Денис МИРОШНИЧЕНКО: «Я по уши влюбился во Львов»

Денис Мірошніченко – яскравий приклад футболіста-роботяги, котрий зробив себе сам. Людина із неймовірною цілеспрямованістю та характером, якому багато хто може тільки позаздрити: аби стати ближче до своєї потаємної мрії – дебютувати у вищій лізі – хлопець із раннього дитинства щодня долав загалом майже 90 кілометрів, добираючись у футбольну школу «Кривбасу» на заняття та тренування.

– Перший матч у 2017-му році «Карпати» провели у гостях в «Чорноморця». По приїзді в Одесу, ви прийшли на стадіон і побачили той, з дозволу сказати, газон. Перше враження?
– В принципі, перші емоції – грати на ньому абсолютно нереально. На щастя, поле добре засипали піском та закатали. І нехай це не той газон, на якому можна показувати хороший футбол і нам, і суперникам, але все ж певні задумані комбінації вдавалось проводити, так що не все так погано.

– У суперника в середині другого тайму почались провали, при цьому Худоб‘як змістився вище – і «Карпати» помітно активізувались. Чого не вистачило, щоб у підсумку зачепитись за важливі очки?
– Тяжко дати відповідь. Ми збирались з командою, розмовляли та розбирали все, що було в Одесі. Це була перша гра після зборів, всі скучили за футболом і хотіли перемогти. Прикро за те, що не змогли реалізувати свої моменти.

– Ця стартова невдача якось вплинула на загальнокомандний настрій?
– Ми прекрасно розуміємо, в якій ситуації знаходимось. І керівництво, і футболісти усвідомлюють, що «Карпати» йдуть далеко не на тому місці, на яке ми можемо розраховувати. Їхали в Одесу з одним бажанням – перемогти. На жаль, цей результат вже не зміниш. Футболіст живе від матчу до матчу, і коли не вдається досягти результату – звичайно, з’являється певна нервовість. Але також вмикається велике бажання якнайшвидше все виправити. Потрібні перемоги – і все зміниться! (розмова з Денисом відбулась до гри з «Олександрією»).

«КОЛЕКТИВ У «КАРПАТАХ» ПРЕКРАСНИЙ!»

– Сергій Зайцев прийняв «Карпати» влітку за два тижні до старту чемпіонату, тим самим закінчивши тренерський хаос. Наскільки важко йому було пояснити команді те, що він хоче від неї бачити? І як було гравцям підлаштовуватись під нового тренера, коли процес підготовки фактично підійшов до фінішу?
– Було важко. Коли ти готуєшся до сезону і часто змінюються тренери, у яких абсолютно різне бачення футболу, а незадовго до старту відбувається іще одна зміна... Думаю, Зайцеву та його штабу було ще тяжче. За короткий період їм потрібно було дізнатись чи не все про кожного футболіста, розглянути його сильні та слабкі сторони та вибрати у підсумку оптимальний склад, котрий здобуде результат.

– У чому ти бачиш головну причину «карпатівських» невдач у другій половині 2016 року?
– Здається, ми й зараз до кінця не можемо зрозуміти причину. Можливо, проведи Зайцев з нами трохи більше часу на літніх зборах – всі пішло би по-іншому.

– Коли Сергій Зайцев пішов, у якому психологічному стані була команда? Оціни від 1 до 10 балів.
– Поставлю 5. Не можу сказати, що у нас панувала погана атмосфера. Звичайно, відчувався психологічний тиск: не могли перемогти, йшли на останньому місці. Але ми старались гідно вийти із ситуації. У колективі не було проблем. Цей невдалий етап потрібно забути як страшний сон та рухатись далі.

– Минув час. Закінчились зимові збори, відновився чемпіонат. Оціни теперішній стан колективу за тією ж шкалою?
– Нехай буде 9,8 із 10. Знімаю бали через невдачу з «Чорноморцем».

– Прихід Олега Дулуба зустріли доволі оптимістично. Яке враження він справив, потрапивши в команду, і наскільки твоя думка про нього змінилась у процесі тісної роботи?
– Ми небагато чули про Дулуба. Читали, що цей тренер полюбляє грати у швидкий комбінаційний футбол із впевненим контролем м’яча. А ще знали, що він сильний тактик. Кожен футболіст мав свої думки: одні переймались за місце в основному складі, інші думали про те, скільки хвилин їм дадуть зіграти. При зміні тренера завжди виникають дуже цікаві відчуття – суміш очікування з невідомістю.

– Давай зупинимось на персоні Олега Дулуба детальніше. З точки зору характеру та людський якостей – який він?
– Він дуже старається внести у колектив позитивні моменти, об’єднати хлопців ще більше та привити їм конкретну ідею: дає зрозуміти, що потрібно розслабитись та грати, показуючи хороший футбол. Але при цьому обов’язково повинен бути результат, бо без результату команда не зможе прогресувати.

– Одним із традиційних методів об’єднання колективу в «Карпатах» Дулуб обрав боулінг. Наскільки це допомагає розслабитись та налаштуватись на подальші звершення?
– Ми уже не перший раз граємо! Олег Анатолійович намагається нас згуртувати. Доволі популярні у «карпатівців» загальнокомандні вечері, на які збираємось сім’ями: поїли, поспілкувались, посміялись. Це дуже корисно та дієво, допомагає емоційно розслабитись.

ЧОМУ ПОЛЬСЬКИЙ ЧЕМПІОНАТ КРУТІШИЙ ЗА УКРАЇНСЬКИЙ

– Змінюються тренери, але одне стабільно в «Карпатах» – відсутність серйозних завоювань. Чого не вистачає сьогоднішнім «левам», котрі мають гідну матеріально-технічну базу та хороший склад, для досягнення якого-небудь значного результату: завоювати Кубок України або ж потрапити у зону ЛЄ?
– У нас є все для цього! Розумієте, як тільки почнемо перемагати – прийде впевненість, а з нею і результат. Ми до цього прагнемо. І найголовніше, що в цьому пориві ми єдині. Наш президент хоче, аби ми були тільки на верхівці турнірної таблиці. Ми на це також дуже розраховуємо. Тому рано чи пізно повинні прийти до успіху.

– Взимку відразу кілька футболістів «зелено-білих» (Костевич та Кравець) перебрались за кордон. Чи мрієш ти спробувати свої сили в іншому чемпіонаті та, які клуби проявляли до тебе інтерес?
– Дуже радий за них, це близькі мені хлопці! Костевич взагалі один із найкращих друзів. Ми тісно дружили вп’ятьох: я, Чачуа, Страшкевич, Пучковський та Костевич.

Кожен футболіст на підсвідомому рівні хоче спробувати себе десь за кордоном, щоби показати свою силу та вміння, а також перевірити, чого ти вартий. Зараз я щасливий в «Карпатах». Але розумію: футбольне життя непередбачуване та багатогранне. Звичайно, маю свої мрії – та ж «Барселона» (усміхається)! Головне – прагнути. Щодо інтересу до мене? Все на рівні чуток.

– Як у Костевича справи у Польщі, що розповідає?
– Зідзвонюємось по два-три рази на тиждень. Йому все дуже подобається: допомогли стати на ноги, створили хороші умови та зробили все, аби він прямо зараз був там щасливий.

Відмінності? По-перше, там зовсім інший менталітет, інші вболівальники, структура клубу й таке інше. У польському футболі все різниться. За рівень чемпіонату говорить той факт, що там більше «лобових» матчів, ніж у нас. Завжди сильна «заруба». Та й відвідуваність чемпіонату дає свій відбиток – атмосфера крутіша. На кожну гру збирається багато народу, великий ажіотаж. Костевич вважає, що Польща на сходинку вище.

НОВИЙ ВИКЛИК, НОВИЙ ДІМ

– Варіант з переходом в «Карпати» виник завдяки Віктору Вацку – погодився відразу?
– Спершу, коли я був у молодіжній збірній, мені зателефонував генеральний директор «Севастополя». Я вирішив порадитись з батьками, агентом та дати відповідь по приїзді. Повернувшись до розташування «Кривбасу», дізнався про інтерес зі сторони львівського клубу. Тоді Вацко, який ще працював у структурі «Карпат», зателефонував мені, ми все обговорили – і скоро відбувся трансфер. Проблем з вибором у мене не було. По-перше, у дитинстві я вже бував у Львові, і мене це місто сильно вразило. По-друге, «Карпати» – це бренд, який поважають в Україні. Я переходив до клубу, котрий зовсім нещодавно виступав у Лізі Європи. До того ж, сюди прийшло багато екс-кривбасівців: Льопа, Гітченко, Бартуловіч, Федорчук... Тому жодних труднощів з адаптацією не виникло. Мені навіть не довелось звикати до нового клубу, тому що тут дійсно панувала домашня атмосфера та було багато друзів.

– Наскільки великий контраст після Кривого Рогу викликав Львів?
– Ментально це зовсім інше місце. Я у Львові вже четвертий рік – і по вуха закохався в це місто. Кожного разу радію, коли сюди повертаюсь. Зараз я можу назвати Львів другим домом. Як би не склалось у майбутньому, хотів би осісти тут, придбати квартиру та своє подальше нефутбольне життя пов’язати зі Львовом. Звичайно, і рідний Кривий Ріг я люблю всією душею. Сумую за домом, за рідними. Раніше я не помічав, але зараз можу сказати точно: між цими містами дійсно дуже велика різниця. Якщо зрівнювати по рівню життя та можливостям – небо та земля.

– Які улюблені місця у Львові?
– Верхівка Ратуші, та і Високий Замок цікавий по-своєму. А яка тут чудова природа! Після приїзду в «Карпати» я добре потоваришував з Тарасом Пучковським, наші батьки тісно спілкуються. Полюбляємо виїжджати за місто, де багато цікавих місцин: старовинні замки та міста. Частенько відпочиваємо всі разом на Шацьких озерах.

– Чи зіштовхнувся ти із закоренілими стереотипами при переїзді?
– У Кривому Розі друзі трохи жартували, звичайно, на стандартні теми: мова і таке інше. Та ніяких побоювань і бути не могло. Приїхавши сюди, я переконався, що тут живуть приємні, порядні та патріотичні люди, котрі всім серцем за Україну. Тобі тут завжди усміхнуться, підкажуть, якою б мовою ти не звернувся. Приємно, що вони пишаються своїм містом – у Кривому Розі таке рідкість. Відчуваю, що за ці роки я внутрішньо сильно змінився завдяки тому, що живу у Львові.

– Тобі комфортно тут?
– Дуже!