НУЖНЕНКО:«Суперників поважаю, та не боюся»

Інтерв'ю з тимчасовим чемпіоном світу за версією Всесвітньої боксерської асоціації

Останнім часом українські атлети рідко радують своїх симпатиків на міжнародній арені. Упродовж 2007 року лише Ганні Безсоновій удалося на світовій першості з художньої гімнастики виграти золоту медаль, і ось в Україні з'явився ще один чемпіон. Юрій Нужненко з Броварів, що на Київщині, став тимчасовим чемпіоном світу за версією Всесвітньої боксерської асоціації (WBA). У французькому місті Канни наш земляк у дванадцятираундовому поєдинку переміг чемпіона Європи француза Фредеріка Клозе. На жаль, під час зустрічі з журналістами в київському клубі «Спліт» мені так і не довелося детально поговорити з новоспеченим чемпіоном світу. Тож домовилися зустрітися в Броварському училищі фізкультури, де Юрій Нужненко сам готується до відповідальних поєдинків і готує юну зміну для українського боксу.

«Пам'ятаю всі свої перемоги»

— Юрію, кажуть, що сьогодні вже не виникає проблем щодо вибору спортивної секції. Було б лише бажання. Тим паче, що Нужненко — корінний киянин. Однак ти зупинив свій вибір на боксерській секції. Як ти в ній опинився?
— Обрати цей вид спорту допоміг мій брат Ігор. Саме він був ініціатором мого приходу до боксерської секції. Сталося це 1988 року. Саме на Харківському масиві Києва в професійно-технічному училищі відкрили боксерську секцію. Діти залюбки тренувалися в чудового наставника Анатолія Даниловича Іванченка. Під його керівництвом здобував першу боксерську освіту. Через рік за сімейними обставинами він залишив Україну. І вся наша боксерська група переїхала тренуватися до іншого наставника. Тренувалися неподалік станції метрополітену «Університет». Через два роки до нас почав уважно придивлятися Віктор Іванович Чубов. Він відбирав найобдарованіших до Броварського училища фізкультури. Серед кількох щасливчиків був і я. З 1991 року броварський ринг став для мене рідною домівкою, а заслужений тренер України Олександр Поліщук — не лише чудовим наставником, а й надійним другом

Чи пам'ятаєш свою першу перемогу на ринзі?
— А я всі свої перемоги пам'ятаю. Можу згадати навіть окремі деталі того або іншого двобою. А ось суперників пригадую не всіх. Щодо першого успіху, то це відбулося на одному з дитячих турнірів, який проходив у Дарниці. Суперник-одноліток був дуже впертим, але я витримав його стартовий натиск. А потім вже я перейшов до активних дій і рефері підняв мою руку. Ця нагорода, як і решта моїх призів з любительського боксу, зберігаєються в батьківській київській домівці. А ось чемпіонські регалії професіонального боксу прикрашають мою броварську квартиру. Тут ними більше опікується моя дружина.

— Чи буває боляче після завданого удару суперника? Мабуть, інколи й плакав?
— Жодного разу! Адже бокс сльозам не вірить (сміється).

—  Напередодні зустрічі за чемпіонський пояс Всесвітньої боксерської асоціації обидва претенденти розуміли, що поразка відкине на кілька років назад і треба все розпочинати спочатку. Чи були якісь особливості в підготовчому процесі до поєдинку із Фредеріком Клозе?
— Під час підготовки до цього двобою навіть не задумувався над тим, якщо програю, то... Адже треба було б тоді починати все спочатку й упродовж двох років торувати шлях на вершину боксерського Олімпу. До кожного поєдинку я готуюся дуже ретельно й відповідально. Мій підготовчий процес побудовано так, що в ньому враховані всі нюанси, не уникаю жодних дрібниць, які могли б уплинути на підсумковий результат. Я поважаю кожного свого майбутнього суперника, але не боюся. Вони також готуються. Тому виграє той, хто спритніший і витриваліший. До зустрічі з французом Клозе готувався два місяці. Моя команда врахувала всі моменти майбутнього поєдинку.

