КОБАХИДЗЕ: «И в Грузии во время войны играли в футбол»

Прес-служба «Волині» зустрілася із одним з новачків клубу – грузинським хавбеком Олександром Кобахідзе. Сандро зіграв у всіх матчах «хрестоносців» на зборах та в перших двох турах і став важливою фігурою в атакувальній ланці команди. Час підсумувати перші результати виступів «Коби» (так частіше кличуть Олександра партнери) у «Волині» і детальніше познайомити вболівальників із новачком команди.

Отож, Олександр Кобахідзе - вихованець грузинського футболу. На дорослому рівні він дебютував 2006 року у складі тбіліського «Динамо», разом з яким став срібним призером чемпіонату Грузії. Наступного року переїхав до України, до дніпропетровського «Дніпра». Переважно грав у дублюючому складі команди.

Наприкінці липня 2009 року на правах оренди перейшов до криворізького «Кривбаса», в якому регулярно залучався до основного складу команди.

На початку 2011 року повернувся до «Дніпра», проте не зміг зацікавити тренерський штаб дніпропетровського клубу і був знову відданий до оренди, цього разу до київського «Арсенала». У складі «канонірів» також став основним півзахисником команди та дебютував у єврокубках.

На початку 2013 року Кобахідзе повернувся в «Дніпро», але знову не зміг закріпитись в основній команді, лише інколи виходячи на поле. У липні 2014 року разом з одноклубниками Євгеном Бохашвілі, Валерієм Федорчуком та Русланом Бабенком перейшов на правах оренди в луцьку «Волинь»

- Сандро, ти вже більше місяця у "Волині". Чи відчув ти вже команду і чи відчули партнери один одного на полі?
- Про «Волинь» я вже давно і багато чого знаю, чимало грав проти команди і навіть забивав. Завжди уявлялася гра лучан як дуже габаритна, максимально заряджена тільки на боротьбу, навіси, гру в повітрі, силовий акцент. А зараз мушу відзначити, що команда змінилася. Ми більше у пас граємо, контроль м’яча, вперед в атаку. Можливо, це через те, що багато нових гравців з`явилося в команді. Хоча ніхто в нас завдання вигравати боротьбу, єдиноборства не знімав.

Ще про перші враження: ми до кінця не зіграні, не той футбол показуємо, якого від нас чекають тренери і вболівальники.

- Тобто своєрідний пазл ігровий ще не склався до кінця…
- Так-так, але всі помітили, що другий матч у нас краще вдався, ніж поєдинок проти Маріуполя. Тенденцію таку будемо посилювати, прогресувати.

- Кварцяний на зборах чимось здивував?
- Звісно! Він вимагає такі речі, які мені по душі, дуже подобаються. Вимагає агресивності в атаці, дає футболісту свободу, вимагає обігрувати, не боятися вигравати єдиноборства один в один. Думаю, що всім нападникам такі настанови сподобаються. Це ж власне і є гра у футбол. Чесно – я ще від жодного тренера настільки виражених атакувальних вимог не чув.

Крім того, велика увага приділяється фізичній готовності. Цього важко досягти, але такі речі нам допоможуть.

- Віталій Кварцяний почав використовувати тебе на позиції нападника. Не дуже різкий перехід відбувся?
- Зізнаюся, що позиція ця не зовсім звична. Але якщо тренер сподівається на тебе, то мусиш його довіру виправдовувати. Звісно, мені легше грати праворуч чи ліворуч у півзахисті.

- У «Волині» ти також взяв 19-ий номер на футболці. Умисно хотів його?
- Я давно вже під ним граю. У «Динамо» Тбілісі, в «Дніпрі», «Арсеналі». А потім я відчув, що вже мені подобається під цим номером грати. Тому зрадів, що у «Волині» він також був вільний. Хоча для мене це не головне – можна під будь-яким грати, аби забивати. От у збірній Грузії в нас чи не щоразу інші номери, там гравці основного складу пронумеровані від 1 до 11.

- Я вважаю, що твій найгарніший гол в Україні вийшов у домашньому матчі «Арсеналу» проти «Шахтаря». Погодишся зі мною?
- Думаю, що так. Гарно вийшло, а головне – він став переможним. Це був листопад 2012-го, ми вигравали 1:0, йшла хвилина гри і я вистрілив лівою під поперечину воріт Пятова. Люблю забивати важливі голи. Тепер хочу в Луцьку забити і красивий гол, і важливий. Взагалі, будь-який гол гарний, коли він переможний.

- Ти і «Волині» забив у 2012-му…
- Авжеж, і цей гол також був важливим, бо ми тоді гарантували собі місце в Лізі Європи. Щоправда, всі пам’ятають, як «Арсенал» у ній провально виступив…

- Ти вже приглядався до суперників Грузії у відборі на Чемпіонат Європи-2016? Як тобі група?
- В нас дуже сильні суперники, вважаю, що одна з найкрутіших… Про німців взагалі мовчу, добре, що могли нещодавно надивитися багато матчів за їхньою участю. А ще ж є поляки, ірландці, шотландці. З Німеччиною важко буде, а з іншими командами – чому б і ні, можна боротися. Тим більше, що в нас зараз досвідчена команда, ми всі граємо у не найгірших клубах Європи.

- Вже чекаєш виклику до збірної?
- Дуже сподіваюся, що мене покличуть, бо з дитинства мріяв грати за команду №1 в країні. Завжди готовий!

- Знаю, що ти товаришуєш з Давидом Таргамадзе…
- Так, і вже багато років. Зараз у нього травма була, він чимало пропустив. Але гравець Давид дуже серйозний.

- Сандро, ми з тобою розмовляємо російською, хоч знаю, що ти можеш й англійською…
- Це ви про мого тата – викладача англійської натякаєте? (сміється) Ну, в дитинстві батько, звісно, трохи підучив, хоч не скажу, що я якийсь там ас. Просто можу порозумітися. Так само, як і все українською розумію, хоч розмовляти вашою чудовою мовою мені важко.

- Взагалі, батьки як поставилися до твого футбольного вибору?
- О, це довга історія. І спочатку вони негативно сприйняли футбол у моєму житті. «Здалися» тільки тоді, коли побачили мене в серйозній формі і в серйозній команді – тбіліському «Динамо». Після того почали підтримувати і разом ми досягли того, що я граю на професійному рівні у не найгіршій європейській лізі.

- На твої матчі в Грузії вся родина приходила?
- Було й таке, підтримували всією сім`єю, причому на кожному поєдинку. Ще й брат молодший до футболу підтягнувся. Доки я не заграв, то він до футболу заледве не байдужим був, а тепер – вболівальник!

- Ми розмовляємо з тобою у день сумної річниці – 8 серпня 2008 року розпочалася російсько-грузинська війна. У ці дні триває війна Росії проти України. Як ти і в твоїй країні оцінюють ці події?
- Я пригадую, як важко було мені тренуватися у 2008 році. Я щойно приїхав у «Дніпро», а тут такі події… Протасов розумів ситуацію і підтримував, не карав за те, що я не міг психологічно налаштуватися на тренування. Сьогодні я також близько до серця сприймаю вашу ситуацію, адже вже багато років тут мешкаю. Можливо, навіть краще розумію це, ніж інші легіонери, адже мотиви і причини цих воєн подібні. В Грузії дуже близько до серця сприймають війну в Україні. В Грузії всі мене допитуються про ситуацію у вас, адже вважають мене заледве не експертом по Україні.

- Нині буває футболістам зауважають: мовляв, не варто грати у футбол під час війни...
- Це наша професія і ми коли виходимо на поле. На момент матчу я забуваю про все на світі і концентруюся на 90 хвилин. Потім все пригадується. Важка ситуація, але не можна здаватися. В 1990-ті в Грузії була війна з Абхазією, але в нас тривав чемпіонат.

- Є місця в Тбілісі, які обов’язково відвідуєш, коли повертаєшся додому?
- Так нечасто доводиться бути в рідному місті. Звісно, є такі місця, тому коли прилітаю, то дуже довго накопичую в них позитивну енергію на майбутнє. Але батьківщини завжди не вистачає.

- У Тбілісі впізнають на вулиці?
- Відверто – нечасто. У Києві чи навіть вже у Луцьку такі зустрічі трапляються частіше. Фоткаються люди, руку тиснуть, теплі слова промовляють, підбадьорюють. В Грузії ж може й впізнають, але все трохи прохолодніше виходить, можливо, через те, що ми боргуємо нашим вболівальникам у матчах збірної. Будемо завойовувати довіру людей.

- В Луцьку вдалося вже зіграти у твій улюблений теніс?
- Так, дуже люблю теніс, але крім того, що ще не відшукав партнера, то ще й часу бракує для цього хобі. Теніс частіше у міжсезоння граю чи коли тренувань немає. Наразі думаю тільки про футбол, адже був старт чемпіонату, серйозні матчі.

- Відшукав собі квартиру в Луцьку?
- Так, мешкатиму в центрі міста.

- Сандро Кобахідзе вдома, поза футболом – який він?
- Я більше вдома люблю бути. Після тренувань, матчів можна з друзями десь посидіти, але намагаюся більше часу відпочинку присвячувати, адже це відновлення сил. Ще є інтернет, книги.

- Насамкінець суто футбольне запитання про прийдешній матч в Одесі. Чи варто звертати увагу на те, що «Чорноморець» грав два матчі у єврокубках й тому може виглядати не настільки «свіжим»?
- Навпаки, вони ще злішими можуть бути. В «Чорноморця» залишилася тільки одна ціль – чемпіонат. Тому вони концентруватимуться тепер тільки на ньому.

Але й «Волинь» нині у непоганій формі, крім того, можемо ще додати. Тому в Одесу поїдемо набирати очки. Чому б і ні?

ФК Волинь