Заяць довірив «вуха» Гунчаку

Чернівецька команда стала однією з трьох першолігових, яким вдалося обіграти лідера «Олександрію», та ні «Сталі», ні «Закарпаттю», яким також вдалося взяти три очки в матчах з ПФК, підопічні Зайця не програвали. Непогане повернення до першої ліги, що й казати! Однак дуже б не хотілося, аби на цьому симпатичний, але фінансово скромний клуб, зупинився.

Атакуючий футбол подобається всім, тож раджу переглянути бодай матч за участі «Буковини». Якщо, звісно, у вас буде така змога.

Руслан Гунчак — претендент № 1 на звання найкращого гравця першості

Порівняно з іншими командами, трансферна робота «Буковини» напередодні чемпіонату вразила і своєю масштабністю, і, власне, самою якістю — майже кожен із десятьох новачків клубу став повноправним гравцем основного складу, а команда стала справжнісіньким відкриттям. І річ тут не тільки у високому, восьмому місці, а й в якості гри. За всіх своїх недоліків (передусім йдеться про гру в захисті, організацію позиційних атак та досі помітну незіграність), чернівчани стали уособленням атакуючого футболу в першій лізі. Звісно, не однією «Буковиною» варто тішитися, але зазвичай новачки першої чи прем'єр-ліги найбільше проблем мають саме в атаці (яскравий приклад тому — «Севастополь»).

Утім, новачки першої ліги нинішнього сезону вразили, гадаю, всіх. Одним із них. стала команда Вадима Зайця — молодого та амбітного поціновувача «гри для вболівальників». Підсумок такого шляху щодо тактичної побудови гри та курсу повернення глядачів на стадіон — не лише восьме місце (у середині чемпіонату «Буковина» була на проміжному третьому (!) місці), а й 32 забиті м'ячі— п'ятий показник у чемпіонаті. Команда зовсім трішки поступається трійці лідерів та «Сталі». Але чернівчани й пропустили забагато — 29 м'ячів, що є шостим знизу показником. Із «Буковиною» справді не засумуєш на стадіоні чи біля телевізора, адже в кожній з двадцяти ігор першості за участю цієї команди голи були невід'ємною її складовою. А отже, може йтися про безкомпромісність та азарт в очах гравців, а це, погодьтеся, дуже важливо, коли йде мова про досить скромний у фінансовому плані клуб.

Примітно, що з команди пішли відразу десятеро футболістів, стільки ж гравців поповнили її склад. Можливо, це — збіг обставин, а може, й чітке усвідомлення керівництвом і тренерським штабом того, що саме їм потрібно задля успіхів.

Пішли: Микола Збарах (ФК «Полтава»), Роман Ємельянов («Гірник-Спорт»), Денис Стоян («Зірка»), Григорій Гаранян («Сталь» Д.), Сергій Дяченко, Андрій Ленчінков, Ярослав Іщенко, Ігор Мигалатюк (завершив виступи), Сергій Ільїн, Сергій Жижиян,

Прийшли:

Олександр Чурилов («Зірка») — 26-річний вихованець маріупольського футболу став основним голкіпером команди, відігравши в основному складі 19 матчів. За десятибальною шкалою йому можна сміливо поставити шістку — краще середнього. Але основний показник команди — зароблені нею очки, голкіпера ж — пропущені м'ячі, їх було все-таки забагато.

Руслан Гунчак («Сімург», Азербайджан) — основний центральний півзахисник команди, її капітан, найкращий бомбардир першої ліги, нині найкращий її гравець — у протилежному особисто мене не переконає ніхто. Не знаю, яких зусиль доклало керівництво команди, аби повернути Руслана до рідних Чернівців, але, гадаю, настільки ж тяжко буде тепер втримати такого футболіста в своєму складі. Руслане, прем'єр-ліга плаче за тобою!

Євген Сантрапинських («Бастіон», Іллічівськ) — так само основний гравець у першому колі змагань. Євген часто діяв на лівому фланзі півзахисту (інколи діючи як інсайд), хоча так само впевнено може зіграти й у нападі. На рахунку цього гравця 18 виходів у «старті» та два забиті м'ячі.

Сергій Басов («Зірка») — інший футболіст, який перейшов із Кіровограда до Чернівців. Євген, як і голкіпер Чурилов, став основним гравцем команди, закривши позицію центрального оборонця. На рахунку Жені — 19 із 20 матчів (в одному він не міг узяти участі), проведені від свистка до свистка. Варто згадати й про 4 забиті ним м'ячі.

Іраклій Циколія («Тараз», Казахстан) — вихованець київського «Динамо» (1987 року народження). У нинішньому сезоні провів 17 матчів, у всіх виходив у стартовому складі.

Володимир Олефір («Оболонь», оренда до кінця 2010 року) — ще один граючий новачок, який виявився непотрібним у Києві Ковальцю. На рахунку Володимира 12 матчів, які той провів від свистка до свистка.

Борис Орловський (РВУФК, Київ) — футболіст 1993 року народження, допоки не претендував на місце в стартовому складі, проте в другому колі його перспективи мають доволі переконливіший вигляд, адже знову діятиме ліміт, згідно з яким на полі має обов'язково бути гравець не старший 1991 р.н. Борис (гравець збірної України U-18), найімовірніше, й стане таким гравцем у «Буковині».

Інші ж футболісти прийшли, так би мовити, на перспективу, хоча...

Сергій Преснаков («Єдність», Плиски) - 24-річний вихованець київського «Динамо» зіграв лише дві гри за команду Зайця. Тренерських сподівань, найімовірніше, не виправдав.