— Часто спортсмени та їхні наставники вимагають обов'язкового зарубіжного навчально-тренувального збору. А ти якій країні віддаєш перевагу?
— Про інших нічого не можу сказати. А ось щодо мене, то залюбки тренуюся на броварському ринзі. А моя команда тренерів, масажистів, лікарів та інший обслуговуючий персонал професіонально ставляться до своїх обов'язків і забезпечують надійний підготовчий процес. За це я їм дуже вдячний!

Двобій з Клозе проходив за нашим сценарієм

— Чим здивував тебе Фредерік Клозе?
— А я просто не дав йому такої можливості, щоб застукати мене зненацька. Тому обіцяних сюрпризів з боку французького боксера його симпатики так і не дочекалися.

— І як на це відреагувала французька публіка, яка заповнила спортивну арену в Каннах?
— Я був приємні здивований. Адже цього вечора в залі були справжні шанувальники боксу. Звичайно, вони вболівали за свого земляка. І це природно. Хоч їхній земляк і програв, але вони справедливо оцінили мій успіх. Крім того, впродовж поєдинку було багато оплесків та схвальних вигуків на мою вдалу атаку або надійний захист.

— Юрію, а ось твій тренер вважає, що суперник у звітному поєдинку був надто важким...
— А в спорті і, зокрема в боксі, слабких суперників ніколи не буває. Такою вже є людина, яка завжди прагне бути сильнішою, спритнішою, красивішою або розумнішою. Щодо Клозе, то він, дійсно, дуже незручний і досвідчений суперник. Адже на його рахунку не лише титул чемпіона Старого Світу, а й пояс Інтерконтинентального чемпіона. Тож і готувалися до двобою відповідно. Для цього підбирали скрупульозно спаринг-партнерів. Тому хід поєдинку проходив за нашим сценарієм.

— Мені здалося, що рефері довго підраховували набрані очки, а потім ще довше суддя-інформатор зволікав назвати переможця. Ти спокійно чекав вердикту арбітрів? Чи може занервував з цього приводу?
— Спочатку був упевнений у своїй перемозі, а коли судді почали затягувати процедуру визначення чемпіона, тут і я вже трохи занервував. Та як тут не занервуєш! Я пригадав поєдинок нашого співвітчизника Андрія Котельника та суддівське свавілля. Однак цього разу обійшлося.

— А як на міжнародній арені ставляться до українських боксерів, зокрема, рефері?
— Як на мене, то нас не лише поважають, а й побоюються. Ви лише погляньте на світовий рейтинг у важкій категорії. Тут на передових позиціях представники слов'янських народів. Це свідчить про те, що вони сильніші за інших. А найсильніших завжди поважають.

— Як твоя команда відсвяткувала перемогу на каннському ринзі?

— По-чемпіонському. Адже українці вміють не лише чудово працювати, змагатися, а й святкувати. Тому чемпіонська вечірка розтягнулася до самісінького ранку. Потім продовжили і в літаку — під час перельоту до Києва.

— Тепер у твоїй ваговій категорії двовладдя. Чинний володар чемпіонського поясу Мігель Котто і тимчасовий — Юрій Нужненко. Чи не заважає тобі приставка «тимчасовий»?
— Тепер я обов'язковий претендент на цей бій. І Котто вже не відкрутиться. Хіба що травма завадить. А так бій відбудеться за будь-яких обставин. Переговори лише на початковій стадії. Тож про конкретні домовленості говорити ще зарано. Як на мене, двобій відбудеться в другій половині 2008 року. Хотілося, щоб цей поєдинок відбувся в Україні. Цього заслужили симпатики вітчизняного спорту. Над цим зараз працює новостворена компанія братів Віталія та Володимира Кличків і Вадима Бухкалова.

