Сергей КУЗНЕЦОВ: «Контракт с Говерлой рассчитан на один год»

— Сергію, останнім часом дуже суперечлива інформація з’являється у вітчизняних ЗМІ. Спершу повідомлялося, що вас уже офіційно представили в «Говерлі», але потім повідомили, що з вами ще ніхто не укладав угоди! Тож де тут зернина правди?
— Справа в тому, що мене справді представили раніше, ніж того вимагала ситуація. Контракт я отримав на руки тільки днями, ще не встиг із ним ознайомитися повною мірою, тому нічого й не підписував. Крім того, там є певні нюанси, котрі ми повинні найближчим часом урегулювати. Футболістом «Говерли» стану тільки тоді, коли будуть остаточно оформлені й підписані всі документи з обох сторін.

— Чому ви зупинили свій вибір саме на «Говерлі», адже відомо, що у цьому клубі далеко не все гаразд із матеріальним становищем. Чимало футболістів залишають Ужгород не з найкращим настроєм, подаючи на команду позови в судові інстанції…
— Справді, в клубі ситуація не проста. Поки перебував у пошуках роботи, вів переговори з кількома командами, але вони нічим не закінчилися. Конкретики якоїсь так і не з’явилося. Згодом зі мною зв’язався В’ячеслав Грозний, запропонував співпрацю. Про борги сказав, що вони потроху виплачуються, і ситуація налагоджується. І гравцям, і тренерському штабу начебто вже почали повертати заборгованість. Тож я подумав і вирішив, що варто попрацювати в Ужгороді. Хочеться допомогти симпатичній команді не тільки зберегти прописку в еліті, а й піднятися якомога вище в турнірній таблиці. Контракт у мене короткостроковий, розрахований лише на рік, відтак потрібно провести цей час із користю як для клубу, так і для себе.

— Коли збиралися переїжджати на Закарпаття, можливо, радилися з кимось із тамтешніх гравців?
— Так, я звертався до своїх товаришів. Із Максимом Фещуком розмовляв, він мені все розповів — про команду та її проблеми. Зрештою, він мене підтримав, сказав, що в Ужгород можна приїжджати, колектив тут, мовляв, хороший.

— Сергію, після ліквідації «Севастополя» про вас довгий час нічого не було чутно. Займалися пошуками нової роботи чи, можливо, подумували про щось інше?
— Та ні, про щось інше мені ще зарано думати, все ж таки тільки 31 рік. Роки, можна так сказати, ще футбольні. Тому поки що вішати бутси на цвях не збираюся. Щодо «Севастополя», то хотів би також сказати, що практично до початку чемпіонату не була відома подальша доля кримського колективу. До останнього залишалися надії, що «Севастополь» збереже своє існування, клуб переїде на материкову частину України — до Миколаєва чи Кривого Рогу. І керівництво клубу нас завіряло в благополучному вирішенні ситуації. Але сталося не так, як нам обіцяли. Команда знялася зі змагань, а всім футболістам запропонували розірвати контракти в односторонньому порядку й піти з клубу в якості вільних агентів. Це робилося для того, щоби не виплачувати значну заборгованість перед гравцями, котра складає шість місяців. Із лютого нам перестали платити гроші. Певна річ, ми не пішли на такі умови, адже чесно зароблені кошти ніхто не хоче просто так утрачати. Тобто цей процес розірвання угоди з клубом також коштував нервів і часу.

— Зрештою, заборгованість була погашена чи футболісти залишилися біля розбитого корита?
— Ні, гроші нам не повернули. Юридично команда ще не розпалася, відтак нам мають віддати наші кровні. Але ж потрібно розуміти, що цей процес простим аж ніяк не буде. Загалом, необхідно, щоби Федерація футболу України допомогла. Я постійно читаю, як вони піклуються про кримський футбол, але жодним чином не захищають тих гравців, котрі виступали за «Севастополь», «Таврію»… Наскільки мені відомо, й у Сімферополі з боргами не розрахувалися. Тому хотілося би бачити від нашої Федерації більше конкретних і рішучих дій.

— Після анексії Росією Криму щось суттєве змінилося в клубі? Можливо, на футболістів чинився тиск із метою зміни громадянства?
— У клубі змін узагалі ніяких не відбулося. На нас ніхто не тиснув, нічого не нав’язував. Якщо хтось хотів, то сам ухвалював такі рішення. Але серед нас, здається, ніхто громадянства не змінив. Зміни відбулися тільки у самому місті. Місцеві мешканці були дуже раді, що півострів перейшов у склад Російської Федерації. Єдине, що нам психологічно було тяжко сприймати все, що відбувалося в той час у Криму. Ми всі переживали, була присутня певна нервозність, хвилювання, невизначеність. Дограємо чемпіонат чи недограємо. Потім, коли вже дізналися, що першість таки закінчимо, дещо заспокоїлися. Але все одно ми намагалися виконувати свою роботу добросовісно, якісно, з пов­ною самовіддачею. І вдома, й на виїзді команда демонструвала хороший футбол, що, в підсумку, дозволило «Севастополю» посісти доволі високу дев’яту сходинку.

УФ