«Зелено-білі» бомбардири й гвардійці

Відгукнувшись на прохання Володі Баняса дослідити подробиці про гвардійців і бомбардирів львівських «Карпат», я розумів, що взявся за непросту, але захоплюючу й недопрацьовану тему. Перегорнув стоси періодичних видань та спеціалізованої літератури, провів чимало незабутніх зустрічей і спілкувань із ветеранами «зелено-білих», а також черпав інформацію в людей, для яких статистика не просто сухі цифри, що відображають факти, а значно більше. Цікаво було пізнавати нові сторінки з історії одного з найпопулярніших клубів нашої країни.

Вступне слово

Попри популярність львівського клубу в середовищі вболівальників, ця тема не знаходила розуміння і, до певної міри, не була належно обстежена. Запишалися білі плями. Хоча варто висловити вдячність першопрохідцю у цій ділянці — місцевому досліднику Івану Яремку, який своїми публікаціями вказував дороги пошуків. А в роки Незалежності цю естафету перехопив Юрій Назаркевич. Однак прогалини не зникали, а, траплялося, збільшувались.

Преса (це стосується місцевих, республіканських і всесоюзних видань), як і телебачення, особливо в шістдесятих роках, не давала прихильникам шкіряного м'яча ґрунтовної інформації. Переважали вісті про радянський добробут і партійні досягнення.

Покладав надії на архів клубу, який довгі роки зберігався в одному з приміщень стадіону, але туди не було доступу. Такі часи. Та коли виникла потреба ознайомитися з матеріалами, полиці виявилися... порожніми. Принагідно наголошу, що чимало ветеранів «Карпат» також вели пошуки особистих документів, аби оформити пенсію. Сивочолі карпатівці, пооббивавши ноги, залишилися з носом. Роки, а ще більше людський фактор байдужості, жорстоко розправилися з клубною документацією. Подібна доля спіткала і бронзовий барельєф Юрія Гагаріна, який було вмонтовано в стіну приміщення стадіону «Дружба» (нині — «Україна»). Ймовірно, перший космонавт спочив на одному з найближчих пунктів прийому... металобрухту.

Однак я не здавався, наполегливо вів пошуки, з'ясовував і спростовував чимало фактів. Зокрема, зелено-білі та й червоні футболки львівських Карпат вдягали не 363 спортовці, а 364. Досі в жодних списках не знаходилося місця Юрію Петрову. Були запевняння, що футболіст із таким прізвищем ніколи за «Карпати» не виступав. Але «Спортивна газета» за 18 серпня 1966 р. подала звіт матчу «Суднобудівник» — «Карпати», де в складі львів'ян фігурує футболіст Петров. Пошуки тривали, і невдовзі від московського статистика Андрія Яковлєва додалася робота Хаміта Агішева, який солідно опрацював протоколи класу «А» Федерації футболу СРСР. Та сумніви залишалися аж до моменту, коли Тарас Пуньків, один із найкращих дослідників львівської футбольної статистики та біографій гравців, вийшов на шлях пана Петрова. У телефонній розмові Юрій Борисович поділився спогадами про період виступів за «Карпати». Виявилось, що народився він 28 березня 1947 р. в Луцьку. Виступав за місцеву «Волинь» 1965—1967 років, за СКА (Львів) 1968-го (дубль), за ЛВПУ (Львів) 1968— 1969-го. Був чемпіоном Збройних Сил СРСР 1968 і 1969 рр. Проживає в Рівному...

Період СРСР

У футболі є така професія —м'ячі у ворота забивати. Вона важка, але дуже почесна, однак лаври бомбардира дорогого коштують. Усі хлопчики, приходячи в спортшколи, намагаються заявити про себе саме у цьому амплуа. Бо форвард — це явище особливе, престижне і навіть модне.

На жаль, не кожному гравцеві вдається реалізувати свої дитячі наміри. І причин тут більше, ніж достатньо. Бо снайперський талант або є, або його немає. Третього не дано. Бомбардир же — це той, хто як мінімум у кількох сезонах стабільно забиває по 10 і більше м'ячів.

