Летаргічний сон у Будапешті

Якщо спробувати окреслити трійку найіменитіших футбольних клубів із Центральної та Східної Європи, то, вочевидь, матиме вона такий вигляд: «Динамо» (Київ, Україна), «Црвена Звєзда» (Белград, Сербія), «Ференцварош» (Будапешт, Угорщина). Мадярська команда з дивною назвою вперше привернула мою увагу восени 1996 р. виступами в групі чемпіонської Ліги. Того року київське «Динамо» ганебно не потрапило туди, відтак на успіх хлопців у зелено-білих смугастих футболках я дивився з ледь стримуваною заздрістю - так зазвичай ми сприймаємо досягнення сусідів або родичів (жарт). Той євроуспіх став останнім серйозним у багатому літописі великого клубу. За ним прийшли невдалі й украй невдалі роки. Свого дна «фроді» досягли в середині «нульових», коли втратили професійний статус і мало не припинили існування.

Клуб усе ж таки вдалося порятувати, він почав підійматися з нижчого дивізіону до вищого, й нині є «міцним середняком» у Шопрон-лізі - до розвалу соціалістичної системи за подібне «досягнення» хтось відповів би головою. Нині все по-іншому - кожен виживає, як може... «Ференцварош» опустився так низько, що приміром пересічний український читач уже й не знає про існування колись найсильнішої східноєвропейської команди. І нема на горизонті нічого такого, що свідчило би про «повернення до першооснов», тобто до статусу гранда. Тому будь-яку розповідь про будапештський клуб повсякчас доводиться починати приблизно так: а колись...

«Нове футбольне об'єднання в столиці! У гуртку молоді Ференцвароша розпочався рух за створення футбольного колективу. Організаційні збори відбудуться 16 квітня ввечері у ресторані Гутгессела по вулиці Уллоі», — так газета «Світ спорту» повідомляла про знаменну подію. Трохи пізніше, третього травня 1899 р., між 6-7 годинами чимало людей поспішали до Громадського гуртка на площі Бокацу Ференцвароші (район у самому центрі Будапешта). Того вечора вони — ініціативна молодь і громадяни дещо старшого віку — разом створили «Ференцвароський спортивний клуб», скорочено — «фроді». Першим головою обрали адвоката доктора Ференца Шпрінгера. Цікаво й те, що кошти для подальшої діяльності СК були зібрані під час балу, організованого саме з цією метою.

Незабаром, а саме 3 грудня 1900 р, члени клубу самотужки збудували перший стадіон на Шорокшарській вулиці. Також було створено спеціалізований професійний клас «Ференцвароша» — прообраз нинішньої ДЮСШ.

На початку зими наступного року в країні організували першість, яку розіграли дві команди — «фроді» й «Будапештський спортивний клуб». Недоліком цього починання стало те, що матчі в ньому не мали офіційного статусу, відтак його результати не сприймалися всерйоз. А ось двома місяцями пізніше, 21 квітня, «Ференцварош» зіграв свій перший «справжній» поєдинок у чемпіонаті, в якому програв — 3:5.

Дебютний командний гол у першості забив Гашпар Борбаш, сімнадцятирічний правий інсайд; стартове очко «зелено-білі» заробили за нічию (2:2) проти колективу Університету мистецтв; найпершої ж перемоги довелося чекати до 16 червня. Перед тим же, у травні, в зустрічі проти «Олд Крикетер» (5:0 — перемога «фроді») гравці вперше мали на грудях знамениту на весь світ клубну емблему: п'ять зелених і чотири білі смуги, а в нижній частині на зеленому обідку — три, повернуті одна до одної, літери «Е». Вони по сьогодні вказують на девіз гордості угорського футболу: «еrkоlсs — честь, еrо — сила, еgуеtеrtes — взаєморозуміння».

1902 р. «зелено-білі» провели зустріч, яку програли з найбільшим за всю історію рахунком — 0:16 — від гостей із англійського Оксфорда. Це, вочевидь, стало хорошим уроком, бо менше, ніж через рік будапештці святкували свій дебютний чемпіонський титул, отримавши за нього спеціальний перехідний приз — «Срібний м'яч».

