Комплекс чи справжня сила?

Команда Гамули не може перемогти прямих конкурентів

У семи матчах проти команд із першої шістки підопічні Гамули перемогли лише одного разу, та й то лише в стартовому матчі другого кола.

У чотирьох із цих матчів «Закарпаття» не забивало. А третє місце клубу після 20 турів стало підсумком передусім його перемог над командами з нижньої частини турнірної таблиці, однак поруч із цими перемогами прослідковувалася певна нестабільність команди, в якої справи не пішли з самого початку. Певного моменту найсміливіші почали словесно розхитувати тренерський стілець «Закарпаття», однак Ігор Гамула вчасно виправив ситуацію, зберігши ужгородській команді чудові шанси повернутися до когорти найсильніших клубів України.

Кадри: такі знайомі обличчя...

Воротарська позиція в «Закарпатті» практично ніколи не викликала питань. Двоє приблизно однакових за класом голкіперів — Бабенко й Надь ніколи не хапали з неба зірок, але грали, як-то кажуть, на своєму рівні. Варто лише відзначити, що основним воротарем упродовж нинішнього сезону допоки був саме Бабенко (13 ігор у стартовому складі в Дмитра — проти семи в Олександра Надя).

Натомість слабким місцем ужгородців і надалі залишається захист. Утім, якщо подібна ситуація склалася практично в кожного гранда світового футболу, як-от «Арсенал» чи «Реал», чи варто дивуватися проблемам «Закарпаття»? Варто. Поясню чому: минулого прем'єр-лігового сезону, на моє суб'єктивне переконання, не скромні бюджет та інфраструктура, не безталання чи надслабкий підбір виконавців позбавили ужгородців змоги залишитися серед шістнадцятки найкращих, а саме провальна гра в захисті.

Так, більшість ще й досі стверджує, що головною проблемою команди стала архінизька результативність. Справді, з цим фактом не посперечаєшся — за сезон команда забила лише 18 м'ячів — найменше в чемпіонаті, пропустивши 44 голи — лише на три менше, ніж, скажімо, сьома команда чемпіонату «Арсенал». Але ті шість очок відставання від рятівного чотирнадцятого місця команда була зобов'язана набирати, забиваючи мінімум, — й того могло б вистачити. Але, згадуючи вирішальні поєдинки другого кола проти «Чорноморця» (1:1 за значної переваги «Закарпаття») та «Кривбасу» (1:3 в останньому турі), перш за все, відзначив би саме помилки в захисті.

Те ж саме стосується й сезону нинішнього, яскравим прикладом чого став пропущений м'яч уже в першому турі чемпіонату від «Олександрії»: після подачі з правого флангу Шупик чомусь опинився в межах воротарського майданчика прямо по центру воріт сам-самісінький, чим і скористався з другої спроби. А ось як пропускала команда в грі проти «Енергетика»: лівий захисник бурштинців у позиційній атаці б'є шкіряного вперед на 60 метрів, у боротьбу з нападником ніхто навіть не вступив, і той скинув головою м'яча на партнера. Як виявилося, проти трійки атакуючих гравців «Енергетика» залишилася трійка захисників «Закарпаття». Перший удар воротар відбиває, другий на добиванні бере на себе стійка, і знову той же гравець підбирає м'яч і влучає цього разу в дев'ятку. Другий гол у грі команда пропустила не менш химерно: та ж трійка атакуючих гравців не зустріла супротиву з боку шести опонентів групи захисту ужгородців, і в підсумку вивела одного з нападників на удар з кількох метрів повз уже відіграного голкіпера!

Повірте, таких помилок закарпатці припускалися надто вже часто. А отже, глобальних висновків не зроблено. Схоже, тренера задовольняє гра цієї ланки, але пропустила ж команда 18 разів — практично по голу щоматчу. Як на мене, забагато. До того ж, той же «Чорноморець», в якого в захисті грають менш відомі та не дуже досвідчені гравці, пропустив на п'ять м'ячів менше. Зупинятися на особах, гадаю, не варто. По-перше, гравців «Закарпаття» всі мають знати за виступами в прем'єр-лізі. По-друге, ніяких кардинальних змін у складі та ігровій схемі не відбулося, тож помилки в обороні — відображення класу всієї групи футболістів оборони. Єдине, що впадає в очі, — відсутність Чижевського, якого так звик бачити в центрі захисту «жовто-синіх».