У сімдесятих роках цю рису чудово опанував Герд Мюллер з мюнхенської «Баварії». Бомбардир завжди опинявся в потрібному місці та на частку секунди випереджав оборонців, аби дотепним дотиком ноги чи голови спрямувати м'яч повз розгубленого кіпера у сітку воріт. Подібними якостями в «Карпатах» у 90-х роках володів нападник Покладок. Андрій, за манерою гри, певною мірою був подібний до великого німця. Однак, як показало життя: копія — це не оригінал.

За «Карпати» виступали гравці різного ґатунку — досвідчені ветерани й перспективна молодь. Одні утримували планку результативності на рівні впродовж кількох сезонів, інші не зуміли знайти в собі морально-вольових сил, аби продовжити кар'єру і сходили з дистанції. Плюс захисники, які не звикли церемонитися з нападниками.

Нині голи у виконанні карпатівських футболістів, попри нав'язування тренером Олегом Кононовим команді атакувального стилю, народжуються непросто. А коли вони давалися легко?

Однак до цього питання є пояснення. Адже перехід більшості клубів від гри з яскраво вираженим «чистильником» до лінійної побудови тилів ставить нападникам велику пастку. І нічого цьому дивуватися. Сучасна система гри вимагає від кожного спортовця разючої трансформації. Спробувати взяти гру на себе, аби «вирішити» момент за рахунок дриблінгу, коли в обороні — згущення гравців, не кожному під силу. Але найбільше виснажують форвардів офсайдні «пастки»: заґавишся на мить — прощавай момент! А зусиль витрачено багато. Особливо це відчуває на собі Вільям Батиста, котрий часто діє на цій межі.

На рахунку кращого голеадора «зелено-білих» минулого сезону Вільяма Батисти всього вісім влучань. Варто зауважити, що це — вихованець бразильського футболу. Тобто майстер, у крові якого до перфекції повинна бути опанована техніка володіння м'ячем. Однак форвард, провівши у Львові п'ять років, зіграв 108 матчів, досяг мети лише у 34 голи. А що вже говорити про сучасних доморощених нападників, які не дуже товаришують з технікою. Проте приємно, що у цьому питанні підтягнулися Артем Федецький з сімома голами і Денис Ощипко, на рахунку якого на один менше. Не густо? Але ще тішить націленість на ворота Дениса Кожанова. Цей півзахисник став справжнім відкриттям минулого сезону і вправним постачальником снарядів партнерам. Його чотирнадцять голевих передач і доброзичливий характер яскраво засвідчують голеве почуття. А ще є Ігор Худоб'як, який прекрасно знає, що чинити з м'ячем в карному майданчику. Росте талановитий і надзвичайно працелюбний снайпер Юрій Фурта. На жаль, процес становлення гравця затримується через незалежні від хлопця причини.

Та й у попередніх чемпіонатах львівські бомбардири більше розчаровували своїх прихильників не вельми снайперською влучністю. За майже піввікову епоху в «Карпатах» не часто з'являлися снайпери, які за сезон забивали десять і більше м'ячів. Хоча й траплялися приємні винятки, коли форварди двічі переходили межу двадцяти м'ячів, а раз — у сорок.

Першим великим голеадором «Карпат» мав стати вихованець московського футболу Олександр Філяєв, який, завершивши свої виступи за львівський СКА, перейшов до новоствореної профспілкової команди зрілим гравцем з абсолютно особливою технікою. Найінтелігентніший центрфорвард львівського футболу! Цей гравець вписав своє прізвище в історію клубу завдяки тому, що був першим капітаном команди і відзначився першим хет-триком. Сталося це 20 червня 1963 р. в Караганді, в грі проти місцевого «Шахтаря». «Карпати», завдяки потрійному вистрілу Філяєва, здобули перемогу — 3:2. Однак досягнення 29-річного нападника з п'ятьма м'ячами продовження не мало.

