ВОЛКОВ: «Сподіваємось на успіх в Пекіні»

Тож не випадково вони були основою збірних команд Радянського Союзу й успішно виступали на престижних міжнародних турнірах. І в незалежній Україні фахівцям вдалося не лише зберегти, а й розвинути стрілецькі види спорту. Цим і гордиться президент Федерації стрільби Олег Волков.

Кожна дрібничка впливає на влучність стрільця

— Олеже Ігоревичу, спортивні функціонери занепокоєні — сьогодні вітчизняні атлети здобули лише 160 олімпійських ліцензій із дев'ятнадцяти видів спорту. Як на мене, причин сумувати набагато більше, ніж радіти. А як справи в представників стрілецького спорту?
— Нині ми маємо чудову команду й надійний резерв. І сподіваємося, що українські представники стрільби успішно виступлять на олімпійському турнірі в Пекіні 2008 року. Раніше ми здобували олімпійські ліцензії майже наприкінці відбіркових змагань, коли вже всі найсильніші стрільці мали заповітні перепустки. На сьогоднішній день сформована чудова тренерська група. Крім того, ми маємо практично два рівноцінні склади спортсменів у   кульовій стрільбі. До речі, саме представники наших видів спорту найпершими здобули олімпійську ліцензію. Тепер у нашої збірної дванадцять олімпійських ліцензій. За нами йдуть білоруси — 9 ліцензій. Серед тих команд, які вже мають ліцензії, Україна разом з Чехією ділить п'яте-шосте місце. Попереду лише Китай — 18, Росія — 17, США -16, Німеччина — 13. Це абсолютна логіка розвитку кульової стрільби у світі. Правда, десь трішечки загубилися італійці.

— А скільки всього представників кульової стрільби можна повезти на Олімпіаду?
— Жінки змагаються в чотирьох вправах, а чоловіки — в шести. І в кожній вправі — по дві ліцензії. Тож з двадцяти ліцензій збірна України вже має дванадцять. Це пристойний результат. Більше того, ми маємо не забувати, що нинішній стрілецький спорт в Україні — це вже не той вид, який був у нас за радянських часів, і як він розвивається тепер у Китаї, Росії та США. Адже в Україні відсутня справжня база для кульової стрільби. І хоч те обладнання, яке ми придбали для львівського стрілкового стрільбища, дозволяє проводити чемпіонати та розіграші Кубка України і запрошувати на змагання наших найближчих сусідів, але переважна більшість стрільців вже так не готується й не стріляє. Цей вид спорту не лише дуже технічний, а й ще вимагає дуже великої зосередженості. Тож кожна дрібничка впливає на стрільця.

— Пане Олеже, а що собою являють сучасні стрілкові комплекси?
— Це — по-перше, електронні установки «Аскор». Сучасна спортивна стрільба виконується   виключно по електроніці. Повний порядок в організації проведення змагань. По-друге, — нормальне розташування спортсменів. По-третє — створення необхідних передстартових умов для кожного учасника, щоб можна було відпочити, поїсти, розслабитися. Вже вироблено своєрідний міжнародний стандарт. На жаль, в Україні чогось подібного, немає.

— А в перспективі?
— І навіть перспектива відсутня. Дивна ситуація — держава майже не цікавиться цим видом спорту. Років вісім тому деякі спортивні чиновники прагнули цей вид спорту перевести до другої категорії. Якби це сталося, ми практично втратили б стрілецький спорт. Раніше цей вид культивувався в міліції та армії в повних обсягах. Крім того, майже в кожній школі був тир. Однак наші депутати створили таку законодавчу базу, що одразу ж зникли шкільні пневматичні тири. Чим і кому вони заважали?! А видачі ліцензій ускладнили настільки, що пересічні громадяни прагнуть не ходити до МВС, щоб не завдавати собі зайвого клопоту. Це — важка і надто дорога справа. Та й МВС разом із Збройними силами перестали приділяти достатньо уваги стрілецькому спорту.