Валерій Блажко («Університет», Чернівці) — місцевий футболіст, який вийшов у стартовому складі лише одного разу, при тому, що брав участь у 16 поєдинках своєї команди. З огляду на вік, Валерій 1989 р.н., говорити нині про його перспективи таки заграти — складно.

Іван Скорейко («Університет», Чернівці) — інший «університетівець», який ще не провів на полі за основну команду жодної хвилини.

Щодо селекції варто, звісно ж, відзначити, що перша п'ятірка з новобранців стала новим обличчям команди, а тренер практично з нуля сформував нову захисну ланку для колективу. Тому дивуватися з того, що команда забагато пропустила в першій частині змагань, не доводиться. А от як заграв Руслан Гунчак — окрема історія, яку ви невдовзі зможете прочитати на сторінках нашої газети.

Проти «Сталі» зіграли з чотирма нападниками

Найчастіше можна було побачити й 4-2-3-1 (або ж 4-3-3) з Гунчаком під єдиним форвардом на позиції плеймейкера. А в матчі проти «Сталі» на флангах діяли Сантрапинських і Блажко, виконуючи функції не півзахисників, а класичних «барселонівських» нападників/інсайдів. Гунчак же діяв дуже близько до єдиного нападника, функції якого виконував Маковійчук. Що з цього вийшло? Суцільний каток, який пройшовся по не менш симпатичній команді Волобуєва — 3:1 (3:0 по ходу зустрічі).

Воротар: вище вже йшлося про те, що практично вся оборонна ланка команди була оновлена. Місце в стартовому складі за собою закріпив Олександр Чурилов. Його дублером є Сергій Преснаков.

Захист: щодо оборони, то у Вадима Зайця вибір був досить обмежений, адже, попри прихід у команду кількох оборонців, кілька з них улітку її й покинули. Якось тренер і сам зізнався, що весь сезон не мав рівноцінної заміни гравцям основного складу. Й справді — в колективі немає й 16 рівноцінних футболістів, а щодо оборони, то деякі прорахунки все-таки відчуваються. На флангах захисту «Буковини» діяли Іраклій Циколія та Павло Іванов (ліворуч та праворуч відповідно). Альтернатив у тренера майже не було, адже обидва гравці провели в стартовому складі по 17 матчів. У центрі захисту незамінним був новачок Басов, про статистику виступів та результативність якого вже йшлося. Його партнером був Володимир Олефір, однак той зіграв лише 12 матчів у «старті». Першим на підстраховці в цих двох центрбеків був Петро Климус, який зіграв 10 матчів, п'ять із них — в основі.

Півзахист: тренерські варіювання найбільше торкалися по ходу першості саме середньої ланки команди, тому прив'язувати футболістів до конкретної позиції не так уже й правильно. Утім, спробуємо розібратися. Ліворуч найчастіше можна було побачити Сантрапинських — доволі швидкого та технічного гравця, який однак інколи може стояти осторонь, коли його команда захищається (помітив це в матчі проти «Дністра»). Праворуч у півзахисті не все так очевидно. Йшлося вже про те, що на цій позиції діяв Блажко, проте то був, радше, виняток. Міг там також з'явитися Донець та, частіше, Маковічук — нападник міг грати й на фланзі. У центрі місце в складі постійно було для Руслана Гунчака, та якщо команда діяла з двома форвардами, той грав ближче до своїх воріт. Якщо ж нападник був один, то Руслан діяв під ним, будучи таким собі відтягнутим форвардом. У такому випадку двійку центральних півзахисників складали Дорош і Рудченко, а їхні функції було спрямовано більше на захист.

Напад: за словами тренера, нападом він у принципі задоволений, та й підбором гравців у цій ланці був задоволений ще перед початком першості. Справді, можна сказати, що Маковійчук із п'ятьма голами та Коробкін із трьома виправдали сподівання, однак у результативності можна було б і додати. Хоча, маючи в складі Гунчака, можна залишити це на нього. Найближчим резервістом цих двох гравців був Степанков, який 16 разів виходив на заміну й лише тричі — в стартовому складі.

Звісно, грою Руслана Гунчака не захоплюватися практично неможливо, та завжди потрібно пам'ятати, що це — перша ліга, в даному разі — лише перша ліга, адже клас футболіста, безсумнівно, дозволяє йому грати й у найвищому ешелоні національного клубного футболу. З іншого боку, Руслан визначає гру колективу настільки, що нині лише з острахом можна уявити команду без нього. Віритимемо, що «Буковина» не перетворилася на команду одного гравця, адже така річ може зіграти із симпатичною командою Зайця злий жарт. Утім, сам тренер відзначає: «Впевнений, що у нас є люди, які виконають поставленні перед ними завдання: якщо, не дай, Боже, Руслана доведеться підмінити, гадаю, хлопці впоралися б».

А чи можна стрибнути вище?

Гадаю, що команда, яка заслужено обіграла в гостях «Нафтовик» та «Динамо-2», впевнено покарала визнаних лідерів першої ліги «Олександрію» та «Сталь» (обидва матчі виграла з рахунком 3:1) та відібрала очки в Ужгороді, в принципі здатна на більше. Про це й сказав наставник команди, відзначаючи, що футболісти грали не на межі своїх можливостей. Разом із тим, все-таки острах щодо форми Гунчака існує, адже надто вже багато від нього залежить: а що як раптом у Руслана в другій частині змагань усе складеться не так вдало?

Також у такий важливий період команді надважливим було б зміцнити свій склад хоча би одним гравцем у кожну ланку. Поки що ж про підсилення не йдеться. Втім, чомусь віриться в амбіції команди, яка ГРАЄ в футбол, а отже — викликає симпатії. Хочеться побачити прогрес, адже гарцювання на місці — не для амбіційних.

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»