Півзахист ужгородців провів перше коло нерівно та відносно нестабільно, як і вся команда. Варто відзначити, що стартова частина чемпіонату увінчалася ще й величезною кількістю травм у стані «Закарпаття». Йдеться як про дрібні пошкодження, так і про серйозні травми. Одна з причин нестабільності — втрата Мірко Райчевича — потенційного мозку команди. Чорногорець травмувався вже на старті першості, тож роль опорника доводилося грати навіть Бойку, натомість проблеми були на місці диспетчера. Ініціативу на себе брав Малиш, проте йому вдавалося не все — Ігор так і не став основним. А Микуляк помітно «здав», не зігравши жодного разу всі 90 хвилин гри, а це все-таки говорить багато про що — тренер би не змінював лідера команди постійно. До слова, Владислав взагалі не був основним гравцем, хоча сподівання на нього покладалися чималі. А справжнім лідером півоборони став Юрій Штурко, який грав, віддавав, забивав. А що ще потрібно?

У нападі команду тягнув за вуха Матвій Бобаль, який став одним із найкращих гравців та найліпшим бомбардиром першої частини першості, таким чином відзначивши своє третє пришестя в рідну команду. Слідом за «Олександрією», «Закарпаття» нині є найрезультативнішим клубом чемпіонату (35 м'ячів). Допомагати ужгородцям забивати також узявся відомий усім Юрій Целих, але основним гравцем він стати не зумів, поступаючись місцем у складі Невуче, який забив сім разів, відзначившись, мабуть, найкрасивішим м'ячем чемпіонату: ударом через себе в падінні Чарльз із лінії карного майданчика запустив шкіряного за спину воротаря «Дністра».

Турнірний шлях: б'ють слабкіших

Ужгородська команда входила в новий сезон, тепер уже першоліговий, у ранзі одного з фаворитів турніру. Воно й не дивно, адже команда, яка вилітає з вищої ліги, як правило, завжди є потенційним кандидатом на повернення до еліти. Але, окрім статусу колективу, який вже скуштував солі в прем'єр-лізі, ужгородці з-поміж інших клубів вирізнялися найрівнішим, на мою думку, складом. Саме це, в першу чергу, й мало б забезпечити команді стабільні результати та виконання поставленого завдання. А воно в команди вже багато років одне — повернутися до когорти найсильніших (причому слово «повернутися» —найхарактерніше, адже затриматися у вищій чи то прем'єр-лізі «Закарпаттю» патологічно не вдається). Утім, початок першості став для команди шокуючим: у матчах проти головних конкурентів — «Олександрії» та «Чорноморця» («Олександрія» напередодні чемпіонату й на його початку вважалася таким досить відносно, але з часом виявилося, що саме ця команда — претендент на підвищення в класі №1) ужгородці двічі поступилися, опинившись після двох турів на самому дні турнірної таблиці та не забивши при тому бодай м'яча. У самому Ужгороді з цього чомусь вирішили зробити масштабну трагедію, заговоривши про «поганого тренера Гамулу». Утім, той вистояв, і разом із ним вистояла команда, яка була пригнічена невдалим стартом у першості.

У наступних чотирьох матчах команда незмінно перегравала своїх опонентів, демонструючи цілком зрілу гру — на зразок непоганих ігор «Закарпаття» ще в прем'єр-лізі, коли часом здавалося, що саме цей клуб ну аж ніяк не заслуговує на виліт. Утім, він вилетів, а отже, заслужив на це. Повертаючись до перемог команди, зазначу: здобуто їх над трьома аутсайдерами та дебютантом першої ліги, тож навряд чи можна було сприймати ці успіхи підопічних Гамули як такі, що не залишають до себе жодних запитань щодо готовності клубу втрутитися в лідерські перегони. І надалі команда втратила переможний темп, не вирізняючись стабільністю гри та, що найважливіше, результатів.

