Євгену Лемешку виповнилось вісімдесят!

Відомий український спеціаліст відсвяткував ювілей

Евгений Лемешко
© Евгений Лемешко

Повоєнне життя — далеке від райського. Довкола розруха, продуктові пайки не всім доступні. Зате господарював усюдисущий НКВС. Ось у такій житейській ситуації розпочав свою футбольну кар'єру 15-літній Євген Лемешко, який додатково встановлював рекорди Миколаївської області зі стрибків у висоту — 170 см., а у ремісничому училищі опановував ковальську справу. Кузня посприяла тому, що хлопець змужнів, а один із викладачів навчального закладу подбав про створення футбольної команди. Невдовзі на Лемешка скерував свій погляд головний клуб міста Миколаєва — «Суднобудівник», з якого молодий спортсмен проклав сходинки до воріт «Динамо» з Києва і «Шахтаря» зі Сталіно (нині — Донецьк). Як любить говорити вісімдесятирічний ювіляр: «Талант не пропадає». Так сталося й з ним.

До слова, любов до футболу Євгену прищепив батько, який був палким прихильником спорту. Але місце у рамці — це вже самостійний вибір Лемешка-молодшого. Та коли б не виїзд харківського «Локомотива» до міста-колиски Жовтневої революції, куди Лемешко перебрався з рідного «Суднобудівника», то ще невідомо, як поточилася б його подальша кар'єра. Київське «Динамо» в «товарняку» «влетіло» місцевому «Динамо» — 0:5, а ввечері на тому ж полі «Локомотив» виступив проти «Зеніта» і переміг — 2:1. У стані киян сполох: немає хорошого воротаря. Тож миттєво підключилися люди з НКВС, і якийсь майор почав звинувачувати парубка в ухилянні від армійської служби. Довелося їхати до Києва в «Динамо», аби виправити помилку. На той час ворота київського клубу захищав неперевершений Олег Макаров. А для Лемешка відтак «готувалася» роль дублера.

Воротар з прекрасною координацією, стрункий, довгорукий, він відзначався хорошою реакцією, вдалим вибором місця у воротах і чіткими діями на виходах. Ось така характеристика супроводжувала Євгена Лемешка, в кар'єрі якого лише шість клубів, з яких два — любительські.

Восени 1954 року київське «Динамо» зіграло три товариських матчі в Польщі. Поляки були в захопленні від гри радянської команди. Ось як описали гру Лемешка польські колеги на сторінках журналу «Sportowiec»: «Матч у Лодзі був першим міжнародним у кар'єрі Лемешка. Окрім хорошої гри, цей воротар припустився кількох помилок, які свідчать про брак досвіду. Та ми переконані, що він виросте у класного майстра».

Проте життя диктувало свої вимоги. Довелося змінити «Динамо» на «Шахтар», але і там Лемешко місця собі не зігрів. Однак Євген Пилипович не розгубився. Він швидко «осідлав» тренерську лавку. А першого тренерського хліба скуштував у Хмельницькому «Динамо».

Футбольний 1960 рік для вболівальників Хмельницького став епохальним: на базі колективу фізкультури обласного товариства «Динамо» створено однойменний футбольний клуб майстрів. Динамівці отримали право на старт у змаганнях чемпіонату СРСР серед команд майстрів класу «Б». Перед керівництвом Хмельницького футболу вмить почали виникати проблеми: стадіон, гравці та тренерський склад. І якщо «через не можу», але до 15 квітня — початку сезону спортивну арену на 10 тисяч місць відновили, то з формуванням команди було гірше. Очікуваного результату команда не досягла, і міська влада віддала кермо головного керманича Євгену Лемешку — на той час випускникові вищої школи тренерів. Молодий фахівець, не зволікаючи, з головою кинувся у робочий процес. Проте команда, набравши 14 очок, посіла 17 місце, яке було останнім у турнірній таблиці. Відчутний і болісний провал. Однак іншої думки був тренер, бо він зумів створити команду, яка грала у пристойний футбол. І. як наслідок, наступного року «Динамо» на фініші серед 18 команд опинилося на пристойному 8 місці.

