Святослав МИХАЙЛЮК: Чувствую, что близок к своей мечте - НБА

Український захисник Святослав Михайлюк цього сезону дійшов зі своєю командою Університету Канзасу до чвертьфіналу плей-оф NCAA. Наступний сезон стане для нашого баскетболіста третім у студентській лізі США. Та головна мета, до якої йде вихованець Черкаських Мавп – НБА. Про це та інше Сві, як його називають за океаном, розповів прес-службі ФБУ

- Святославе, з чого почався для тебе баскетбол? Ти зі спортивної сім’ї?
- Усе почалося, коли мені було 7 років. Якось до нас у клас зайшов викладач фізкультури Молчанов Олександр Миколайович та запропонував займатися баскетболом. Я погодився. Так все і почалося для мене.

- Той вчитель і став твоїм першим наставником?
- Мені пощастило, можна сказати, що у мене їх два. Та людина, яка мене привела в баскетбол і людина, яка мене всьому навчила. У шкільній баскетбольній секції, як я вже казав, ним став Олександр Миколайович. А коли мені було дев’ять, в 2006 році, в Черкаси приїхав Міхельсон Максим Сергійович, він переглядав дітей в команду 1996 р.н і звернув увагу на мене, хоч я і був на рік молодший від інших хлопців. З тих пір я, можна сказати, почав професійно займатися баскетболом. У дев’ять років, і моїм першим "професіональним" тренером став Максим Сергійович Міхельсон.

- Підтримуєш з ним зв’язок?
- Звичайно. Коли я приїжджаю в Черкаси, намагаюся обов'язково зайти в школу і зустрітися з Олександром Миколайовичем, та й з іншими вчителями теж. Минулого року, коли приїздив додому, мене теж запрошували в школу. У актовому залі зібралися учні і ми спілкувалися на тему навчання та життя студентів за кордоном. Адже я вчився в Черкасах в першій міській гімназії. Це школа з посиленим вивченням іноземних мов, на мій погляд - найкраща школа в місті і одна з кращих в Україні. Багато її випускників  їдуть вчитися в закордонні вузи. Сподіваюся, всім був цікавим той досвід, яким я спробував поділитися. Ну, а з Максимом Сергійовичем спілкуємося взагалі дуже часто, він навіть влітку прилітав до мене в Канзас, щоб попрацювати зі мною.

- Ти досить швидко потрапив у Черкаські Мавпи?
- У 2006 році  я вже був у складі команди 1996 р.н. Ми тоді в перший же рік стали срібними призерами ВЮБЛ. Потім було ще 5 чемпіонських титулів. Взагалі відмінний був час. Відмінний колектив, ми були всі як одна сім'я. Все фанатіли однією ідеєю - БАСКЕТБОЛ.

- Чи багато навчився за час виступів за Мавпи?
- Усі ази професіонального баскетболу я вивчив у Черкасах. Зараз мені це дуже допомагає.

- Як надійшла пропозиція про переїзд до Америки?
- Я брав участь практично у всіх кращих баскетбольних кемпах світу. Одного разу, на великий подив, мене в 17 років запросили на престижний Nike Hoop Summit. Я був наймолодший учасник за всю історію цього табору, але  мені вдалося добре себе там зарекомендувати і надійшло дуже багато пропозицій від університетів США. У тому числі і з Канзасу.

- Чи легко дався переїзд?
- Безпосередньо сам переїзд дався легко, а ось рішення - не дуже. Як я вже казав, було дуже багато пропозицій, практично всі провідні університети пропонували стипендію. Ми дуже довго думали, але вибрали Канзас. І я не шкодую.

- Ти не приховуєш, що твоя головна мета – НБА. Які успіхи на цьому шляху?
- Так, звичайно, моя мета - НБА. Усі хочуть потрапити туди і я теж. Я відчуваю, що близький до досягнення своєї мети і багато для цього зробив, багато чим пожертвував, але потрібно ще більше працювати кожен день і ніколи не зупинятися. Тільки так. Це найсильніша ліга і я хочу не просто потрапити туди, а грати там. 

