Зі щитом чи на ньому?

Цього року пальму першості за кількістю гравців, відданих у оренду, несподівано захопив дніпропетровський «Дніпро». Звідси виникає цілком логічне запитання: чому ж мова про донецький «Шахтар»? Відповідь дуже проста. Дніпропетровці віддали (здебільшого до двох своїх дочірніх команд) гравців, котрі їм уже навряд чи стануть у нагоді: хто через свій ветеранський вік, а хто й через невідповідність рівню команди. А ось «гірники» роздають здебільшого з перспективою подивитися, чи зможе молодняк виборсатися із в'язкого болота футболу народного зразка.

Відверто кажучи, окрім Дмитра Чигринського, котрий, після вояжу до Запоріжжя, дуже швидко став справжнім лідером «Шахтаря», важко навіть пригадати, кому оренда пішла на користь. Зазвичай, вона робить з гравця посереднього футболіста, який на рівні чемпіонату України може грати в команді-середнячку. Втім, нинішнє покоління орендованих має значно ліпший шанс заграти в «Шахтарі», ніж футболісти, наприклад, 1985-1986 р.н. (Федецький, Селезньов, Кулаков, Ярошенко). Причина проста: навряд чи Мирча Луческу стане прототипом Апекса Фергюссона і проведе ще років із 15 в «Шахтарі». А разом з румуном, цілком можливо, зникне й бразильський легіон.

Та говорити, що у всьому винен румунський наставник, який понабирав бразильців і не дає шансу молоді, — найлегше. По-перше: за Луческу заграли П'ятов, Чигринський, Кучер, Ракицький і, певною мірою, Гай. Ліпше запитати дитячих тренерів та самих футболістів: а чи відповідає їхній рівень вимогам «Шахтаря». Точну відповідь дав тренер донецького дубля Валерій Яремченко, коментуючи гру своєї команди на навчально-тренувальних зборах цієї зими: «Сказати, що я задоволений цим збором, не можу. Навіть сьогоднішня перемога, до речі, над не дуже сильним суперником (грозненський «Терек». — Авт.) не принесла задоволення. Якість гри мене не влаштувала — надто багато недоліків у футболістів. У багатьох не вистачає самостійності в діях й ініціативи. На жаль, не всі відповідають рівню молодіжного складу, не говорячи вже про першу команду. Попри багато-численні аванси нашим новачкам ще потрібно пограти за «Шахтар-3» і багато чому навчитися. Я, як і будь-який тренер, ніколи не відмовлюся від перспективного футболіста. У мене одне завдання — готувати гравців для головної команди ФК «Шахтар».

Ось вам і відповідь на всі запитання. Чи буде Мирча Луческу заперечувати проти гравця високого рівня з українським паспортом? Не думаю. Проблема, швидше, в гравцях, ніж у тренері. Бо якщо бразильці відсутність дисципліни (як ігрової, так і побутової) легко компенсують технічною оснащеністю, то нашим «бійцям» треба режимити і постійно працювати над собою. Натомість, у вісімнадцять років хлопці починають отримувати таку зарплатню, яку не кожен академік у житті бачив... Один із вихованців київського «Динамо» на моє запитання, чому ж йому не вдалося заграти в команді пристойного рівня, відповів так: «Бо був дурником! Почав отримувати непогані гроші, відчув себе «зіркою», а далі — дискотеки, дівчата і т.д- Жоден із тренерів, за великим рахунком, не винен. Бо якщо ти ліпший — то ні в кого ніяких питань до тебе немає. А для багатьох із нас футбол був не метою, а лише засобом». Ось так.

Ну що ж, зайву ліричність цього розтягнутого вступу компенсуємо сухими фактами.

Лідерами нашого хіт-параду стали представники львівських «Карпат» Артем Федецький та Денис Кожанов. За тактичним задумом Олега Кононова, хлопці грають на правому фланзі (Артем — оборонець, Денис — півоборонець), що також сприятиме їхньому поверненню до основної обойми, адже наразі це, мабуть, найсильніший фланговий дует УПЛ. До всього того додається універсальність обох. Федецький за свою кар'єру де тільки не грав (найчастіше — опорника, але й дуже добре вміє реалізовувати створені моменти), а Кожанов так само вдало може зіграти й на лівому фланзі. Прямими конкурентами хлопців є наразі Срна та Ілсиньо. Принаймні перший довго в Донецьку не затримається (хіба що в нього кар'єрні амбіції поступаються бажанню заробити).

Бронзовим призером став Богдан Шуст. Колись його придбали за непогані гроші, й він спочатку виправдовував аванси, але з появою у команді П'ятова втратив місце в основі, перейшовши спочатку до донецького «Металурга», а потім і до луганської «Зорі». У складі луганців Богдан теж не безгрішний, але його нинішній партнер по команді Ігор Шуховцев вірить у його талант. Ми ж повіримо Шуховцеву. Тим більше, що, за свідченнями багатьох, з точки зору таланту Шуст на голову вищий за П'ятова, поступаючись йому в таких компонентах, як впевненість у собі, врівноваженість, холоднокровність.

Двоє вихованців донецького «Шахтаря» Станіслав Микицей та Олександр Касьян грають у маріупольському «Іллічівці». З їхнього випускного класу (1989 р.н.) вони найвдаліше розвивають кар'єру (якщо не брати до уваги Ярослава Ракицького) — всі інші грають або за другі-треті команди донецького клубу, або в першій-другіій лігах, або ж не грають взагалі. Микицей — правий захисник, Касьян — нападник таранного типу (зріст — 185, вага — 79 кг). Враховуючи їхній молодий вік, шанси повернутися до «Шахтаря» у них залишаються, але що стосується того ж Касьяна, то нападників з аналогічною манерою гри в складі донеччан вистачає: і Адріано, й Фомін, і Гладкий. Та й грає Мирча Михайлович з одним нападником, що ускладнює завдання.

Одним із найталановитіших центральних захисників українського чемпіонату ще два-три роки тому вважався Ігор Коротецький, але важка травма за молодіжну збірну України в матчі проти Болгарії зупинила впевнений поступ хлопця на самому злеті. Чи вдасться Ігорю повернути впевненість у собі? Питання до його характеру. Враховуюча не такий вже й великий вибір центральних захисників у Луческу — постаратися варто. Наразі Ігор програє конкурентну боротьбу Чечеру та Воловику в донецькому «Металурзі».

Микицеєм та Касьяном у «Іллічівці» шахтарська школа не обмежилася. У Маріуполі грає ще один «гірник», щоправда, він на три роки старший — Костянтин Ярошенко. За свої 24 роки Костя пограв багато де: «Металіст», «Арсенал», «Іллічівець», «Чорноморець», «Ворскла». Всюди він вважався перспективним, технічним, на нього покладали багато надій. Не можна сказати, що він їх не виправдав, але повною мірою лідером команди не став ніде. От хіба що зараз у «Іллічівці» Ярошенко на провідних ролях. Утім, подивіться ліпше, де зараз «Іллічівець»... А тому, якщо Костянтин і повернеться до Донецька, то хіба що з метою вирушити в нову оренду. І коли там у нього контракт із «Шахтарем» закінчується?..

Із тією ж метою повертатиметься до Донецька й Олексій Полянський, котрий цієї зими поповнив численну «гірняцьку» діаспору в луганській «Зорі». Більше того, шансів у нього ще менше, адже Луческу неодноразово надавав йому шанс проявити себе, але нічого в Льоші не вийшло. Зі складу його вичавили Хюбшман та Левандовський.

Залишили ми маленький шанс на повернення й для Нері Кастильо. Але все залежатиме лише від його поведінки, бо талантом мексиканець точно не обділений. Поки що Нері, як ота Галя — балуваний.

У ролі дядька Чорномора опинився у луганській «Зорі» Володимир Єзерський. Те, що 34-річний колишній гравець жовквівського «Гараю» потихеньку завершуватиме свою звитяжну кар'єру (згадайте лише спаринг із Бангурою), сумнівів не викликає. Але навряд чи він це робитиме в «Шахтарі»...

Так само немає шансів повернутися до «Шахтаря» й у Сергія Шевчука. Будемо відвертими, той рівень, на якому хлопець грає, — саме його. До того ж, вік, коли на тобі висить ярлик «молодий і перспективний», для вихованця РВУФК давно минув.

Із приводу перспектив Картушова, Ковальова та Чайковського наразі говорити важко — занадто мало часу вони зіграли в елітному дивізіоні. 

Окремо можна згадати такі прізвища, як Кулаков, Пуканич, Ощипко й Віценець.

Перший — уже третій повний сезон у складі полтавської «Ворскли», де під керівництвом Миколи Павлова перетворився на одного з найліпших лівих півоборонців України. Ми всією редакцією очікуємо на те, що погляд Мирона Богдановича впаде на Дениса Кулакова.

Адріан Пуканич разом із Костею Ярошенком складають креативне ядро маріупольського «Іллічівця», але в Адріана вже повноцінний контракт.

Ігор Ощипко, хоч і приїхав до Донецька у 18-річному віці й, фактично, не є їхнім вихованцем, перебуває там уже чотири роки, й більшість уболівальників ідентифікують його саме з «Шахтарем». Насправді ж, хлопець — киянин (парадокс чи не так?) і закінчував київський спортінтернат (РВУФК). Наразі виконує функцію лівого оборонця львівських «Карпат» і є штатним пенальтистом команди.

Особливою графою проходить Віталій Віценець. Ще кілька місяців тому весь футбольний Донбас казав, що «Віталік - ето наше всьо», й раптом, напередодні чемпіонату, його віддали до луганської «Зорі», до того ж, не в оренду, як багато хто подумав, а як вільного агента. Звісно, всі ці «ігри патріотів» — для приїжджих, адже ми з вами чудово знаємо, що ніщо не завадить луганцям (у разі якщо «Шахтар» «попросить») надати Віталію статус вільного агента й відіслати назад. Не зрозуміло тільки одне — навіщо було розкладати пасьянс, котрий так легко розгадується?

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»