11 червня того ж 1961 року хмельничани дебютували у престижному розіграші Кубка СРСР. З другої спроби перемогли «Полісся» (Житомир) — 1:1, 2:0. А 15 червня на своєму полі в 1/64 фіналу вчинили одну з гучних сенсацій: подолали з рахунком 4:3 солідний львівський СКА. Лише в наступному турі поступилися майбутньому володареві Кубка СРСР, донецькому «Шахтарю» — 0:2.

Більше того: під керівництвом Лемешка «Динамо» знайшло свою гру і серед відвертих аутсайдерів не опинилося. У червні 1966-го у своїй «зоні» навіть очолювало гонку переслідування серед команд майстрів класу «Б», чого не сказати про львівські «Карпати», які в класі «А» тоді «прописалися» у підвалі турнірної таблиці. У карпатців, окрім амбіцій, не було ані голів, ані очок, тож вони шукали порятунку. І давно вже «мали на олівці» молодого тренера. Швидко зробили Лемешкові пропозицію, від якої важко було відмовитись.

Тренер у столицю Галичини поїхав не сам, «прихопивши» своїх гравців — Турпака, Герега і Булгакова, аби зміцнити «Карпати». А ще поєднав у новому клубі... дві посади — старшого тренера і начальника команди. І, на диво, «зелено-білі» заграли. Після виїзної нічиєї у Воронежі «Карпати» здобули чотири поспіль перемоги над командами Запоріжжя, Кіровограда, Ярославля і Дніпропетровська. Футбольний Львів заговорив про відродження «Карпат». Однак тренер був іншої думки, бо розумів, що команда під покровительством потужного концерну «Електрон» повинна досягати кращих результатів. Сезон дограли на тій же хвилі. Але все ж «Карпати» фінішували на далекому 14 місці.

У міжсезоння Лемешко говорив, що минулорічні результати не задовольняли ні любителів футболу, ні керівників клубу. Команда здебільшого укомплектована випадковими людьми, зокрема в лінії нападу. Слабким був і півзахист. Багатьох помилок припускалися захисники. Щоб уникнути торішніх похибок, було взято курс на омолодження колективу. Запросили досвідчених Грещака і Басалика, Данильчука і Лихачова. А середній вік команди складав 22,5 року. Головними завданнями залишалися: набуття солідної ігрової форми, завоювання симпатій уболівальників і здобуття гідного місця в турнірній таблиці.

«Карпати» вдало провели зимову підготовку і омолодилися. Гравці відчули підтримку тренера, і результат не забарився.

На жаль, улітку не обійшлося без скандалу.

З роками Євген Пилипович так згадував свою розлуку зі Львовом: «Команда таки ожила. Результати, можливо, були і не найвищі, але значно кращі порівняно з минулими роками. Настрій у мене був чудовий. Здавалося, впіймав тренерський фарт. Як раптом керівництво клубу почало мене повчати, а хтось ще додатково запустив інформацію, що в «Карпати» на посаду начальника команди йде Сергій Шапошников, який тоді успішно тренував львівський СКА. Я подумав: ну й номер мені приготували. Адже щойно отримав квартиру. Збирався осісти у Львові. А тут замість «Дякую!» — інтриги. Я — гарячий і не стерпів такої наруги — гримнув дверима. Але той львівський період залишився приємним спогадом. Бо це була, фактично, моя перша велика команда».

Зараз уже можна говорити, що саме Лемешко створив команду, котра 1969 року здобула Кубок СРСР. Адже це при ньому в «Карпатах» заграли Турпак, Данильчук, Покора, Поточняк, Данилюк, Лихачов, Булгаков, Грещак, Габовда — зірки львівського футболу.