Не кращим чином у складі «зелено-білих» на вістрі атаки стартував і киянин Анатолій Крощенко. У своєму першому карпатівському сезоні снайпер розписався у воротах суперників також 5 разів. Однак став першим футболістом, хто відкрив символічний голевий рахунок «Карпат». 21 квітня на стадіоні СКА львів'яни перемогли гомельський «Локомотив» — 1:0. Команда діяла переважно в три чистих форварди: Філяєв, Іванюк і Крощенко.

— Початок зустрічі характерний навальним наступом господарів, — писав на сторінках «Вільної України» журналіст О.Матов. — Вони діють на полі більш активно, змістовно. їх атаки ведуться широким фронтом, на обох флангах. Хоч гру львів'ян деякою мірою побудовано за схемою 4+3+3, нападники, особливо Крощенко, Іванюк і Філяєв, створюють чимало загрозливих моментів. Лише деяка метушня і нервозність біля воріт суперника, зволікання з обробкою м'яча, із заключним ударом перешкоджали «Карпатам» використовувати свою ігрову перевагу. Розв'язка настала на 28-й хвилині. Було це так. Зав'язавши наступальну комбінацію десь на середині поля, львів'яни блискавично перевели м'яч на штрафний майданчик білорусів. Пасовка Філяєв — Іванюк — Кольцов завершується ударом Крощенка. Гол! Отже, перша перемога, хоч і з мінімальним рахунком 1:0. Але є перші стартові два очки.

Значно краще бомбардирські справи пішли у дуету Крощенко — Гусєв. Обидва майстри вписалися у заповітну десятку. На рахунку першого 12 м'ячів, другий зупинився на цифрі 10. Анатолій і Валентин наочно показали: виступаючи далеко не в топ-клубі, володіли інстинктом голеадора і не збиралися з ним прощатися. Коли була можливість, брали на себе гру і «вирішували» момент за рахунок дриблінгів. Упродовж багатьох сезонів підтверджували свої переваги над оборонцями. Свої снайперські змагання форварди продовжили й наступного сезону-1965. Крощенко знову виявився на один удар кращим — 16 проти 15. Валентин Гусєв провів у «Карпатах» лише два сезони. Зате яскраві: 65 матчів і 27 м'ячів. На рахунку Анатолія Крощенка значно більше сезонів. У підсумку — 169 ігор, 58 забитих м'ячів, із них один — покер.

На початку створення команди в колектив влився двадцятидворічний Ігор Кульчицький, якому судилося стати легендарною постаттю «зелено-білих». У перший сезон тренер Олег Жуков, довіряючи досвідченішим гравцям, 22 рази скористався з послуг Кулі, як називали Ігоря колеги. А на завершення кар'єри 10 жовтня 1972 року Кульчицький зіграв 308 поєдинків, у яких забив 37 м'ячів.

1968 рік став переломним для команди. «Карпати», посівши перше місце у чемпіонаті, поїхали в Сочі на фінальний турнір. Хлопці Василя Васильєва і Ернеста Юста хоча й не перемогли, але й не розчарували. На той час у команді сформувався сильний колектив, який досяг найбільших успіхів у радянський період. Неабиякі снайперські здібності показали Володимир Данилюк (21 гол), Геннадій Лихачов (11) і Володимир Булгаков (7). Натомість Янош Габовда вкарбувався у пам'яті вболівальників як найкращий дебютант. Свідчення цьому — 24 голи.

А ще в команді з'явився в середній ланці Лев Броварський, довкола якого все крутилося. Унікальний футболіст чесно відпрацював на благо дорогої його серцю команди 13 сезонів. Це власне Броварському належить титул першого гвардійця «Карпат». З'ясувалося, що на рахунку цього феномена не 412 матчів, а 418. Тобто на шість більше.

Отака вона, футбольна математика Лева Броварського (сезон, ігри/голи):

1968 35/4;
1969 41/5;
1970 41/6;
1971 29/0;
1972 29/3;
1973 29/4;
1974 27/1;
1975 29/3;
1976 28/6;
1977 28/2;
1978 32/6;
1979 44/3;
1980 26/4;
Сума: 418/47.

Принагідно зауважу, що Лев Броварський, за яким клуб навічно закріпив футболку з номером 6, був на полі доволі пластичним, умів міцно тримати нитки гри і команди у своїх руках. Левко багато забивав — аж 47 м'ячів.

