У наших грудях порожнеча або Чому пішов Ряшко?..

Вісім років віддав клубу ОСК "Закарпаття" Віктор Іванович. За цей період він двічі виводив команду у вищу лігу українського футболу. Тоді, коли вперше наша команда з’явилася в еліті, Віктора Івановича було переведено другим тренером. А головним став відомий гравець київського "Динамо" Юрій Калитвинцев. Свою першу сесію Юрій провалив. Маючи під руками молодих перспективних футболістів, Калитвинцев так і не зумів з них створити команду. Після закінчення сезону футболісти розійшлися по інших командах. В Ужгороді залишився Ряшко і кілька місцевих футболістів. І знову Ряшко почав ліпити новий колектив. Чемпіонат у першій лізі команда не провалила. Тоді знову на команду було звернуто увагу. І ще через рік закарпатці виграють чемпіонат у першій лізі і повертаються знову у вищу. За два роки сформовано нову команду. Минулий сезон ОСК „Закарпаття” провела просто блискуче. А фінішний ривок був вражаючим. Це всі ми з Вами, шановні уболівальники, бачили на власні очі. Без зірок Віктору Ряшко вдалося створити команду-зірку, у якій розкрився по-новому талант Луценка, Яроша, Слюсара, Нодя, Лозинського, Савінова, Голайдо, Кобіна, Ільницького і багатьох інших. Віктор Ряшко зумів підготувати команду, у якої горіли очі і для неї не існувало авторитетів, що відчули на собі і "Шахтар", і "Чорноморець", і "Дніпро", і "Іллічівець". Уболівальники ладні були носити футболістів на руках. У коротке міжсезоння керівництво клубу не змогло зберегти кістяк команди. Чому не змогло? Перед закінченням сезону активність проявили перший віце-прем’єр Мирослав Щербей і віце-президент Віктор Іщенко. Правління у клубі знову перейшло до їхніх рук.

Чому не було досягнуто угоди з гравцями, які залишили команду? Кому в клубі було довірено займатися селекцією? Хто прийшов на зміну футболістам, які перейшли в інші клуби? Хто займається фінансуванням? Виникає багато питань, але цікаве інше. Ось хронологія фактів, які примушують замислитися. Листопад. Події навколо стадіону "Авангард". Гру з командою "Таврія" перенесено. І тут всі телеканали України транслюють інтерв’ю Мирослава Щербея. Наступного дня ОСК "Закарпаттю" зараховано поразку. Керівники клубу якось непомітно пішли у тінь. Всі повноваження передані спортивному директору Івану Шіцу. Іван Тіборович зумів організувати роботу у клубі, виконати майже всі вимоги ПФЛ, об’єднати зусилля всіх зацікавлених, а тренерський штаб і команда зберегли прописку у вищій лізі.

Перед самим закінченням сезону знову на сцену вийшли М.Щербей та О.Іщенко. По Україні поповзли чутки про продаж команди, про продаж місця у вищій лізі, так як фінансовий стан не дозволяє утримувати команду. Кому це було потрібно? Чому в команді останні три-чотири місяці відбувалися постійні тертя? Тут нічого не треба вигадувати. Є клуб ОСК "Закарпаття". У кожного керівника свої функціональні обов’язки. Все. Одні шукають кошти, спонсорів, інші контролюють селекцію, треті – тренувальний процес. Йде рутинна робота. Хтось контролює цей процес, а якщо він не виходить і керівники не бачать виходу, вони просто подають у відставку або об’єднують зусилля з іншими. Одним словом, шукають вихід. Цього ніхто робити не хоче. У основного складу перебої із заробітною платою. У дубля взагалі шість чи сім місяців немає заробітної плати, відсутнє харчування. І головний тренер Віктор Ряшко втомився працювати у постійних екстремальних умовах, кожні півроку створювати нову футбольну команду, а врешті й лишитися винним у всіх смертних гріхах. Він пішов тихо і спокійно. Дав можливість попрацювати новим людям. Може, хтось зможе краще. Своєю роботою він доказав, що працювати вміє. При його роботі команда злетіла на небувалі висоти за останні 60 років. Він вміє працювати, але не воювати з вітряками.

Що буде далі? Перспективи туманні. Скоріше за все команду будуть виручати. Але це все буде в авральному порядку. Про планомірну підготовку, про вихід команди у потрібний час на пік форми мова йти не буде. Для збереження команди у вищій лізі потрібно дві речі: або великі гроші, або постійна стабільність. У нас на сьогоднішній день нема ні першого, ні другого. Шкода, що це все відбувається на очах у команди. Що можна вимагати після цього у гравців? Ми вже бачили у домашньому матчі з "Дніпром", що у багатьох гравців очі не горіли. Це як фурункул. Можливо, його краще було б вирізати, а не чекати поки він прорве сам.

У будь-якій країні світу всі уболівають за своє місто, пишаються успіхами та спортивними досягненнями у будь-якому виді спорту. А що стосується футболу, то допомогти намагаються всі. Бренд команди – це святе для міста, області, провінції, краю. Ми серед кращих. Гордість розпирає їхні груди. У наших грудях порожнеча. Ми байдужі до всього.

Степан Сельменський, газ. "Спорт-тайм"