Сергій ФРОЛОВ: «Чого на нас ображатися?! Ми ж сильніші»

Після кількарічної стагнації в результатах українських плавців намітився відчутний прогрес. Другий рік поспіль наші юні співвітчизники — Дарина Зевіна, Андрій Говоров та Сергій Фролов — привозять медалі з континентальної першості на «короткій» воді (басейн завдовжки 25 м). Похвалитися медальними здобутками на чемпіонатах світу в олімпійському (50–метровому) басейні вони наразі не можуть. Проте для виправлення ситуації ще мають час. Саме цю трійцю головний тренер Сергій Бондар називає нашою олімпійською надією. І сподівається, що наступного року на Олімпіаді в Лондоні вони виловлять принаймні три «бронзи».

Запоріжанин Фролов — стаєр, своєю коронною дистанцією він вважає 1 500 м. Цікаво, що Сергій — син того самого прокурора Лілії Фролової, яка в суді обвинувачує Юлію Тимошенко від імені держави. 19–річний плавець охоче розповів про себе кореспондентові «України молодої ».
　
«Мандраж залишився позаду»

— Сергію, ви представляєте нову генерацію українських плавців, яка різко витіснила з лав національної збірної ветеранів–старожилів. Вони на вас, бува, не ображаються, з–під лоба не зиркають?
— Власне, чого на нас ображатися? Ми ж сильніші. Так би мовити, перехопили естафету від старших колег. Вважаю, що саме так і має бути. Не думаю, що в них є привід дивитися на нас із–під лоба. Хоча все може бути. Щоправда, я косих поглядів на собі точно не відчуваю. Адже на моїй дистанції ані Червінський, ані Снитко вже не виступають.

— Підбиваючи підсумки нещодавнього чемпіонату Європи на «короткій» воді в Щеціні, головний тренер збірної Сергій Бондар сказав, що серед призерів на дистанції 1 500 м ви були наймолодшим. Чи немає у вас мандражу, коли виходите на старт поруч із досвідченими опонентами?
— Коли був молодшим, мандраж відчував доволі часто. Проте зараз усе спокійно. На доріжку виходжу добре підготовлений та впевнений у своїх силах. Я усвідомлюю, що, виконавши попередньо великий об’єм роботи, можу розраховувати на пристойний результат, який на одних змаганнях може бути трохи кращим, на інших, щоправда, — дещо гіршим.

— Коли не вдається отримати нагороду за виконану роботу, сильно засмучуєтеся?
— Так, для мене залишитися без нагороди, пропливши 1 500 м, дуже прикро. Адже це справді велика дистанція, на яку витрачаєш надто багато сил і енергії. Виходить, що все робилося марно.

— Що дозволяє відновитися після невдачі?
— Заспокоююсь тоді, коли усвідомлюю, що я молодий і маю багато часу для роботи над помилками. Кажу собі, що не все втрачено, а недоліки в роботі можна виправити на наступних змаганнях. Для мене важливо, щоб у календарі був якомога ближче наступний старт, де я міг би поліпшити результат. Хочеться довести всім, що можу плисти краще.

«Як не премію, то хоча б диплом або грамоту отримати...»

— Сергію, для вас особисто що приємніше: проплисти дистанцію з гіршим часом і отримати «срібло», як це було на минулій європейській першості на «короткій» воді в Ейндховені, чи пройти 1 500 м швидше і задовольнитися «бронзою», як це сталося нині в Щеціні?
— Якщо відверто, то я більше задоволений бронзовою нагородою. Адже минулого тижня в Польщі я встановив новий рекорд України і практично наблизився до рекорду Європи.

— Попри високий результат, на фініші 1 500 м ви програли переможцеві близько шести секунд. Чи не виникає думок на кшталт: «я ніколи так швидко не зможу плисти»?
— Та ні, такого я ніколи собі не говорив. Навпаки, рік тому я долав цю дистанцію за 14.42 сек, а нині — 14.35. Тож є суттєвий прогрес, і це — головне. Просто на даний момент мої конкуренти сильніші, а мій час ще не настав. Це мене не зупиняє. Я завжди борюся на максимумі.

— Найсильніші конкуренти — поза Європою. На ваш погляд, що робить саме американських та австралійських плавців найшвидшими у світі?
— У них, без сумніву, найкраща система підготовки спортсменів. Тамтешні плавці мають масажистів, сучасне спортивне харчування. І в їхній підготовці важко знайти недоліки, тренувальний процес можна назвати досконалим. Усе зроблено для того, аби спортсмен плив і більше ні про що не думав. А в нас як? Якщо тренер у воді побачить, що ти лікоть неправильно ставиш, то й уже добре.
Власне, в Україні є хороші, талановиті плавці, але вони ж часто кидають цю справу через те, що немає фінансової підтримки.

— Як вам здається, за рахунок чого можете додатково покращити свої результати?
— Є досить багато недоробок, які потребують доопрацювання. Ті ж повороти, на яких втрачається дорогоцінний час. Є й інші нюанси, які слід підкоригувати. Працювати є над чим!

— Сергію, за останній рік ви виграли чимало нагород на міжнародних змаганнях. Як у рідному Запоріжжі реагують на ваші успіхи?
— Скажімо, за «срібло» на попередній «Європі» я ніяких заохочень не отримав...
Загалом, місто не надто тішить своєю увагою.