Варто додати, що на той час уже не можна було уявити собі склад «Карпат» і без Ростислава Поточняка, якого довгі роки вважали стовпом оборони. Це справді була одна з головних постатей команди, яка засвідчувала силу «зелено-білих». Здавалося, щасливий був час для тренерів. Бо покоління двадцятирічних футболістів, переважно зі Львівщини, на довгі роки застовпило за собою місце в «Карпатах». Це був на той час дуже рідкісний тип «м'якого» захисника, який вмів запобігти небезпеці не за рахунок жорсткої чи навіть грубої гри, а чином чудової техніки та вмілого вибору позиції. А хороша стартова швидкість давала можливість усюди встигати.

1969 рік мав принести львів'янам путівку до вищої ліги. Проте карпатівці задовольнилися кришталевою чашею. Не менш тріумфальним виявився наступний 1970-й рік. «Карпати», нарешті, здобули путівку до вищої ліги. А її капітан Янош Габовда вдруге забив свої 24 м'ячі. Габовда — своєрідний унікум, яких Львів нині не має.

Уперше у вишці Кульчицький забив гол у ворота алма-атинського «Кайрату» 8 квітня 1971 р. А під кінець сезону-1971 Ігор реалізував ще 6 одинадцятиметрових ударів і став рекордсменом. У лідерах серед бомбардирів традиційно ходив Габовда. Цього разу з п'ятьма голами. Габовда в «Карпатах» застовпив титул короля повітря. Бо він, як ніхто інший, володів умінням забивати головою. Наприклад, у ворота бразильського «Пальмейраса» центрфорвард відправив шкіряну кулю головою, перебуваючи... за лінією штрафного майданчика.

1971 року команду посилив неперевершений і технічно обдарований Роман Хижак. Футболіст часто грав за настроєм і не завжди цікавився тим, хто і як діє проти нього та який рахунок на табло. Вихованець судовишнянського футболу і спортшколи львівського СКА чудово вписався в новий колектив. Забивав справді вишукані голи і демонстрував каскади дриблінгів, про які з насолодою досі згадує старше покоління прихильників футболу. Хижака, втім, можна було прирівнювати до бразильця Гаррінчі: така ж безладна, хоч і ефективна, гра і, на жаль, така ж неприязнь до дисципліни... Роман завершив кар'єру в «Карпатах» зі здобутком 109 ігор і 32 голи.

Роль забивали у вищій лізі перейняв Володимир Данилюк. Цей унікальний майстер завершального удару відзначався вмінням на високому рівні реалізовувати свою перевагу над суперниками. Добре володів ударами як із землі, так і з повітря. У підсумку змусив кращих воротарів тодішнього футболу 47 разів чвалати за м'ячем до сітки воріт. Хоча й не завжди виникала у цьому потреба. Іноді удари Данилюка були настільки потужними, що відбиваючись від сітки, вилітали аж за межі карного майданчика. На загальному рахунку Володимира Данилюка рекордні карпатівські 88 влучних пострілів у чемпіонатах. Більше немає ні в кого. Під час дискусій доводиться чути питання, чи хтось із карпатівців перевершить досягнення Данилюка? Не знаю, але наразі такого кандидата не видно.

У стилі Броварського виступав і Юрій Дубровний, який абетку футболу засвоював у місті Стрий, що на Львівщині. Багаторічний капітан команди фактично сім років не розлучався зі своїм улюбленим восьмим номером. Міцно збудований організм спортсмена і правильний підхід до роботи сприяли тому, що Дубровний зі старту став незамінним гравцем. Відповідно, він швидко назбирав урожай у 224 матчі і долучив до свого послужного списку ще 26 м'ячів.

Хороший 1976-й рік «Карпати» провели у вишці. Завдяки черговій реформі у радянському футболі відбулося аж два чемпіонати: весняний і осінній. Команда старовинного Львова зупинилася двічі у кроці від призових місць. Восени навіть виблискували срібні нагороди, але домашня невдача в грі з «Зенітом» залишила хлопців Юста на четвертому місці. Тридцятидворічний Іван Герег, зігравши свій останній матч за «Карпати», зупинився на цифрі 229 матчів, відданих улюбленій команді. Шлях Герега повторив і його партнер по обороні Валерій Сиров, який зупинив свій спідометр на позначці 199 ігор.

