Пристанище для «зірочок», що згасають

Маючи в своєму складі виконавців, які свого часу пограли навіть у єврокубках, овідіопольський клуб міцно засів серед аутсайдерів у турнірній таблиці першої ліги. Утім, лихо саме не приходить: підводячи підсумки осінньої частини змагань, президент ФК «Дністер» Андрій Продаєвич заявив, що клуб уже взимку може припинити своє існування. Лише наразі в Овідіополі стало спокійніше - клуб, схоже, таки не втратить професіонального статусу.

Кадри: ставка на вихованців клубів-грандів, гучні прізвища та місцевих гравців

Основний воротар команди — Олексій Паламарчук, який провів 13 ігор в осінній частині змагань. Ще півтора року тому цей 19-річний хлопець виступав у першості міста Іллічівськ. Нині — провідний гравець команди першої ліги, при чому за своєю спиною тримає іншого, дуже іменитого голкіпера. Йдеться про Олександра Лавренцова, який провів на полі 7 поєдинків, будучи основним кіпером на старті чемпіонату. Після молдовського вищолігового клубу «Спортул Студенцеск» і першолігових українських «Вереса» та «Миколаєва» два сезони Лавренцов провів за криворізький «Кривбас». Саме ці роки стали зоряними в півстолітній історії тодішньої команди Олега Тарана. Дві «бронзи» чемпіонатів-1998/99 (Олександр провів усі поєдинки від дзвінка до дзвінка) і 1999/2000, фінал Кубка України-2000, в якому «Кривбас» мінімально поступився київському «Динамо» (0:1), участь у двох циклах Кубка УЄФА (Олександр зіграв проти азербайджанського клубу «Шамкір» та італійської «Парми»). Його колегою-опонентом у поєдинку проти «молочників» був тоді ще молодий Джанлуїджи Буффон.

Саме 1999 року Олександра почали регулярно викликати до національної збірної України, наставником якої був Йожеф Сабо. Але, на жаль, зіграти в її складі йому так і не довелося, оскільки рамку синьо-жовтої дружини «окупував» Олександр Шовковський. Після цього Олександр пограв ще й у російській вищій лізі за «Крилья Совєтов» та «Торпедо-Металург». Далі були першолігові «Орел» (Росія) та «Миколаїв», з яким Лавренцов опустився до другої ліги. 2009-го Олександр грав уже в складі одеської «Сонячної Долини» в чемпіонаті міста, а з нинішнього сезону відновив професіональну кар'єру в Овідіополі. Олександру вже 38, і на двох зі своїм молодшим колегою голкіпери пропустили 32 м'ячі — це п'ятий знизу показник з-поміж команд першої ліги.

У захисних порядках команди розібратися найважче, адже гравці оборони змінювалися ледь не щоматчу. Воно й не дивно — з огляду, принаймні, на кількість (не візьмусь судити про якість) гравців, тренер мав можливість варіювати склад.

Отож, у захисті овідіопольців грали: вихованець вінницького футболу Валентин Вишталюк (14 матчів), який у складі молдовського «Ністру» ставав срібним призером тамтешнього чемпіонату та провів у складі команди 4 поєдинки в євро-кубках, Вадим Лещук (18 матчів — безсумнівно, незамінний гравець основного складу), вихованець динамівської системи підготовки Дмитро Нємчанінов (16 матчів, із них 11 — в основному складі), який свого часу вважався одним із найперспективніших, але після розформування «Динамо-3» тривалий час провів серед аматорів, Дмитро Пархоменко (19 матчів у чемпіонаті та 1 у Кубку). Лише одного разу тренер (до того ж його рідний брат Андрій Пархоменко) змінював його по ходу зустрічі, та й то на 82-й хвилині. Маючи зріст 190 см, Дмитро цементує центр захисту «Дністра», підключаючись на стандарти біля чужих воріт. Наступний захисник — Дмитро Поспєлов (10 ігор, 2 в основному складі). Сергій Галюза також був у захисті на провідних ролях (16 ігор, 14 в основному складі). Сергій Білозор (15 матчів), якого всі мають пам'ятати за виступами у вищолігових ЦСКА,  «Чорноморці» та «Металурзі» (Д), та Василь Гаврилюк (4 виходи на заміну).

За великим рахунком, оптимальну зв'язку оборонців визначити доволі тяжко, втім, в одному з основних матчів сезону проти «Чорноморця» в одеському дербі захист команди мав такий вигляд: ліворуч — Нємчанінов, у центрі — Лещук і Дмитро Пархоменко, праворуч — Вишталюк.

Виокремлювати певну захисну ланку команди не вважаю за потрібне, адже вся командна оборона відіграла невпевнено та посередньо. Втім, зважаючи на прізвища, принаймні на досвід, такі гравці, як голкіпер Лавренцов та захисники Вишталюк, Білозор, Галюза та «король повітря» Дмитро Пархоменко, мали б стати запорукою надійності колективу. Втім, це їм не вдалося.

Лідером півзахисту команди вже кілька сезонів поспіль є Валентин Полтавець, який виконує функції вільного художника (про досягнення цього футболіста, гадаю, не варто й згадувати). Будучи таким-собі відтягнутим форвардом, Валентин став найкращим бомбардиром команди, забивши 8 м'ячів у ворота суперників. Яскравому прикладу стабільності та класу, Валентину вдалося стати лідером команди майже одразу з приходом до «Дністра», але ці його риси, на жаль, не передалися цього сезону його партнерам. У грі проти «Сталі» капітан не зумів узяти участі в грі, і його партнери перемогли — 2:0, проте це був лише виняток із правила, яке звучить десь так: «Якщо не йде гра в Полтавця, вона не йде в усієї команди». І цим не так уже й важко скористатися суперникам.

Лівий фланг півзахисту досить непогано закрив (як для «Дністра» зразка нинішнього сезону) Антон Хромих, проте, погравши вдосталь за «Чорноморець», він не зумів повністю розкрити свій ігровий потенціал. На іншому фланзі частіше грав Станіслав Лобан (32 роки). Інколи — Василь Продай, які провели на полі приблизно однакову кількість матчів — 16 та 19 відповідно. У центрі поля Валентину Полтавцю допомагають Костянтин Пархоменко та Олег Кошка. Другий з них — вихованець «Шахтаря», проте, зрозуміло, донеччанам не знадобився.

Напад команди — окрема історія. Чи багато команд першої ліги можуть похвалитися тим, що в їхньому складі є троє рівноцінних центрфорвардів (при тому, що команда грає, як правило, з одним нападником, під яким діє Полтавець)? Отож бо. Інша справа — нинішня форма та рівень майстерності цих «рівноцінних»: тренер зробив ставку на молодого Максима Булганіна (20 років), проте тому вдалося в 15 матчах забити лише одного разу, хоча зусиллями, в першу чергу, Полтавця та Костянтина Пархоменка моменти в Максима були в кожній грі. Інший нападник, якому довіряє тренер, — Олександр Степанишин (вихованець «Динамо»). Цікаво, що показники результативності в нього ідентичні показникам Булганіна. Ще гірші справи в Олександра Косиріна, який у восьми матчах не забив жодного разу. Таким чином, усі нападники команди (разом із Лобаном, який номінально є саме нападником) забили в сумі 4 м'ячі. Про що може йтися, якщо центральний захисник Дмитро Пархоменко забив стільки ж, як троє центральних нападників команди (без Лобана)?..

Перспективи: туманні, як ніколи

Ледь закінчився чемпіонат, в Овідіополі неквапливо почали розбиратися у своїх проблемах. Віце-президент клубу сказав, що команді часто просто не щастило, додавши, що суттєво вплинула й різна функціональна готовність футболістів. Президент наголосив, що причина — у фінансовій ямі, в якій опинився клуб. Капітан, до того ж, зауважив, що не розуміє, чому припинила прогресувати молодь. І в жодного не було нарікань на роботу тренера.

Позиція керівництва та гравців цікава, проте ж недавно й у київському «Динамо» ні в кого не було претензій щодо роботи Газзаєва...

Відверто кажучи, не розумію, як можна було зазнати невдачі з таким підбором гравців та більш-менш нормальними умовами для роботи! Хіба на якогось банкрута з зарплатою доярки «клюнули» б такі футболісти, як Білозор, Полтавець, Опря (Анатолій прийшов до команди в нинішньому сезоні, будучи доволі відомим за виступами в «Кривбасі»)? Тому сміливо можу констатувати, що ставка керівництва та тренера на гравців, які є випускниками шкіл «Динамо», «Шахтаря» (які виявилися потому непотрібними клубам, які їх виховали), «зіркам», які повільно гасають (за винятком Полтавця, який свій статус відпрацьовує), та місцевих, одеських футболістів зі статусом напівлюбителів не виправдала сподівань ані вболівальників, ані, власне, самих очільників клубу.

Ігрові схеми та почерк гри в команди досить обмежений та кульгає на обидві ноги. Досвід часто не знаходить спільної мови з азартом і молоддю, а молодь не йде слідом за досвідом, покладаючись на його вміння. Розбалансована команда Андрія Пархоменка могла сподіватися на місце в дванадцятці, але на більше вона нині не здатна. Славнозвісного сплаву «досвіду та молодості» не вийшло, і ось як прокоментував це капітан Валентин Полтавець: «Частка провини в невдалих результатах лежить на досвідчених гравцях, які задають тон у грі колективу, але я не зовсім розумію, чому наша молодь зупинилася в професійному зростанні. Створюється враження, що молоді хлопці розраховують винятково на певну групу виконавців, яка зобов'язана забезпечити результат. Я нагадаю, що у команді грають одинадцять футболістів, від злагоджених взаємодій яких і залежить результат окремо взятого матчу. Я повторюся, що ми перебуваємо в цій команді для того, аби передати наш досвід і дати їм певний поштовх у великий футбол. А насправді виходить: не зіграли двоє-троє футболістів і, в підсумку, не зіграла вся команда. Такого не повинно бути...» Але, як бачимо, є. На жаль, для Овідіополя.

Але, на відміну від Полтавця, причину бачу не в застої молоді, а в логічному непоєднанні малоперспективних футболістів (недарма ж вони виявилися непотрібними своїм «вихователям») з перспективними та класними з приставкою «екс». Складається враження, що з цим підбором гравців «Дністру» світить мало що. Хіба не краще було б, аби грали чи всі досвідчені та підзабуті, чи молоді та перспективні? Схоже, суттєва кадрова ротація виконавців і чекає на колектив узимку, про що заявив президент клубу напередодні: «На даний момент засновниками клубу формується бюджет на наступний рік, від можливостей якого й залежатиме комплектація команди. Водночас керівництво овідіопольського колективу не приховує, що ігровий склад «Дністра» в цей зимовий період може зазнати суттєвих змін».

І якщо ці зміни відбудуться, це стане найголовнішим «плюсом» «Дністра», на мою суб'єктивну думку. Гадаю, на користь команді пішло б і кадрове відсіювання найслабкіших, як-от нападників, які відверто, м'яко кажучи, підвели: маючи в партнерах Полтавця з його світлою головою, забивати стільки — смішно. Тепер потрібно з нетерпінням чекати на зимові збори та сподіватися, що навесні ми побачимо новий «Дністер». Прізвища у футбол не грають. А коли поруч ще й «перспективна українська молодь», стає й зовсім сумно, хоч би скільки капітан говорив про «хорошу гру «Дністра» та психологічну проблему як основну».


Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»