конкурентом європейському футболу важкувато. Але він все-таки розвивається. У США проводяться змагання із соккера серед професіоналів та напівпрофесіоналів. Не такі вже й поодинокі випадки, коли окремих гравців запрошують у Європу. І сам за себе говорить той факт, що на цьогорічному чемпіонаті світу в  Південно-Африканській Республіці американці дійшли до 1/8 фіналу.

—А яка ж ніша випала вам з братом? Чого добилися ?
—Ми починали граючими тренерами у «Чикаго-Іглз». Потім тренували команди «Динамо-Лос-Анджелес», «Оклахома-Іглз», «Маруонс-Чикаго». Наші підопічні не раз ставали чемпіонами США серед напівпрофесіоналів, вигравали різноманітні турніри.

— Відтак давайте перейдемо до вашого нинішнього дебюту. Скажіть, як виник деснянський варіант? Яке перед вами завдання? І на який термін у вас контракт?
— На початку цього інтерв'ю я згадував Ігоря Ушурука, генерального директора ФСК «Десна». За його рекомендацією, перші керівники футбольного клубу і призначили мене головним тренером. Що стосується контракту, то його укладено на рік. Але будь-що триматися за кермо команди не збираюся. Якщо не буде потрібного результату, піду достроково.

—Що ж маєте на увазі під словосполученням «потрібний результат»?
—Як відомо, до кінця осіннього напівсезону «Десна» має провести ще чотири календарні матчі — завершальний поєдинок першого кола і три стартові зустрічі другої половини турнірної дистанції. Так ось: ставиться завдання набрати у цих зустрічах  стільки очок, щоб у весняному напівсезоні-2011 було реальним боротися за путівку в першу лігу.
На сьогодні ми на шість пунктів відстаємо від «Енергії», на п'ять — від МФК «Миколаїв», на три — від «Бастіону», на два — від «Скали» і ділимо за набраними очками п'яте-сьоме місця з ПФК «Суми» та «Чорноморцем-2». Ситуація складна. Але ж не секрет, що нинішня «Десна» створювалася у пожежному порядку перед самісіньким стартом. От і маємо те, що маємо. А зрозуміти, хто є хто у «Десні», мені допомогли останні календарні матчі, а також двостороння гра, яку ми провели перед матчем у Тернополі. Слабинок у команді чимало, але разом із тим у мене склалося враження, що не весь її ігровий потенціал задіяно.

—Турнірна таблиця засвідчує: нинішня «Десна» надто багато пропускає...
—Як бачили чернігівські вболівальники, в останніх матчах у захисті з'явився Андрій Панчук, котрий після дворічної перерви повернувся у команду з Азербайджану. Він, здається, спроможний закрити правий фланг. Однак проблем в обороні вистачає. Додам також, що дозаявлено Андрія Лашкова — 19-річного півоборонця з Мелітополя, котрого узяли на перспективу.

—А хто за нинішніх форс-мажорних обставин працюватиме з вами у тренерському штабі?
— Помічника із собою я не привозив, а зупинив свій вибір на одному із чернігівських фахівців. Другим тренером став Микола Литвин.

— Що ж, це відоме у футболі ім'я. І не тільки у чернігівському. Свого часу Микола входив до складу юнацьких збірних колишнього Союзу та України. У вісімдесяті роки минулого століття був одним із найрезультативніших захисників в українській зоні другої всесоюзної ліги. Виступав і у командах першої ліги чемпіонату СРСР. А як тренер починав у Білій Церкві. Очолював жіночі футбольні команди Чернігова та Донецька і навіть збірну України. У чоловічому професіональному футболі «засвітився», будучи головним тренером друголігівської «Енергії» з Південноукраїнська. Повернувшись до Чернігова, певний час тренував «Динамо», що виступало в обласному чемпіонаті. А в нинішню «Десну» приходить із ДЮСШ Чернігівського району.
— У свою чергу, наголошу: як я дізнався, впродовж кількох останніх сезонів у тренерському штабі «Десни», за винятком колишнього воротаря, котрий займався з гравцями цього амплуа, не було жодного місцевого фахівця. А Литвин добре знає чернігівський футбол, зокрема, юнацький. Тож сподіваюся, що у своєму виборі я не помилився. Переконаний: «Десна» справді має бути чернігівською. На сьогодні ж у її складі лише четверо місцевих вихованців.

—Вісім календарних матчів нинішнього чемпіонату «Десна» провела без головного тренера. Його обов'язки, починаючи з другого туру, тимчасово виконував Олег Мельниченко, котрий самотужки тягнув деснянського плуга. У семи зустрічах, під його орудою, було набрано чотирнадцять очок. Яка ж тепер його доля?
—На жаль, порозумітися з Мельниченком мені не вдалося. Ми розмовляли немовби на різних футбольних мовах. Усе ж запропонував йому співпрацювати. Але за умови, що першим моїм помічником буде Микола Литвин. І тоді Мельниченко написав заяву на звільнення. Перед від'їздом у Тернопіль він залишив команду.

—А як складалася перша, під вашим керівництвом, гостьова гра «Десни»?
—Думається, маю підстави сказати: перемога з переконливим рахунком була цілком логічною. Попри те, що, за рекомендаціями лікаря, на гру з аутсайдером у Тернопіль не виїздили три гравці «основи» — Велієв, Олійник та Алаєв, наші хлопці впевнено контролювали гру, створили більше голевих моментів і три з них реалізували. Рахунок на 32-й хвилині відкрив молодий Варга, якому ми цього разу довірили місце у стартовому складі. І гол він забив блискуче. Заволодівши м'ячем у центрі поля, Ігор здійснив ривок метрів на двадцять п'ять і невідпорним ударом спрямував м'яч у сітку. А в середині другого тайму господарі поля, через другу жовту картку одного із гравців, залишилися вдесятьох, і незабаром рахунок зріс до 3:0. Пенальті, призначений після того, як хтось із тернополян у своєму штрафному майданчику сфолив на Кожем'яченкові, реалізував сам потерпілий. А вже у доданий арбітром час Таран вийшов сам на сам з голкіпером і поцілив точно у ближній кут воріт.

—І що ви сказали гравцям у роздягальні після матчу з «Нивою»?
—Звісно, подякував за перемогу, яка була для нас дуже важливою як у турнірному, так і в психологічному плані. І тут же закликав забути про цей виграш. Бо треба готуватися до заключного поєдинку першого кола — домашньої зустрічі з «Бастіоном», в якій належить показати справжній характер. До речі, сподіваюся, що виграш у «Ниви» сприятиме поліпшенню морально-психологічного клімату в команді. Адже відхід Мельниченка викликав серед гравців різну реакцію. А нам треба згуртуватися. І, як-то кажуть, іти далі.

—Що ж, нехай тренерська робота у «Десні» стане яскравим рядком вашої футбольної біографії. Успішної вам акліматизації у сьогоднішньому українському футболі, удачі і здійснення планів!


Віктор МУХА, газета «Український футбол»