— А як же тоді готувати хлопців до армійської служби?
— А хіба у нас хто-небудь по-справжньому готує до військової служби. Ми лише робимо вигляд. Тому вона й відлякує наших дітей. Хоч правила поведінки зі зброєю треба знати кожному громадянину країни. Адже бувають трагічні випадки, коли під час необережного та невмілого поводження з пістолетом гинуть навіть народні депутати. Адже нині в Україні з'явилося багато зброї. Вона стала доступнішою. Діти її хапають, не знаючи правил поведінки зі зброєю. Звичайно, це суттєва проблема й вирішувати її треба на державному рівні.

— Однак без сучасної бази, обладнання та інвентаря важко підготувати спортсмена міжнародного класу. А ми ще й встигаємо не лише здобути олімпійські ліцензії, а й навіть вигравати престижні міжнародні турніри...
— Відсутність належної спортивної бази наші стрільці компенсують за рахунок використання бази наших найближчих сусідів. Серед них — Росія, Словаччина, Чехія, Польща, а також Італія та Німеччина. Натомість виникла ще одна суттєва  проблема, яка також пов'язана з введенням у дію закону про зброю. Це — перевезення зброї та набоїв, як по території України так і за кордон. І тут жодних привілеїв у спортсменів немає. Але пересічні громадяни постійно державний е кордон України не перетинають зі зброєю. Це буває лише в надзвичайних ситуаціях. Крім того, що це вимагає оформлення відповідних документів та дозволів, а за перевезення ще треба й платити. Цим негайно скористалися майже всі міжнародні авіакомпанії, які запровадили просто шалені збори на перевезення зброї. Це також впливає на підготовку та виступи спортсменів-стрільців.

А ось набоїв — катма!

— Олеже Ігоревичу, то може хоч із зброєю та набоями в наших спортсменів усе гаразд?
— Наш повсякденний головний біль — матеріально-технічне забезпечення збірних команд України. Скажу відверто, що із самою зброєю в команді майже все гаразд. Тут вже нічого кривити душею. У придбанні спортивної зброї нам сприяють не лише спонсори, а й провідні фірми-виробники. Адже українські стрільці добре знані в світі. У кульовій стрільбі ми в основному користуємося німецькою зброєю, зокрема фірми «Вальтер». Головна проблема — набої. Набої фірми-виробники у вигляді спонсорської допомоги не дають — тільки за гроші. Адже під кожну одиницю зброї треба підібрати відповідну партію набоїв. Бажано, щоб ця партія була підібрана для тренувань та виступів упродовж всього спортивного сезону. Щоб спортсмен постійно стріляв набоями лише цієї партії, яка тримає пориви вітру, «кучно» лягає в мішень. Простіше кажучи, щоб була пристріляна. Адже буває так, що один «заміс» свинцю для одного ствола підходить, а вже для іншого — ні. Це може бути 50 тисяч або сто тисяч набоїв — стільки замовлять. Для тренувань та виступів збірної У країни упродовж останнього року підготовки до Олімпіади-2008 потрібно один мільйон триста тисяч гривень. Завдяки нормальному фінансуванню наша команда була б повністю забезпечена набоями. Минулого року нам так і не дали 300 тисяч гривень для закупівлі набоїв. Нинішнього року запевнили, що гроші будуть. Але їх витратити не можемо, бо заважає закон про тендери. І стрільці починають займатися неприродною для себе справою. Починають відволікатися на придбання набоїв та іншого стрілецького інвентаря. Більше того, вони починають викручуватися, з кимось домовлятися. Вони продовжують тренуватися, стріляти, але, повірте, це вже не стабільна стрільба. Отже, стрільці у нас є (й дуже непогані), сучасна зброя є, а ось набоїв — катма!

— Повірте, це трохи звучить комічно...
— Але одна маленька кулька може зірвати участь в Олімпіаді або залишити спортсмена без медалі.