Ще за два сезони, після окремих неприємних скандалів, клуб удруге святкував здобуття національної корони, А 1906 р. керівництво Мадярського футбольного союзу започаткувало проведення чемпіонатів за «європейською» системою «осінь-весна». Стартовий турнір завершився новою перемогою «зелених орлів».

Червень 1909 р. приніс «зелено-білим» по-справжньому грандіозне досягнення: після перемоги 2:1 над віденським колективом «Віеннер», «фроді» було офіційно проголошено найсильнішим клубом Австро-Угорської Імперії. (Провідні історики й статистики світу й досі не можуть визначитися зі своїм ставленням до цього турніру, який мав назву «СhаІІеngе Сuр», Кубок виклику й розігрувався 10 разів між 1897 і 1911 рр.: одні вважають його першим єврокубком, інші — внутрішнім чемпіонатом багатонаціональної держави).

Незабутнім у житті «Ференцвароша» став і день 12 лютого 1911 р.: тоді відкрився стадіон на вул. Уллої — вже тоді він мав імпозантний вигляд. До речі, перший гол на новому полі забив легендарний Імре Шлоссер, а газети регулярно повідомляли, що «фроді» мають найбільшу в країні гвардію вболівальників, які систематично супроводжують команду і на виїзді...

1913 р. «зелено-білі» вперше виграли Кубок Угорщини і назавжди отримали «Срібний м'яч» — команда здобувала золоті нагороди п'ять разів поспіль! Наступного року, з початком І Світової війни, майже всі члени команди отримали повістки в армію. І, на жаль, багато з них так і не повернулися...

24 вересня 1922 р. на стадіоні по вул. Уллої святково відкрили пам'ятник засновнику й голові клубу. Опісля команда нечасто здобувала чемпіонські титули, хоча «срібла» й «бронзи» було вдосталь. Чемпіонат сезону-1924/25 також розпочався не надто вдало, «фроді» розгромно програли МТК — 2:11, і по сьогодні це — найбільша поразка клубу в рамках національних першостей. (Варто зазначити, що в той період головний конкурент «Ференцвароша» десять разів підряд здобував «золото» мадярської ліги).

Нарешті, за підсумком турніру 1925/26 рр., «зелено-білі» зламали гегемонію «біло-синіх», ставши, після довгої перерви, чемпіонами Угорщини. Це змагання, до слова, було останнім, яке мало статус аматорського. Незабаром розпочався професіональний етап розвитку мадярського футболу: гравці в усіх клубах потроху отримували відповідний статус, що давав право заробляти непогані гроші. Наприкінці того ж 1926 р. сталася ще одна епохальна подія: в будапештському кінотеатрі «Радіус» глядачі мали змогу побачити сюжети про тренування улюбленої команди.

(У радянському спорті, для прикладу, подібні речі стали практикувати на десятиліття пізніше, коли зняли к/ф «Воротар», а перед тим — навчальний відеопосібник).

Добре виступала команда й на міжнародній арені, де головний успіх прийшов 1928 р.: «Ференцварош» переміг віденський «Рапід» у фіналі Середньоєвропейського Кубка із загальним рахунком 10:6. На той момент у футболі Старого Світу не було престижнішого клубного трофею...

Наступне десятиліття так само принесло «фроді» чимало успіхів. У національній першості вони тріумфували тричі, причому «золото» сезону-1931/32 стало по-своєму особливим: «зелено-білі» виграли всі 22 матчі, здобувши сто відсотків очок! Не менші успіхи очікували будапештців і на континентальних полях: у вересні 1937 р. команда вдруге завоювала Кубок Мітропи, а за дуже авторитетним тоді рейтингом паризького журналу «Аutо» вона повсякчас опинялася в межах першої десятки в Європі.

Сорокові роки «Ференцварош» розпочинає черговим національним «золотом» й стає першим угорським футбольним колективом, який полетів до Америки. 1949 р., за чотири тури до завершення чемпіонату, команда, якраз напередодні святкування піввікового ювілею, знову піднялася на вершину, а її гравці забили в першості сумарні 140 м'ячів, із яких 59 провів лідер атак Ференц Деак!

Після цього клубна історія вивернула на темний бік. Місцеві комуністи, врешті-решт, відчули силу й по-справжньому взялися за справу. Зрозуміло, що спорт осторонь не залишився: тамтешні спортивні організації почали в масовому порядку перейменовувати й об'єднувати без урахування «побажань трудящих». Найіменитіший футбольний клуб держави не знайшов собі надійних покровителів, аби ті уберегли його від негоди: 16 лютого 1950 р. «Ференцварош» сполучили зі столичною командою ЕДОК, відповідним чином перейменували, а через сезон виникла нова назва — «Кініжі», під якою «фроді» виступали аж до невдалої антикомуністичної революції. До того ж, будапештців змусили змінити історичні барви, відтак стали вони «червоно-зеленими»...

Невдачі невдовзі минули, й шістдесяті роки стали по-справжньому золотими для команди. Окрім купи виграних трофеїв на домашній арені, «фроді» прославилися на континенті — особливо в Кубку Ярмарок. У фіналі 1968 р., вони поступилися англійському «Лідс Юнайтед». А за три роки до того «Ференцварош» виграв цей турнір.

На початку наступного десятиліття будапештці знову привернули до себе увагу участю в міжнародних континентальних змаганнях. У новоствореному Кубку УЄФА «зелені орли» дійшли півфіналу, де двічі програли «Вулверхемлтону». Приблизно тоді ж у команді з'являється молодий і талановитий Тибор Ньїлаши, а залишає її великий Флоріан Альберт, забивши на прощання переможний гол...

1974 р. «фроді» радісно відсвяткували перемогу в фінальній грі національної Чаші. Це стало непоганим подарунком до 75-річчя клубу та дозволило стартувати в Кубку кубків — у цьому змаганні «Ференцварош» досяг вирішальної стадії, де, як ви знаєте, за всіма параметрами поступився київському «Динамо».

За рік, 7 квітня, спортивні репортери повідомили про перемогу будапештців у Кубку Угорщини, а наостанок, усупереч вражаючому програшу в матчі з «Уйпештом» (3:8), «Ференцварош» посів перше місце в чемпіонаті. Ці події стали піком другої за успішністю десятирічки в клубному літописі.

Вісімдесяті також розпочалися чудово: у вітрині стадіону на вул. Уллої, де розташовується спеціалізований музей, знову з'явився перехідний приз переможця ліги, а Тибор Ньїлаши отримав «Срібну бутсу». Надалі пішли менш результативні роки, коли звичним результатом стало «срібло». Але саме тоді «Ференцварош» здобув свою історично найбільшу перемогу — 30:1 у товариському матчі з «Гутенбруном» (Австрія).

До середини дев'яностих, під керівництвом Дезидерія Новака, «зелено-білі» неодноразово ставали найпершими в себе вдома, а восени 1996 р. здивували всю Європу, пробившись до групового етапу Ліги чемпіонів — відтоді серед угорських команд оце досягнення зумів повторити лише «Дебрецен». Там «Ференцварош» спромігся на нові приємні несподіванки, показавши хорошу гру й результати в зустрічах проти швейцарського «Грассхоппера» та іспанського «Реала». За чотири роки «фроді» здобули черговий комплект золотих нагород, а останній подібний успіх прийшов до них у сезоні-2003/04.

А далі — повна Калі-Юга...

Р.S. Автор висловлює щиру подяку викладачу Хустської ЗОШ №3 Н.Бучок за допомогу при підготовці матеріалу.
Р.Р.S. При написанні статті використано матеріали електронної бібліотеки Вікіпедія, міжнародної асоціації футбольних статистиків (RSSSF), а також офіційного й історико-статистичного сайтів ТК «Ференцварош» (Будапешт).

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»