Спочатку ужгородці зіграли внічию (знову не забивши ще одному з головних конкурентів) на виїзді з клубом «Львів». З одного боку, нічия стала гарним результатом цієї гри, але з іншого — команда знову не зуміла справити враження у грі проти «собі рівного», та й знову при тому навіть не забивши. Перемога над «Зіркою», яка була на той час у «дуже крутому піке», знову підсолодило життя ужгородським уболівальникам. Проте надалі команда поступилася на виїзді «Сталі», зіграла внічию з «Кримтеплицею», обіграла одного з середняків, який перебуває ближче до зони вильоту, ніж до першої п'ятірки, — «Дністер», і знову програла — цього разу... «Енергетику», чого, мабуть, навіть не міг уявити Ігор Гамула, відзначивши: «Дії своїх футболістів мені коментувати тяжко. Вони не мають совісті, думають, якщо вони вийшли з прем'єр-ліги, то можуть будь-кого тут обіграти. Я їх попереджав, але достукатися до їхніх сердець не зміг. Так очки не набираються. Я не знаю, чому всі команди так на «Закарпаття» налаштовуються, але проти нас усі виходять і б'ються, ніби це їхня остання гра...».

Вже наприкінці першої частини чемпіонату Ігор Васильович, кажучи про ситуацію в команді напередодні гри з «Чорноморцем», із глибоким та гучним вдихом згадав про ту поразку ще раз: «... є багато проблем. Є такі, про які можна говорити, а є й такі, які для мене незбагненні. Як от поразка в Бурштині, наприклад...». Судячи з усього, саме та гра запам'яталася наставнику «жовто-синіх» найбільше — на жаль, цей спогад увінчався суто прикрими емоціями та переживаннями, яких до кінця першого кола назбиралося в Гамули чимало. Хоча, в останніх п'яти матчах першого кола (17 турів) команда тричі перемогла та двічі зіграла внічию з непростими «Нафтовиком-Укрнафтою» та «Буковиною».

Далі було найцікавіше — повторні матчі проти «Олександрії» та «Чорноморця». У першому з цих протистоянь ужгородці здобули єдину свою перемогу над командами з першої шістки чемпіонату. А от узяти реванш в Одесі за поразку в другому колі на домашньому полі «Закарпаття» не зуміло — лише — 1:1. І, нарешті, перегравши в останньому турі «Прикарпаття», команда вийшла на третє місце перед зимовою перервою.

Загалом, помітно, що розігрався колектив лише з середини першості, до того не відзначаючись передбачуваністю результатів та їхньою стабільністю, про яку може йтися лише в другій частині осіннього циклу змагань. «Закарпаття» не програвало в останніх восьми матчах, і нині може лише шкодувати, що продовжити в тому ж темпі їм завадила зима, яка прийшла, як завжди, «несподівано» — на старті грудня. Здається мені, що «Закарпаття» зразка цього відрізку часу зупинити в першій лізі було вкрай складно, і якби турнір тривав, то я з упевненістю спрогнозував би «Закарпаттю» путівку до прем'єр-ліги за підсумками сезону. Але тепер усе вирішуватиметься, починаючи з березня. А зимова робота в клубі лише покаже, чи доросла вже команда не лише до виходу в прем'єр-лігу, а й до заслуженого права закріпитися серед найкращих клубів країни.

До слова, якось один із англійських тренерів сказав: «Ти можеш програвати всім своїм конкурентам, але якщо ти перемагатимеш в усіх інших матчах — обов'язково станеш чемпіоном». Що ж, відставання від лідера всього-на-всього на п'ять очок певною мірою підтверджує цю тезу — «Закарпаття» й надалі залишається одним із головних претендентів на першість у лізі.

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»