— А як вирішують подібні проблеми наші найближчі сусіди — росіяни або білоруси?
— А в них подібних проблем просто не існує. Раніше в нас були проблеми з грошима. Тепер коштів на участь у змаганнях та проведення навчально-тренувальних зборів у принципі достатньо. Натомість запровадили закупівлю набоїв за тендерною процедурою. Причому тут ціна на набої, адже патрон підбирається під відповідний вид зброї. І хто в цьому тендері братиме участь. Ну продадуть нам дешевший на кілька копійок патрон, але ж він також буде сумнівної якості і для спортсмена вищого ґатунку не підходить.

— Чи можна знайти вихід з цієї ситуації?
— У принципі — це державне питання. Нині хіба що лінивий не говорить про недолугість закону про тендерні закупівлі. Однак його й досі ніхто не міняє.

До Пекіна поїдуть лише найвлучніші

— Як на мене, то саме представники вашого виду спорту найчастіше поліпшують національні,  континентальні, світові та олімпійські рекорди. Чи залишився ще хоч маленький проміжок для поліпшення рекордних результатів? Чи може міжнародна федерація якимось чином обмежує цей процес?
— Скажімо в стендовій стрільбі вже є абсолютний результат. Його добився наш Микола Мільчев. Досі його досягнення ніхто не може повторити. А ось в кульовій стрільбі резерв ще маємо. Хоч щільність результатів достатньо висока. Адже мінус одне-двоє очок і спортсмена може відкинути на десять-п'ятнадцять місць донизу турнірної таблиці. Але умови змагань удосконалюються для складності виконання вправи на вогневому рубежі. Зокрема, розмір «десятки» у пневматичній зброї зменшили до одного міліметра. Однак правила в кульовій стрільбі змінюються дуже рідко. Це прерогатива лише конгресу Міжнародної федерації стрільби. Але деякі моменти в діяльності цієї міжнародної організації нас не влаштовують. Зокрема, окремі види стрільби, які були популярними не лише серед спортсменів, а й уболівальників, замінюють на інші види. Візьміть ту ж вправу «кабан, що біжить», яку позбавили олімпійської прописки.

— Чи можна сьогодні говорити про масовість стрільби в Україні, зокрема, про розвиток спортивних секцій, ДЮСШ, центрів підготовки в регіонах?
— Кульовою стрільбою в нашій державі можна займатися з дванадцяти років, а ось стендовою — значно пізніше. Дітям можна розпочинати з пневматичної та малокаліберної зброї. Як в інших видах спорту, у нас також існує проблема дитячих спортивних шкіл, які знімають з державного фінансування. Якщо не стабілізуємо ситуацію, то найближчий резерв можемо навіть втратити для великого спорту. Раніше хоч у звичайних школах можна було організовувати спортивні класи. А тепер і цього немає.

— Чому мовчать державні та фізкультурно-спортивні структури?
— Більше того, мене хвилює намагання Мінсім'ямолодьспорту України передати львівську стрілецьку базу з балансу Містерства оборони України на баланс Мінсім'ямолодьспорту України. Хоч за кордоном подібні бази утримують і розвивають військові та поліцейські відомства. Це логічно, адже в першу чергу тут готуються їхні співробітники, а вже потім використовуються для тренувань. Щодо львівської бази, то тільки в Міноборони є кошти на утримання бази. Нині біля цієї бази крутиться багато охочих. Адже вона знаходиться в центрі міста, а земельна ділянка дуже вигідна.

— Олеже Ігоревичу, насамкінець нашої розмови хотів би знову повернутися до олімпійської теми. Чи нашим стрільцям до снаги здобути бодай ще одну-дві олімпійські ліцензії?
— Відбірні турніри у нашому виді спорту закінчилися. І ми вже добилися позитивного результату. Наші найкращі спортсмени вже виконали олімпійські нормативи. Тому ми також вміємо рахувати гроші і туристів до олімпійського Пекіна везти не збираємося. Поїдуть найвлучніші, в яких є шанси пробитися до головного фіналу. А у фіналі вже розпочинається зовсім інша боротьба. Напруження буває таким, що спортсмени втрачають свідомість. Подібне сталося з китайським спортсменом. Або пригадайте Олену Костевич, яка до фіналу пробилася лише восьмою, а в підсумку стала олімпійською чемпіонкою.

Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»