Було від чого надламатися колективу, і найгірше — сталося. Наступного року «Карпати» зійшли з найвищої авансцени. У 30 матчах 24 футболісти спромоглися лише на 26 влучень. Відповідно — передостаннє місце і перехід до нижчого рангу. Клуб за солідним віком послав у відставку Поточняка, який одинадцять років чесно служив команді у 336 поєдинках. Це — другий результат у «Карпатах». Попрощався з колективом і Остап Савка, якому до заповітної цифри 200 матчів, забракло 6 поєдинків.

1978 р. «Карпати» попрощалися з фантастичним снайпером Володимиром Данилюком, на рахунку якого значаться 293 матчі. Та на зміну ветерану прийшов Степан Юрчишин — як тоді казали фахівці, хлопець, який вміє з нічого робити погоду. Команду очолив Іштван Секеч, якому допомагали Ярослав Дмитрасевич з Богданом Грещаком. І колектив ожив. Наступного року львів'яни ураганом пройшлися по суперниках: 42 матчі, 27 перемог і 89 забитих м'ячів, із яких 42 — на рахунку штатного «забивали» Юрчишина — рекорд радянського футболу. Прикро, що 23-річному спортсмену підступні травми знищили успішну кар'єру. Юрчишина вважали найбільш «зоряним» форвардом «Карпат», за які зіграв 196 поєдинків і відзначився 83 результативними ударами. Він навіть до складу збірної СРСР потрапив із команди першої ліги...

Період Незалежності

Заслуговує на увагу досягнення вибухового нападника Валенка. Едуард — єдиний карпатівець, який має за своєю спиною виступи у вищій лізі радянського і українського чемпіонатів. Однак реактивна швидкість та постійна націленість на ворота часто грали з футболістом злий жарт.

У рік свого відродження «Карпати» обрали курс на вихованців львівського футболу. Тренерам приглянувся стрункий і навіть витончений півоборонець Василь Леськів, який за потреби надійно діяв в обороні та й в атаці каші не псував. На його рахунку 213 ігор і 14 результативних ударів. Міг Василь поліпшити свій послужний список, але у справу втрутилася комерція і гравцю довелося поїхати на юдейську землю.

Отримав запрошення в «Карпати» і талановитий Чижевський. Олександр — третій карпатівець, який підкорив заповітну цифру в 300 поєдинків. До цієї цифри гравець додав ще три гри і змінив прописку на донецьку. Поза тим, Чижевський з чотирма сотнями матчів є рекордсменом національних чемпіонатів України. Досягнення, яке заслуговує великої уваги і поваги.

У роки Незалежності нашої держави пре-м'єрний вищоліговий гол на рахунку львівського півзахисника Анатолія Мущинки. З форвардами тоді було геть зле, поки не заявив про себе дует Ігор Плотко і Андрій Покладок. 14 листопада 1993 р. Покладок став автором першого «українського» хет-трику. Забивав Андрій не будь-кому, а дніпропетровському «Дніпру». Важко сказати, що Покладок був стабільним голеадором, однак він постійно був націлений на ворота у кожному зі своїх 186 матчів. Воротарський список гвардійців очолив воротар Богдан Стронцицький із 184 матчами.

1998 року в «Карпати» влилися два чисті форварди — Іван Гецько і Олександр Паляниця. Перший — таран, другий — схильний грати на «чистих» м'ячах. У грі один одному не поступалися. Більше того, один одного чудово доповнювали і ніколи без потреби не «тиснули» м'яча у своїх ногах. Хто перебував у кращій ситуації, той і завдавав вирішального удару. У сезоні-1998/99 обидва снайпери подарували команді по 16 забитих м'ячів. Жодна інша пара нападників «Карпат» не демонструвала такої зіграності, як це робили Гецько з Паляницею.

