Олександр БАСИЧ: «Вірю, що цей сезон буде більш вдалим»

Розповіддю про Олександра Басича ми розпочинаємо ваше знайомство з командою МФК «Кардинал-Рівне» в новому сезоні Екстра-ліги 2012-2013 років.

Народився Олександр 26 липня 1988 року в місті Рівне. З шести років почав займатися футболом, а коли виповнилося 10, з батьками переїхав на мікрорайон Північний, і одразу перейшов у ДЮСШ №4 в секцію футзалу до Віталія Засморжука. На даний час Басич є студентом третього курсу Рівненського Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Степана Дем’янчука. Навчається на економічному факультеті за спеціальністю «Фінанси і кредит».

- Олександре, коли вперше вийшов на майданчик у формі МФК «Рівне»?
- Сталося це, коли мені виповнилося 16 років. Рівненська команда тоді виступала в першій лізі. На жаль, не можу згадати назву київської команди, з якою ми грали. Головним тренером на той час був Юрій Баховський. Як на мій погляд, першу гру відіграв непогано, і з того часу мене почали залучати в іграх за МФК «Рівне». У сезоні 2008-2009 років МФК «Рівне» посів останнє місце у вищій лізі чемпіонату України і повернувся до першої ліги. Нас із Володимиром Сондаком запросили до вищолігового львівського «Кардиналу», де ми і провели наступний сезон 2009-2010 років.

- Після вашого з Володимиром переїзду до Львова, наскільки швидко вдалося адаптуватися в новому колективі, адже для тебе перехід в інший колектив відбувся вперше в кар’єрі?
- Після передсезонних зборів ми поїхали на турнір до Білорусі, і вже виступаючи там, складалося враження, що ніби давно граю в львівському «Кардиналі». З партнерами по команді не було жодних проблем, як в грі, так і поза майданчиком. І так сталося, що вже наступного року доля повернула нас із Володимиром назад у Рівне, адже команда перебралася зі Львова до міста Рівне. Тому в сезоні 2010-2011 років я знову грав у рідному місті, але вже в складі об’єднаної команди вищої ліги МФК «Кардинал-Рівне».

- Тобі пощастило пограти і в складі МФК «Рівне» і в складі львівського «Кардиналу», якщо порівнювати ці дві команди, то в чому була різниця у виступах за ці колективи?
- По-перше, різниця в тому, що в МФК я грав у рідних стінах, у цій команді я розпочинав, тут мене знали вболівальники, а ось у Львові такого відчуття в мене не було. А щодо порівняння рівненської і львівської команд з об’єднаною, то тут звичайно всі плюси на стороні МФК «Кардинал-Рівне», адже цей колектив набагато сильніший і за складом, і за досвідом, і за майстерністю. Тому, на мою думку, об’єднання і переїзд «Кардиналу» до Рівного пішли лише на користь як клубу, так і мені особисто.

- З яким відчуттям ти сприйняв звістку про об’єднання?
- Було приємно повернутися до рідного міста, окрім того кістяк команди складали футболісти, з якими вже доводилося грати. З Володимиром Сондаком грали і в МФК «Рівне», і в складі львівського «Кардиналу». З голкіпером Павло Чемерисом та гравцями Павлом Дармовісом, Романом Волохом, Вадимом Жаком грали в складі МФК «Рівне». З Юрієм Когутом, Віталієм Танським, Володимиром Данилюком і Михайлом Волянюком –  провели сезон у львівському «Кардиналі». Тому особливо звикати до партнерів по команді не довелося.

Перший сезон в об’єднаній команді ми розпочали досить вдало, пробилися до фіналу Кубку України. Але, на превеликий жаль, у стартових матчах плей-офф не вдалося здолати «Єнакієвець», і тому довелося боротися лише за 5-8 місця. У підсумку заключні матчі провели непогано і вибороли 5 місце.

У наступному сезоні вже довелося грати в Екстра-лізі. На жаль, через велику кількість травмованих футболістів, сезон вийшов не рівним, не обійшли травми стороною і мене. Ось і звітний сезон розпочав не повністю здоровий, дошкуляють мікротравми, але сподіваюсь, що цей сезон для мене буде вдалішим, аніж попередній. Розраховую принести користь команді і вірю, що цей сезон для нас буде більш вдалим.

- Які з матчів найбільше відклалися в твоїй пам’яті, як із позитивом, так і з негативом?
- Невдалі матчі завжди намагаюся поскоріше забути, щоб не відкладалися в голові. А ось у першому сезоні в об’єднаній команді запам’яталася перемога в першому турі над «Ураганом» - 4:0. У тому матчі мені вже на 4-й хвилині гри вдалося відкрити рахунок. Як виявилося пізніше, цей гол поклав початок перемозі команди в матчі і вдалому старту чемпіонату. Після розіграшу кутового я зіграв на випередження і пробив по воротам, які захищав Кирило Ципун. Взагалі від того сезону в мене залишилися лише приємні враження. Вісім турів ми перебували в лідируючій групі і навіть деякий час очолювали таблицю, лише після поразки в Єнакієвому, в 9-му турі, настав спад, і ми на жаль випали з обойми призерів, проте не дивлячись на це - сезон вважаю вдалим, адже в Кубку України вперше вдалося пограти в фінальному матчі.