Далі було повернення в Хмельницький і два роки служби в місцевому «Динамо». Були хороші чотири роки в рідному Миколаєві, де також не обійшлося без гіркоти розлуки. Керівництво «Суднобудівника»,  не розібравшись у ситуації, закинуло тренеру мульку. Мовляв, «Лемеха» побоявся виводити команду в першу лігу. І гордий тренер подався у табір одвічного суперника миколаївців — херсонського «Кристалу».

У 1970-80-х роках Лемешка було визнано одним з кращих тренерів СРСР. 1981-го Євген Пилипович з «Металістом» став чемпіоном першої ліги, а керований ним «Суднобудівник» 1974 року — переможцем української зони другої ліги СРСР. 1990-го подібного результату Лемешко досяг із запорізьким «Торпедо». Та вінцем тренерської кар'єри Лемешка залишився Кубок СРСР 1988 р. Вимогливий і чуйний вихователь прищеплював підопічним повагу один до одного та до суперників, скромність і чесність. Він чудово розумів потреби футболістів і завжди готовий був за них заступитися. Бувало, критикував гравців жорстко, часто й у жартівливому стилі, але без потреби не чіплявся. Ніколи не перекладав на підлеглих провину за невдачу. З-під тренерської руки Пилиповича у футбольний світ вирушило чимало футболістів, чиї імена відомі великій кількості вболівальників. Це Юрій Сивуха, Юрій Тарасов, Ігор Кутепов та багато інших знаменитих футболістів.

Щодо Харкова, то нинішній «Металіст» у порівнянні з лемешківським — монстр, де ніхто собі ні в чому не відмовляє. Але був час, коли Євген Пилипович довгі роки бився за добро цієї команди, з якою пройшов дорогу від другої ліги до вищої та до Кубка СРСР, коли в нагороду отримували... велосипеди харківського велозаводу. Але і за таких умов тренер яскраво проявив свою, за нинішніми мірками, менеджерську жилку. Він завжди умів запросити в свою команду будь-якого футболіста і вимагати від нього потрібного результату. В Лемешка навіть Буряк заграв по-новому, а що вже казати про менш іменитих зірок.

Першого року Незалежності перед футбольною Україною постала дилема. Кого призначити головним керманичем національної команди? Більшість схилялася до кандидатури Валерія Лобановського, який був задіяний в ОАЕ. «Метр» дав згоду очолити «синьо-жовтих», але лише після завершення арабського контракту. А це ще місяць зволікань. Чекати ж не можна було. Тож вітчизняним керманичам ФФУ довелося обирати головного наставника з-поміж Анатолія Пузача з «Динамо», Євгена Кучеревського з «Дніпра», Юхима Школьникова з «Буковини», Віктора Прокопенка з «Чорноморця» і Валерія Яремченка з «Шахтаря». Був серед претендентів і Євген Лемешко, який тоді тренував «Торпедо» (Запоріжжя). Вибір зроблено на Пузача, Яремченка і Прокопенка, якого призначили головним. А Євген Пилипович сконцентрувався на клубній роботі.

Лемешко любив своїх футболістів, особливо хоробрих, але ненавидів «клоунів». Гравець міг попросити заміну лише в разі... перелому. Інші травми і пошкодження тренер навіть не розглядав. А ще, за словами Пилиповича, тренер повинен володіти особистим шостим почуттям, аби розгледіти в гравця усі його задатки і навички.

Про своїх футболістів Євген Пилипович може годинами розповідати. «Поточняк був надійний та грамотний захисник. І що важливо — порядний!»... Важко щось додати більшого. За словами Лемешка, талант або є, або відсутній. Третього не дано.

Поточняк починав грати в «Карпатах» нападником, за Лемешка перекваліфікувався у півзахисника. Проте з 1967 року, після травми Юрія Юзефовича, Ростислав осів на місці ліберо.

