НОВОТРЯСОВ: Сложно находиться в тонусе без игровой практики

Артур Новотрясов повернувся у футбол після тривалої паузи. Травма, а також постійна боротьба за місце в складі стали бар’єрами, які доводилося долати молодому футболістові. Однак вихованець кримського футболу не засмучується і завойовує своє місце під сонцем важкою працею. 

– Артуре, як оціниш останній матч «Карпат»?
– Гра в Ужгороді була не з легких. Далося взнаки важке поле на «Авангарді». Крім того, постійно доводилося вступати в боротьбу. Добре, що ми реалізували свої моменти і вже на старті зустрічі відкрили рахунок. Далі «Карпати» грали, як кажуть, по результату. Маємо визнати, що «Говерла» – непроста команда, за яку грають хороші виконавці.

– Ти не грав за основну команду протягом майже трьох місяців...
– Так, важко знаходитися в тонусі без ігрової практики. Віддав перший пас своєму партнеру – і все пішло, як годиться. В захисті ми намагалися діяти просто і невимушено, без зайвих передач. 

– Коли дізнався, що вийдеш у старті?
– Безпосередньо на установці перед грою мені про це повідомив тренер. Не можу сказати, що я сильно здивувався. Хоча до останнього моменту не було впевненості, що вийду з перших хвилин.

– У тебе була травма, через яку ти пропустив тривалий період часу...
– Так, я вилетів на місяць. У мене був надрив привідного м’язу. Було дуже важко... Нікому не побажаю такого. Спочатку лікувався, потім довго набирав форму. Зіграв за молодіжну команду, потім взяв участь в товариському матчі. І нарешті вийшов за основу! 

– Що допомагало весь цей час не опускати руки?
– Я люблю футбол, люблю свою роботу. Навіть, якщо я не потрапляю у склад, то продовжую тренуватися – хочу довести, що заслуговую на більше. Ніколи не можна опускати голови. У мене чудові партнери – Ігор Пластун та Андрій Гітченко мені допомагають. 

– Незважаючи на це, проблем з взаємодією на полі не виникає?
– На тренуваннях ми все відшліфовуємо. Знаємо, кому віддавати, куди бігти. В матчах легше, адже на тренуваннях щоденно працюємо над цим. 

– Ти є уродженцем Криму і вихованцем місцевого футболу. Чи залишилися у тебе родичі на окупованому півострові?
– У мене в Криму залишилися батьки. Постійно з ними контактую. Востаннє вдома був рік тому. Загалом можу сказати, що життя там не особливо змінилося. Частина людей вважає, що все змінилося не на краще. Є прихильники протилежної думки. В футбольному плані жодних плюсів немає – замість Прем’єр-ліги клуби виступають у чемпіонаті Криму. 

– Твоїм першим тренером був екс-гравець «Карпат» Сергій Пронін. Коли востаннє з ним спілкувався, то він доволі схвально відгукувався про можливу участь в чемпіонаті країни-агресора...
– З тренером я зідзвонювався доволі давно. Не знаю, судіть самі. Раніше кримські клуби їздили у різні міста. Наприклад, команда Училища олімпійського резерву (УОР), вихованцем якої я є, грала в Запоріжжі, Одесі... А тепер виступає на першість Криму. Це ж набагато слабший рівень. 

– Чи можна сказати, що ти адаптувався до Львова і «Карпат»?
– Я вже тут два роки живу. Добре вивчив місто. Починаю балакати українською мовою. Мені у Львові подобається, тут люди хороші. На щастя, за весь цей час у мене не було жодних проблем, пов’язаних з тим, якою мовою я спілкуюся. 

– У тебе підростає маленький синочок. З м’ячем вже познайомився?
– Моєму Давіду зараз трохи більше року. Він вже легенько копає м’яч. Не знаю, чи виросте з нього футболіст. Можливо, він стане співаком, хокеїстом чи освоїть будь-яку іншу професію. Буду лише йому в цьому сприяти.