- Чому вирішив грати за університетську команду? Адже тебе запрошували в клуби.
- Мені завжди хотілося грати в NCAA. Це була моя мрія. Канзас - один з кращих університетів в штатах і саме там придумали баскетбол. Саме тут почалася історія баскетболу і Канзас дуже цим пишається. У місті всі живуть цією командою. Усі її люблять і вболівають за неї. Тут здається, що навіть повітря просочене баскетболом. Я це відчув під час свого візиту в Канзас першого разу. Тому вибір був зроблений саме на користь цього університету.

- А які клуби запрошували?
- Кликали в Росію, Іспанію, ще деякі країни. Але врешті-решт розглядалися тільки три варіанти: залишитися вдома, Іспанія або США. Але, як я вже казав, NCAA була мрією, тому вибір був очевидним.

- Не шкодуєш про свій вибір? Хіба не хотілося заробляти більше?
- Ні. Я зробив правильний вибір. Навіть не думав про гроші. Думав про те, де я зможу вирости в хорошого баскетболіста і де я буду ближчим до своєї головної мети - НБА. Так, був і залишається ризик, що в Канзасі у мене будуть дуже сильні конкуренти. Але якщо я хочу потрапити до найсильнішої ліги планети, то навіщо мені туди йти, якщо я не зможу витримати конкуренцію зі студентами в Канзасі. І мало того, маючи сильних партнерів, які, як і я, хочуть опинитися на драфті, я щодня розвиваюся з ними. Перший рік я грав з Келлі, сьогодні він гравець НБА. Цього року у мене конкурентом був Селдон. Упевнений, він теж піде в першому колі драфту. Це сильні партнери. Плюс на сьогодні я вже повністю адаптований до життя спортсмена в США. А це, повірте, дуже не простий момент.

- Раніше ти зазначав, що не хотів би грати в Росії. Чому?
- На той момент я взагалі не розглядав варіанти продовження кар’єри в Росії. Мета була NCAA. Це виключно баскетбольний погляд. Не більше.

- Якими були перші враження від Америки?
- Це було неймовірно. Коледж, баскетбол, Америка ... Було як у фільмі.

- Які труднощі довелося долати в першу чергу?
- Перш за все це мова. Дякую першій гімназії, мій рівень англійської був досить високим. Але все ж не ідеальним, особливо в баскетбольній термінології. Іноді ми стикалися з нерозумінням. Але не скажу, що було критично. Буквально через кілька місяців все вирівнялося. Знову таки, дякуючи рідній школі база була відмінна.

- Мову ти непогано знав, отже неважко було адаптуватися до життя в США?
- Загалом так. Перший рік я відвідував лише уроки англійської. Це дуже допомагало.

- Як переживаєте поразки? Адже не завжди вдається перемагати.
- Тут все трохи інакше. Ми не робимо проблему з поразки. Усі знають, що працюють на 101% для перемоги і ніхто не збирається поступатися. І якщо команда програла, ми йдемо вперед, думаємо про наступну гру, кожен намагається працювати ще більше, щоб змінити ситуацію і більше цього не повторилося. Плюс вболівальники підтримують нас в будь-якій ситуації. Вони просто люблять команду. Не важливо, виграли ми чи програли. Це дуже допомагає.

- У тебе важкий розклад?
- Університет, тренування, під час сезону дві гри в тиждень.

- Як вдається поєднувати баскетбол з навчанням?
- Тут все підлаштовано під нас, під баскетбол. Так що поєднувати все набагато легше ніж в Україні. Пам'ятаю як ми з Максимом Сергійовичем працювали о 6:30 ранку, потім батько мене віз до школи, зі школи віз на тренування, потім домашні завдання і на наступний день такий же графік ... Ось це було не легко. А тут все досить просто.

- Як знімаєш втому після матчів?
- Займатися чимось додатково немає часу. Лише баскетбол. Намагаюся просто більше спати і відпочивати.

- У вас дружня команда. Чи зустрічаєтеся за межами майданчика?
-  Так звичайно. Ми дуже дружні. Живемо всі разом. Навчаємося теж разом. Це майже сім'я.

- Є якісь особисті чи командні ритуали перед виходом на майданчик?
- Ні, ніяких ритуалів та забобонів немає.

- Чи доводиться себе в чомусь обмежувати, дотримуватись особливого режиму?
- Так. Намагаюся більше спати. Як мінімум 8 годин. Плюс намагаюся споживати корисну для організму їжу. Ну, і триматися осторонь від дурниць.

- Ти – молодий. Хіба не хочеться інколи скасувати всі обмеження, погуляти, пропустити тренування?
- Ні. Тут такого навіть в думках немає. Ніхто навіть подумати не може про пропуск тренування. Всі знають, що повинні робити і дотримуються правильного режиму.

- Як харчуються баскетболісти в Америці?
- Всі харчуються по різному. Звичайно, нам дають рекомендації. У роздягальні висить перелік продуктів, які нам рекомендовано вживати. І кожен намагається дотримуватися корисного харчування.  

- І яка твоя улюблена страва?
- У Америці я спробував багато нової для мене та смачної їжі. Зараз у мене досить багато улюблених страв. Але завжди хочеться приїхати в Україну і з'їсти звичайну картоплю з відбивною.

- Чим захоплюєшся у вільний час?
- Намагаюся більше спати, відновлювати сили. Коли є час, дивлюся фільми або граю у відеоігри.

- Які дивишся фільми? Яка музика подобається?
- Зараз дивлюся багато серіалів. Наприклад, Arrow, Flash, Prison break. А з музики найбільше подобається реп.

- А як щодо книг?
- Останнім часом читаю те, що задають в університеті. А так не скажу, що я захоплююся читанням, краще піду додатково покидаю.

- Хотів би щось змінити в кар’єрі? Чи розглядав інші пропозиції?
- З цього року після 19-ліття у мене з'являється можливість йти на драфт. Відтепер є тільки два варіанти: залишитися в Канзасі або пробувати свої сили в НБА. Інших варіантів не розглядаю. (Як раніше вже повідомлялося, українець ще на рік залишився в Канзасі – ред.).

- Різниця між українським та американським баскетболом відразу впадає в око?
- Так. Вона дуже величезна. Починаючи від рівня організації, ставлення громадськості, популярності і закінчуючи рівнем самого баскетболу.

- На батьківщині уважно стежать за твоїми виступами. Радіють перемогам, хвилюються після поразок… Часто повертаєшся в Україну?
- Приїжджаю один раз на рік. Після навчального року. Це єдиний час коли можу приїхати і побути з родиною.

- Сумуєш за рідною домівкою?
- Я б не сказав, що сумую саме зо домівкою. Уже звик жити в штатах. Але сильно сумую за батьками, тренером і одноклубникам.

- Яке найулюбленіше місце вдома?
- Баскетбольний майданчик.

- Підтримуєш зв’язок з українськими баскетболістами та тренерами?
- Звичайно. Багато спілкуюся зі своїм тренером з Черкас Максимом Михельсоном. Він для мене як батько в баскетболі та й поза грою дуже допомагає. Ну, і звичайно, спілкуюся зі своїми партнерами по команді в Черкасах. Ми були як одна сім'я.

- Зараз в НБА грає Олексій Лень. Раніше був Кирило Фесенко. Спілкувався з ними?
- Кілька разів спілкувався з Олексієм. З Кирилом не довелося.

- А з ким найчастіше спілкуєшся?
- З друзями по команді. Ми живемо всі в одному корпусі, до речі,новому, спеціально збудованому для баскетбольної команди, тільки цього року відкрили. У нас навіть в холі баскетбольний майданчик (точніше половина  майданчика). Щоб, якщо раптом захочемо покидати, не потрібно було в зал йти. Ми дуже дружні. Всі як одна велика сім'я.

- Хто для тебе є головними наставниками в житті та грі?
- Звичайно, це батьки та Максим Сергійович.

- Яка в тебе мрія? Які плани на майбутнє?
- Як у будь-кого з баскетболістів – грати в НБА.

- А який життєвий девіз?
- Ніколи не здаватися.