— Прикро?
— Ну, я не вимагаю якихось матеріальних винагород. Хоча б диплом чи грамоту отримати. Моя дистанція довга й виснажлива, за півтора кілометра всяке може статися — нога заболить або й узагалі стане зле. Вважаю, що після таких стартів важливим є будь–яке заохочення.
Власне, я один у нашому місті отримав ліцензію на лондонську Олімпіаду, та й узагалі раніше в нашій області не було плавців–стаєрів, які встановлювали національні рекорди.

«На відпочинку, буває, запливаю за буйки»

— А чому ви обрали саме довгі дистанції?
— Просто на тренуваннях найкраще вдавалися саме стаєрські дистанції. Я не міг, як Говоров, повністю викластися й швидко проплисти 50–метрівку. Не виходило. А от на 1 500 м вдало розподіляв сили на весь відрізок. Довга дистанція була для мене зручнішою.
Півсотні, так само як і півтори тисячі метрів, — специфічні дисципліни. Їх не кожен може плавати. Комусь зручніша коротка дистанція, комусь — довга. Після того як я добре освоївся на «півторашці», прийшов результат і на коротших дистанціях — 200 та 400 м. Щоправда, там у мене значно скромніші досягнення, ніж на 1 500 м, однак на тлі українських плавців — непогані.

— Пропливши півтора кілометра, відчувається спустошення?..
— У першу чергу відчуваєш, що втратив два–три кілограми.

— А як, до речі, ви в басейні орієнтуєтеся по дистанції? І яку стратегію обираєте?
— На всіх серйозних змаганнях є спеціальні прилади, на яких показують кількість басейнів, які залишилося проплисти до фінішу. Власне по них можна й орієнтуватися. Але я рахую сам, оскільки буває так, що не побачиш підказку, якщо той прилад криво опустили у воду.
Найбільшу увагу на тренуваннях я приділяю другій половині дистанції. Більшість спортсменів краще пливуть першу половину — намагаються утекти від суперників. Але ближче до кінця вони «підсідають», а я — навпаки — «накручую». Цей факт морально трохи вибиває моїх суперників із колії.

— Ви тренуєтеся тільки в басейні, чи й у відкритій воді?
— Намагаюся плавати тільки в басейні. Не дуже мені подобається відкрита вода, надто ж коли холодна.

— Тобто йти шляхом Ігоря Червінського, який після 1500 м почав плавати марафони, не плануєте?
— Я про це не думав, але спробувати можна.

— А на відпочинку можете собі дозволити заплисти за буйки?
— Буває. Інколи хочеться заплисти подалі від берега, часом — переплисти річку.

— Ну і якої довжини ваш рекордний заплив?
— Та важко сказати... Пригадую, колись на відпочинку з батьками рано–вранці вирушив у заплив і лише в обід повернувся на берег. Тоді, щоправда, поруч зі мною на човні був тато, але я весь час плив сам.

— А як відпочиваєте від плавання?
— Люблю покататися на велосипеді. У нас на Хортиці є чудові місця, приємно провести час на природі.

«Присвячую медаль бабусі»

— Раніше в інтерв’ю ви розповіли, що саме батько — майстер підводного плавання – привів вас за руку у спорт. Якісь плавальні секрети він вам передав?
— Мій тато займався підводним плаванням із «водолазкою» й теж плавав стаєрські дистанції, щоправда, в ластах. Відтак навчив мене правильно дихати, розповів про особливості виринання, пояснив, як потрібно «тримати» дистанцію й «вирівнювати» її другу половину.

— Виходить, що ви пішли «водними» стопами тата. А чому не стали на юридичний шлях знаменитої тепер мами, яка працює прокурором?
— Я про це думав. Можливо, моя друга вища освіта буде юридичною. Однак зараз я не зможу потягнути і педагогічний, і юридичний напрями. Одночасно навчатися в двох ВНЗ було б дуже важко. От коли закінчу Запорізький національний університет, тоді, можливо, піду і на юридичний.

— Ваша мама — представник державного обвинувачення у «газовій» справі Юлії Тимошенко. Цей факт якось вплинув на ваше життя?
— Ні.

— Можливо, дівчата, дізнавшись, що маєте впливову рідню, почали приділяти вам більше уваги?
— Власне, у мене є кохана дівчина. А додаткової уваги представниць прекрасної статі я не помітив.

— Свої медалі присвячуєте коханій?
— Ну, кожного разу адресати різні. Інколи — коханій, інколи — батькам. А півроку тому померла моя бабуся, тож, думаю, «бронза» європейської першості присвячена саме їй. Вона завжди мене підтримувала і в усьому мені допомагала.

Фролов Сергій
Майстер спорту міжнародного класу з плавання (спеціалізація — 1 500, 400, 200 м вільним стилем).
Народився 14 квітня 1992 р. в Запоріжжі.
Чемпіон та багаторазовий рекордсмен України. Срібний (2010 р.) та бронзовий (2011) призер європейських першостей на «короткій» воді. Неодноразовий призер етапів Кубка світу.
Представляє спортивне товариство «Спартак».
Тренер — Ігор Бондаренко.
Зріст — 188 см, вага — 75 кг.
Навчається в Запорізькому національному університеті (факультет фізичного виховання та спорту).
Хобі — велосипед, кіно.
Неодружений.

Віталій МОХНАЧ