ТЕДЕЄВ: «Мене й досі вважають капітаном»

Олімпійський чемпіон, співпрезидент Асоціації спортивної боротьби України, народний депутат України, батько двох дочок, що народилися в Києві... Осетинський хлопець із села Нагір поблизу Владикавказа Ельбрус Тедеєв давно не уявляє собі життя поза Україною. А його новий статус народного обранця розширив обрії і збільшив можливості.

Журналістів же ця знана у великому спорті людина приваблює відкритим, шанобливим ставленням до представників ЗМІ. Ну а «Спортивна газета» входить до числа його давно улюблених видань.

«Або потону, або навчуся плавати!»

— Ельбрусе, ми бачилися не так давно — понад три місяці тому. Але розумію, що життя у вас кипить! Чим воно було наповнене в цей час?
— Дострокові парламентські вибори визначили напрям моєї роботи. Брав участь у цьому процесі. Зустрічався з виборцями, по 3-4 зустрічі відбувалися щодня. Я вперше цим займався. Мене, наче недосвідченого плавця, викинули у відкрите море й сказали: «Пливи!» Тож мусив або «потонути, або навчитися плавати».
Як представник Партії регіонів побував у Київській області: на заводах, у школах, військових частинах тощо. Багато корисного отримав із таких поїздок. Присутність олімпійського чемпіона, тоді — кандидата у народні депутати, для людей була цікавою. Помітив, які серйозні проблеми мають жителі навіть не глибинки, а за 100-120 км. від Києва. І їх треба вирішувати. А для цього мені слід досягти успіхів і в законодавчій діяльності. Там докладати зусиль треба не менше, ніж для завоювання олімпійської медалі!
Мої безпосередні зустрічі з виборцями, як засвідчила потім статистика, дали позитивний результат для Партії регіонів: її рейтинг у Київській області зріс на 7-8 відсотків.

«Алдатов боровся «на одній нозі»

— У серпні в столиці Азербайджану відбувся чемпіонат світу зі спортивної боротьби,
зокрема й вільної. Чи були там?
— Обов'язково! На міжнародній борцівській арені мене всі знають, я добре знайомий із
суддівською колегією. Хотілося, щоби з нашими спортсменами не трапилося курйозних
випадків. У всьому відчував, що наші хлопці, як і раніше, вважають мене капітаном. Це
приємно. А особиста моя присутність стала для них величезною підтримкою.
Переживав за кожен поєдинок. Особливо ж порадували дівчата — завоювали всі олімпійські ліцензії! То єдина команда в світі, яка здобула стовідсотковий результат!
Прекрасним борцем і мужньою людиною знову показав себе Ібрагім Алдатов, чемпіон світу-2006. На передостанньому зборі він травмував зовнішню зв'язку коліна, і це коліно в останній зустрічі не давало спокою. Біль був нестерпний, хлопець був змушений боротися на одній нозі — яка сила волі, який характер! Він одержав «срібло», хоча був на голову сильніший за інших у своїй ваговій категорії.
Щоправда, не всі борці такі, як Ібрагім. Дехто відклав завоювання ліцензій на потім. А дехто, завоювавши олімпійську путівку (у чоловіків їх уже чотири), не став надто напружуватися, щоби ще й чемпіонат світу виграти. Зробити це було реально, але...

Завдання тільки одне — перемогти

— Коли ж можна буде збільшити ліцензійний здобуток?
— На початку грудня відбувся важливий для вільників турнір — командний чемпіонат світу в Москві. На ньому були представлені Росія, Куба, США, Туреччина, Узбекистан і Україна. Нам корисно було брати участь у такому турнірі, хоча він не ліцензійний. Адже це дасть нашим спортсменам «відчуття суперників», усвідомлення їхніх можливостей. А вже потім здобуватимемо три олімпійські ліцензії, які ми недобрали на ЧС (у вагових категоріях 55, 60 і 84 кг), на двох міжнародних турнірах, і одну можна буде «добрати» на чемпіонаті Європи-2008. Завдання ставимо одне — перемога!

— Перед турніром у Москві збірна тренувалася у Кончі-Заспі. Що показали збори?
— Ніхто зі спортсменів не скаржився на здоров'я, а тренери на те, що команда розбалансована. Хороший мікроклімат, і дисципліна  належна. Проблем у Кончі-Заспі з підготовкою спортсменів нема, і не може бути. Які вони можуть бути у найпріоритетнішої команди олімпійської України? Адже саме збірна з вільної боротьби очолює рейтинг НОК.

— Найкращі мають і матеріальні заохочення?
— Так, отримують стипендії Президента України,  НОК України.

— А чи є у майбутніх олімпійців-вільників проблеми з житлом?
— Завдяки керівництву Харківської міськдержадміністрації, зокрема меру міста Михайлу Добкіну, вдалося вирішити питання, щоб Ібрагім Алдатов одержав у Харкові трикімнатну квартиру. А нині Федерація вільної боротьби звернулася з клопотанням до губернатора Одеської області, щоби Вадиму Тасоєву, призеру ЧС, виділили земельну ділянку під забудову власного житла.

— І все-таки не можу обійтися без слова  «проблема». Чула, що вона існує практично
для всієї української збірної з вільної боротьби щодо тренувань у приміщенні спорткомплексу Суворовського училища...
— Так, дійсно, там жахливі умови. Адже споруда дуже застаріла і потребує серйозного ремонту. Хоча тут на чиїсь інвестиції давно вже можна було звести чудовий спортивний
зал. Але, на жаль, ця процедура дуже складна, бо потрібний дозвіл Міноборони, керівників
міста... Тож поки ця проблема залишається невирішеною.
Та є у мене новина, яка справді порадує шанувальників боротьби. Незабаром на території Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП) з'явиться шикарний борцівський зал! Це стало можливим завдяки зусиллям віце-президента Асоціації спортивної боротьби України, голови Наглядової ради МАУП Ростислава Георгійовича Щокіна.
Дуже вдячні керівництву академії й за те, що кілька борців — студентів цього вузу — безплатно там навчаються, причому отримують ґрунтовні знання в галузі економіки, юриспруденції, менеджменту. Спортивне життя, на жаль, дуже коротке, і люди, які змушені будуть розлучитися зі спортом, мають поринути в нову реальність підготовленими морально й інтелектуально. Непросто знайти себе в суспільстві. Тому добре, якщо зажив спортивної слави і залишаєш килим, маючи добре ім'я, бо завойований авторитет завжди допомогатиме.
До речі, нині в Суворовському училищі результативно працює борцівський клуб Зази Зазірова. Наш уславлений борець сам знаходить фінанси і всіляко допомагає у підготовці майстрів високого класу. Заза закоханий у вільну боротьбу, і велика йому подяка за популяризацію й підтримку цього виду спорту!

Сильні теж плачуть

— А ви, Ельбрусе, на кого покладаєте особливі надії, думаючи про наступні олімпійські баталії? Хто, як на вас, є взірцем одержимості боротьбою?
— Покладаю надію на всіх членів збірної, вони всі — потенційні чемпіони і призериї: Василь   Федоришин, Василь Тисьменецький, Георгій Тібілов, Тарас Данько... Декого я
можу й покритикувати, бо іноді вони не викладаються до кінця. Не називатиму їхні прізвища,  вони самі про це знають.
А взагалі, нині, коли настав заключний етап підготовки до Олімпійських ігор-2008, особливо підвищується і вимогливість тренерів до своїх підопічних, і відповідальність лікарів за їхній стан. Складну низку питань синхронно розв'язуємо разом із працівниками КНГ (комплексної наукової групи). Наскільки швидко організм борця поновлюється після занять, як впливати на нього для зняття перенавантаженості й, нарешті, як спортсменам подовжити активне довголіття — все це взаємопов'язано, тому борці потребують постійних консультацій. І вони, на щастя, їх одержують.
А щодо найвідданішої нашому спорту людини, то це, на мою думку, Вадим Тасоєв. Неодноразовий фіналіст чемпіонатів Європи, призер чемпіонатів світу. Дуже хочу, щоби найголовніший старт у його житті — олімпійський — приніс перемогу. Це потрібно особисто йому і особисто мені. Ми ж із Вадимом як брати — з одного села, дитсадка, школи. Це найближча для мене людина.

— Нещодавно бачила по російському телеканалу Джамбулата Тедеєва...
— Це мій старший брат, нині живе й працює в Москві. Сім років на посаді головного тренера збірної Російської Федерації з вільної боротьби. Свого часу Джамбулат був першим чемпіоном  Європи від незалежної України. Проте доля так склалася, що він опинився в Росії.
Так от, у новинах показали, як Джамбулат виступає на спортивному форумі й вручає президенту Володимиру Путіну Кубок команди чемпіонів. Я з гордістю дивився на свого брата (він теж, як і я, вихованець Руслана Савлохова) і від повноти емоцій на очі наверталися сльози...

— До речі, не раз у спортивних виданнях розповідалося, як ви плакали, коли на чемпіонаті світу вам несправедливо зарахували поразку в сутичці з Тахакіро Вада. І як ридали, коли після протесту українських тренерів перемогу присудили все-таки вам...
— Я не соромлюся тих сліз! Мабуть я не позбавлений сентиментальності, чутливості. В усякому разі, зі своєю сім'єю, дочками розлучатися навіть на один день, на одну годину мені тяжко.

Людмила ВОСКОБОЙНИКОВА, «Спортивна газета»