Нове тисячоліття обіцяло «Карпатам» нові зорі. Проте за винятком Василя Шведа ніхто інший не проявив свого таланту. Тарас Кабанов полюбляв гру на «чистих» м'ячах, але сучасні захисники йому такої фори не давали. Тому молодий форвард завдання по забиванню м'ячів не опанував.

Не кращим чином розпоряджалося керівництво клубу його талантами. Зокрема, прикра доля спіткала Любомира Вовчука, якому до третьої сотні не дали зіграти... трьох календарних матчів. На жаль, у клубі ніхто цього не зрозумів, і «Карпати» залишилися без титулованого гравця.

Зате на передову вийшов Мізін. Один з небагатьох карпатівських півоборонців, якого природа наділила неабияким бомбардирським даром. Зігравши за «Карпати» 87 поєдинків, Сергій забив свої 25 м'ячів. На його рахунку могло бути значно більше і матчів, і тріумфів. Однак травми не сприяли поліпшенню досягнень київських хлопців на львівській землі.

З'явився в команді Максим Фещук, на долю якого посипалися такі сподівання, що хлопець справді, маючи неабиякі задатки, і сам завчасно повірив у свою неперевершеність. Вистрілював періодично. Свої два найуспішніші сезони провів у першій лізі. На вищому рівні задовольнявся п'ятьма, двома і одним голом, що не робить форварда ідеальним.

А ще був форвард із Молдови Алєксандру Голбан. За характером і побутом — унікальна людина. На тренуваннях готовий проливати сто потів, а у грі прагнув усе рушити. Однак бомбардирські наміри нападника постійно перекреслювали... травми, яких форвард так не позбувся.

2007 року в команду прибув білоруський легіонер Леонід Ковель. За манерою гри можна було його порівняти з... Ліонелем Мессі. Такий же невисокий, але надзвичайно верткий, а ще товаришував із дриблінгом. Однак у суперечливий спосіб полишив «Карпати» і — прощавайте досягнення.

Врешті, 2007-го карпатівський «google» начебто натрапив на слід забивного форварда і знайшов в Угорщині Сергія Кузнецова. У своєму першому сезоні нападник добряче проявив власні здібності: 23 матчі — 10 забитих м'ячів. Але з невідомих причин і ніби на орендних умовах він перебрався до Росії в «Аланію» і слід застиг за ним.

Батиста — неабиякий нападник, швидкий, з самобутніми фінтами і ударом. Стикаючись із грамотно вибудуваною лінійною обороною, не надто переймається. Однак захисники уже звикли до манери гри бразильця, тому його бомбардирські дарування продуктивно не спрацьовують. Отже, форвард повинен шукати нових прийомів зламу оборони суперника.

В особі Федецького «Карпати» придбали футболіста, рішучого і мислячого, з недоступними більшості його колег категоріями. Можливо, тому тактичні ходи Артема не завжди доходили до партнерів. Даремно втрачалися відмінні за задумом передачі, якими виводив форвардів у прорив. Проте варто й самому гравцеві перебудуватися на більш атакувальний лад. Тоді і його ККД зросте.

Набирають обертів атакувальні хавбеки Ігор Худоб'як та Денис Кожанов. Та для того, щоб бути найкращими, вони повинні більше проявляти наполегливості у вдосконаленні бомбардирських якостей. Треба додати швидкості та зарядженості на боротьбу за м'яч. Про обох гравців висловлено чимало втішних слів — на часі справдовувати сподівання.

За кількістю проведених матчів за карпатівців у лідери виходить нігерієць Самсон Годвін. До заповітної цифри 200 матчів залишилося три кроки. Ймовірно, «Карпати» належно вшанують легіонера. Хоча вітчизняних футболістів не розпещували урочистостями. Не знаю, можливо, така в команді традиція? Але вона честі їй не додає.

Як бачимо, молодому поколінню карпатівських бомбардирів непросто переконувати тренера і вболівальників у своїй снайперській стабільності. Втім, побажання якнайчастіше забивати голи дедикую всім нападникам вітчизняного футболу.

Олександр ПАУК, газета «Український футбол»