ЄВТУШЕНКО: «У Швеції іноземцю непросто заробити репутацію»

У плеяді зірок команди-зірки «Динамо»-86 наш герой посідав одне із чільних місць. Стрімкий, винахідливий, результативний, він за 20 хвилин у фіналі Кубка кубків встиг зробити стільки, скільки декому не вдається за всю кар'єру. Саме в статусі заслуженого майстра спорту, гравця збірної СРСР, автора гола у фіналі єврокубка Вадим переходив у Швецію. Нині ми поговоримо з ним про два десятиліття, проведені в футболі цієї країни. А повернися доля інакше, цілком могли б розповідати читачам «УФ» навіть про першого українського легіонера в Мексиці...

— Вадиме Анатолійовичу, то як сталося, що ви опинилися в Скандинавії?
— Це було наприкінці існування радянської держави. Саме починався відтік наших футболістів за кордон, і я також збирався спробувати сили в інших чемпіонатах. Мав пропозицію аж із Мексики і, можливо б, її прийняв, але в останній момент виник шведський варіант. Спершу це був клуб «Хаммарбю», проте їхні переговори із професійним футбольним клубом «Динамо» та «Совінтерспортом» на якійсь стадії зайшли в глухий кут. Мені пошкодувати б про мексиканський варіант — але тут же надійшло запрошення від інших шведів. АІК - відомий клуб, та й Швеція ближча за Мексику. Вирішили їхати. На яких умовах мене відпустили - навіть не знаю «історію вкриту темрявою». Перехід відбувався за складною схемою, шведи розраховувалися навіть спортінвентарем та комп'ютерами.

— І як воно було — переїхати з одного соціалізму в інший?
— Впало в очі, що в них усе, порівняно з нами, — наче в сповільненому темпі. Стосувалося це й дорожнього руху — в нас і тоді на правила не особливо зважали, а там із цим суворо. І люди культурні, ввічливі — коли спинишся на обочині дороги, зупиняться, спитають, чи не допомогти. Але головна перебудова, звісно, була у відсутності зборів команди. Шведський чемпіонат тоді був ще напівпрофесійним, гравці до обіду працювали на «цивільних» роботах, тренувалися повноцінно, але без «батога» контролю.
Попри це, чемпіонат тоді там був вельми цікавим. У місцевих клубах грали фактично всі творці «бронзового» дива 1994 року — Бролін, Далін, Кеннет Андерссон, Терн. Просто вони ще не були «розкручені», тому й пафосу навколо цих імен було поменше.

— А як же АІК?
— На той час клуб з величезною історією давно не мав титулів. АІК — один із найдавніших клубів Європи, заснований ще 1891 року (до речі, в один день із конкурентом «Юргорденом»). Членами АІКу є чимало відомих людей і навіть представники монархічної династії. Недарма клуб вважається королівським. Я застав період становлення багатьох, відомих у майбутньому, гравців: зовсім молодими. В АІКу починали воротар Хедман, оборонці Сундгрен та Мельбю. Всіх їх ви добре знатєте за виступами в Британії, Іспанії, Італії. Звісно, талановиті хлопці мали колись вистрілити. І це трапилося з приходом 1991 року Томмі Седерберга.

— Пізніше він із Лагербаком очолював збірну Швеції. Що скажете про Томмі?
— Седерберг більше грав у баскетбол і не був особливо авторитетним у футболі. Проте було в ньому щось таке лідерське: добре поставлена мова, ораторські здібності, знання психології, зрештою. І в АІКу він мав товариша по тренерському дуету. Той був непопулярний серед гравців — педантичний, вимогливий на тренуваннях. Отут Томмі з'являвся у потрібний момент і своїми вивіреними словами знаходив ключика до сердець гравців. Далі Седерберг взяв Лагербека, і досить довго цей дует успішно очолював національну збірну. Вони — такі собі тренери-інструктори, теоретики. Ефективність їхньої роботи підтверджує і результат, і те, що Седерберг і нині працює з молодіжкою.

— Отже, при цьому фахівцеві АІК пішов угору...
— Так. Спершу, коли я тільки-но прийшов, у Швеції домінували «Ґетеборг» з «Мальме». Проте 1991 року, з приходом Томмі, настав злам. У фіналі Кубка 1991 року ми завершили основний час у матчі з «Ґетеборгом» нічиєю — 2:2. І хоча в підсумку поступилися, пропустивши один гол, але щось перевернулося в свідомості хлопців. З'явилася упевненість, що можемо сягнути вершин. Особисто мені як центральному атакувальному хавбеку легше гралося, коли з «Аякса» в наш клуб повернувся відомий оборонець Петер Ларссон. Він почав вибивати м'яча не куди завгодно, а виносити його осмислено. Уже можна було й поборотися в центрі, й зіграти на контратаці. Чемпіонський сезон мені особисто вельми вдався: я забив 14 м'ячів, отримував від гри справжнє задоволення. У складі збірної Стокгольма довелося пограти навіть проти «Ліверпуля» із усіма зірками — Барнсом, Рашем... Тоді в британців користувалися популярністю збори в Швеції, і такі товариські матчі рідкістю не були.

— Ваше прізвище увійшло в шведську історію не лише завдяки футболу...
— Йдеться про трудовий закон? Так, була така ситуація. Відчув тоді справжню підтримку фанів та громадськості. У Швеції іноземцю не так просто заробити репутацію. Дорожу тим, що мені це вдалося.

— Попри це, іноземним тренерам вони таки не довіряють?
— Справді, там для іноземця перша ліга — межа. Женя Кузнецов було навіть вивів один клуб в еліту, але все одно протримався там не більше п'яти турів. Я особисто з інтересом працював із «Сиріанською». Хоча клуб і не мав великих статків та інфраструктури й існував лише десяток років, він пройшов усіма щаблями місцевого футболу. Очолюючи цю команду з аеропортового передмістя, намагався прищепити їй атакувальний футбол, схему 4-3-3. Ми весь час були в призерах першої ліги, чимало хлопців нині грають на вищому рівні.

— «Валета Сиріанська» може пишатися тим, що до її розвитку прилучилася вся родина Євтушенків?
— Так, Вадим і Славко також багато років віддали цьому клубу. Вони вже зустрічаються із місцевими дівчатами, уже маємо й онука. Всі говорять шведською, прижилися вже там. І хоча прізвище Євтушенко вже внесене в шведські документи, ми лишаємося українцями. У травні я поїду до Швеції глянути на старт тамтешнього чемпіонату.

— Не проти очолити тамтешній клуб і працювати із синами, як Єременко в Фінляндії?
— Скажу так: якщо з'явиться хороша пропозиція від амбітного клубу, то розглядатиму, чи він у Швеції, чи в Україні.

Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»