Роман ПИДКИВКА: «В Карпаты пришел как форвард»

Минулі півроку Роман Підківка залишався поза великим футболом – літні збори в Словенії він пропустив через виклик до збірної України, але й там зіграти не вдалося. Відповідно зараз у молодого голкіпера є шанс знову завоювати собі місце у воротах «Карпат».

– Тебе називають Юрійович чи Роман Юрійович. Чому так сталося?
– Тепер і пригадати важко. Це було на зборах в Словенії, коли команду очолив Олександр Севідов. На тренуванні він підійшов до мене і спитав, як мене називати чи як по батькові. Так і вийшло. Я тоді наймолодший був...

– Сьогодні, на ранковому тренуванні, у двосторонній грі, ти виступав на позиції форварда і навіть забив два голи. Маєш досвід нападника?
– Справа в тому, що ми грали на півполя, воріт двоє, а воротарів троє. Відповідно, ворота захищали Олег Мозіль і Роман Мисак, а я напросився, щоб мені дали можливість пограти в полі. Знав, що в мене вийде, іноді мені це подобається. Я ж в «Карпати» нападником прийшов і перші місяці саме там і грав. Коли грав за «Сокіл» то у матчі проти «Карпат» забив двічі, і мене запросили до «зелено-білих». Але одного разу у нас забракло воротаря, і тренер Володимир Щерба поставив мене у ворота, бо я був найвищим.

– Не хочеш повернутися в атаку?
– Зараз ні. Мені подобається бути воротарем і я роблю все для того, щоб стати кращим.

– Ти бунтар?
– Деколи буває. Характер такий, що коли я розумію і відчуваю, що правий, то буду це доводити. Іноді це мені шкодить.

– А як знати, що правда на твоїй стороні?
– Коли ситуація 50 на 50, то я не сперечаюся. В інших випадках йду до кінця.

– Що ти відчуваєш, коли пропускаєш гол?
– Багато чого. На тренуваннях нервуюся, в іграх стараюся забувати. Тут важливо не накручувати себе і не забивати голову пропущеним голом. Якщо постійно про це думати, то відволікаєшся від гри. Треба забути і грати далі. Всі воротарі пропускають голи.

– За який пропущений гол тобі особливо прикро?
– Це було в Луганську. Після матчу я дуже довго себе мордував. Ми вигравали 2:0. Потім пропустили один і на останній хвилині другий. От за той другий, коли я помилився на виході, мені шкода.

– У наступному турі ти пропустив від запорізького «Металурга»...
– Так, за цей теж прикро. Я вже й забув про нього. Висновки роблю все одно. Дивлюся відео як пропускають голи Нойєр, Касільяс чи Шовковський і вбиваю собі в голову, що нема воротарів, які не помиляються.

– Після невдалих матчів тобі діставалося від партнерів?
– Звичайно. Все було. І піхали, і хвалили, і захищали.

– Коли воротар пропускає, то його звинувачують, а коли не забиває нападник, то його звинувачують значно менше. Це справедливо?
– Важко порівнювати. Воротар – останній. Він один. І в воротаря завдання – не пропустити гол. У нападників може бути десяток моментів. Тому може й не справедливо. Але таке життя.

– Півроку ти пропустив, був поза великим футболом. Як ти це пережив?
– Було дуже важко, я багато нервував. Тренувався, доказував, щось не виходило і знову нервував. Дуже чекав зборів. Зараз роблю все, що мені говорять про вагу і тиск, бо хочу вернутися і хочу грати в «Карпатах». Я вже не можу сидіти. Коли ти не граєш, то все не миле. Я не кажу, що є великим воротарем, але знаходжуся в першій команді і хочу довести своє право грати в основі. Як і кожен воротар у нашій команді. Ми всі боремося за місце у воротах.

– Кажуть, що між жінками і воротарями дружби бути не може...
– Про жінок не знаю, а у воротарів дружба бути може. У нас з Ромою Мисаком чудові стосунки. Не було такого, щоб ми на тренуванні один одному капость зробили. Також товаришую з Сарнавським зі збірної України.

– На твоїх руках татуювання. Що вони означають?
– Це особисте. Символи на удачу. Права рука не дороблена, я хочу розширити татуювання, але на це треба трохи часу.

– Чим займаєшся у вільний від футболу час?
– Я проста людина. Можу з товаришем пограти в теніс.

– Після того як ти почав грати в «Карпатах» тебе почали частіше впізнавати?
– Сусіди і так мене знали, але почали частіше зі мною вітатися і цікавилися справами в команді. А одного разу, після матчу проти «Динамо» (2:2) о дев’ятій ранку мені подзвонили в двері. Я відкрив двері і побачив малого хлопця, який сказав: «Рома, ти мені вчора футболку обіцяв». Я спитав, як він довідався де я живу. Хлопець розказав, що шукав мене цілу ніч через друзів, моїх однокласників, карпатівську школу і так далі. Коли приїхав в мій район, то питав усіх сусідів. Довелося йому подарувати футболку і рукавиці в якості бонусу за таку наполегливість. Потім я пригадав, що він і на базу до нас часто приїжджав.

– Ти слідкуєш за коментарями на футбольних сайтах? Шукаєш, що про тебе пишуть люди?
– Раніше дивився, читав. Дивувався, для чого це робити? Таке враження, що люди пишуть чи то від злості, чи то від заздрості. Тепер не читаю. Захожу на сайті, але нижче новин не спускаюся. От мій тато усе читає і вірить у все, що написано. Я прошу його теж не читати і не накручувати себе.