—Не шкодую, що так сталося, — згадує Ростислав Мирославович, якого Лемешко називав «Марчело». — Адже під керівництвом цього наставника я провів у футболі чимало славних років. Доля нас звела в «Карпатах» і «Металісті». Ми досягали гучних перемог, але й поразки траплялися. Лемешко завжди вимагав від гравців повної самовіддачі. За цю рису він шанував футболістів чи не найбільше.

Гумор Лемешка і досі актуальний

Якось «Металіст» із тріском програв свій матч. Автобус, у якому поверталася команда, порівнявся з асенізаторською машиною. Тренер з вікна кричить:

—Привіт, колего!

Водій здивовано розводить руками.

—Ви до кого?

—До тебе ж. Адже і ти, і я возимо той же продукт.

***
—Краще програти раз — 0:7, аніж сім разів по 0:1.

***
—Не можна зробити музиканта віртуозом на поламаному піаніно. Так і неможливо навчити грати у футбол на поганому полі.

***
Для воротарів мав такі приколи:

«Хоча й пропустиш свої 500 м'ячів, та хорошим воротарем... не станеш».

***
«Перш ніж братися до м'яча, знайди собі бабу з великими цицьками і розминай пальці».

Досьє «УФ»


ЛЕМЕШКО Євген Пилипович. Народився 11 грудня 1930 р. в місті Миколаїв. Зріст 182 см, вага 74 кг.
Воротар. 1945 року розпочав ігрову кар'єру в юнацькій команді «Водник» (Миколаїв). Виступав за команду заводу імені 61 комунара (Миколаїв) 1947/48 рр. У чемпіонатах СРСР грав за команди: «Суднобудівник» (Миколаїв) 1949 р. (до серпня), 1950 р. (до липня), 1959 р., «Локомотив» (Харків) (дубль) 1950 р. (вересень), «Динамо» (Київ) (з вересня) 1950 р. до 1958 р. (59-67), «Шахтар» (Сталіно) (з серпня) 1959 р. (до травня) 1960 р. (5/-14).
Майстер спорту з 1959 р.

Кар'єра тренера: «Динамо» (Хмельницький) (з червня) 1960 р. (до червня) 1966 р., 1968/70 рр., «Карпати» (Львів) (з липня) 1966 р. (до серпня) 1967 р., «Суднобудівник» (Миколаїв) 1971/74 рр., «Кристал» (Херсон) 1975/76 рр., «Металіст» (Харків) 1977 (до лютого) 1989,1993 (з серпня) (до лютого) 94 рр., «Торпедо» (Запоріжжя) (з травня) 1989 р. (до квітня) 1993 р., «Борисфен» (Київ) 1994 р. (липень/вересень).
Заслужений тренер УРСР з 1974 р. Володар Кубка СРСР 1988 р. Працював на посаді делегата ФФУ в матчах чемпіонатів та Кубка України.

Олександр ПАУК, газета «Український футбол»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Автор — Александр Тишура, Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Андрій Кардащук
    Андрій Кардащук, 22.12.2010 12:48
    0
    "Євгену Лемешку виповнилось вісімдесят!
    "
    ____

    А де "Ь"?
    В мене так дідо говорить: "Вісімдесят", "п"єть", "десі", "двайці", "трийці"...
    payman
    payman, 21.12.2010 19:45
    0
    Да, помню я его... перед глазами стоит... помню начало 80-х и его Металлист, вот это были игры, стадио - битком забитый. Вместе с ним в Харьков вернулся большой футбол.
    Для меня Маркевич и сегодняшний МХ - дежа вю
    students2010
    students2010, 21.12.2010 18:23
    0
    про сиськи и асенизаторскую машину порвало:DDDDD
    fairplay
    fairplay, 21.12.2010 17:44
    0
    Спасибо, и не знал что тренерский транзит Карпаты - Металлист как у Маркевича не первый.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности