МЕРЛЕНІ: «Дуже мало часу приділяю сім’ї»

Ірина Мерлені – заслужений майстер спорту з вільної боротьби. Вона народилася 8 лютого 1982 року в Кам’янці-Подільському, що на Хмельниччині. Боротьбою почала займатись у віці 15 років. Ірина виступає у ваговій категорія – до 48 кілограм. Львівська історія борчині почалась із приїзду на навчання в училище фізичної культури. У доробку знаменитої борчині є титули: олімпійської чемпіонки у Афінах та багаторазової чемпіонка світу та Європи.

Після Афін спортсменка взяла у спорті тайм-аут. 18 лютого 2006 року Ірина одружилася. Її чоловіком став майстер спорту міжнародного класу з вільної боротьби Андрій Микульчин. Напередодні 2007 року олімпійська чемпіонка народила сина. Радісна подія сталася 27 грудня. Хлопчика назвали Артуром.

Тепер її зусилля спрямовані на утримання титулу Олімпійської чемпіонки. І хоча Ірина відверто зізналася, що напередодні важливих змагань не охоче спілкується з мас-медіа, для prosport.lviv.ua вона зробила виняток, отож:

– Ірино, Ви заміжня і народили сина. Як зважились повернутись у спорт?
– Відверто кажучи я не думала повертатись у великий спорт. Але завдяки моїй кумі, яка постійно закликала мене піти на тренування, піти у сауну, покачати прес, я поступово знову втягнулася і продовжила кар’єру у професійному спорті.

– Де ви зараз тренуєтесь?
– Наразі я перебуваю на зборах збірної, тож тренуюся у Києві. А коли зборів немає, то приїжджаю та тренуюсь у Львові.

– Для того аби досягти максимальних кондицій Ви часто тренувались із чоловіками. В який спосіб тренуєтесь сьогодні?
– Я все частіше на тренувальний килим виходжу із жінками. Українські дівчата у цьому спорті набирають обертів. Вони також тренуються з чоловіками і набувають хорошої форми. Відтак конкуренція у моїй ваговій категорії суттєво зросла. Також дається взнаки те, що мені вже не 22 роки, а 26.

– Як ви уникаєте травм та синців?
– Перед будь-якою боротьбою необхідно добре розігрітись, що я й роблю. А коли виникає небезпечна ситуація, то стараюсь вчасно зупинитись, аби не завдати травм ні собі, ні комусь.

– Що Ви скажете про основних суперниць – претенденток на ваше звання?
– Вже традиційно, основними суперницями залишаються дівчата з Японії та Китаю. Жінки з цих країн завше були не легкими, а гідними суперницями.

– Які амбіції в олімпійської чемпіонки на Пекінську олімпіаду? Та особливі налаштування до неї?
– У Китаї націлююсь лише на перемогу. Інакших варіантів навіть собі не уявляю. Хоча, буде так, як буде, але хочеться вибороти золото.

– Професійний спорт – дороге задоволення. Чи є проблеми з фінансуванням?
– Слава Богу, що на сьогодні їх немає.

– У якій категорії виступатимете у Пекіні?
– Що стосується категорії, то я виступала і виступатиму у категорії до 48 кілограм.

– На шляху до Пекіну у яких змаганнях братимете участь?
– Нещодавно на кубку світу у Пекіні я здобула перемогу. На черзі триває підготовка до Київського турніру, згодом до турніру у Швеції, чемпіонату Європи та України. Загалом планую взяти участь у всіх можливих змаганнях.

– При напруженому графіку тренувань вдається знаходити час на сім’ю?
– Через тренування я дуже мало часу приділяю своїй сім’ї. Звісно, що дуже скучаю за своїм синочком, якого надзвичайно люблю. Артурчик у мене найкращий у світі, і коли приходиться їздити на змагання та збори – завжди за ним сумую.

– Які у вас плани щодо турніру «Олімпійської чемпіонки Ірини Мерлені», чи стане він традиційним?
– У нас з чоловіком трапилася нагода провести цей турнір, і ми її використали. А зараз важко відповісти, чи стане цей турнір традиційним. Наразі я зайнята іншим. Коли планувався цей турнір, у мене було достатньо вільного часу, не було дитини, і я не планувала повертатися у спорт. Загалом я взагалі була переконана, що не буду більше боротись та залишу спорт.

– Після телевізійного проекту «Ігри патріотів» у вас залишилися дружні відносини з учасниками змагань?
– Так, звичайно. На проекті я віднайшла багатьох друзів не лише спортсменів, а й співаків. Знайомство з цими людьми було для мене приємним.

– Де Ви почуваєте себе затишніше: в столиці, у Львові чи в Хмельницьку?
- Відверто кажучи, я однаково відношусь до цих міст. Звичайно варто виділити рідний Хмельницьк, і хоча там нема з ким тренуватись, але найбільше підтримки я отримую звідти.

– Як вам віддячили у Львові за те, що здобули першу золоту олімпійську медаль для міста?
– Якщо бути відвертою, найбільше мене відзначив мій Хмельницький. У мене навіть збереглися деякі образи на Львів. Зважаючи на те, що час загоює рани, я ще пам’ятаю, як уміють обіцяти чиновники. Обіцяли мені двокімнатну квартиру. За весь час тренувань та обіцянок я жила у гуртожитку. Навіть було таке, що у Хмельницькому мені виділили однокімнатну квартиру, а у Львові запевнили відмовитись від неї… В результаті я залишилась ні з чим.

– Якщо поглянути у майбутнє, які у вас плани по завершенні спортивної кар’єри?
– Я буду більше приділяти уваги своїй сім’ї. Також хотілось би займатися якоюсь справою, бізнесом, бо спорт – короткий відрізок життя, яким неможливо займатися постійно. А можливо займусь політикою (сміється).

– Життя – це не лише спорт, а спорт – це не усе життя. Які у Вас уподобання окрім спорту?
– Музика. Не так давно в одному із клубів столиці, я перемогла у караоке. Зі мною змагалися ще шість відомих спортсменів. За перемогу мені вручили путівку на відпочинок у Карпати. Також нещодавно Наталя Валевська запропонувала мені записати дуетом пісню. На жаль, наразі на це немає часу, бо щоб перемогти на олімпійських іграх необхідно багато тренуватись, а якщо віддатися музиці потрібно відмовитись від Пекіну, бо професійно співати та тренуватись водночас неможливо…

Андрій Котенський

prosport.lviv.ua