- На відміну від першого сезону МФК «Кардинал-Рівне», наступний вже в Екстра-лізі, здається, не був таким успішним для команди? Гравців просто переслідували травми і тебе не оминула ця участь?
- Я теж майже два місяці був у гіпсу, поки не пройшов реабілітацію. А вперше після травми вийшов на майданчик 10 грудня в переможному матчі з «Єнакієвцем», тоді ми після перемоги над «Монолітом» 6:1 два матчі зіграли внічию і зазнали чотирьох поразок. Таким чином, перемога з пристойним рахунком – 7:2 перервала безвиграшну серію МФК «Кардинал-Рівне» з 6-ти матчів поспіль. До закінчення сезону, здається, набрав непогану форму, але почали дошкуляти мікротравми, проте загалом попередній сезон в цілому провів нормально, хоча до свого активу його б не заніс. Все-таки дебютний сезон МФК «Кардинал-Рівне», вважаю, був більш вдалим.

- У новому сезоні тобі теж несолодко, даються взнаки попередні ушкодження?
- Можливо, тому мені ніяк не вдається вийти на пік своєї форми. Але сподіваюсь, що все буде добре, адже перед нашим колективом у звітному сезоні стоять найвищі завдання – здобути Кубок України, потрапити до чільного квартету чемпіонату і поборотися за нагороди. Тому намагатимусь докласти максимум зусиль, щоб допомогти в цьому команді.

- У тебе не так багато було тренерів і все ж, хтось із них зробив більший внесок у твоє становлення, як футзаліста?
- Скільки в мене було тренерів, кожний із них вклав у мене свою частку душі. З цього і вийшов такий собі гравець – Олександр Басич, яким ви бачите його зараз на майданчику. Спочатку моїм тренером, ще в дитинстві, був Віталій Засморжук, потім Юрій Баховський, у Львові мене починав тренувати Роман Корінь, а через півроку його замінив Олександр Юзик. Коли повернувся в Рівне команду знову очолював Юрій Степанович, ну а зараз ви знаєте, що головним тренером команди є Сергій Піддубний. Важко когось окремо виділити, вважаю, що кожний із них зробив свій посильний внесок.

- До яких гравців ти себе відніс би – атакуючого плану, чи захисного? І на якій позиції почуваєш себе комфортніше?
- На мою думку, все-таки більше користі я приношу в захисті, але не цураюся і атакуючих дій. Люблю підключитися до атаки на завершальній стадії. Мені, як напевно і будь-якому з гравців, притаманне відчуття задоволення після забитого голу або результативної передачі.

- З ким товаришуєш зараз у команді?
- З усіма. Любимо погуляти сім’ями, а так важко окремо виділити когось із команди і, відверто кажучи, я ніколи і не намагався це зробити, адже з усіма маю приязні, дружні відносини. Тому в команді, загалом, нормальні стосунки з усіма хлопцями.

- Ти одружений, як звати дружину і чи давно ви одружилися?
- Одружився два роки тому. Мою дружину звати Оксана.

- А, як ви познайомилися? Випадково вона не приходиться родичкою Олександру Бондару, а то кілька футболістів вашої команди одружилися з його легкої руки. Тебе не можна віднести до їхнього числа?
- Ні. Сашко до мого одруження ніякого відношення не має. Взагалі Оксана з Полтавської області. Вона приїхала сюди до своєї тітки і працювала в Рівному перукарем. Про неї дізнався від своєї мами, якій вона сподобалася. Я кілька разів навідувався до Оксани, все придивлявся, і, на решті, на день міста Рівне 24 серпня наважився познайомитися, після цього все і розпочалося…

- Сімейство Басичів ще не має поповнення?
- Поки що ні.

- Чим займаєшся у вільний час, де проводиш відпустку?
- У вільний час намагаюся відпочити від футболу, а відпустку полюбляю провести на морі. Подобається відпочивати в Криму.

- Дехто віддає перевагу зимовому оздоровленню - катання на лижах, тощо. Тебе не приваблює такий відпочинок?
- Ні, лижі це не моє.

- А чи вмієш готувати і яка твоя улюблена страва?
- Коли рік жив у Львові, то куховарити доводилося самому. Готував усе, що душа забажає, а ось виділити щось – складно. А ось у виконанні дружини люблю фаршировані шампіньйони. Це улюблена страва Оксани, тому і мені доводиться вважати її своєю улюбленою (посміхається).

- Тобі лише 24 роки і попереду сподіваюсь ще довгий тернистий шлях у футзалі. Проте, можливо, тобі вже є, що побажати підростаючому поколінню, тобто юнакам, які б хотіли пов’язати своє життя з футболом? На що їм потрібно звернути увагу, щоб вирости у висококласних футболістів? Якими вміннями повинен володіти гравець футзалу?
- Перш за все потрібно змалку виховувати в собі дисциплінованість, вміти розподіляти правильно вільний час. А потім потрібно шліфувати техніку і тактику гри. На мою думку, це найголовніше, що потрібно пам’ятати юнаку для становлення у футзалі. Ну і звичайно потрібно вірити у свої сили і поставити перед собою мету, причому не боятися боротися за її втілення в життя. Також непотрібно при перших невдачах опускати руки, а навпаки постійно працювати над собою. І якщо робити це на повну силу, то мрія обов’язково здійсниться.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ, cпеціально для Sport.ua