Душа команди – її ліберо

Денис ЗУЙ
Амплуа: ліберо.
Зріст: 188 см. Вага: 85 кг.
Місце народження:
м. Горлівка, Донецька область
Сімейний стан:
одружений, має доньку
Звання: Майстер спорту
Попередній клуб:
«Локомотив» Дніпропетровськ

Денис Зуй – один з найкращих гравців столичного «Локомотиву», один з найкращих ліберо країни. І навіть не тому, що Денис добре грає і повністю віддається справі, а й тому, що він є душею команди, на нього прагнуть бути схожими молоді гравці. Стовідсотково можна сказати, що керівництво та тренерський штат дніпропетровського «Локомотива» шкодує, що відпустили такого талановитого волейболіста. Що ж стосується його здібностей, то для всіх не секрет, що ліберо він став саме у Києві, і це в нього дуже добре виходить.

– Денисе, чи змінилася якось атмосфера або настрій команди після того, як Валентин Переу переїхав до Італії? Це ж, ніби, він був лідером команди?
– Лідер у нас був і залишається один – Костя Бакун. А всі хлопці розуміють, що пішов один з провідних гравців команди. Ми стали набагато дружнішими, бо тепер потрібно грати не лише за себе, а ще й за свого талановитого товариша, всі це знають. Навіть не виникає сумнівів, що Валентин допоміг би нам. Але тепер його немає, тож все робими самі. Можна сказати, що його від’їзд до Італії став прикладом для інших, бо перехід до європейського клубу – знак високого рівня.

– Команда вже оговталася від недавньої поразки у Дніпропетровську? І що саме, на твою думку, є причиною програшу?
– Ще не зовсім оговталася. Хоча тренер намагається зробити все, щоб ми забули, але... Для мене це просто шок. Вперше у моїй кар’єрі склалася така ситуація. 2-0 вести, потім дві партії програти, ще й при цьому по ходу двох програних партій теж вести. І у вирішальній партії ми теж спочатку вигравали. Незрозуміло, як це могло статися. Особисто для мене це ніби страшний сон, постійно перед очима. Це як удар. Не подумайте, що я хочу зробити із себе невинного, насправді, для мене ще до цього часу лишається загадкою. Більше нічого не можу додати.

– Тебе запросили до національної збірної. Чи буде взаєморозуміння на майданчику з іншими хлопцями. Бо, думаю, для тебе не секрет, що основа команди – це гравці вашого головного конкурента – харківського «Локомотива»?
– Ну звісно ж буде. Без цього не може існувати нормальна, повноцінна збірна. Тренер дає нам свої настанови, які ми повинні виконати разом, незалежно від того, які вони, не кожен за себе, а командою. Нам лише потрібно зовсім трохи додати у характері гри. Як на мене, то головне бути патріотом країни, за яку ти виступаєш а у нас такі всі, тож думаю, що проблем не виникатиме. Є, звісно, зауваження до Федерації волейболу України. Ми іноді навіть не знаємо хто тренер. Усі ми разом повинні створити такі умови, аби гравцям не хотілося залишати Україну. Половина російської збірної складається з наших, українських, хлопців: Полтавський, Косарєв та інші.

– Тепер домашні матчі столичного клубу транслюються на телебаченні. Чи впливає це на гру команди або на атмосферу в клубі?
– Жодним чином. Ми граємо не для камер, а для уболівальників. Незалежно від того, де вони знаходяться, вдома на дивані чи на трибунах. По-друге, це дуже корисно для популяризації волейболу, це повинно підтримати нас у чемпіонаті та інших змаганнях. На прикладі харківського «Локомотива» можна бути впевненим, що кількість фанів зростатиме з кожним разом. А щодо прямих трансляцій, то впевнений, що відволікати нас вони не будуть.

– Найближчим часом отримував запрошення від інших клубів?
– Це що провакація? (сміється). Ні, не отримував.

– Є клуб, за який ти хочеш виступати?
– Мені й в «Локомотиві» дуже добре. А якщо відверто, то звісно хочеться пограти в Європі. Там зовсім інше ставлення до спорту. Там серйозніше до цього ставляться, менталітет інший. Та й, самі розумієте, умови набагато кращі. Там ти завжди відчуватимеш, що ти потрібен команді, збірній.

– Ти – ліберо. На твою думку, яким він повинен бути?
– Він повинен бути душею команди. Він завжди відчуває, кому потрібна допомога. Марально він постійно повинен підтримувати всіх, він створює настрій на майданчику, його обов’язок – бути стратегом. Взагалі, можу сказати, що досить важко відіграти весь матч, при цьому відповідати не лише за себе, а й за команду.

– Розкажіть трохи про себе.
– Народився в Донецькій області в Горлівці. Закінчив дніпропетровський інститут фізкультури. Грав за дніпропетровський «Локомотив». Наразі маю дружину і маленьку доньку. Ще є собака, кицька. Моє позаволейбольне хоббі – риболовля.

– Дякую тобі. Від імені усіх уболівальників зичимо в новому році нових спортивних здобутків та  звершень, гідно представити київський «Локомотив» у національній команді.

Вів розмову Павло ТЕРНОВИЙ