— Чи до снаги тобі обіграти ще й пуерториканця Котто, щоб привезти до України вже справжній чемпіонський титул, без жодних приставок?
— А чого ж тоді виходити на ринг. Хоч це дуже небезпечний суперник. Маю чимало відеоматеріалів за його участю на ринзі. Це допоможе мені ретельно вивчити його манеру ведення бою, сильні й слабкі боки.

Нині граю в шахи

— Думками вже налаштований на поєдинок з Котто?
— Хіба що думками (сміється). Поки що відпочиваю після поєдинку з Клозе. Нині більше уваги приділяю шахам. Майже щодня влаштовуємо шахові турніри. Це допомагає розслабитися.

— А як батьки поставилися до твоєї ідеї займатися боксом?
— Батько відразу підтримав мене, бо сам займався цим видом спорту. А мама є мама.

— Хто твої справжні вболівальники?
— Дружина і донька Ліза.

— Чи хотів би, щоб і донька відвідувала спортивну секцію?
— Силоміць ніхто не водитиме її до спортивної секції, якщо вона цього сама забажає, то ми лише будемо сприяти.

— А як ти ставишся до жіночого боксу?
— Негативно. Зовсім не жіноча це справа - гамселити одна одну.

— Крім твого улюбленого боксу, які види спорту тобі ще до вподоби?
— Вболіваю за український футбол. Але останнім часом розчарований виступами і наших клубів, і збірної. А тут ще й Олег Блохін подався до Росії. Крім того, до Євро-2012 готуємося лише на словах. Сам залюбки граю у футбол і настільний теніс. Коли з'являється вільний час, то з друзями вирушаю на рибалку.

— Раніше ти впродовж двох років захищав спортивну честь одного з польських клубів. Чи хотів би знову пожити, і потренуватися за кордоном?
— Я — патріот України. Мене тут виховали, тому я просто зобов'язаний віддячити своїй Вітчизні. Тим паче, що у новоствореній компанії мене все влаштовує.

— Нині стало модним, коли спортсмени стають політиками, знімаються в кіно і на телебаченні, рекламують памперси, пиво і горілку. Щось подібне тобі вже пропонували?
— Подібних пропозицій не надходило. Але, повірте, все це не для мене.

— За кілька днів зустрічатимемо Новий рік. Як ти проводиш це свято?
— У сімейному колі. А потім зустрічаємося ще й із друзями. Тож завжди буває весело.

— Твоя дружина має відношення до спорту.
— Нині вже ні, але в дитинстві досить серйозно займалася гандболом. Так що розуміє, всі мої хвилювання й завжди мене підтримує.

— Які твої улюблені страви та напої?
— Я не вибагливий до їжі та напоїв. Подобається український борщ та печена картопля. До спиртного байдужий. Хіба що можу з друзями посидіти за келихом пива.

— Останнім часом ти не тільки активний боксер, а й займаєшся тренерською роботою. Мабуть, після завершення спортивної кар'єри ти все-таки залишаєшся в боксі?
— Я закінчив факультет фізичного виховання Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту. Нинішня моя тренерська робота аж ніяк не заважає, а навіть допомагає. Цьому сприяє й атмосфера броварського спортивного залу. Ми допомагаємо один одному не лише на ринзі, а й поза ним.

— У тебе був кумир у спорті?
— Подобався Майк Тайсон, але лише на початку своєї кар'єри. А ось з нинішніх боксерів подобається манера ведення бою в мого друга Сергія Дзінзірука. Ми завжди за нього вболіваємо. Хоч він нині частіше буває в німецькому боксерському клубі. Але він наш. Сергій з нами, з броварського рингу торував шлях до Олімпу.

— Чи зробив бокс тебе багатою людиною?
— На жаль, поки що мільйонером не став. Здобуття чемпіонського поясу не дає мені можливості придбати квартиру навіть у Броварах..У боксі легких грошей не буває.


Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
© 2003-2019 Sport.ua
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности